Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, db4tz, vilgerforc.
3.1 Колишня парочка горнеться одне до одного «…Адже я тепер твоя старша сестра…»
Зараз я можу назвати це лише помилкою юності, але в мене був так званий хлопець з другого року середньої школи по третій.
Все почалося з книги. У шкільній бібліотеці через те, що я була низенькою, я не змогла дістати потрібну книгу і цей хлопець протягнув мені руку допомоги. Ось так ми випадково познайомилися і порозумілися завдяки нашим спільним захопленням.
Однак насправді наші смаки трохи відрізнялися. Я – затята фанатка містичних історій, а цей хлопець читав усе, що хотів. Учні середньої школи вважають все, що не відповідає їхнім смакам, сміттям. Іншими словами – вони упереджені, тому я вважала його читацькі звички безпринципними.
Попри те, що я та людина, чиє серце темніше за будь-яку роботу Йокомізо Сейші, причиною, чому я написала цьому хлопцю анахронічний любовний лист, полягала в тому, що, хай як там це неприємно визнавати, у нас, крім хобі, було спільним ще щось. Що це? Ну, це була причина, чому ми потрапили в нинішню цікаву ситуацію. Іншими словами, у кожного з нас був лише один з батьків.
Не можу пригадати, щоб між мамою і татом відбувалися великі сварки чи щось таке. До середньої школи, я жила у звичайні мирній сім’ї. Такій самій, як і у всіх інших. Мої батьки не влаштовували гучних сварок і, звичайно, не було насильства. Тож природно момент, коли вони розлучилися, став для мене великою несподіванкою.
…Я ніколи не питала про подробиці, але тепер розумію, що не було жодної серйозної причини. Просто з часом накопичилися дрібні розбіжності. Полум’я пристрасті, яке в них було раніше, зникало, охолоджувалося і туманом витікало крізь тріщини в стосунках, поки не щезло повністю… Зрештою вони вже не могли бути разом. З огляду на мій власний досвід, думаю, що це ймовірний варіант. Все-таки подібне трапляється постійно, я теж через це пройшла.
Проте молодша я цього не розуміла. Мені було дуже самотньо, тому я плакала кожен день. Мама міцно обіймала мене, знову і знову бурмочучи слово «вибач». Від цього мені ставало ще гірше, тому я припинила плакати, бо не хотіла, щоб вона постійно вибачалася.
Це сталося, коли я була молодшою, ніж зараз, але… це залишило величезну діру в моєму серці. На місці, де було щось звичне, де була сім’я, з’явилася порожнеча.
Не те щоб я не могла побачитися з батьком, я досі маю шанс зустрітися з ним як мінімум раз на рік… Але коли я з ним зустрічаюся, мами поряд немає. Мама і тато досі залишаються моєю сім’єю, проте вони більше не є однією сім’єю. Одного дня вони були разом, а наступного – пуф – уже ні.
Справа була не в тому, що мені не пощастило чи я була особливо нещасною… просто всередині мене була ця порожнеча. Тому рано чи пізно я мала запитати. У той момент мій голос звучав нерішуче й обережно, ніби я торкалася чогось крихкого, що могла обвалитися на нас.
– Ти… не почуваєшся самотнім?
На моє запитання він відповів:
– Самотнім? Я не знаю, що це таке.
Згадуючи про це зараз, я усвідомила, якою жорстокою і типовою для учня середньої школи була ця відповідь. Але його обличчя було безвиразним, він не намагався брехати. Анітрохи. Слово «самотній» навіть не приходило йому в голову.
Обличчя без жодних емоцій, ніби в нього немає місця для того, щоб бути самотнім. Коли я дивилася на його профіль, то ніби отримала ще одну дірку в серці. Він не відчував, що йому чогось бракує. У нього не було такої дірки у серці, як в мене. Він не плакав від самотності, як це робила я, бо він не був самотнім. Його не потрібно було обіймати і втішати, як мене.
Відчуття окремішності та самотності пронизали мої груди, залишивши після себе колюче поколювання і заціпеніння. Здавалося, що це поколювання від ліків, нанесених на рану.
…Я ніколи не питала про маму того хлопця. Я не знала, чому він виріз таким циніком.
Але коли моя мама вдруге одружилася і ми переїхали до будинку того хлопця, я знайшла в закутку першого поверху кімнату. Це була кімната в японському стилі з татамі на підлозі, до неї майже ніхто не заходив. Усередині біля стіни стояв буддистський вівтар – святиня для померлої людини.
◆
Друга неділя травня має значення, яке, здається, невідоме більшості старшокласників світу. Для мене це один із найважливіших днів у році. Раніше місце найважливішого дня посідало 27 серпня, день, коли ми з Ірідо-куном почали зустрічатися, але ця дата втратила свої позиції. І чудово. Тепер на це місце претендує День матері.
– …Агов, – покликала я холодним голосом.
Це була перша субота після закінчення Золотого тижня, я закінчила з навчанням і спустила вниз. Мій молодший зведений брат безтурботно лежав на дивані у вітальні і читав книжку.
Мізуто відповів роздратованим тоном, навіть не відвівши очей від книги:
– О? Ну і? Що ти зробила цього разу?
– Чому ти думаєш, що я щось зробила?! – між інший, цей хлопець також не безгрішний! – …З-зараз не про це. Ти ж підготувався? Це вже завтра.
– Га? Ти про що?
– Подарунок! На День матері!
Зведений брат кліпнув очима на мої слова.
– Гм… День матері…
Мізуто закрив книгу, взяв свій смартфон, який лежав на столі, і підніс до рота:
– Окей, Ґуґл. День матері.
– Чому ти ґуґлиш?!
– Гмм… Друга неділя травня… День, в який висловлюють подяку матері за всю її важку працю… Зрозуміло, тепер я пригадую, що вже чув про це.
– …Ти серйозно?
– Чи можна мене звинувачувати? В мене давно немає матері.
– Тоді ти знаєш, що таке День батька?
– …Окей, Ґуґл. День батька.
– Не питай про це у Ґуґла!
Я знала, що цей хлопець не цікавиться іншими людьми, але навіть подумати не могла, що це також стосується членів його сім’ї. Яке диво сталося, що в нього з’явилася дівчина? Агов, я з середньої школи, ти це чула?!
Мізуто відвів погляд:
– Ну, я вважаю, що для хлопців нормально нічого з цим не робити. Так, на цьому і зупинимося.
– Ні.
Коли Мізуто спробував взяти книгу, щоб продовжити читання, я швидко її вихопила.
– Поки я дихаю, я не дозволю тобі ігнорувати День матері.
– Дуже дивно, що ти раптом стала поліцією Дня матері… Це один із додаткових пунктів до Двадцяти правил Ван Дайна?
– Не згадуй про це…! – жахлива дівчина, яка зневажала детективні романи, що суперечили 20 правилам Ван Дайна, тепер мертва. – Загалом… ти не приготував подарунок до Дня матері, так?
– Я не дуже розуміюся на подарунках.
– Справді? Здавалося, ти знав достатньо, щоб зробити різдвяний подарунок своїй дівчині серед ночі, га?
– Не згадуй про це…
Він зиркнув на мене, я насмішкувато посміхнулася. У нас обох було багато темних історій, які ми не хотіли витягувати на світло.
Мізуто зітхнув і нарешті сів. Його голова ледь не ударила мене, бо я стояла біля спинки дивана і, нахилившись, дивилася на нього.
– Переходь до суті. Що ти хочеш, щоб я зробив?
– Якщо я тебе так і залишу, то сумніваюся, що ти щось купиш. Тому ми підемо купувати подарунок разом. Зараз.
– Га?
Він дивився на мене, як на якесь дивне звірятко. Як грубо.
– Я…? І ти? Разом?
– Так. Я зможу наглянути за тобою, а наші батьки подумають, що ми ладнаємо. Якщо ми подаруємо спільний подарунок, то нічого бентежного не буде, а також ми зможемо розділити вартість покупки навпіл.
– Агов, останнє – це те, на що ти націлилася, так?
– Важливі почуття, а не вартість.
Якщо говорити правду, то після того, як я почала зависати з друзями, з грошима у мене туго.
Мізуто знову зітхнув. Якби це була правда, що кожного разу, коли ти зітхаєш, щастя покидає твоє тіло, то він би вже загинув у якійсь ДТП.
– Навіть не мрій, – сказав він. – Хочеш, щоб я пішов по магазинах? З тобою?! Ха! У тебе з головою все в порядку? Деменція не почалася? Пам’ятаєш, їла ти сьогодні чи ні?
– …Ти. Мене. Дратуєш!
Цей хлопець геній, коли потрібно мене розлютити. Добре… Раз ти поводишся так, то в мене є ідея.
Я вийшла з вітальні і повернулася до своєї кімнати, щоб швидко переодягнутися. Глянувши у дзеркало на повний зріст і переконавшись, що виглядаю ідеально, я спустилася вниз.
Він знову лежав на дивані, я підійшла до нього і подивилася, відводячи пасма волосся вбік.
– Привіт, Мізуто-кун?
– Га? Ми щойно бачила одне одн… е?
Мізуто не закінчив говорити, він дивився на мене, кліпаючи очима.
Я була в сукні, кардигані і широкополому капелюсі. У такому образі я нагадувала багату панночку з якогось літнього курорту. Чому я так одягнулася? Бо цей образ ідеально відповідає смакам цього хлопця.
– Е-е.
Мізуто з ошелешеним видом дивився на мене, коли я притиснула руку до його грудей. Тук-тук-тук. Його серце билося швидше, ніж зазвичай.
– О. Ой-ой, що це? Як дивно. Скажи мені, зведений молодший братику, чому твоє серце так швидко б’ється, коли ти дивишся на мене? Це очевидне порушення правил, чи не так?
– Щ… Ти хочеш застосувати правила і до серцебиття?
– Ми ніколи не говорили про додаткове правило, яке б говорило, що прискорене серцебиття не рахується.
Кожен, хто діяв не так, як мали б діяти брат чи сестра, мала підкорятися наказу іншого і брати на себе роль молодшого брата або сестри. Такі правила. У жодного брата не стало б серце битися швидше від чогось такого звичайного, як сестра, одягнута в сукню.
Seishi Yokomizo (Japanese: 横溝 正史, Hepburn: Yokomizo Seishi, 24 May 1902 – 28 December 1981) was a Japanese mystery novelist, known for creating the fictional detective Kosuke Kindaichi.
S. S. Van Dine (also styled S.S. Van Dine)[2] is the pseudonym used by American art critic Willard Huntington Wright (October 15, 1888 – April 11, 1939) when he wrote detective novels. Wright was active in avant-garde cultural circles in pre-World War I New York, and under the pseudonym (which he originally used to conceal his identity) he created the fictional detective Philo Vance, a sleuth and aesthete who first appeared in books in the 1920s, then in films and on the radio.
Правила для тих, хто пише детективи Стівен Ван Дайн.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥