Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
6.2 Колишня дівчина чекає у мріях (Що я щойно зробила…?!)
– О, ні-і-і-і-і….
Я залізла під ковдру і прийняла позу ембріона, стиснувши голову.
Хочу померти.
Це так, ніби я знову непопулярна дівчина, що нічого так і не отримала…! Але вона давно зникла! Тепер я гарненька і супер популярна дівчина серед першокурсників, що самотньо стоїть на вершині!
Це він винен, що залишив свою спідню білизну так і розбудив моє минуле я. Дрімуче створіння, що благоговійно поклонялося гумці для стирання, ніби це реліквія якось культу!
Якщо той хлопець дізнається… Це серйозне порушення наших правил щодо поведінки братів і сестер – мене б негайно визнали винною, без будь-яких заперечень чи відмовок. Я мусила б стати молодшою сестрою того хлопця… А потім…
– Отже, моя молодша збочена сестричко, що краде спідню білизну старшого брата, скажи, що ти від мене хочеш?
– Я-я… не збоче…
– Га? То крадіжка спідньої білизни і зберігання гумки для стирання у скриньці не вважаються збоченими? Тоді це теж нормально!
– Н-ні…! Ірідо-кун…
– Для тебе – старший братик, збочена сестричко!
– С-старший братик!
Коли фантазія перейшла у русло, яке словами не описати, я скинула ковдру.
Я-якщо… якщо так триватиме, я з глузду з’їду! Я помру таємничим чином, залишивши по собі лише загадкову записку!
Я не можу більше чекати, коли той хлопець засне. Потрібно повернути їх прямо зараз! Я міцно схопила бридкі боксери і встала з ліжка. І саме в цей момент, я почула клацання дверей у сусідній кімнаті.
– …Га?
Уважно прислухавшись, я почула, як він спускається сходами. Дивлюся на годинник, дата вже змінилася. Що він в біса робить о такій пізній годині…? Невже це мій шанс…?
Якщо він збирається піти до мінімаркету, то кращої можливості, ніж ця, немає. Хай там що, спочатку потрібно перевірити, що задумав той хлопець… Я запхала бридкі боксери до кишені піжами і тихенько вийшла в коридор.
Поглянувши вниз зі сходів, я побачила лише суцільну темряву схожу глибоке нічне море. Цікаво, куди ж він подівся…
Крок за кроком я обережно спускаюся сходами, боячись, що Мізуто щомиті з’явиться з густої темряви, від думки про це все тіло охопила сильна напруга. Якщо ми з ним зустрінемося, то я просто скажу, що йду в туалет. Придумавши відмазку, ступаю в коридор на першому поверсі.
У вітальні нікого. Світло у ванній вимкнено, проте я не чула, щоб вхідні двері відчинялися.
То… де він? Почувся тихий звук із пральні, я у паніці кинулася до вітальні. Затамувала подих і побачила, як у темряві з’явилася тінь Мізуто.
Я трохи нахилилася, визираючи з вітальні, і побачила, що той хлопець прямує до сходів, приглушуючи звуки кроків.
Наші батьки недавно одружилися, тому, можливо, він намагається не шуміти вночі… Або для цього є якась інша причина…
Постать Мізуто повільно зникла у темряві, що огорнула сходи. Не знаю, що він робив, але це мій шанс. Тепер, жодних сумнівів, він не зможе мене спіймати і засудити.
Я навшпиньки зайшла до пральні. Тут так темно, хоч око виколи, тож я увімкнула світло. Побачивши, що в яскраво освітленому просторі нікого нема, я полегшено зітхнула. Нарешті я можу скинути цей тягар зі своїх плечей…
Я заштовхала моє темне і соціально незграбне є в глибини свідомості, де і запечатала. Більше ніколи її не випущу. Поклявшись у цьому, я підійшла до кошика для білизни біля пральної машини.
– Га…?
У цю мить по спині пробігли мурашки лихого передчуття. З поваги до доньки-підлітка моя мама приготувала два кошики – один для чоловіків, а інший для жінок.
Мої очі приклеїлися до купи одяги у жіночому кошику, що нагадував вівтар якомусь лихому божеству. Те, що я побачила на вершині, підказало мені про масштаби чогось приголомшливого і страшного, про що я ніколи не хотіла знати.
На самісінькій вершині одягу лежав бюстгальтер.
Судячи з дизайну і розміру… це мій бюстгальтер.
– …
Коли я кладу свій одяг до кошика, то завжди стежу за тим, щоб спідня білизна була схована. Чому? Бо я не хочу, щоб той хлопець бачив мою спідню білизну.
Така сама ситуація і з тим хлопцем. Боксери, які я зараз тримаю в руках, були заховані між одягом. У цьому домі нема нікого, хто відкрито б демонстрував свою спідню білизну. Тоді… Чому мій бюстгальтер зараз ніби на показ лежить на купі одягу?
– …
Я мовчки кинула принесені боксери у кошик для чоловічого одягу. Вони плавно приземлилися на самому верху.
Я раптом дещо згадала.
Сьогодні, коли я зайшла по справі у пральню, той хлопець щойно вийшов із ванни. Він був уже вдягнутий, тож проблем не виникло, але коли я пригадую про це зараз, то в ту мить, коли я зайшла, його плечі смикнулися, він підстрибнув ніби від здивування. А потім тримав руки за спиною, наче щось приховуючи.
– …
Я вийшла з пральні, пройшла коридором, піднялася сходами, пролетіла коридором другого поверху і відчинила двері – не своєї кімнати. Двері у кімнату Мізуто.
– Ха…? Щ-що? Вриваєшся без стуку о такій пізній годині…
Мізуто повернувся до мене зі здивованим обличчям. Він був у вовняному кардигані, що на диво добре виглядав на його вузьких плечах. Однак в моїх грудях кружляли тисячі слів, які я хотіла кинути в це худе тіло.
– Ум! М-мхм!
Але… вони не могли вирватися з горла.
Я так багато хочу сказати, але в мене ніби язик у вузол зав’язався, а обличчя стає дедалі червонішим.
– …У чому справа? Це ненормально, коли хтось вривається у чужу кімнату посеред ночі та без причини починає червоніти. Що ста…
– …кошик для одягу. – Нарешті я змогла вичавити кілька слів. – Перевір кошик для одягу, тоді зрозумієш.
– Е… – обличчя Мізуто набуло такого виразу, ніби відбувся кінець світу.
За цим приємно спостерігати, мабуть, він подумав, що його вчинки розкрито, але, на жаль, я не могла щиро цьому радіти.
Я відступаю вбік, Мізуто повільними кроками виходить з кімнати і спускається сходами. Не минає і тридцяти секунд, як він повертається з удвічі більшою швидкістю, ніж виходив.
– Е…! Т-ти…!
Обличчя Мізуто яскраво почервоніло, він намагався мені щось сказати, але нічого не виходило. Схоже, тепер він дещо зрозумів…
Поки я чекала, то трохи заспокоїлася і тому спокійно сказала:
– Проведемо сімейну зустріч.
Не бажаючи проводити розмову в чиїйсь кімнаті, ми обрали місцем для нічної зустрічі вітальню.
Мізуто сів на згині L-подібного дивана, а я сідаю приблизно за три подушки від нього. Я б не змогла зберігати спокій, якби сиділа з ним поруч або обличчям до обличчя – тому таке розташування єдиний прийнятний варіант.
– …Спочатку вирішимо, хто говоритиме першим, а хто другим. – Тихо говорю я, дивлячись на телевізор перед собою.
Ми не знаємо сплять чи ні наші батьки у спальні на першому поверсі, але в будь-якому випадку нам потрібно поводитися тихо. Тому перше й абсолютне правило цієї зустрічі: не підвищувати голос.
– …Гаразд. Як ми це зробимо?
– Зіграємо в «Камінь, ножиці, папір».
– Переможець говоритиме першим?
– Хіба не очевидно, що першим говоритиме той, хто програв?
– Що ж, досить справедливо… Тоді гаразд. Камінь, ножиці…
Після трьох нічиїх у четвертому раунді я програла. Це означає, що я маю говорити першою.
– У мене не було вибору!!
– Тихіше, дурепо!
Ой! Ми висунули голови в коридор, щоб подивитися, що відбувається у спальні батьків, але не схоже, що вони прокинулися. Я швидко повернулася на диван і продовжила виправдовуватися.
– У мене не було вибору… Це зробило моє темне я, що досі спало. Це не моя провина.
– Серйозно? Не можеш придумати краще виправдання?
– Моє темне, соціально незграбне я на мить вирвалося на свободу! Якби я була при здоровому глузді, то не підійшла до твоєї білизни навіть за гроші!
– Твоє «минуле, соціально незграбне я», га? Ти говориш так, ніби та ти, що навчалася на другому році середньої школи, могла вкрасти мої боксери. Є причина, чому ти так це сформулювала?
– А… – Ойой! Невже… мені потрібно говорити про ганебне минуле, яка я так старанно намагалася запечатати…! – Т-треба і про це говорити…?
– Так. Жодних секретів. Розкриємо незручні таємниці одне одному.
– У-у-у-ух…! П-побіцяй не бентежитися?
– Я вже достатньо збентежений. Далі вже нікуди.
– Гаразд. Ти пообіцяв…!
Я здалася і розповіла про всі дивні, майже ритуальні речі, що робила в минулому. Іншими словами, я розповіла про те, як зберігала всі речі, які він мені давав, починаючи з гумки для стирання і до монеток, у скриньці, ніби це якісь скарби.
Справжні тортури… Я так довго приховувала це ганебне минуле… і тепер розповідаю про це людині, від якої найбільше хотіла це приховати. Чи може зараз з’явитися якийсь злий бог і поховати все в темряві?
– …тому моя звичка колекціонувати спрацювала до того, як я встигла усвідомити щось. Розумієш?
Коли я подивилася туди, де сидів Мізуто, то він відвернувся від мене. Він прикривав рота рукою, а його плечі злегка тремтіли.
Ц-цей хлопець…!
– Т-ти обіцяв, що не будеш бентежитися, так?!
– Т-так… але…
Мізуто глянув на мене і швидко відвернувся.
А-а-арх…! Не знаю, як мені реагувати. Чи маю я від цього страждати? Соромитися? Злитися на нього? Мої емоції закружляли у вихорі і я заговорила, підсунувшись до Мізуто:
– Ц-це вже в минулому! Тепер все інакше!
– Т-так, я розумію. Розумію.
– Подивись сюди і скажи мені це прямо в лице!
– Ні. – Швидка відмова.
Ти справді так сильно не хочеш бачити моє обличчя?! Ага, я зрозуміла. Ой, ну вже вибач, що я така моторошна дівчина! Тільки я збиралася надутися, як помітила, що вуха Мізуто трохи почервоніли. Ем…
– Ти… засоромився? – питаю я.
– Ні…
– Т-ти щасливий через це? Через те, що я збирала гумки і монетки…?
– Звичайно, ні. Хто буде щасливий через таке? Це надто дивно.
– Тоді подивися на мене!
– Ні! – Мізуто продовжує відвертатися.
Охох…! Моє обличчя стало гарячим!
Я почала обмахуватися рукою, щоб трохи охолонути. Потрібно бути уважною, щоб у цього хлопця не виникло хибного уявлення буцімто я до нього ще відчуваю якісь теплі почуття.
– У будь-якому випадку, – Мізуто заговорив так і не поглянувши на мене, – не можу повірити, що ти вирішила розповісти мені правду. Ти могла просто приховати все і скинути вину на мене.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Дяка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥