Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
8.3 Колишня парочка іде на побачення. Частина 2. «Бісовий книжковий хробак» «Бісова маніячка-любителька таємниць»
◆ Юме ◆
Я брела коридором, по обидва боки якого були розташовані великі акваріуми, коли мій смартфон задзвонив. Хоча я дуже цього не хотіла, але в мене не було іншого вибору, як провести по екрану і прийняти дзвінок.
– Алло…?
– Агов, де ти?
Моє тіло напружилося. Косяк риб, назви яких я не знаю, проплив у найближчому до мене акваріумі. Попри те, що я дуже не хотіла цього робити, все ж мені довелося зізнатися.
– Я… не знаю…
– О…
До жіночої вбиральні тягнулася велика черга. Вона була така довга, що я навіть не хотіла ставати і чекати, тож у мене виникла геніальна ідея піти до іншої вбиральні. Я думала, що зможу впоратися з цим завданням дуже швидко і негайно повернутися, однак я зробила три прорахунки.
Перший, інша жіноча вбиральня була далі, ніж я очікувала. Другий, орієнтуватися у будівлі великого акваріуму було набагато складніше, ніж я думала. Третій, я погано читала мапи. Хоча останнє швидше не прорахунок, а факт. Я не могла цьому не дивуватися, як я можу розуміти плани поверхів у детективних романах, але не розібратися зі звичайною мапою акваріума.
Загалом, ось чому я… загубилася. А-а-а-а-а! Ну, чому так? Чому я пішла сама, коли навіть не знаю дороги?! Не роби того, чого не можеш, дурепо! Чому ти ніколи не вчився? Чому?!
– Ме-мені шкода… – тихо говорю я, охоплена глибоким жалем.
О, відчуваю наближення шторму… Я навіть можу уявити його лице, коли він закидатиме мене образливими словами. Але я твердо вирішила, що не буду сперечатися, в мене просто немає іншого вибору, як терпіти це…
Однак шторму не сталося.
– Ні… це не твоя провина. Це я винен, потрібно було приділити більше уваги.
Голос, який полився зі смартфона, звучав м’яко, ніжно.
Він говорить зовсім іншим тоном, ніж Ірідо Мізуто, якого я знаю. Він справді проявляв турботу.
Я відчула поколювання у грудях… Справа не в тому, що я відчувала радість чи мені раптом стало зле. Всередині ніби здійнялася піщана буря.
– Гаразд… зробимо так: розкажи мені про риб, мимо яких ти проходиш, і я тебе знайду….
– Ні… – я більше не могла терпіти і мимоволі прошепотіла: – Це неправильно…
– …Га?
Я сказала те, чого не мала говорити, але зрозуміла це лише після того, як вимовила ці слова. Що зроблено, те зроблено. Як немає сенсу плакати над розлитим молоком, так немає сенсу повертати вже сказані слова. Я це знаю.
Тиша, яка запала між нами, було до того болючою, що, здавалося, різала душу. Приблизно через три секунди я більше не могла цього витримувати і поклала слухавку. Я сіла на лавку поблизу і поглянула на тьмяно освітлену стелю.
– Хаа…
Я зробила це… Попри те, що я людина, яка погано розмовляє, чому в мене завжди проскакують неправильні речі? Що зі мною? Чого я від нього хочу? Якщо ми хочемо бути братом і сестрою з хорошими стосунками, то його лагідне ставлення саме те, що потрібно. Це саме те, чого я хотіла… Але, щиро кажучи, те, як сьогодні поводився Ірідо Мізуто, було дуже, дуже… приємно.
Це було набагато краще, ніж буря неприємних особистих нападок, набагато краще, ніж шквал саркастичних слів, і в мільйон разів приємніша, ніж дратівливі й неприємні сварки, які в нас раніше були.
Однак мої слова, здавалося, ніби навмисно хотіли розпалити одну з тих сварок… Чого саме я хотіла? Ким я хочу бути? Хіба я не розійшлася з ним через те, що ненавиділа всі ті сварки?
◆ Мізуто ◆
Я безцільно блукав акваріумом. Мені набридли суперечливі та заплутані почуття, що переповнювали моє серце. Минуло шість місяців, як ми розійшлися, з кожним днем я все більше ненавидів дівчину на ім’я Аяї Юме. Кожен її рух, кожне її слово все більше і більше дратували мене.
І це було найболючіше.
Колись це було те, що я любив у ній найбільше, я дорожив цими речами, вони були дуже важливими для мене, але тепер вони одне за одним ставали бридкими і неприємними. Ось чому я розійшовся з нею.
Відповідь ясна, як білий день: навіть якщо вона мені подобається, все добре, поки ми не разом.
– Ні… Це неправильно… – сказала вона.
Але ти… невже ти думаєш, що було краще, якби ми продовжили ті заплутані стосунки? Невже ти хочеш сказати, що краще мати стосунки, де ми б ненавиділи одне одного і завдавали одне одному болю? Я вчинив неправильно, коли розійшовся з тобою? Чи була недоречною моя доброта?
Я завмер посеред залу, де ходили сім’ї та парочки. Чому ти тоді цього не сказала?
– Набридло…
Ти думала, що завдаси проблем, якщо скажеш, що не хочеш розходитися?
Якщо пригадати, то щось подібне уже траплялося… ні, точно така сама ситуація сталася в минулому, коли вона загубилася і мені довелося шукати її. Це сталося ще до того, як ми офіційно почали зустрічатися. Однак то було перше побачення в моєму житті.
◆ Юме ◆
Це, мабуть, був перший раз у моєму житті, коли я набралася сміливості щось зробити. В той час, коли ми просто спілкувалися у шкільній бібліотеці, я запросила його на літній фестиваль. Озираючись назад, можливо, це була не найкраща ідея запрошувати на побачення хлопця, який ненавидить натовп, на фестиваль, але тоді він поводився дуже уважно, тому м’яко усміхнувся і погодився піти.
Коли ми прийшли на фестиваль, людей там було набагато більше, ніж я очікувала. Звичайно, я загубилася одразу ж після того, як ми з ним розділилися.
Це було перше моє побачення – і я загубилася. Мені було страшенно соромно. Крім того, кожна мить проведена окремо була даремною витратою нашого дорогоцінного часу, який ми мали провести разом. Далі, немов би бажаючи додати ще більшого болю, ремінці моїх ґета почали натирати, фактично перетворюючи сандалі на пристрої для тортур. Зібрати все це разом – і отримуємо дівчину, яка понад усе хотіла зникнути.
Я якось змогла вибратися з моря людей і присіла між двома ятками, саме в цей момент задзвонив телефон. Це був Ірідо-кун. Він так хвилювався за мене, але все, що я могла зробити, це просити вибачення, плачучи і шморгаючи носом.
– Мені шкода… мені так шкода… – схлипувала я. – Вибач, що завдаю клопотів…
Він просто сказав мені чекати на місці і поклав слухавку.
Упевнена, що він розлючений. Від цієї думки мені стало ще гірше. Я почувалася такою жалюгідною. Незалежно від того, що роблю, це виходило незграбно і погано… Я думала, що цього разу, можливо, все пройде добре. Але подивіться, що в результаті вийшло.
Я ніколи себе не любила. Я ненавиділа те, що не могла зробити нічого, що можуть звичайні люди. Я не можу говорити, як звичайна людина, чи жити, як звичайна людина. І… мого батька більше немає.
Я хотіла прожити своє життя так, щоб принаймні нікому не завдавати клопотів. Я не хотіла, щоб людина, яка мені подобається, вважала мене неприємною. Але я проявила надмірну жадібність, була надто самовпевнена і надто безрозсудна – і ось який результат.
Звуки фестивалю почали віддалятися, виникло таке відчуття, ніби мене засмоктує в землю. Але мене це не хвилювало. Можливо, буде навіть краще, якщо я просто зникну?
Для світу буде краще, якщо я зникну.
Мій розум поволі віддалявся від світу. Я планувала вибудувати високу і тосту стіну, як Велика китайська стіна, щоб більше ні з ким не мати справи, щоб більше нікому не завдавати клопотів…
Переді мною з’явилася банка напою.
…Га?
Я поглянула вгору і побачила, що поряд стояв Ірідо-кун з ледь помітною усмішкою на губах. Він присів переді мною, тримаючи в руці банку напою.
– Знаєш, Аяї, – говорить він, дивлячись мені прямо в очі, – скажу чесно, мене дуже виснажила біганина у натовпі, поки я шукав тебе. Не кажучи вже про те, що я почуваюся трохи розбитим, почувши по телефону, як ти плачеш.
– Ух… – я трохи засмутилася від його слів.
– Але… цього недостатньо, щоб я розчарувався, – сказав він. – Зрештою я добре тебе знаю.
Я подивилася на банку в його руці. Придивившись, я зрозуміла, що це той чорний чай, який мені подобається, і я про це йому розповідала.
– Я знаю, що ти незграбна і в багато чому показуєш себе не найкраще. Сьогодні ж я дізнався, що ти легко губишся. І бачиш, навіть знаючи це, я тут.
Ірідо-кун штовхнув банку мені в руки. Вона була слизькою і холодною від конденсату.
– Тож не бійся, що ти завдаси мені клопотів. Ти можеш завдавати мені клопотів стільки, скільки захочеш.
Я опускаю погляд на банку з чаєм, яку тримаю обома руками. Я не можу дивитися на його обличчя, мені здається, що всередині ось-ось станеться вибух, і тоді все виллється назовні. У такому випадку, я покажу себе ще гірше, ніж уже є.
Я захотіла охолодити гаряче обличчя, тому спробувала відкрити банку, але…
– Не відкривається…
– Дай я спробую, – лагідно усміхнувся Ірідо-кун.
Після цього жахливе перше побачення стало незабутнім спогадом. Я подумала, що хочу піти разом з ним на цю подію наступного року. І тоді я точно не заблукаю і ми зможемо насолодитися фестивалем на повну.
Але цього так і не сталося.
Наступного року ми посварилися прямо перед літніми канікулами і не були в настрої для побачень. На літніх канікулах протягом місяця ми не планували жодних зустрічей. Однак я все одно пішла на той фестиваль.
Я сама пройшла крізь натовп і присіла на те саме місце, де він знайшов мене рік тому. Тоді я просто дивилася на натовп, дивилася на людей, що йшли собі повз, і чекала на того, хто, звичайно не прийшов.
Я почала уявляти, що було, якби не сталося тієї сварки. Тоді ми були у натовпі разом… Це жалюгідно, так жалюгідно. Я чіплялася за минуле, замість того, щоб дивитися в очі реальності.
Ба більше, ми не планували жодних зустрічей, тож не мало сенсу чіплятися за той прекрасний спогад і сподіватися, що він просто так з’явиться переді мною. Це так не працює.
Якби я хотіла з ним помиритися, найпростіший і найпряміший спосіб зателефонувати йому або щось таке. Той факт, що я не могла зробити навіть цього, означає, що мої очікування нічого не принесуть.
Потрібно йти додому… Я втомилася спостерігати за сім’ями і парочками в акваріумі. Хоча я загубилася, але якщо просто слідувати за юрбою, то рано чи пізно я дійду до виходу. Щойно я про це подумала і підвела очі, як перед моїми очима з’явилася банка.
– Га?
Я поглянула трохи вище. Поряд стояв Ірідо Мізуто. Він дивився на мене з ледь помітною усмішкою. За винятком того, що він був так гарно одягнутий, він був точнісінько такий самий, як тоді на фестивалі. І навіть банка була з тим самим чаєм, що і тоді.
Далі він говорить голосом без краплі доброти і тоном наскрізь просякнутий сарказмом:
– Ваш супровід прибув, пані. Можливо, тобі слід попрацювати над своїм жахливим почуттям орієнтації?
◆ Мізуто ◆
Я сказав це саркастичним голосом, одним махом викинувши всю прихильність, над якою так старався цілий день. У відповідь на мій єхидний коментар Юме широко розплющила очі від здивування.
Тоді, під час літнього фестивалю, я бігав у її пошуках, хоча і терпіти не міг натовп. Я був змушений слухати її плач по телефону. І зрештою мені навіть довелося відкривати для неї банку з чаєм, яку я для неї купив.
Зі свого боку вона не зробила нічого, щоб викликати мою прихильність. Об’єктивно кажучи, те побачення було повним провалом. Вона не зробила нічого, щоб ощасливило мене. Навіть навпаки, вона зробила все, щоб розлютити мене.
Однак попри це, після того побачення я не міг припинити думати, що хочу бути з нею. Це був якийсь вид захисного інстинкту? Чи може я відчував ревнощі через те, як легко вона показує іншим свої слабкості?
Хай там що, як тільки я побачив дівчину, що сиділа на лавці, то одразу зрозумів. Це – Ірідо Юме. Моя новоспечена зведена сестра з паскудним характером. Вона повністю відрізняється від Аяї Юме.
Вона людина, з якою я ще тільки мав створити спогади.
Юме поглянула на банку, яку я їй протягнув, взяла її, трохи вологу від конденсату, і сказала, голосом позбавленим будь-якої слабкості з неприхованою злою насмішкою:
– Хороша робота. Але я дам одну пораду: тобі краще припинити використовувати фрази книжкового хробака.
– Га? Що сказала? Гаразд, настав час битви. Я викликаю тебе на книжкову війну!
– Тоді я почну першою! Сакаґучі Анґо «Інцидент несерійного вбивства».
– Тоді я обираю «Танцівницю» Морі Оґая.
– Не нагадуй мені про того покидька Тойотаро!
– Весь «Інцидент несерійного вбивства» – це парад помирання одного покидька за іншим!
– О так, майже всі помирають в кінці, що й на краще!
Після обміну цими фразами, я сів поруч з Юме.
Вона подивилася на банку у своїх руках. Банка вкрита конденсатом і досі закрита. Юме піддіває пальцем металевий язичок – і незабаром чутно шипіння. Вона легко відкрила її без допомоги когось іншого.
Я теж відкрив свою банку. Деякий час ми потроху п’ємо свої напої.
Повз нас проходять парочки і сім’ї. Я раптом задумався до якої категорії належимо ми. Парочка, сім’я чи щось інше?
У минулому, коли я сидів поруч з Аяї Юме, моє серце шалено билося, руки пітніли, а тіло робилося дерев’яним. А тепер, коли я сиджу біля неї, моє серце абсолютно спокійне. Все має бути саме так. Бо тепер мені не потрібно добиватися її прихильності. Я… Ні, ми були звільнені від цього обов’язку.
– Агов, – заговорила Юме, опускаючи банку, – тобі не знається, що в тому резервуарі може плавати труп?
Я теж опустив банку.
– Можливо, тобі потрібно до лікарні, пані Мозок-заповнений-містичними-романами. Ти звучиш як людина, що пережила надзвичайну подію і з’їхала з глузду.
– Що? Ти так не думаєш? Хіба ти не бачиш ту загострену річ, схожу на антену на колісниці Ямабоко з фестивалю Ґіон, і не думаєш: «Було б дуже цікаво, якби там опинилося мертве тіло»?
– Я б навіть у страшному сні не міг би побачити щось настільки блюзнірське і тривожне. Якби я фантазував про щось подібне, то це була б акула-людожер, що з’явилася в річці Камо, яка пожирає необережні парочки, які про неї навіть не підозрюють.
– Це навіть небезпечніше за те, що я сказала! До того ж акула не може плавати у такій мілкій річці.
– Акули мають багато здібностей, тож все вийде!
– Ні, не мають! Вони просто риби!
– О, добре. Ходімо перевіримо це. Ми зараз у величезному акваріумі. Щойно ти побачив необмежену силу акули, то впадеш на коліна, тремтячи від страху!
– Звідки така впевненість? Твоя ідея набагато зарозуміліша за дії вбивці, що використовує легендарне ім’я і розсилає вітальні картки.
Ми піднімаємося і викидаємо порожні банки у найближчий сміттєвий бак.
Тепер я почав розуміти. У нас немає жодних зобов’язань робити так, щоб сподобатися одне одному, також немає жодних причин, щоб ненавидіти одне одного. Ми звичайні зведені брат і сестра, які колись зустрічалися. Якщо думати про це таким чином, то це набагато краще, ніж мати стосунки, але не ладнати одне з одним.
– Бісова маніячка-любителька таємниць.
– Бісовий книжковий хробак.
Ми ображали одне одного без жодного контексту. І це не несло жодного болю.
Гета (яп. 下駄) — японські дерев’яні сандалі у формі лавочки, однакові для обох ніг (зверху мають вигляд прямокутників з округлими кутами та іноді трохи опуклими сторонами). Тримаються на ногах за допомогою ремінців, що проходять між великим та другим пальцями. Останнім часом їх носять під час відпочинку або у негоду. (Вікіпедія)
Сакаґучі Анґо (яп. 坂口 安吾 Sakaguchi Ango, 20 жовтня 1906 — 17 лютого 1955) був японським есеїстом, письменником коротких історій і романів. Його справжнє ім’я Сакаґучі Хейґо (яп. 坂口 炳五 Sakaguchi Heigo). (Вікіпедія)
Морі Оґай (яп. 森 鷗外, 17 лютого 1862 року — 8 липня 1922 року) – японський письменник, генерал-лейтенант військово-медичної служби, медичний хірург, історик, критик та перекладач. Перший президент Імперської академії мистецтв (1919–1922, зараз Японська академія мистецтв). (Вікіпедія)
Ота Тойотаро головний герой «Танцівниці» (ще використовуються назву «Дівчина, що танцює»)
Кіотський Гіон Мацурі – видовище грандіозне. Парад величезних колісниць і паланкінів вражає. Багато з них – справжні витвори мистецтва. Колісниці більше нагадують дерев’яні палаци на колесах!
На різних ярусах цих пересувних храмів розташовується строката компанія музикантів, співаків і хлопчиків-тіго, які виконують почесний обов’язок ожилого втілення божества. Хоко відіграють найдраматичнішу роль у центральних подіях фестивалю – урочистих ходах Йоіяма, що відбуваються в період 14-16 липня, а також завершальному провезенні колісниць Ямабоко 17 та 24 липня. (VisitJapan)
The Gion Festival (祇園祭, Gion Matsuri) is one of the largest and most famous festivals in Japan, taking place annually during the month of July in Kyoto. Many events take place in central Kyoto and at the Yasaka Shrine, the festival’s patron shrine, located in Kyoto’s famous Gion district, which gives the festival its name.[1] It is formally a Shinto festival, and its original purposes were purification and pacification of disease-causing entities. There are many ceremonies held during the festival, but it is best known for its two Yamaboko Junkō (山鉾巡行) processions of floats, which take place on July 17 and 24. (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥