Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, S. Babak.
8.4 Колишня парочка іде на побачення. Частина 2. «Бісовий книжковий хробак» «Бісова маніячка-любителька таємниць»
◆ Юме ◆
– Кяяя! Бризки летять!
– Агов! Не ховайся за мною так, ніби це абсолютно природна річ!
– Стулися, м’ясний щит! Я не чую дельфінів!
– Ти хочеш сказати, що звуки дельфінів для тебе важливіші за мої слова, га? Бляха! Як щодо того, щоб твій одяг намокнув ще трохи – наказую тобі самій влаштовувати шоу!
– Що? Ні-ні-ні! Не в цьому одязі, дурню!
Ми з Мізуто не даремно заплатили за квитки в акваріум. Спостереження за милими пінгвінами зігріло наші серця, ми використовували одне одного як щити, коли відвідали шоу дельфінів, а також провели непогано час, пообідавши у кафе всередині акваріуму. Звичайно, все це ми робили, обмінюючись дошкульними словами.
По дорозі додому ми зупинилися у книгарні, зробили покупки і повернулися додому, коли вже сутеніло.
– Я вдома, – говорю втомленим голосом, але з вітальні не долітає жодної відповіді.
Схоже, батьки ще не повернулися.
– Хаа, так втомився. Я не мав так одягатися, – Мізуто заходить слідом за мною, роззувається, масажує плечі та розминає шию.
О, точно… це востаннє я бачу його в такому вбрані. Було би брехнею сказати, що я не відчуваю розчарування. Особливо тому, що цей хлопець ніколи більше так не одягнеться навіть якщо я про це попрошу. Що ж, не біда. Щиро кажучи, я навіть трохи втомилася за цей день дивитися на нього в такому одязі. Гадаю, мені вже достатньо. Потрібно переодягнутися.
Саме тоді, коли я попрямувала до сходів, щоб переодягнутися у своїй кімнаті, Мізуто сказав:
– …Ото вже, коли це я отримав стільки повідомлень у LINE від Каванамі?
Він саме прямував до ванної кімнати, щоб, мабуть, розчесатися, коли зупинився і почав перевіряти свій смартфон.
Не зводячи очей з екрана, він потягнувся за футляром у кишені. І дістав звідки окуляри у чорній оправі!
– О-ох?!
Окуляри… Окуляри! Точно, цей хлопець має звичку одягати окуляри з лінзами, що фільтрують синє світло, коли користувався комп’ютером або смартфоном вдома! І він одягнув їх зараз. Це ніби мої фантазії ожили. Переді мною стояв хлопець, схожий на студента-репетитора з університету!
Ох лишенько! Його інтелектуальний вид ніби підштовхнув мене, щось усередині тріснуло.
– …чого він такий активний? Хаа… та байдуже. Займуся волоссям…
– Стооооооооооп! – я щосили схопила Мізуто за плече, коли він торкнувся до ручки на дверях ванної кімнати.
Він підскочив на місці, озирнувся через плече, його очі за лінзами широко розплющилися.
– Г-га? Що? Стоп?
– В-волосся, ні… Не чіпай його. Поки що ні!
Хоча мої слова звучали трохи дивно, але, гадаю, він вловив суть. Мізуто дивився крізь окуляри в чорній оправі та хмурився.
– Не чіпати волосся… Чому?
Бо ти зараз виглядаєш мега гарячим! Звичайно, я не могла цього сказати. Мені потрібно подумати! Не можна зволікати! Я маю довести, що я повністю відрізняюся від себе із середньої школи! До моторошного страшно, як йому личать окуляри. Мені потрібно придумати спосіб, як продовжити насолоджуватися цим ідеальним балансом інтелекту і привабливості. Думай, Юме, думай!
Я ворушила усіма клітинами мозку, який, здавалося, працював так, як ніколи раніше, шукаючи рішення для цього питання, і нарешті дещо згадала. Ось воно!
– П-покарання за випадок зі спідньою білизною! Я маю задокументувати мого молодшого брата у його найкращому одязі! Це мій обов’язок старшої сестри!
◆ Мізуто ◆
Через випадок зі спідньою білизною ми домовилися, що можемо віддавати одне одному накази, якщо вони не порушують громадську мораль і порядок. Я скористався покаранням за той випадок, щоб повести Юме на побачення, але вона досі не скористалася своїм правом на покарання, тож я про це вже і забув… Ну, я ніколи не очікував, що ним скористаються так.
– Сядь на диван. Так! Схрести ноги. Добре! Поклади книгу на коліна і розгорни її. Чудово! О, підіпри голову рукою… Правильно, саме так!
Клац-клац-клац-клац-клац!!! Смартфон вибухає серією звуків безперервного клацання, коли Юме робить фотографії. Вона робить фото спереду, фотографує зліва, фотографує справа. Робить фото під кутом. Я ж завмер на місці, як манекен, і стримуюся, щоб не сіпнути щокою. В основному…
– Ехехе… Ехехехе… Ехехехехе!
Тому, що Юме виглядає такою щасливою.
Вона виглядає навіть щасливішою, ніж тоді, коли ми вперше поцілувалися.
– Агов… твій вираз обличчя зовсім не схожий на той, який буде у старшої сестри при погляді на молодшого зведеного брата.
– Га? Що сказав? Не надто захоплюйся собою тільки тому, що виглядаєш трохи гарячим, зрозумів?!
– А-ага…
– Твоя струнка фігура… шовковисте волосся… тонкі довгі пальці та ці дещо страхітливі очі… Ти виглядаєш майже, як втілення мого ідеального хлопця, але не думай, що це дає тобі право говорити, що хочеш!
– А-ага…
Схоже, їй сподобалося. Очевидно, влучання прямо в яблучко.
Я думав, що цей мій образ викликає у неї ненависть, але, здається, мій стиліст Каванамі ідеально виконав свою роботу.
Почуваюся трохи ніяково, тому відвертаю голову вбік і прикриваю рукою, якою підпирав підборіддя, рот. Але, здається, це ще більше її збудило, бо звук клацання зазвучав ще швидше. Схоже, я не міг нічого зробити з цією ситуацію. Добре, що я послухав Каванамі.
– Ехехехехе… На моєму телефоні стільки фото красунчика…
Юме дивилися на свій смартфон з таким розслабленим виразом обличчя, що мене негайно охопило велике і «благородне» бажання підживити її бажання. Мої губи вигнулися у дражливій посмішці.
– Фотографій достатньо? – і ось він, хлопець, що піддався атмосфері. – Можливо, у тебе більше не буде такого шансу. Може, мені виконати ще одне прохання для тебе, старша сестро? Вперед, проси у мене про будь-що.
– Га? С-справді? Будь-що?!
– Поки це в межах моїх можливостей.
– Д-добре! Тоді… – з блискучими очима Юме відскочила назад і сіла на диван у формі літери L. – Я сидітиму тут, далі ти ніжно обіймеш мене зі спини і прошепочеш щось на вушко.
– Е… га?
– Ц-це частина покарання! Це ніяк не пов’язано з моїми фетишами! Це абсолютно нормальний обов’язок молодшого брата – ніжно обійняти старшу сестру зі спини, коли вона сидить на дивані, і щось прошепотіти на вушко!
Де в біса існує такий обов’язок?! Але… право на покарання в її руках. У мене немає іншого вибору, як підкоритися. Я мушу це зробити.
Я встав і підійшов зі спини до Юме, що сиділа на дивані. Але навіть так, я міг з одного погляду зрозуміти, що вона нервує. Через це я відчув дивну напругу.
Що мені прошепотіти? Мабуть… якусь репліку з шьоджьо манґи? Гмм…
Я шукав у пам’яті слова, які б звучали так, ніби зійшли зі сторінок манґи для дівчат. Зрештою мені дещо спало на думку. Але – Боже! – я справді маю це сказати? Чи існує хлопець, який це говорить? А-а-а-а-а-а-а! Це так ніяково!!!
◆ Юме ◆
У гарячці моменту, я дозволила собі зробити досить обурливе прохання, але це мене більше не хвилювалося. Цікаво почути, що він прошепоче. Цікаво, як це буде. Моє серце шалено билося, а я нервово рухалася, очікуючи.
Кожна секунда тягнулася як вічність. Коли я втретє трохи змінила положення, то відчула, що він готовий це зробити. Нарешті. Звук серцебиття лунав у вухах. Йой! Я така схвильована! Моє тіло завмерло. І тут він нахилився, ніжно огорнув руки навколо моїх плечей. Наблизився так близько, що між його губами і моїм вухом не залишилося простору, та прошепотів низьким холодним чоловічим голосом:
– Я тебе не відпущу.
Після цього мій розум затьмарився.
◆ Мізуто ◆
Щойно я прошепотів ці слова, моє тіло пронизав сильний жаль. Що я в біса таке кажу?! Прямо зараз мене має з’їсти акула.
Але… Але, гаразд, я вже сказав це. Ці слова зірвалися з моїх вуст. Я прошепотів, як вона того і хотіла, ці слова їй на вухо! До того ж досить милим тоном! Що ж, тепер роби, що хочеш, можеш сміятися! Вперед! Я готовий. І далі…
Бліді руки торкнулися моїх рук, що тримали її за плечі. Юме обернулася і подивилася на мене своїми вологими очима, що сяяли, як чорні діаманти. Вона наблизилася до мене і тихо, ніби весь світ зупинився в очікувані, прошепотіла:
– Я нікуди не піду.
Після цього мій розум затьмарився.
◆ Юме ◆
Таким чином, раптове побачення в акваріумі завершилося, отримавши трагічний кінець: у вітальні виявилося два трупи.
Однак залишилося багато нерозгаданих таємниць. Наприклад, кому належали жіночі лофери, які стояли біля входу? Чому взагалі Мізуто вирішив запросити мене на побачення і так одягтися? А також чому ми з Мізуто померли під час фотосесії у вітальні? Що я зробила?
Справді незрозуміла ситуація. Якби це був містичний роман, я б поставила йому нуль із п’яти зірок. Єдине, у чому я впевнена, це те, що на моєму смартфоні збережена купа фотографій мого ідеального хлопця.
– О, який гарячий…
– Ти б не могла припинити милуватися фотографіями, коли реальна людина сидить перед тобою?
Повернувся простуватий хлопець зі скуйовдженим волоссям, відомий як Мізуто. Він зовсім не схожий на репетитора Мізуто (фальшивого Мізуто), коли я їх порівнювала, переводячи погляд туди-сюди.
– Слухай, як думаєш, ти можеш померти і переродитися таким?
– Це і є я. Мені не потрібно помирати, що стати таким!
Е, ні. Ні-ні, не можливо! Ви абсолютно різні. З того, що я дізналася, таким гарячим його зробив Каванамі-кун. Якось треба буде попросити його передати мені цю таємну техніку. Тоді я зможу задовольнити свої бажання, коли захочу. Роздрукую ці фотографії і розвішаю їх над ліжком. Ехехехехе…
– Тц… Ти справді виходиш з-під контролю, коли відчуваєш надмірний захват.
– Га? Коли це я виходила з-під контролю?!
– Є межа того, як багато ти можеш не помічати стосовно самої себе.
– Хто б говорив. Ти навіть не уявляєш, яке в тебе гарне обличчя!
– Чому така, як ти, може вдавати з себе зірку школи?!
Це правда, що мене іноді заносить, коли я чимось захоплююся. Але це не настільки погано, щоб якийсь соціально-незграбний хлопець без друзів хвилювався через мене.
– Раночку, Юме-чян!
– Доброго ранку, Мінамі-сан.
Коли я пішла до школи в понеділок, то спілкувалася з Мінамі-сан та іншими друзями.
– Чим ви займалися на вихідних?
– Я працювала неповний робочий день.
– Серйозно? Я весь час спала.
– Так заздрю!
– А ти, Юме-чян?
– Я не робила нічого особливо. Читала вдома.
– Ти така розумна! Це так тобі пасує, Ірідо-сан!
Я не могла розповісти їм, що гарно одягнула і пішла на побачення в акваріумі зі своїм молодшим зведеним братом. Так нікому й не довірившись, моє повсякденне життя, про яке я мріяла у середній школі, продовжилося.
◆ Мізуто ◆
Немає винагороди без ціни. Лише коли ти чимось жертвуєш, то отримуєш майбутнє, яке бажаєш. Сумно в мріях те, що для їх втілення й існування, потрібна постійна підтримка. Заради захисту своїх мрій постійно потрібно йти на якісь жертви.
Коли я спостерігав за сценою, де Ірідо Юме спілкується з кількома своїми друзями, що нагадувала сцену з якось сну, то зрозумів, що наша безглузда операція спрацювала. Після того дня Мінамі-сан більше зі мною не спілкувалася.
Каванамі, який спостерігав за нею, запевнив мене, що з огляду на її поведінку мені більше нема про що хвилюватися. Вона повністю виведена з ладу. За його словами, «так їй і треба»! Я отримав схвалення Каванамі, а це означало, що небезпека минула.
Але навіть так, потрібно довести цю справу до кінця. Схоже, Мінамі-сан думала так само, бо під час обіду вона кинула на мене погляд.
Я швидко закінчив обідати і вийшов із класу. Пункт призначення – бібліотека. Саме тут вона зробила мені пропозицію. Я попрямував до свого улюбленого місця, що нагадувало окрему кімнату, відділену від іншого світу книжковими полицями. Мінамі Акацукі вже чекала там у своєму маскуванні тихої дівчини любительки книг.
– Вибач! Я зайшла надто далеко, коли увірвалася у твій будинок! – це перше, що вона сказала, сплеснувши руками і глибоко вклонилася на знак вибачення. – Я не хотіла нічого поганого! Я просто не встояла перед спокусою, коли ти проявив необережність і не замкнув двері!
– Чи можемо ми для початку обговорити те, чому ти була так близько, щоб зрозуміти замкнені двері чи ні?
Це виглядало, як дії людини, що він самого початку мала намір проникнути до чужого будинку. Мінамі-сан повільно підняла голову і поглянула на мене крізь звичайні окуляри в чорній оправі.
– Ти… розкажеш про мене Юме-чян, чи не так?
Зазвичай це саме те, що потрібно зробити. Вона є істинним втіленням переслідувача і злочинця, я мав повідомити про це не тільки Юме, а і поліції!
– Ні, я не скажу їй, якщо відтепер ти будеш тримати себе в руках.
– Га? Чому ні?
Я поглянув у вікно і потріпав свій чуб.
– Я не хочу робити з цього велику проблему.
У моїй голові промайнув спогад, як та дівчина весело спілкується зі своїми друзями. Я знаю Юме. Знаю, як багато вона пожертвувала, щоб мати можливість так невимушено спілкувати з друзями у класі. Якщо вона могла розплакатися лише від того, що загубилася, тоді…
– Хмм… Розумію, – багатозначно сказала Мінамі-сан і посміхнулася. – Я не буду тобі дякувати!
– Ти маєш дякувати мені зі сльозами на очах.
– Ні. Ні-за-що. Я не хочу робити з цього щось велике, – вона надулася і відвернулася.
Я зітхнув. Що в біса відбувається?
– До речі, навіщо ти поставила п’ятий стілець за обідній стіл?
– Га? П’ятий стілець? Ти про що?
– Хах?
– Жартую! Просто жартую! Гадаю, це можна назвати моторошною грою. Йой, це було так ніяково, тож я просто намагалася відтворити сцену, ніби з фільму жахів. Не сприймай це так серйозно! Добре? – Мінамі-сан збентежена і притискає руки до своїх щік.
У мене мало не стався серцевий напад!
– Мені дуже шкода! – сказала вона, вклоняючись. – Відтепер я буду поводитися пристойно. Наступного разу я чемно зайду через двері будинку як її гостя, що прийшла переночувати!
– Тц. Я бачу твоє обличчя. Не схоже, що ти відчуваєш розкаяння і плануєш тримати дистанцію, щоб подумати над своєю поведінкою.
– О, але це тому, що ми з тобою колись одружимося!
– Ти ще не відмовилася від цієї ідеї?!
Каванамі, сволота!
– Зрештою, – заговорила Мінамі-сан, піднявши кутики губ, ніби оголошуючи війну, – найкращий спосіб розгромити суперника – це змусити його закохатися в когось іншого, чи не так?
Після школи я провів стратегічну нараду «як протистояти Мінамі Акацукі». Звичайно, учасниками були лише ми з Каванамі Коґуре.
– Щиро кажучи, якщо немає реальної шкоди, то мені нічого сказати, – Каванамі знизав плечима. – Старайся більше!
– Ти не вийдеш з цього так просто, вуаєристське лайно!
– Якщо ти збираєшся мене якось називати, то принаймні називай мене експертом з ROM.
– Що?
– Read only member – лише для читання. Іншими словами, експерт зі спостереження.
Тобто він лише спостерігає за людьми, які перебувають у стосунках, але сам у них не був? Не дивно, що я ніколи не бачив навколо нього дівчат.
– Ну, не хвилюйся. Моїми улюбленцями залишаєтеся ви з Ірідо-сан! Гадаю, все буде добре, коли ми робитимемо так, щоб будь-яка дівчина, яка наближатиметься до вас, отримуватиме серцевий напад і тікатиме, підтиснувши хвіст!
– О боже, ти такий же поганий, як…
– Що ж, жарти в сторону.
– Це не звучало як жарт.
– Поганий, моторошний жарт про стосунки Ірідо Мізуто…
– Ти навіть не намагаєшся, чи не так?
– Якщо та дівчина почне підозріло себе поводити, зв’яжися зі мною. Що стосується Мінамі Акацукі, гадаю, я той, хто може допомогти тобі з нею більше, ніж будь-хто інший.
Уважно дивлюся в легковажне лице надійного друга. Я щось таке думав… ні, його слова тільки підтвердили мою думку.
– Агов, Каванамі, можу я дещо спитати?
– Так?
– Тебе коли-небудь госпіталізували?
Каванамі на мить завмер, далі підпер голову рукою і багатозначно посміхнувся. Ця посмішка дуже схожа на посмішку Мінамі Акацукі.
– Так. У середній школі.
Я так і думав… Схоже, ми з ним в одному човні, тож я можу на нього покластися. Отримавши підтвердження, посилаю йому криву посмішку.
– Нам обом важко, еге?
– О, так і є.
Це лише підтвердило моє переконання, що деяким людям не призначено мати дівчат.
Шьоджьо (яп. 少女, «дівчина») — жанр аніме і манґи, цільова аудиторія якого — дівчата у віці від 12 до 18 років. У центрі сюжету, як правило, перебувають дівчина та питання її становлення як особистості, часто присутні любовні стосунки різного ступеня близькості, велика увага приділяється розвитку образів персонажів. (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥