Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, db4tz, vilgerforc.
3.3 Колишня парочка горнеться одне до одного «…Адже я тепер твоя старша сестра…»
Коли ми зайшли, Мізуто повчав вивчати виставлені товари.
– Гмм… Тут багато випадкових дрібниць, але також багато практичних предметів. – Він вказав на полицю. – Наприклад, блокноти.
– Ніхто не дарує комусь випадкові речі. Ніхто, крім тебе.
– Коли це я давав комусь випадкові речі?
– Це не було щось фізичне, але хіба ти забув, як порекомендував комусь випадковий і незрозумілий фільм?
– «Пам’ятай» – це шедевр.
– Це так, але ти порекомендував його дівчині з середньої школи. Фільм, хронологію якого важко зрозуміти.
Це було до того, як ми почали зустрічатися. Він порадив мені, дівчині з середньої школи фільм «Пам’ятай» про чоловіка, коротка пам’ять якого зберігала спогади лише протягом десяти хвилин, він шукав людину, що вбила його дружину. Хоча, безперечно, цей фільм – шедевр і він відповідав моїм смакам, але це занадто для учня середньої школи рекомендувати однокласниці такий фільм. Це один з прикладів того, яким жахливим був цей хлопець тоді.
– Я рекомендую людям щось не через їхній вік чи статус, а через їхню особистість. Тобі подобалися «Ефект метелика» і «Дванадцять розгніваних чоловіків», чи не так?
– Я пам’ятаю фільми, але забула людину, яка мені їх рекомендувала…
– Тц. Якщо ти збираєшся так поводитися, то, можливо, я мав порадити якусь романтичну комедію. Було б чудово подивитися на посмикування твоєї посмішки, яку б ти намагалася утримати…
– Якби ти так зробив, то можна було б уникнути багатьох інших речей.
Гадаю, я б ніколи йому не зізналася і ми б зараз були в зовсім іншій ситуації. Ого, ніби «ефект метелика» в реальності.
Дивлячись на чашки з літерами, я запитала у нього:
– Отже, мій молодший зведений братику, який рекомендує людям речі через їхню особистість, а не через вік і статус… ти визначився з подарунком мамі?
– Я не знаю, що подобається Юні-сан. Принаймні, я не думаю, що ця чашка підхожий подарунок. Зазвичай це те, що парочки купують одне для одного, а потім не знають, що з цим робити, коли в них нічого не виходить.
– І то правда. Потрібно пам’ятати про майбутнє, коли купуєш подарунки.
Якщо я і можу похвалити нас із середньої школи за щось, так це за те, що ми не купували подарунків для парочок. З ними було б так само складно мати справу як і зі спільним обліковим записом у соціальних мережах.
– Загалом, я не знаю, що їй подобається, – сказав Мізуто, дивлячись у повітря над полицями. – Але в мене, мабуть, є ідея, що може знадобитися Юні-сан, точніше, Юні-сан і декому іншому.
– Іншому?.. Ти говориш про дядька Мінеакі?
– Так, – Мізуто кивнув. – Поки що відкладемо покупку і пройдемося. Мені потрібно трохи подумати.
Ми піднялися ескалатором на перший поверх станції Кіото.
– О, книгарня.
– Стоп! Якщо ми зайдемо туди, то втратимо час і гроші!
Ми йшли вдовж сувенірних крамничок і мені довелося відтягувати Мізуто від книгарні, якого тягнуло туди, як мураху до їжі.
– Агов, що ми взагалі робимо? Мені здається, що ми безцільно гуляємо.
– Бо так і є.
– Га?! Тобто ми з тобою просто собі гуляємо, як друзяки?!
– Звучиш радісно, еге? Якщо будеш багато гавкати, люди можуть подумати, що ти собака.
– …Якби я була собакою, а ти господарем, то я б уже давно відкусила тобі руку!
– Зрозумів. Схоже, мені потрібно бути обережним, коли я тебе годую.
Сказавши це, Мізуто протягнув мені банку з кавою, з якої він відпивав протягом прогулянки. Думаєш, я питиму з неї?! Ти прикладав її до свого рота!
Коли я штовхнула його руку назад, відмовляючись, Мізуто пирхнув і кинув банку в смітник, повз який ми проходили. Там… нічого не залишилося!
– Може здатися, що ми безцільно тиняємося, але сенс у цьому є. Я шукаю ідею, – сказав Мізуто, намагаючись уникнути натовпу під час прогулянки.
– Ідею?
– Є дещо, про що я останнім часом думаю… мені здається, що Юні-сан і мій батько хвилюються за нас відтоді, як вони одружилися.
– …Це так. Я відчуваю, що після весілля мама почала повертатися раніше, ніж було до цього.
– Те саме і з моїм батьком. Тому є сенс припустити, що вони хвилюються через нас, хлопця і дівчину близьких за віком, що живуть під одним дахом. Особливо Юні-сан. Як думаєш, чи нормально вона сприймає ситуацію, коли її донька живе в будинку з хлопцем одного віку з її дитиною?
– …Якби я була на її місці, то не сприймала б це спокійно.
– Ото ж бо й воно, еге?
По правді, вона запитала мене про це, перш ніж вирішила переїхати. Сказала, що в чоловіка, з яким вона одружується, є син. Я навіть подумати не могла, що він буде одного зі мною віку, ба більше, моїм колишнім з середньої школи. Якщо чесно, якби син був уже не старшокласником, я б точно не захотіла жити з ним під одним дахом. Тоді я щойно розійшлася з хлопцем, і мені зовсім не хотілося жити з якимось іншим чоловіком під боком.
Однак якби я висловилася проти, мама або вирішила б жити окремо, або скасувала весілля з дядьком Мінеакі. Тому я вирішила притримати язика, дочекатися зустрічі, а вже після цього приймати якесь рішення.
Коли я побачила цього хлопця, то вирішали змиритися і жити з ним під одним дахом, бо знала, що він не представляє загрози для мене ні у фізичному плані, ні у психологічному… Але мама, звичайно, нічого про це не знала. Упевнена, вона довіряє дядьку Мінеакі, але все одно хвилюється за мене.
– Тож нам не залишається іншого варіанту, як усунути причини для їхнього занепокоєння. Це не те, що можна зробити за один день.
– Згодна. Припини приходити до моєї кімнати пізно вночі, – сказала я, зиркнувши на нього.
– Те саме стосується і тебе. Але… якщо нам потрібно зв’язатися одне з одним, нас слід користуватися телефонами.
Побачивши мій погляд, Мізуто з сумнівом запитав:
– У чому справа? Тобі зле?
– Ні… все добре.
Сховатися у власній кімнаті і пізно вночі потайки перемовлятися по телефону? Хіба… ми не робили так само, коли зустрічалися? Якщо я скажу це вголос, упевнена, він би перекрутив мої слова, щоб посміятися з мене.
– Загалом, – Мізуто, схоже, більше нічого не помітив і продовжив говорити, – я вважаю, це дуже прикрою ситуацією, що їм доводиться хвилюватися про нас.
– Прикрою?
– Вони одружені вже деякий час, але досі не змогли повністю насолодитися цим. Гадаю, їм потрібно хоча б трохи відчути радість подружнього життя.
– О, розумію…
Наші батьки – молодята. Але замість того, щоб насолодитися цим, їм доводилося витрачати час на нас. Це справді… прикро.
– Тому, – сказав Мізуто спокійним голосом, продовжуючи йти із запхнутими до кишень руками, – я думаю, що найкращий подарунок, який ми можемо подарувати їм це час – час, який вони, мій батько і Юні-сан, можуть провести разом як пара…
Я подивилася на його профіль, не було жодного натяку на те, що він жартував чи намагався бути претензійним. Він говорив щиро, саме те, про що думав.
…Повірити не можу, що цей хлопець сказав таке. Той самий хлопець, що не знає слово «самотність», може сказати подібне…?
– Але проблема в тому, що я не можу придумати хорошого способу, як це зробити. Найшвидшим рішенням було б подарувати їм якісь квитки для подорожі або подарункову картку в ресторан, але батько і Юні-сан мають графіки роботи, крім того, ми не можемо купити чогось подібного за кишенькові гроші.
– …Отже, ми блукаємо навколо в пошуках ідеї?
– Саме так. Коли блукаєш в місцях, де зазвичай не буваєш, і бачиш те, чого зазвичай не бачив, то можеш придумати те, про що зазвичай не подумав би.
Цікаво, що відбувалося в голові цього хлопця? Про що він думав, коли йшов по життю? Як Мізуто, який навіть не пам’ятав про День матері, поки я йому не нагадала, дійшов до чогось такого глибокого за цей короткий час?!
Мабуть, він зміг так подумати, бо більшу частину часу намагався придумати щось сам, а не питати інших людей. Цей хлопець не мав можливості запитати в когось іншого, тому змушений використовувати лише власний розум.
…Діра в моєму серці видала звук. А потім потихеньку, як струп, з’явилася відповідь.
– Тоді чому б не подумати про це інакше?
Мізуто кинув на мене погляд, коли я заговорила так, ніби розмовляла сама з собою.
– Якщо ми хочемо дати їм час для себе як для подружньої пари, то навіщо їх кудись відправляти?
І саме в цей момент, ми побачили зовнішню частину станції. Через ряди автомобілів, що їхали туди-сюди, ми побачили будівлю навпроти. Побачили вивіску на тій будівлі. Здалося навіть, що це була якась запланована поява, але це був абсолютний збіг.
Коли блукаєш в місцях, де зазвичай не буваєш, і бачиш те, чого зазвичай не бачив, то можеш придумати те, про що зазвичай не подумав би. Ми ніколи не ходили тут і не бачили, що тут було, тому в результаті отримали те, чого не очікували.
– О, ясно… – сказав Мізуто, ніби погодившись з чимось, і перевірив час на своєму смартфоні. – Сьогодні це буде надто раптово. Як щодо наступних вихідних?
– Га…? С-стривай! Т-ти ж несерйозно, так?!
– Це твоя ідея.
– Н-ні, ні, я просто сказала подумати про це інакше…!
– Якщо в тебе є інші варіанти, я готовий їх вислухати.
– А… е…
Я не могла нічого придумати. Мої думки крутилися і так і сяк, але в голову не приходила жодна інша ідея, з якою б цей хлопець погодився.
А все тому… тому… Я ніколи не думала, що він запропонує щось подібне!
Я знову поглянула на вивіску будівлі навпроти. На другому поверсі чітко були написані слова «Інтернет» і «Манґа». Можливо, мені просто здавалося, але будівля мала якусь темну атмосферу. Це місце, яким часто користуються люди, в яких мало грошей, – принаймні наскільки мені відомо.
Будівля навпроти була інтернет-кафе.
– …Мамо, дякую тобі за все. З Днем матері! Це подарунок від мене… і Мізуто-куна.
Наступного дня, в неділю, після обіду ми були у вітальні. Я протягнула мамі подарунок зі звичною фразою-вітанням. Це був скромний букетик, який міг поміститися на її долоні, коли мама взяла його, то кліпала очима і поглянула на Мізуто, який стояв біля мене.
– Е…? І від Мізуто-куна теж?
Він відвів погляд. Серйозно… Він засоромився? Я тицьнула його ліктем у ребра, мовчки спонукаючи зробити все як слід.
Зрештою Мізуто, так і не піднявши погляд на мою маму, забурмотів:
– Ну… Ви допомагаєте з різними речами і завжди готуєте для мене обід, тому… я хочу висловити вам сьогодні свою подяку… Ну, саме так я відчуваю.
«Пам’ята́й» (англ. Memento) — психологічний трилер 2000 року режисера Крістофера Нолана. Сценарій фільму був написаний Ноланом за оповіданням «Memento Mori» його молодшого брата Джонатана Нолана.
Леонард Шелбі вишукано і дорого одягнений, їздить на новенькому «Ягуарові», але проживає в дешевих мотелях. Його мета в житті — знайти вбивцю дружини.
Його проблема — рідкісна форма амнезії, втрата короткої пам’яті, пам’ятаючи все до вбивства, він не пам’ятає, що було п’ятнадцять хвилин тому. Його друзі — Теді і Наталі, та і чи друзі вони йому. Його супутники — фотоапарат «Polaroid» і тату на тілі. Головне питання — чому покараних більше, ніж винних?
«Ефект метелика» (англ. The Butterfly Effect) — американський фантастичний психологічний трилер 2004 р. сценаристів і режисерів Еріка Бресса і Дж. Мекі Грубера. Головні ролі виконували: Ештон Кутчер, Джон Патрік Амедорі, Емі Смарт, Елден Генсон, Вільям Лі Скотт і Ерік Штольц. Перший фільм однойменної франшизи.
Назва фільму відноситься до ефекту метелика, популярного гіпотетичного прикладу теорії хаосу, що показує, як невеликі початкові відмінності з часом можуть призвести до великих непередбачених наслідків.
«12 розгніваних чоловіків» (англ. 12 Angry Men) — американський фільм-драма, знятий режисером Сідні Люметом в 1957 році за мотивами драми «12 розгніваних чоловіків» Реджинальда Роуза. За винятком декількох хвилин, всі події відбуваються в кімнаті засідань присяжних. Один із присяжних намагається змінити думку решти щодо вироку.
Струп (інколи, ескар, [ˈɛskɑr]; грец. ἐσχάρᾱ, трансліт. eskhara; лат. eschara) — кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється[1], або шматок мертвої тканини, який відривається від поверхні шкіри, особливо після опікової травми, але також видно при гангрені, виразці, грибкових інфекціях, некротичних ранах від укусів павуків, укусах кліщів, пов’язаних із плямистою гарячкою, шкірній формі сибірки. Термін «струп» відрізняється від терміну скоринка(«парша»). Струп містить некротичну тканину, тоді як скоринка складається із засохлої крові та ексудату.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥