Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, HugoLocus, Drakula, db4tz, vilgerforc.
4.2 Колишня парочка ночує не вдома (Будь ласка)
– Ого, який збіг! Юме-чян сьогодні ночуватиме у мене! – Мінамі-сан наблизилася до мене ще на крок і прошепотіла: – Я чула, що ця ночівля була твоєю ідеєю, га? – її рот вигнувся у ледь помітній усмішці, що була непристойно милою для такої маленької істоти, що дивилася на мене так, як дивилася вона. – Дякую! Це просто мрія – провести ніч з Юме-чян! Тільки ми двоє!
…Я навіть уявлення не мав, що вона задумала, але ця божевільна дівчина запропонувала мені одружитися лише для того, щоб стати зведеною сестрою Юме. Тож я вирішив зробити їй попередження про всяк випадок.
– …Жодних дивних дій, Мінамі-сан.
– Ревнуєш? Ура! Це варте того, щоб бути такою настирливою.
– Ти оце серйозно? Це просто неймовірно, як швидко ти придумаєш грандіозні обмани.
– Дякую!
Це був не комплімент, припини виглядати такою самовдоволеною.
– Так, давай, геть звідси.
Коли Мінамі-сан ще трохи наблизилася до мене, Каванамі схопив її за комір, неначе вона кішка, і відтягнув.
– Тримайся подалі від чоловічого святилища, іди нарви квітів або щось таке.
– Ого. Я ще ніколи не бачила такого відвертого сексизму. Що це ще за святилище? І, серйозно, «чоловіче»? Це останнє слово, яке я б тут використала.
– Хей-хей, а це нормально? Хочеш залишити свою принцесу одну?
Коли я поглянув на Юме, що стояла трохи позаду, вона похмуро дивилася у наш бік. Щойно вона помітила мій погляд, то негайно насупилася і відвернулася.
Мінамі-сан вирвалася з хватки Каванамі і стрибнула в обійми Юме.
– Вибач, Юме-чян! Я не збиралася залишати тебе одну!
– Ні, все добре, Акацукі-сан. Я прошу вибачення за ті грубі погляди, які кидав на тебе мій молодший брат. Мені соромно належати до одної з ним родини.
Вона негайно кинула на мене холодний погляд. Грубі? Цій дівчині не завадило б перевірити очі.
Далі Мінамі-сан, тримаючи руку Юме, повернулася і сказала:
– …Тоді, Каванамі, не турбуй нас, гаразд? Це жіноче святилище.
– Я б не підійшов до твого дому, навіть якби ти про це мене попросила, – байдуже відповів Каванамі, колупаючись у вусі.
Мінамі-сан насмішкувато висунула язика.
Юме, переводячи погляд з Каванамі на Мінамі-сан, сказала:
– …До речі, Акацукі-сан, мені цікаво… Які у вас стосунки з Каванамі-куном?
О, точно. Це був момент, в якому я прорахувався.
План полягав у тому, щоб дати моєму батькові і Юні-сан трохи часу, аби вони могли побути наодинці, й одночасно я мав би бути подалі від Юме.
– О, тобі не потрібно про це хвилюватися, – сказала Мінамі-сан з яскравою усмішкою на обличчі, ніби нічого не сталося. – Ми просто живемо поруч і багато грали разом, коли були дітьми.
– Отже, ви з Мінамі-сан – друзі дитинства, – кепкуючи, сказав я, коли ми з Каванамі сиділи у вітальні його квартири.
За його словами, зазвичай, батьки були на роботі цілий день і поверталися додому ближче до вечора. Саме завдяки цьому ми змогли зайняти більше місця у квартирі. І я насолоджувався ячмінним чаєм за журнальним столиком. Каванамі сидів навпроти мене.
– Ні, нічого подібного. Ми просто живемо поряд одне з одним і в дитинстві багато грали разом.
– Тоді яке в тебе визначення друзів дитинства?! Прямо зараз попроси вибачення перед усіма друзями дитинства світу!!
– Чому ти так розлютився? – прямо запитав Каванамі, попиваючи ячмінний чай.
Що таке? Хіба це я дивний? Я божевільний?!
– Друзі дитинства, га…? Гадаю, нас можна було назвати так раніше…
– Не говори так, ніби ти головний герой, який колись створив легенду, але тепер уже відійшов від справ.
– Але хіба друзями дитинства називають не тих, хто навіть через довгий час підтримує хороші стосунки? Я б не став називати другом дитинства когось, з ким відвідував початкову школу.
– Як на мене, ви двоє досі виглядаєте хорошими друзями.
– Ну, вся справа у наших високих комунікативних навичках. Знаєш, ця штука, що дозволяє ладнати навіть з тими, хто тобі не дуже подобається?
Він сказав це так, ніби говорив якусь велику й очевидну правду, що змусило мене негайно прийняти це, навіть не замислившись.
Це стосується соціальних навичок, а вони в мене близькі до нуля.
– Отже, раніше ви були хорошими друзями, але в якийсь момент віддалилися один від одного, так? Це якесь кліше.
– Не називай чиєсь життя «кліше»! Крім того, слово «віддалилися» не може точно описати, наскільки наші серця далеко одне від одного.
– Але попри це, ви двоє живете поруч.
– Правильно.
– Та це пекло.
– Скажи?
Я дуже добре розумів цей біль. Його обставини були ближчими до моїх, ніж я очікував.
– …Але зажди, якщо я правильно пам’ятаю, ти казав, що ви з Мінамі-сан ходили до однієї середньої школи?
– Так, і я не брехав. Ми ходили до однієї середньої школи, а також до однієї початкової школи, а ще ми з самого малечку жили поряд.
Це трюк з тим, як описують ситуацію! Не роби такого у звичайних розмовах!
– …Що ж, я зрозумів, у тебе є власні обставини, тому я не буду заглиблюватися у ситуацію.
– Ну, а я буду. Як далеко ви з Ірідо-сан зайшли?
– Прояви стриманість!!
Каванамі просто засміявся і сказав:
– Спокійно. Знаєш, я даю тобі дах над головою і ще годую. Хіба ти не можеш відплатити мені, задовольнивши мою цікавість?
– Ти просто безсоромно користуєшся ситуацією, щоб проникнути в наші особисті справи, еге…?
– Можна так сказати. Мене цікавлять особисті справи.
– Або ти просто збоченець.
– То ти бачив її груди? Якого кольору в неї соски?
– Чому я маю про це казати?! Я навіть не збираюся говорити, бачив я їх чи ні!!
– Хм? Отже, ти хочеш сказати, що… груди Ірідо-сан твої і тільки твої?
– Як хочеш… Облишимо це.
– Гм, я зрозумів… – Каванамі багатозначно посміхнувся і в момент, коли мене охопило погане передчуття, він раптом підвищив голос. – Ірідо сказав: «Груди Юме – мої»!!
Позаду мене негайно почувся шалений стукіт.
…Е. Бути не може, так? Моє тіло пронизало холодом, а по обличчю стікали великі краплі поту. Я поглянув на однокласника, який сидів навпроти і весело сміявся.
– Упс, забув сказати! Стіни тут тонкі, як папір.
Про це потрібно було сказати у першу чергу!
Стіна позаду мене здригалася від низки страхітливих ударів – бам-бам-бам-бам! Той самий кабедон, який не показують в романтичних фільмах.
– Ю-Юме-чян?! Юме-чян!! – закричала Мінамі-сан. – Заспокойся! Якщо ти так продовжиш, то або твоя рука, або стіна зламається!!!
– Кхуу… у-у!! Гхуууууууууууу!!
Далі, коли з-за стіни почувся звук, схожий на завивання дикого звіра, на моєму смартфоні почали з’являтися сповіщення Line.
Юме: збоченець
Юме: збоченець
Юме: збоченець
Юме: збоченець
Схоже, вона не переймалася ні знаками оклику, ні чимось іншим, враховуючи з якою швидкістю приходили повідомлення. Люди, які спамили на електронну пошту, могли в неї дечого навчитися.
Я спокійно вимкнув смартфон.
Далі я повернуся до хлопця, що продовжував весело сміятися, і кинув на нього холодний погляд.
– Пха-ха-ха-ха!!
– Каванамі… Де твоя кімната?
– Іхіхіхі… хі?
Усмішка Каванамі завмерла.
Ірідо Мізуто не з тих людей, які будуть плакати перед сном. Він входить до тої категорії, що відповідала ударом на удар. Він зростав з книгами, які навчали його, що на кожну заподіяну кривду потрібно відповідати у подвійному об’ємі.
– «Коли я виросту, то хочу стати поліцейським. Я хочу бути сильним поліцейським і захищати Акацукі-чян…»
– Припини-и-и-и!
Бам-бам-бам-бам! З-за стіни долинула низка гучних ударів.
– А-Акацукі-сан?! Зу-зупинися! Я чула, як тріснула стіна! Вона зламається!
Якщо покопатися у кімнаті Каванамі, то можна знайти гори ганебних історій. І цей твір з початкової школи, очевидно, був написаний у часи, коли він був уражений вірусом під назвою Мінамі-сан. У мене не було сумнівів, що коли Каванамі був маленьким, то хотів одружитися з нею.
Я майже впевнений, що це було домашнє завдання, яке діти мали читати перед класом, а це означало, що він поділився цим з іншими людьми. Мене тоді там навіть не було, але я відчував через цей твір невеликий крінж.
– Каванамі-і-і!!! Я ж казала тобі викинути це!!! Юме-чян була змушена слухати це!!!
– Чому це моя вина?!
– Бо ти говориш дурні жарти, ідіоте!
– Стулися, дурепо!
Каванамі, зв’язаний шнуром живлення, кричить на Мінамі-сан крізь стіну.
Це справді цікаво – дивитися на зіткнення цих двох. Було неочікувано, що Каванамі, який зазвичай багатозначно усміхався і поводився так, ніби щось знав, і Мінамі-сан, яка справляла враження абсолютно скаженої дівчини, виявилися настільки збентежені цим.
Я усміхнувся Каванамі, який зі зв’язаними руками і ногами катався по підлозі, і сказав:
– Каванамі… гадаю, ви досі маєте хороші стосунки, еге?
– Хіба тебе не вчили не знущатися з інших?!
– Повтори ці слова собі.
Непогано, як і очікувалося від мене. Я справді знаю, як використовувати чиєсь темне минуле. Це було не важко після того, скільки я копався у своєму минулому. Хоча я, звісно, не хотів мати так владу… (Тремтить).
– Що ж, чи є тут щось цікавіше?
– Ти хочеш продовжити?! Ірідо, та ти справжній садист! Як ти можеш виглядати таким тихим і спокійним, коли твоя суть насправді така жорстока?!
Я теж не знав, що в мене була така сторона. Це… справді я? (Тремтить).
Я залишаю зв’язаного Каванамі у вітальні та йду до його спальні.
На ліжку лежала піжама. Шнури ігрової консолі сплутані, на книжковій полиці лише манґа. Цю спальню можна описати як звичайну кімнату старшокласника.
Я побачив ноутбук на столі і відкрив його. Виявилося, він був у режимі сну та ще і без пароля, тож робочий стіл відобразився негайно. Йой, який необережний, коли у нього в домі гість.
Новий план полягав у тому, щоб знайти теку з еротичними зображеннями, яка могла бути на ноутбуці, але перш ніж я встиг це зробити, то мою увагу привернуло дещо інше.
– …О, що це?
Це був файл Word. Мабуть, він вів щоденник на комп’ютері. Не очікував чогось подібного. Я подумав, що, можливо, це буде занадто великим вторгненням у приватне життя, але… коли я побачив дату і час оновлення, то ці думки розвіялися. Останнє оновлення було кілька місяців тому.
Це викликало мій інтерес. Що, не зміг дотриматися сталого графіка? Якби він писав раз на три дні, то я б подумав, що там нічого цікавого. Я двічі клацнув на файл і відкрив його. Мене зустрів текст, написаний стандартним шрифтом.
«Жовтень, 13
Якщо хтось інший, крім мене, бачить цей текст, це означає, що мене більше немає в цьому світі».
– …
Я вперше побачив, щоб хтось починав свій щоденник з таких слів. Важко повірити, що це та сама людина, яка зараз енергійно кричала і каталася по підлозі у сусідній кімнаті. Мені стало дуже цікаво, тож я продовжив читати інші записи.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥