Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 昔の恋が終わってくれない (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta mukashi no koi ga owatte kurenai)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Стара любов не минає?)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, db4tz.
9.3 Парочка обмінюється подарунками «Убийте мене…»
Аяї опускає очі та зітхає:
– Ем… Вибач, я сказала щось дивне…
– Не кидайся негайно вибачатися, – говорю, одягаючи подарований кулон. – Дивися.
Коли Аяї побачила, що я одягнув її подарунок, похмурість негайно зникла, а вираз обличчя одразу ж прояснився.
– Різдвяні подарунки справді дивовижні, еге? – сказав я.
– Так… Так! Вони… вони справді дивовижні! – відповіла вона з широкою усмішкою.
Ми обоє сміємося з того, наскільки незграбні. «Сподіваюся, це додасть Аяї більше впевненості в собі», – глибоко всередині подумав я.
Після цього ми з десяток хвилин говоримо під холодним зимовим небом. Навколо не було чогось такого величного, як різдвяні вогні на центральних вулицях міста. Чи чогось такого романтичного, як кружляння снігу. Поряд з нами були лише кущі на квітнику, а все навколо освітлювали вуличні ліхтарі та світло, що лилося з вікон будинків. Та попри це, час проведений разом міцно врізався в мою пам’ять.
– Тоді… побачимося знову.
– Так… знову.
Ми попрощалися перед входом у її будинок, ніжно помахавши одне одному. Наші слова були тихими, бо ніхто з нас не хотів прощатися. Щойно я це зрозумів, як схопив Аяї за зап’ястя.
– Га? Ірідо-кун…
Я підходжу до Аяї і трохи нахиляюся, примушуючи нас обох мовчати.
Коли я стаю рівно, Аяї здивовано кліпає очима, а її обличчя червоніє зовсім не від холоду.
– Ну… зараз Різдво, – сказав, намагаючись виправдатися.
Аяї сміється.
– Т-точно… це ж Різдво.
Цього разу Аяї стає навшпиньки і тягнеться до мене. Коли її п’ятки торкаються землі, ми обмінюємося ледь помітними усмішками і нарешті відпускаємо одне одного.
Про наші стосунки ніхто не знав, але я впевнений, що настане день і я розповів про неї батькові. Минулий я навіть подумати не міг, що вона стане частиною родини через півроку.
Коли я йшов додому, на моїй шиї погойдувалася підвіска. Можливо, наступного року ми зможемо зустрітися, не ховаючись. Можливо, ми зберемося в її або моєму будинку і сядемо за одним столом. Який подарунок я зроблю їй тоді?
– Я маю починати думати про це зараз…
У мене було рівно 365 днів. Я з нетерпінням чекав цього особливого дня.
◆
Що ж, через рік після того дня ми припинили навіть розмовляти.
– Нема на землі нічого постійного… – пробурмотів я.
Я вперше за стільки часу дістав підвіску, що зберігалася у шухляді мого столу, і, як учень старшої школи, відчув божественне провидіння світу.
Якийсь час ми розважалися тим, що шукали на шиях одне одного подарунки і багатозначно сміялися. Ми навмисне ховали їх під шарфами чи високими комірами, щоб було важче помітити, що ми їх носили. Тепер я не розумію, що в цьому було такого весело.
Якщо я зараз одягну підвіску, вона, мабуть, цього навіть не помітить. Закладаюся, що вона викинула кулон, який я їй подарував, коли переїхала сюди.
– Гадаю, я можу спробувати одягнути його через стільки часу…
Якщо вона не помітить кулон, то я доведу, що моє припущення правда. А якщо помітить, то це принаймні викличе у неї цікаву реакцію.
Відчуваючи хвилювання, одягаю підвіску з кулоном у вигляді пір’їни на шию і ховаю його під одяг.
Я думав, що зустрінуся з нею, коли вона йтиме до ванної, але…
– О…
– Ох…
Ми зіткнулися в коридорі на другому поверсі одразу після того, як я відчинив двері своєї спальні.
Ірідо Юме. Як учениця старшої школи, вона вища, ніж була раніше, а її волосся стало довшим. Щойно я її побачив, як помітив дещо. З-під її чорного волосся виблискував знайомий ланцюжок з кулоном.
– Хм…
– Гм…
Це було все, чим ми з нею обмінялися. Одне за одним ми спустилися сходами і зайшли до вітальні. Передача, яка грала під час вечері, закінчилася. Батько сидів за столом, а Юні-сан ставила посуд у сушку на кухні.
Батько глянув на мене.
– О, Мізуто, збираєшся прийняти ванну?
– Гадаю, вода ось-ось нагріється достатньо, тож якщо хочеш піти першою, чому б тобі не пограти у камінь-ножиці-папір з Мізуто-куном, Юме? – запропонувала Юні-сан.
Схоже, вони не помітили незначних змін, які з нами сталися. Ми дали батькам належні відповіді і сіли на диван перед телевізором, залишивши пустий простір між нами, та розгорнули книги, які принесли з собою.
– Хехехе… – раптово засміялася Юме.
– Що? – я перевів погляд з книги на неї.
– Ми справді не думаємо однаково, – відповіла Юме, не відриваючи очей від своєї книги.
– Це правда… – я повернувся до читання.
У моїх руках була «Різдвяна пісня», а Юме читала «Різдво Еркюля Пуаро».
Післямова
Я хочу подякувати редактору, який звернувся до мене через мою історію про дівчину і хлопця, які просто фліртують одне з одним. Я також хочу подякувати ТакаяKi за неймовірно милі ілюстрації та всім читачам за їхню підтримку, коли я ще публікував роман на сайті «Kakuyomu». Щира подяка кожному з вас!
У вебверсії роману на сайті Kakuyomu є епізод, у якому фігурують книжковий хробак Мізуто, любителька містики Юме і нова героїня, яка є шанувальницею ранобе. Будь ласка, не соромтеся прочитати його, якщо вам буде цікаво. Якщо ви знаєте когось, хто любить читати або бажає побачити більше ілюстрації ТакаяKi, порекомендуйте цю книгу у соцмережах. Упевнений, що редакція Kadokawa Sneaker Bunko діятиме активно. Зробіть тиск на їхні продажі!
На цьому роман закінчено. З вами був Камішіро Кьоске, автор роману «Зведена сестра – моя колишня. Стара любов не минає?». Зустрінемося у другому томі!
Коментарі автора до епізодів
Не називайте нас колишніми / Оригінальна назва: Колишня парочка кричить одне на одного
Опубліковано 7 серпня 2017 року. Я подумав, що якби така ситуація сталася в реальності, то це було б справжнє пекло. Упевнений, вони б відмовилися жити під одним дахом. Колись я напишу про те, чому Юме погодилися жити разом і вирішила докласти зусиль, щоб змінити прізвище.
Колишня парочка наглядає за будинком / Оригінальна назва: Колишня дівчина примушує його помітити
Опубліковано 10 серпня 2017. Я багато думав над тим, щоб вони зробили, а щоб ні. Але якби ситуація стало надто відвертою, це, м’яко кажучи, створила б мені певні проблеми. Через два дні після публікації цей епізод посів перше місце у рейтингу на сайті Kakuyomu.
Колишня парочка іде до школи
Опубліковано 19 серпня 2017 року. Репутація Юме як популярної дівчини майже зникає до кінця цього епізоду. Чому так? Правильно, експерт зі спостереження подбав про це за лаштунками.
Колишня дівчина займається мірками
Цей епізод не публікувався в інтернеті. Це дебютний розділ Мінамі Акацукі. Епізод дещо незвичайний, бо тут майже не відбувається розмов між Юме і Мізуто. Але я думаю, що це додало свіжості тексту.
Колишній хлопець турбується про здоров’я
Опублікований 5 вересня 2017 року. Це був найкорисніший епізод для написання. Якби Юме не захворіла, вона б не була чесною у своїх почуттях.
Колишня дівчина чекає у мріях / Оригінальна назва: Пробудження колишньої дівчини
Опублікована 26 серпня 2017 року. Спочатку я хотів написати історію, в якій Юме краде спідню білизну Мізуто у стилі Лавкрафта, але передумав. Спочатку я думав написати так весь епізод, але його було важко читати, тому я зробив лише кілька моментів у цьому стилі.
Колишня парочка іде на побачення / Оригінальна назва: Колишня дівчина ревнує; Колишній хлопець хоче захистити
Опубліковано 19 вересня і 30 жовтня 2017 року. Я подумав, що настав час їм піти на побачення, але зрештою вони так і не зробили нічого особливого. Як вони зустрічалися раніше і не змогли звикнути до побачень? Я подумав, що буде весело, якщо Мізуто з’явиться в образі гарячого хлопця.
Парочка обмінюється подарунками
Опубліковано 24 грудня 2017 року. Я намагався написати цей епізод до Різдва. Пишаюся тим, що написав сцену поцілунку, не використавши для цього явних слів.
«Різдвя́на пі́сня в про́зі, або́ Різдвя́не оповіда́ння з при́видами» (англ. A Christmas Carol) — різдвяна повість англійського письменника Чарльза Дікенса. Входить до збірки «Різдвяні повісті». Перше видання вийшло 19 грудня 1843 року з ілюстраціями Джона Ліча. У творі розповідається про старого скнару Ебенезера Скруджа, до якого навідується привид його колишнього компаньйона Джейкоба Марлі, а також духи Минулого, Теперішнього і Майбутнього Різдва, які змушують його переглянути своє ставлення до життя та навертають його до щирості та добросердя. (Вікіпедія)
«Різдво Еркюля Пуаро» (англ. Hercule Poirot’s Christmas) – класичний детективний роман англійської письменниці Агати Крісті за участю Еркюля Пуаро. Уперше опублікований 19 грудня 1938 року.
Події роману розвертаються напередодні й після Різдва, з 22 по 27 грудня, у заміському будинку Горстон-холл у вигаданому місті Лонгдейлі на кордоні Англії й Шотландії. Книга присвячена розслідуванню вбивства хазяїна будинку – старого мільйонера Симеона Чи, що уперше за двадцять років вирішив зібрати на Різдво всіх своїх дітей. (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥