Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやKi / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, db4tz.

2.2 Колишня парочка міняється місцями (……0,325%…)
– Бенкетуєш, як справжній король? Отже, те саме їсть Ірідо-сан, еге?
– Кінчай з цим.
Все правильно, у нас з Юме однакові обіди. Хоча цього неможливо було уникнути, це не завадило нашій інстинктивній частині відреагувати негативно. Насправді все дуже просто, ми не хотіли, щоб люди бачили, як ми їмо однакову їжу і думали, що ми близькі.
Ми з Юме обоє знаємо, що це дитячий спосіб мислення, тому нічого не говорили про це Юні-сан, але… можливо, докладаючи зусиль до того, щоб наші обіди ніколи не порівнювали, Юме часто обідала десь поза класом.
Хоча я не покидаю класу, щоб пообідати в іншому місці. Чому я маю робити це заради тої дівчини?
– Гаразд, – сказав Каванамі, плеснувши у руки, – розділимо цей бенкет на двох.
– Добре, все-таки вона робить мою порцію у півтора раза більшою, ніж у Юме…
– Вона, мабуть, думає, що всі старшокласники багато їдять, навіть такі худі книжкові хробаки, як ти.
– Гадаю, я спробую сам усе з’їсти.
– Добре, що ти намагаєшся бути уважним до своєї нової матері… Не знаю, як це, в мене лише одна, – сказав Каванамі, взявши помідор чері, поклав його до рота, а потім трохи нахабно усміхнувся. – Закладаюся, що навіть Ірідо-сан побачить тебе в іншому світлі, коли ти з’їси обід до останньої крихти. Вона, мабуть, скаже: «Ого, та він справжній хлопець!». Якщо я можу прикласти до цього руку, то з радістю розділю з тобою обід стільки разів, скільки буде потрібно.
– Щиро дякую. Я був би ще більш вдячний, якби вона не сиділа одразу за мною.
Я відчув холодний, пронизливий погляд на потилиці. Здавалося, Юме шукає найвразливішу точку. Невже я скоро помру?
– Юме-чян! Будемо обідати разом! – з-за спини Юме пролунав веселий голос.
Краєм ока я побачив, як хвостик гойдався туди сюди. О Боже, це Мінамі Акацукі! Мені потрібно сховатися!
– Так… а де інші?
– Здається, вони всі зайняті клубними справами. Божевілля, еге? Я ще навіть не знаю, до якого клубу хочу приєднатися. А ти, Юме-чян?
– Я теж… не знаю приєднуватися чи ні.
– Навіть після того, як ми обійшли стільки клубів, мені жоден не припав до душі. Золотий тиждень уже закінчився, тож, ясна річ, зареєструватися зараз буде непросто. М-м, що ж робити…
Га? Мені не почулося? Ви двоє дивилися на клуби? Чому ти гуляєш з такою небезпечною людиною?
– Хей, молодший зведений братику, у тебе страшне обличчя, – сказав Каванамі.
– Старший зведений брат, – виправив я, кладучи до рота шматок смаженої курки.
Дуже смачно. Щоразу, коли Юні-сан готувала смажену курку на вечерю, ми з Юме вступали у тиху битву за кожний шматочок. Якщо говорити інакше, це поле битви погано підходило для слабаків.
– Схоже, Юме-чян, сьогодні ми обідатимемо удвох! Що будемо робити? Підемо кудись, де тихіше?
Далі Мінамі-сан уже тихішим голосом, щоб почув лише я, сказала:
– Ми будемо лише удвох? Ревнуєш, так?
Мінамі-сан легенько штурхнула мене.
«Та чорта з два я буду ревнувати», – подумки відповів їй. Я знову з’їв шматок курки. Смачно.
Однак для Юме і Мінамі-сан, звичайно, було небезпечно їсти лише удвох. Є ймовірність, що Мінамі-сан підсуне Юме щось… Звичайно, я не хвилююся через цю дівчину, але я не хотів, щоб мій батько і Юні-сан сумували через неї, тому потрібно придумати, як запобігти цьому. Отже, що робити…?
– Що таке, Мінамі? Сьогодні без друзів? – щойно у голові почав формуватися геніальний план, як заговорив Каванамі, випередивши мене. – Тоді чому б нам не поїсти разом? Це востаннє, коли ми зможемо так сидіти, еге? Чому б нам не влаштувати щось на зразок групового побачення за обідом?
Щ… що…? Після несподіваних слів Каванамі всі наші погляди зосередилися на ньому. Але він лише підморгнув мені. Який жах.
– …Га? Каванамі, ти просто користуєшся можливістю, щоб наблизитися до Юме-чян, так? Як бридко! – Мінамі-сан відреагувала першою і використала вбивчу вразу дівчат її віку. – Дуже бридко, – повторила вона.
Це шахрайське уміння, що вибивало землю з-під ніг хлопців та обливало їх брудом по самі вуха, але сьогодні її суперник ніхто інший, як Каванамі Коґуре, головна зброя проти Мінамі Акацукі. Тож він навіть оком не змигнув на цей удар, що завдав би фатального удару багатьом.
– О, ні, будь певна, я не зацікавлений у цьому. Зрештою я експерт з ROM, коли справа стосується романтики.
– Ром? Що за ром?
– Read only member – лише для читання. Іншими словами, я спостерігаю. Це те, що мені подобається найбільше.
– Хм… Тобто тобі подобається підглядати?
О-о, тон Мінамі-сан став трохи прохолоднішим. Зазвичай вона сповнена енергії, тож я навіть сумнівався у її розсудливості, але іноді відбуваються дивовижні речі. Навіть Юме іноді говорить подібним тоном.
– Я не можу легко довіряти людям. Особливо тобі, Каванамі.
– Невже Каванамі-кун зробив щось підозріле в минулому?
– Слухай, Юме-чян! У середній школі цей хлопець…
– Хвилинку-хвилинку! Не треба про мене говорити!
– Якщо хочеш, щоб я мовчала, то не намагайся вторгнутися у дівочий сад!
Що ж, гадаю, зараз перевага на боці Мінамі-сан. Якою буде твоя відповідь, Каванамі?
Я зайняв позицію глядача. Каванамі скрипнув зубами, на його обличчі вираз агонії, як у гравця в шьоґі, коли йому потрібно зробити важкий хід. Але через кілька секунд він знову відкрив рота:
– Гаразд… Скористаємося цією можливістю, щоб пізнати одне одного краще. Чому б нам не поговорити про наше буття у середній школі за обідом?
На мить ми троє втрачаємо дар мови після слів Каванамі. Про що він взагалі думає…? Серед нас не було нікого, хто б не хотів приховати хоча б одну таємницю з середньої школи!
– Е… Щ-що? Розповісти про моє буття у середній школі? – нервово сказала Мінамі-сан. – Я, я не проти, але Юме-чян…
– Н-ні, я теж не проти, але мій молодший зведений брат…
– Ні, все норм… хоча я не можу розповісти чогось цікавого…
Бачиш?! Це схоже на ситуацію, коли надто самовпевнена людина замовляє якусь дивну страву в меню! Відмовся від цього! Подивився на мене і зрозумій, що я хочу сказати.
Чомусь Каванамі широко посміхався на наші слова.
– Чудово! Тоді не будемо говорити про наші роки у середній школі, просто пообідаємо!
Ми з Мінамі-сан зрозуміли, що він щойно зробив, але Юме – ні, тому вона сказала:
– Добре, так і зробимо.
– Тоді вирішено! – сказав Каванамі, піднявся і підсунув сусідню парту.
Він щойно використав метод «двері в обличчя»?! Це метод для переговорів, коли спочатку ти просиш про щось складніше, на що, безперечно, отримуєш відмову, а потім говориш своє оригінальне прохання, щоб виглядало так, ніби ти йдеш на поступку. Таким чином інша сторона почуватиметься погано через попередню відмову і буде більш схильна прийняти твою пропозицію… Приблизно так це написано в книжках з психології.
Саме цей метод Каванамі використав щойно. Він помітив, що ми з Мінамі-сан були насторожі, тому націлився на необережну Юме. Непогано, Каванамі.
– Кхм…!
– Хех.
Мінамі-сан кинула на Каванамі роздратований погляд, який не помітила Юме. Каванамі у відповідь посміхнувся, святкуючи свою перемогу.
Ось так зібралася група з чотирьох людей, які навряд чи зібралися за інших обставин.
Мінамі-сан сиділа прямо навпроти мене, Каванамі сидів поруч зі мною, а Юме – по діагоналі навпроти мене. Нема нічого дивного в тому, що хлопці і дівчата сиділи окремо, але те, як ми сіли, було проявом наших інстинктивних бажань не стикатися прямо з певними людьми.
– Це абсолютно новий досвід – сидіти одне навпроти одного за обідом. Так, Ірідо-кун?
– Е, думаю… так.
Тут буде зображення
Не знаю, куди подівся недавній вираз поразки на її обличчі, але зараз Мінамі-сан говорить до мене з яскравою усмішкою на губах. Причина, чому моя відповідь прозвучала так незграбно не в тому, що я почуваюся ніяково з дівчатами, а в тому, що між нами двома була певна ситуація, про яку Юме нічого не знає. Але думаю, що навіть якщо вона про це нічого не знає, це не означає, що вона не вставить свої п’ять копійок.
Щойно я відчув на собі її холодний погляд, у моїй кишені завібрував телефон. Я витягнув його і, тримаючи смартфон під столом, побачив, що Юме прислала повідомлення.
(12:38) Юме: «Не дивися на мою подругу такими очима тільки тому, що вона проявила до тебе краплю доброти, стрьомний книжковий хробак!»
Мені хотілося відповісти «не стрьомній книжковій маніячці про це говорити», але де тут тонкість мистецтва красномовства? Тому я написав дещо інше.
(12:39) «Дякую за пораду. Але на відміну від певної людини, я не западаю на когось лише за те, що до мене проявили краплю доброти. Попри це, я ціную твою турботу. Хорошого дня».
Яка ідеально ввічлива відповідь. Можливо, я витратив усю ввічливість, яку мав. Щиро подяка Богу за цей інтелектуальний текст.
Коли Юме зазирнула під парту, її плечі злегка затремтіли. О, так, спрацювало. Вона розізлилася. На відміну від Мінамі-сан і Каванамі ми не могли сваритися на публіці, ми навіть не могли зиркати одне на одного! Як чудово! Я мало не засміявся, але стримався!
Саме тоді, коли Юме збиралася написати відповідь, до неї заговори Каванамі.
– Здається, Ірідо-сан, ми не часто спілкувалися, так?
Гарна подача, Каванамі! Друг пізнається в біді.
– Га? О… так… якщо подумати, то це правда.
– Не потрібно такому легковажному хлопцю наближатися до Юме-чян! – втрутилася Мінамі-сан. – Подібне сталося лише сьогодні, Каванамі!
– Так-так, я вдячний за цей короткий час.
Побачивши, що в розмову залучені лише Каванамі і Мінамі-сан, Юме знову опустила погляд під парту. Ось воно.
– А, точно, я хотів запитати, чим ти займаєшся в дома, Ірідо-сан? – Каванамі знову перевів увагу на Юме.
– О.
(12:40) Юме: «Це була не крапля доброти. У мій…»
Вона прислала незакінчену відповідь. Що вона хотіла сказати? У мій час? Коли це вона стала поважною літньою пані?
– Е… кхм… що ти маєш на увазі?
– Мені цікаво, чим ти займаєшся вдома у вільний час.
– Ха, та ти найгірший хлопець на землі! Хто питає малознайомих дівчат про те, чим вони займаються у вільний час?!
– Я не маю якихось поганих намірів. Мені просто цікаво, чим вона займається у ситуації, коли живе під одним дахом з хлопцем – хоча і дуже травоїдним. Невже тобі анітрохи не цікаво?
– Ну, я питала Ірідо-куна про це раніше.
– Так, я теж чув точку зору хлопця, але тепер я хочу почути точку зору дівчини. Гадаю, її хвилює багато речей.
– Ну, це так… Особливо цей хлопець, він майже ніколи не виходить на вулицю у вільний час.
(12:42) «Ти теж».
– Я намагаюся поводитися максимально уважно за межами своєї кімнати. І, як не дивно, ми живемо досить мирно.
(12:42) Юме: «Краще за тебе».
Вона може говорити і писати одночасно?
Каванамі протягнув «ого», ніби був вражений.
– Справді? Схоже в реальному світі все інакше. У манзі люди у подібній ситуації постійно стикаються одне з одним у ванній кімнаті.
– Не плутай манґу і реальність, ідіоте!
– Кого ти назвала ідіотом, ідіотко! Хей, Ірідо, не зважай на її слова. Закладаюся, що ви двоє стикалися з ситуацією, що була прямо зі сторінок манґи, еге?
– Ні. Про ванну кімнату ми домовилися з самого початку.
Японські шахи (яп. 将棋, しょうぎ, shogi), шоги, шьоґі — японська настільна гра, місцевий аналог шахів. Характерною особливістю є те, що побиті гравцем фігури переходять у його розпорядження, і він має право виставити їх грати за себе. (Вікіпедія)
Техніка «двері в обличчя» («не в двері, так у вікно», «відмова-потім-відступ», «як відчинити двері, що їх зачинили перед твоїм носом») (англ. door-in-the-face-techinique, DITF) – це метод маніпулювання, який зазвичай вивчається в соціальній психології.
Суть метода зводиться до того, що переконувач намагається переконати респондента виконати прохання із завищенними умовами, від якого респондент, швидше за все, відмовиться (що є схожим на метафоричне грюкання дверима перед обличчям переконувача). Після цього респондент з більшою ймовірністю погодиться на запит із зменшеними вимогами, ніж якщо той самий запит було б подано окремо. (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥