Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, S. Babak, db4tz.
9.1 Парочка обмінюється подарунками «Убийте мене…»
– О… це біле Різдво.
– Так… Упевнений, я ніколи не забуду цієї сцени.
– Це тому, що я поруч?
– А ти як думаєш?
– Якщо ні, я сердитимуся.
– Що ж, тоді я думаю, ти не будеш сердитися.
– Дурник.
Актори телевізійного шоу обмінялися жартівливими репліками, після чого почали цілуватися. Це неймовірно, але у нас вдома є телевізор. Хоча ми нечасто ним користуємося. Від нього не було жодної користі, крім тих моментів, коли його вмикали заради шуму під час вечері.
З чотирьох людей, які жили під цим дахом, телевізор насправді користувалися наші батьки, оскільки ми з Юме зазвичай утикалися носами у книги.
– Дивлячись на це, я відчуваю легенький смуток, – сказала Юні-сан, зітхаючи на моменті, коли пара акторів цілується з тою глибокою пристрастю, що абсолютно недосяжна звичайним парам. – Раніше я була така схвильована лише від думки про Різдво, але зараз цей період настільки завантажений справами, що навіть дихати складно.
– Ха-ха-ха, як би ми не старалися залишатися молодими у душі, але неможливо залишатися вічно молодим. Однак принаймні у вас двох молодість лише почалася, – сказав батько, поглянувши на нас з Юме.
Вуш. Наші з Юме палички на мить завмерли.
– Якщо почнете з кимось зустрічатися, не думайте про нас, добре? – продовжив батько. – Ну, здається, я не можу очікувати багато від Мізуто, але я впевнений, що ти, Юме-чян, дуже популярна!
– Хехехе, вона багато чого зробила, щоб змінити свою зовнішність. Ще зовсім недавно була простою і звичайною дівчинкою…
– Мамо…! – легенько протестує Юме, кидаючи на мене погляд.
Не потрібно на мене так дивитися, я не скажу про це ні слова.
Юні-сан усміхнулася і, впершись ліктями у стіл, підперла руками підборіддя.
– Однак я насправді дещо схвильована. Мені цікаво, чи плануєте ви двоє прогулятися містом на Різдво?
– Тоді, Юні-сан, ви хочете через нас повернутися в юність? – питаю.
– Хе-хе, може бути. З нетерпінням чекаю на це. Ви двоє повинні розважитися на повну!
…Ні мій батько, ні Юні-сан не знали, що насправді ми з Юме святкували Різдво за межами дому раніше. Лише ми двоє знали правду про те що сталося того холодного дня, коли ми ще навчалися на другому році середньої школи. Це було перше і останнє Різдво, яке ми з Аяї Юме провели разом.
◆
– Я вдома! Мізуто, я купив торт!
Мене звати Ірідо Мізуто, я навчаюся на другому році середньої школи і в мене є дівчина. Сьогодні, на Різдво, я стояв над усіма невдахами світу, що не мали дівчат.
То чому зараз я стою біля маленьких шматочків торта, які батько, очевидно, купив у сусідньому магазині, як це було і минуло року?
Різдво в Японії, так само як аберація, що відбувалася на Галапагоських островах, перейшло від оригінального значення до дня, який можна провести з другою половинкою. Звичайно, провести Різдво з родиною теж може бути правильним варіантом.
Але… але я не можу цього прийняти. Хіба Різдво не стає більш особливим, коли у тебе є дівчина?
– Ну як? Шоколадний торт смачний?
– Так, смачний…
– Дай мені відкусити. Ось, можеш скуштувати мій шматок.
Хіба ця розмова не мала проходити між мною і моєю дівчиною Аяї Юме? Тоді чому я тут?! Ні… я знаю… знаю відповідь на це питання. Ми – учні середньої школи і приховуємо наші стосунки від усіх. Ми не могли піти вночі з дому, щоб зустрітися в якомусь популярному і романтичному місці.
Тому ми і зустрілися в день. Ми поїхали в місце, де грала популярна різдвяна музика. Місце, куди ми прагнули потрапити принаймні місяць. Місце, де була купа парочок. Ми не робили нічого незвичайного. Ми просто зустрілися і так само просто по одинці попрямували додому. Це мало чим відрізнялося від наших походів до школи. І я знаю, чому це так.
Готуйтеся сміятися. Серйозно, це сміх та годі.
Я приготував їй подарунок для цього дня і, як справжнє боязливе курча, був надто наляканий, щоб подарувати його!
Подарунок, який я навіть набрався сміливості професійно запакувати, лежить на моєму столі, перетворившись на прикрасу для кімнати.
Убийте мене.
– Гм? Що сталося, Мізуто? Ти якийсь пригнічений. Точно, твій подарунок! Дивись, що я приніс! Це бібліотечний квиток!
Убийте мене.
◇
– Убийте мене…
Я, Аяї Юме, лежала на столі у своїй кімнаті і була охоплена сильним бажанням померти. Хоча я думала про смерть, але я вже мертва. Абсолютно. Дякую за вашу старанну працю! Чекайте на наступну частину в моєму виконанні!
– Ну, чому я така…? І так завжди… як би ретельно я не готувалася, я нічого не можу зробити, коли потрібно… Ненавиджу це!
На столі лежить загорнута коробка. Це подарунок для Ірідо-куна, який я приготувала на сьогодні.
Я збиралася подарувати його під час нашого сьогоднішнього різдвяного побачення, але він так і залишився зі мною. Чи потрібно говорити щось ще?
Побачення пройшло дуже весело. Ми навідалися до багатьох місць, які були звичними для більшості парочок, але незнайомими для нас. Від цього я навіть згадала, що ми справді зустрічаємося, і саме тому сталося це.
Я так хвилювалася, що зроблю щось погане і зіпсую цю веселу атмосферу, і наше побачення перетвориться на катастрофу. Я так зосередилася на тому, щоб уникнути цього розвитку подій, що забула віддати йому подарунок.
– У-у-у… – мені хотілося плакати.
Ну чому завжди так? Чому я така? Щоразу, коли я намагаюся щось зробити, це майже завжди закінчується невдачею. Єдине, що мені справді вдалося зробити, це зізнатися Ірідо-куну… Але якщо так триватиме, то чи не набридне йому така, як я…?
– Юме~? Я першою прийму ванну, добре?
Коли я відчула, як на мої очі почали набігати сльози, то почула мамин голос. Ясно, ванна… Частиною мого буденного розкладу було розмовляти з Ірідо-куном по смартфону після ванни. Точно, я можу сказати по телефону, що маю для нього подарунок!
– До-добре…!
Потрібно поспішати і не марнувати час! Щойно я збиралася сказати мамі, що хочу скупатися першою, смартфон на столі заграв мелодію з західного фільму.
– …?!
Це була головна пісня з фільму, який мені порадив Ірідо-кун перед тим, як ми почали зустрічатися. Тому ця музика грала лише тоді, коли він мені телефонував.
Я в паніці схопила смартфон. Далі обережно провела пальцем, щоб прийняти дзвінок і випадково не покласти слухавку.
– Т-так, слухаю…?
– Аяї…
Я почула голос, який зараз хотіла почути найбільше. Уже це зробило мене щасливою, але далі Ірідо-кун сказав дещо несподіване.
– Ти можеш вийти на балкон?
◇
Я, Ірідо Мізуто, спостерігав, як моє біле дихання розчинялося у нічному повітрі, коли Аяї відчинила вікно. Вона визирнула зі свого балкона і помітила, що я стою перед її квартирою. Далі вона говорить у телефон голосом, схожим на стогін:
– Ч-ч-чому…?
– Н-ну, це все… це все-таки Різдво…
Мені так соромно! Я хотів вигадати якусь відмовку, щоб швидко сказати, але нічого не вийшло, тож тепер залишалося лише терпіти. Це нормально сьогодні, так? Не потрібно вигадувати відмовки чи виправдання… Сьогодні Різдво.
Я глибоко вдихнув, намагаючись заштовхати якнайглибше школяра середніх класів, який намагався вдавати з себе крутого.
– Я… я хотів побачити тебе знову.
– Е… емх?! – Аяї видала нерозбірливий звук по смартфону.
Щ-що сталося? Ти в порядку? Вона звучала так, ніби побачила когось із розповідей Лавкрафта. Поки я розгублено міркував, дзвінок раптово обірвався. Аяї, що ще мить тому стояла на балконі, зникла у кімнаті. Мабуть, захотіла сховатися.
– А… чорт…
Так і знав. Я налякав її. Навіть якщо я її хлопець, це нітрохи не зменшує моторошного враження, коли хтось з’являється посеред ночі. О боже, вбийте мене. Мені так шкода, що я народився.
– І-Ірідо-кун!!
Щойно я почав відчувати себе так само безнадійно, як Дазай Осаму, то побачив постать, що вибігла з під’їзду житлового будинку. Га?
– А… Аяї?
Білі хмаринки повітря з’являються і розчиняють, поки вона біжить по тротуару. Коли Аяї зупиняється, то впирається руками в коліна, щоб перевести подих, і дивиться на мене із сором’язливою усмішкою.
– Ахахаха… Я тут…
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥