Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, S. Babak, db4tz.
9.2 Парочка обмінюється подарунками «Убийте мене…»
◇
– Ем… я думаю, це мої слова… – спокійно жартує Ірідо-кун.
Однак він продовжує заціпеніло стояти на місці. Можливо, він справді здивований?
– Хехе… – я трохи щаслива. Мені вдалося відплатити йому за те, як він мене здивував.
Знадобився деякий час, щоб перевести подих. Я була надто нетерпляча, щоб чекати ліфт, тому збігла вниз сходами. Коли я нарешті змогла віддихатися, то прибрала руки з колін і сором’язливо розсміялася.
– Ехехехе… Моя мама пішла у ванну, тож я скористалася можливістю, щоб вислизнути.
– А-а, я… зрозумів…
– Отже, хм… думаю… у нас десь хвилин тридцять.
– Тридцять хвилин…? Ясно.
Ми ніколи особливо не розмовляли, але сьогодні це проявлялося особливо сильно. Однак я все одно така щаслива, що ми можемо отак говорити, без сміху, повільно і з незручними паузами.
Гадаю, Ірідо-кун теж вважає сьогоднішній день особливим. Він цінує час, який може провести зі мною. Він та людина, яка не часто демонструє своє серце, тому мене особливо приваблюють емоції, проблиски яких він ненароком демонструє.
Хоча здається, що він дбає лише про себе, насправді він дуже добрий і турботливий. Ірідо-кун завжди виглядає спокійним і зібраним, але насправді всередині він хвилювався. Все це частинки його справжнього обличчя, які я збирала.
Я обережно й акуратно збирала їх в альбом пам’яті, щоб переглядати їх знову і знову. Мій світ, джерелом розваг у якому було лише читання, перевернувся з ніг на голову. Мені дуже подобається проводити з ним час. Тому я…
– Апчхі! – моє тіло затремтіло. Га? Точно. – Я забула одягнути куртку…
Здалося, що температура почала знижуватися, як тільки я це помітила.
Усе тому, що я так поспішала сюди. О, ні-і-і-і-і-і-і… Наш дорогоцінний час, проведений разом. Ну, чому я завжди лажаю у найважливіші моменти?!
– Як ти могла забути? – криво усміхнувся Ірідо-кун і розстебнув своє пальто. – Ось.
Сказавши це, він накинув пальто на мої плечі.
Так тепло… Я сильніше загорнулася в пальто, і від цієї теплоти запаморочилася голова. Таке відчуття, ніби мене обіймає Ірідо-кун, це навіть трохи ніяково… Ти міг би просто обійняти мене, знаєш? Але від цієї думки стало ще більш ніяково. За кого ти себе маєш? Та як ти смієш?!
Температура мого тіла піднімається з різних причин, але я глибоко вдихаю і питаю:
– Тобі не холодно, Ірідо-кун?
– Ні, я в порядку, – незворушно відповів він, але його плечі злегка тремтіли.
Очевидно, що йому теж холодно. Такий милий, але якщо так триватиме, то він може застудитися. Що ж робити…?
Поки я думала, у моїй голові з’явилася надзвичайно складна ідея. Це така висока перешкода, що простіше пролізти під нею, ніж подолати. Але зараз… зараз Різдво… Точно! Це Різдво!
Непереборна і могутня сила, закладено у цьому слові, штовхала мене вперед, хоча я була ще тим боязливим курчам. Дякую, Ісусе. Для мене це достатнє диво, щоб захотіти прийняти християнство.
– Т-тоді… як щодо… – попри те, що я відчувала, як моє обличчя стає яскраво-червоним, я піддалася магії Різдва і змогла дійти до кінця. – Х… хочеш скористаємося ним разом?
◇
Я був здивований наскільки комфортно нам було під одним пальтом. Ми з Аяї накинули його на себе і, торкнувшись плечем до плеча, сіли на краю квітника. Я відчув, як вона затремтіла від доторку, ніби здивувавшись, але через деякий час Аяї обережно сперлася на мене.
Я здивований, наскільки легкою вона відчувається. Так тепло. І пахне приємно.
Як дивно. Я був у тому рідкісному стані, коли моє серцебиття прискорилося, хоча я відчував полегшення. Але якщо я покажу наскільки мені все подобається, то чарівність моменту буде зруйнована. Тому я бездумно дивився на нічне небо, намагаючись зробити все можливе, щоб утримувати спокійне обличчя.
Раптом Аяї засміялася мені у вухо.
– Що…?
– Нічого… Просто думаю, що мій хлопець такий милий.
Увах, вона мене наскрізь бачить! Попри те, що ще кілька хвилин вона панікувала, але тепер демонструє неабиякий спокій. Я замовк, намагаючись приховати своє збентеження, але Аяї стривожено замахала руками.
– Ти… т-ти сердишся? М-мені шкода…!
– Ні, я не сердитий, просто трохи ніяково… Не треба так хвилюватися.
– О-о…
– Зрештою… – я на мить завагався, але потім відкинув своє збентеження. Це все-таки Різдво. – Ти не можеш зробити нічого такого, щоб я розсердився…
Так явно демонструвати свої почуття не моя сильна сторона. Мій голос під кінець стишився. Від цього я відчув ще більший сором, тому відвернувся.
– Хехе… Хехехехехе… – Аяї видала сором’язливий, але щасливий сміх і ще більше пригорнулася до мене.
Радий, що тобі сподобалося. Якби все було інакше, то я б уже йшов шукати глибоку річку.
Деякий час ми сиділи мовчки, я відчуваю комфортне тепло від того, як вона притулилася до мене. Дві білі хмарки нашого дихання змішуються і зникають у темряві ночі.
– Ем… цей… Ірідо-кун?
Коли я поглянув на неї, то побачив, що Аяї дивиться на мене з допитливим виразом обличчя.
– Я хочу… дати тобі дещо.
Моє серце шалено закалатало. Ясно… Вона теж приготувала подарунок.
– Я ж не можу зробити нічого, щоб тебе розсердило, правда? Отже, ти приймеш мій подарунок… так?
Кожне наступне її слово звучало ще невпевненіше за попереднє.
Щоразу, коли я бачу її такою, то думаю, що Аяї не потрібно поводитися так стримано. Вона не дурна і має гарний смак… Крім того, вона гарна. Якби вона поводилася не так стримано, то у неї було б багато друзів. Але відсутність упевненості в собі віддаляє її від інших.
– Аяї…
– Га…?
Я мовчки засунув руку в кишеню і дістав звідти загорнуту коробку.
Побачивши це, Аяї кліпнула очима.
– Ц-це…?
– Різдвяний подарунок… Я так хвилювався вдень, що не міг тобі його подарувати.
– Га? – якийсь момент Аяї дивиться на мене приголомшеним очима, а потім: – Ха… хахахахахаха!
Вона пирхнула і засміялася своїм милим голосом.
Я насупився.
– Не треба так сильно сміятися.
– В-вибач…! Але… але я не очікувала, що ти такий самий, як і я.
– Такий самий, як і ти? Я так і думав.
– Еге, – Аяї також дістала з кишені загорнуту коробку і показала її мені.
Тоді я також розсміявся, і наші плечі деякий час тремтіли від радісного сміху. Холод, який щипав за щоки і вуха, більше не турбував. Коли ми припинили сміятися, Аяї витерла сльози з кутиків очей і прикрила рот подарунком.
– Тоді… обміняємося подарунками?
– Так, обміняємося.
Ми обмінялися маленькими красиво упакованими коробочками. Хоча в цьому не було нічого особливого, але виникало відчуття, що ми проводили урочистий ритуал. Я віддаю свою коробочку Аяї, а вона віддає мені свою.
Я подивився на передню частину подарунка, далі на задню, потім знову на передню, але більше не міг чекати.
– Я можу його відкрити?
– Га? Т-тут…? – вона почервоніла.
– Ти теж можеш відкрити мій.
– М-м… Тоді добре…
Ми одночасно тягнемо за червоні стрічки на наших подарунках. Не те щоб ми раніше ніколи не обмінювалися подарунками, але це вперше, коли ми дарували щось, що не мало практичної користі, – ті самі безпечні подарунки, які приймають і не потрібно турбуватися через відмову.
Однак сьогоднішні подарунки були іншими. Це може бути щось непрактичне, непотрібне і ризикове… Ті самі подарунки, які ми б не наважилися зробити, якби не були парою.
– О… – Аяї відкрила коробку і тихо видихнула. – Це… кулон?
У коробці лежала підвіска з рожевою квіткою, запечатаною у прозорому скляному кулоні. Він недорогий, бо я купив його за гроші, які має учень середньої школи.
Крім того, я мало розбираюся в аксесуарах. Через відсутність почуття моди мені довелося поблукати просторами інтернету, щоб знайти щось на свій смак. Проте я не знаю чи красиво це, але…
Аяї дістала кулон з коробочки.
– Ого… Квітка у склі! Що це за квітка?
– Лещиця. Мені вона сподобалася через значення мовою квітів.
– Значення?
Аяї негайно дістала смартфон і почала шукати значення, від чого я запанікував.
– Ні! Почекай… це надто ніяково!
– Га? У чому справа? – хитро засміялася вона, захищаючи смартфон, і почала читати результати пошуку. – Гм… «мрійливість», «чисте серце», «краса», «невинність»…
– Загалом це… – я спробував пояснити.
Але Аяї продовжувала:
– Часто використовують для весільних букетів.
– Е?
Аяї поглянула на кулон. І я теж поглянув на нього, моє обличчя стало до того червоним, що було видно навіть уночі. Щ-що? Невже я щойно зробив пропозицію одружитися?! Моє обличчя стало ще гарячішим. Я мав вибрати щось безпечніше!
Поки я тонув у жалю, Аяї обережно розстебнула кулон і наділа його на шию, відкинувши волосся.
– Гм… Готово. Н-ну як?
Кулон, який я купив, висить на шиї Аяї. Ем, не знаю, що я відчуваю. Щастя? Збентеження? Хай там що, зараз я відчуваю, як мене наповнює відчуття виконаного обов’язку.
– Я раніше такого не носила, тому не знаю пасує мені чи ні…
– Ні, тобі пасує, – прямо сказав я ще до того, як устиг подумати. – Тобі справді личить. Серйозно. Ти справді виглядаєш мило…
– Е-е… м-м… он як… – Аяї збентежено відводить від мене очі.
Її обличчя виглядає мило з цим ніяковим виразом і червоними від холоду щоками. Схоже, я не дарма витратив час і сили на цей подарунок.
– Г-гадаю, я маю відкритий свій, еге?
– А-а… так!
Аяї виглядає знервованою, коли я відкриваю коробку з подарунком. Я мимоволі видихаю, побачивши, що всередині.
– О, схоже, ми думаємо однаково.
Це був кулон. Коли я підняв його, то побачив, що на ланцюжку висить щось схоже на пір’їну.
– У мене не було такої чудової причини, як у тебе, але… ця пір’їна нагадує мені перо для письма.
– Перо для письма?
– Ну, це… – Аяї деякий час вагалася, бігаючи очима туди-сюди, але потім вона заговорила так, ніби прийняла рішення: – Мені подобається спостерігати, як ти пишеш у своєму зошиті, коли навчаєшся чи готуєшся до контрольної.
Кілька секунд я мовчав, осмислюючи її слова.
– О, то це твій фетиш чи що?
– Га?! Е, ні, я б не назвала це фетишем, мені просто це подобається…
Хіба не це називають фетишем?
Лищ́иця, лещиця (Gypsóphila) — рід рослин родини гвоздикові (Caryophyllaceae).
Види лищиці походять із Євразії, Африки, Австралії та островів Тихого океану. Деякі види є інтродукованими в інших регіонах.
Серед представників роду є однорічні та багаторічні трави висотою 30-50 см.
Стебло гіллясте, листки вузькі, подовгасто-трикутні.
Квіти в пухких або компактних суцвіттях; квітки білі, рожево-червонуваті або червоні.
Плід — одногніздна багатонасінна коробочка, куляста або яйцеподібна, розкривається 4 стулками.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥