Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, db4tz.
2.1 Колишня парочка міняється місцями (……0,325%…)
Зараз я можу назвати це лише помилкою юності, але в мене була так звана дівчина з другого по третій рік середньої школи. Точніше, у мене була дівчина приблизно 19 місяців, з вересня другого року середньої школи і до березня третього року середньої школи. Перші сім місяців наших стосунків ми були з нею однокласниками. Цілих сім місяців.
Кожен учень в Японії знає, що це означає. Протягом тих семи місяців, що ми з Аяї Юме зустрічалися, ми мінялися місцями приблизно сім разів.
Причина, чому я кажу «приблизно», в тому, що я не пам’ятаю чи мінялися ми місцями під час канікул у грудні та березні. Однак попри це, за весь час змін місць у класі – ми лише один раз сиділи поруч. Лише один місяць ми провели весь свій час у школі на відстані менше одного метра одне від одного.
Нинішній я можу сказати своєму минулому я лише «і що з цього?», але для минулого мене той місяць, очевидно, був нічим іншим, як раптовою удачею. Переглядаючи свої старі нотатки за той час, я побачив, наскільки безладними тоді були мої записи. Це пов’язано з тим, що я відволікався на уроках, тож не мав іншого варіанту, як квапливо перешкрябати все те, що було на дошці до того, як вчитель зітре написане.
Якщо говорити про нас з Аяї Юме, то відволікалися ми не тому, що шепотілися під час уроку. Ні, ми були занадто соціально незграбними для цього. Насправді все, що ми робили, це час від часу перезиралися, торкалися пальців одне одного, вдаючи, що повертаємо гумку для стирання, яка впала, і обмінювалися записками замість листів. Хотів би я знати, що в цьому такого цікавого, і чому ми не користувалися смартфонами, щоб написати одне одному?!
…Хоча, гадаю, це було весело, потайки передавати записки й уважно стежити за виразом обличчя людини, коли вона її читала. Хоча зараз я не розумію, що в цьому веселого?!
Це протривало один місяць і закінчилося. У нашому класі було заведено міняти місця в кінці кожного місяця. В результаті жеребкування ми пересіли на місця, що були далеко одне від одного.
Якщо біля вікна в ряду стоїть п’ять парт, а у класі 30 осіб, то ймовірність опинитися поряд з конкретною людиною два рази поспіль дорівнює 0,325%. Це набагато вище, ніж шанси колишньої парочки стати зведеними братом і сестрою, але все одно ймовірність цього астрономічно низька.
…Уявлення не маю навіщо комусь ці подробиці з відсотками. Я був звичайним учнем середньої школи, який хотів негайно використати те, чого навчився.
Загалом настав для щотижневого збору у класній кімнаті та момент прощання з сидінням поряд з Аяї. Наш учитель підготував все для жеребкування й однокласники по черзі йшли до нього. Коли однокласник, що сидів переді мною по діагоналі, дістав свій жереб, підійшла черга Аяї, яка сиділа поруч зі мною.
– Е-ем… – сказала вона таким тихим голосом, що я ледве почув.
Наскільки я пам’ятаю, то був перший раз, коли Аяї заговорила зі мною у класі.
– Га? – тому я був неабияк здивований.
Загалом, у класі ми були одне для одного незнайомцями, але все одно вона заговорила до мене.
Ті, хто не має проблем зі спілкуванням, можуть не зрозуміти в чому суть, але для такої боязкої дівчини, як Аяї (нинішню її жахливу особистість до уваги не беремо), – це, безсумнівно, смертний вирок.
– Е.. ви-виба… – але перш ніж вона стигла вибачитися, Аяї швидко пішла діставати свій жереб, тож я втратив можливість сказати їй щось.
Звичайно, я дещо розумію психологію людей, які погано спілкуються, тому, коли ми йшли зі школи, я вибачився і запитав її про те, що вона намагалася сказати, проте Аяї знизала плечима і сказала: «Нічого важливого». Не потрібно було бути генієм, щоб зрозуміти – вона сказала неправду.
Звичайно, це не могло бути «нічого важливого». Люди, які мають проблеми зі спілкуванням, дуже вперті, коли потрібно висловитися. Тому я не став наполягати, щоб вона відповіла на питання, і більше ніколи не згадував про цей момент. Ця подія була настільки незначно і тривіальною, що навіть такий талановитий детектив, як-от Укіо Суґішіта проігнорував би її. Проте я чомусь не міг про це забути.
Чітко було видно, що вона нервує. Її обличчя було до того напружене, що навіть злегка почервоніло. Вона міцно стискала руку, намагаючись набратися сміливості, але мізинець правої руки чомусь стирчав. Вона дивилася на мене так, ніби очікувала чогось…
Що вона намагалася сказати тоді?
◆
– Гаразд, як я уже сказав перед перервою, на сьогоднішній щотижневій зустрічі класу ми поміняємося місцями.
Однокласники зустріли слова вчителя гучним схваленням і радістю. Та ради Бога. Чого всі такі щасливі? Я заздрю тим, хто може так легко насолоджуватися подібними дрібницями.
Зазвичай я б подумав щось таке. Але цього разу навіть я не міг приховати своєї радості. Минув місяць після того, як пішли до цієї школи, зараз був перший день після Золотого тижня – ми продовжували сидіти відповідно до порядку, за яким ішли наші прізвища. Але сьогодні ця ситуація зміниться. Іншими словами, я звільнюся від лихої дівчини, що сидить позаду мене!
Який прекрасний день.
Численні акти насильства, які мені довелося пережити, – штовхання ногою мого стільця, штрикання у шию олівцем, її дурнувата «воєнна тактика» шепотіти, коли мене викликали на уроці – нарешті я буду вільним від цього! Я чую їх, дзвони свободи, що співають про моє звільнення з цих кіл пекла. Чи можна відзначати сьогоднішній день як державне свято? Можна назвати це «Річницею зміни місць».
– Не виглядай таким щасливим…
Різкий шепіт, що долинув ззаду, негайно вирвав мене з глибоких думок. Ой, точніше, це зробив олівець, яким мене вкололи. Цей злочин вчинила моя молодша зведена сестра, моя колишня і моя однокласниця – Ірідо Юме.
Хе-хе-хе… це останнє випробування, яке я маю витримати. Боже, ти не один раз примусив мене страждати, але цього разу перемога за мною! Я переживу це випробування і доведу силу людства.
– Агов! Скажи щось!
Хоча на моїх плечах лежала гордість усього людства, прямо зараз спина страждала від гострих уколів… і це трохи боляче.
Піднявши очі, я побачив, що вчитель ще не прийшов, тож дістав свій телефон і під партою написав їй повідомлення в LINE.
(09:02) «Агов, садистко, ти пропустила той день, коли навчали не колоти людей у спину?»
Шквал уколів припинився і незабаром прийшла відповідь.
(09:03) Юме: «Ой, вибач. По цьому предмету не буде тестів, тож я не робила жодних нотаток».
(09:03) «Тобі потрібно пройти урок моралі».
(09:04) Юме: «Не біології? Здається, знання, як поводитися зі свинями, може пригодитися».
Її повідомлення супроводжувало зображення рожевої свинки, що плаче. Моє око сіпнулося.
(09:05) «Ой лишенько, по цьому предметів не буде тестів, тож я не робив нотаток».
(09:05) Юме: «Га?»
(09:06) «Я ніколи не вчився писати японською так, щоб такі орангутанги, як ти, могли зрозуміти».
– Орангу…?!
Почувши тихий приголомшений вигук, я постарався стримати посмішку.
(09:07) Юме: «Не захоплюйся».
(09:07) «О ні, учень початкової школи отримав у руки телефон. Тікайте!»
(09:07) Юме: «Думаєш, що можеш так поводитися, бо отримав трохи кращу оцінку за сучасну японську, ніж я?»
(09:08) «Дуже вдячний за комплімент, пані, яка посіла перше місце за вступний іспит, Ірідо Юме.
Бамц! Ззаду прилетів удар по моєму стільці. Нещодавно ми порівнювали наші бали зі вступних іспитів і єдиним предметом, де була помітна різниця в балах, виявилася сучасна японська. У мене було на десять балів більше, ніж у неї. Тож переміг я.
Студенти, які люблять читати, зазвичай пишаються своїми оцінками з сучасної японської (джерело: я). Схоже, її гордість зазнала удару від цього, тому її настрій погіршується щоразу, коли я піднімаю цю тему. Я ж навпаки – почуваюся чудово.
– Вибачте, я запізнився!
Перш ніж вона встигла відповісти, до класу зайшов учитель із запізненням у десять хвилин. Гадаю, це означає, що я переміг у сьогоднішній битві в LINE. Я наче бачу, яким жалюгідним робиться обличчя тієї дівчини.
Коли я вже збирався покласти смартфон до кишені, то відчув вібрацію.
(09:11) Юме: «Хей».
І все. Більше нічого вона не прислала. Я з підозрою озирнувся через плече і побачив, що Юме вже повернулася до режиму «серйозної учениці», перед нею лежали розгорнуті підручник і зошит. Телефон ніде не видно.
Вона намагалася щось сказати, але зупинилася, бо прийшов учитель?
Оскільки це наша доля, як людей чиї прізвища починають на «І», займати перші парти у школі, тобто, ми не можемо вільно діставати телефони. Тому ми домовилися, що ніхто з нас не буде торкатися своїх телефонів під час уроку. Ми б не змогли витерпіти сорому, якби наші телефони забрали перед усім класом.
…Але що вона намагалася сказати?
Я б збрехав, якби сказав, що мене це не хвилювало, але вчитель почав писати на дошці, тому я вирішив зосередитися на цьому.
Щойно пролунав дзвінок з уроку, атмосфера у класі стала розслабленою.
Ранковий урок закінчився. Приблизно тридцять студентів (я не завдав собі клопотів, щоб запам’ятати точну кількість) встали і почали рухатися. Всі тримали в руках коробки з обідом або гаманці та запрошували своїх друзів на обід, ніби це найприродніша річ у світі.
Що? Не можете поїсти на самоті?
Зазвичай моя голова заповнена подібними незрілими речами, але не сьогодні, бо сьогодні річниця зміни місць.
Я дістав коробку з обідом і мовчки склав перед собою руки.
Я був дуже вдячний. Зрештою раніше ми були лише удвох з батьком, тому більшість наших страв являли собою напівфабрикати з крамничок або супермаркетів. Але відтоді, як я пішов у старшу школу, моя мачуха, Юні-сан, взялася з дивним ентузіазмом готувати нам з Юме коробки з обідом щоранку перед тим, як ішла на роботу.
Ми говорили їй, що не потрібно докладати стільки зусиль, але, здається, Юні-сан завжди мріяла підготувати коробку з обідом для сина-підлітка, звичайно, вона весело додала, що і для доньки-підлітка теж. Схоже, вона весело проводила час, тому ми більше нічого не говорили. Але насправді була інша причина, чому ми хотіли, щоб вона припинила готувати нам обіди.
– Друже мій, ти справді любиш примушувати хлопців чекати, еге?
До мене наблизився шатен легковажного виду, у руці він тримав солодкий хліб і пакет лимонного чаю. Це Каванамі Коґуре, мій самопроголошений друг. Він зазирнув до моєї коробки з обідом і на його обличчі з’явилася крива посмішка.
Укьо Суґішіта – персонаж з AIBOU: Tokyo Detective Duo, він начальник вигаданого підрозділу спеціальних завдань столичного департаменту поліції Токіо.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥