Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, HugoLocus, Drakula, db4tz, vilgerforc.
4.3 Колишня парочка ночує не вдома (Будь ласка)
«Жовтень, 14
Мені приснився кошмар. Снилося, що Акацукі купала мене. Я не програю».
«Жовтень, 15
У мене болить живіт. А також у мене досі діарея. Мій живіть продовжує стогнати».
«Жовтень, 16
У мене з’явилася лисинка розміром у монетку 10 єн. Мені вдалося приховати її зачіскою».
«Жовтень, 17
Я вперше в житті кашляв кров’ю. Я намагався піти до лікарні, але Акацукі спіймала мене».
«Жовтень, 18
Помираю. Я так втомився. Болить голова».
«Жовтень, 19
Я нічого не можу зробити. Вона не дозволяє мені».
«Жовтень, 20
Не можу. Врятуйййййййййййййй».
Я закрив файл і вирішив вдати, що нічого не бачив. Мені потрібно бути трохи добрішим до Каванамі Коґуре.
Ніч настала швидко. Це було очікувано, але батьки Каванамі так і не повернулися додому, тому ми вирішили вийти повечеряти. За словами Каванамі, поблизу був сімейний ресторан, до якого він часто навідувався.
– У холодильнику є лише заморожені напівфабрикати, це те, що я зазвичай їм, але я не можу подати щось подібне гостю, чи не так? – сказав він. – Це було б неправильно.
Місто вночі здавалося зовсім іншим світом. Це був пейзаж, який я завжди бачив, але на ньому лежав інший шар. Можливо, я так почувався тому, що насправді не так часто гуляв вулицями вночі.
Коли ми проходили повз вогні вивісок різноманітних крамничок, я сказав Каванамі:
– Твої батьки справді пізно повертаються додому, еге?
– Ми говоримо про Японію. Тут нормально гарувати як скажені – в цьому вся суть експлуататорської культури. – Каванамі знизав плечима, переступаючи через сплетіння світла і тіні, яке створювало місто. – Я був вражений тим, що ти запитав у мене, чи можеш переночувати, щоб ваші батьки могли побути наодинці. Я приємно вражений, що є молоді люди з добрим серцем.
– Скільки тобі років?
– Я припинив рахувати після десяти.
– Ти так погано рахуєш?!
Плечі Каванамі затремтіли від сміху.
Раз його життя проходило у квартирі, де вічно не було батьків, то це стало для нього нормою. Тому не було нічого дивного, що в такій ситуації він подружився з ровесницею, яка жила поряд. Це ніби у нього з’явилася сестра.
…Каванамі і Мінамі-сан більше схожі на зведених брата і сестру, ніж ми з Юме.
– Вас двоє?
– Так.
– Щойно звільнилися два місця. Будь ласка, ідіть за мною.
Це доволі пізній вечір, тож ресторан був переповнений клієнтами, переважно сім’ями. Нам пощастило, що у такій ситуації знайшлося два вільних місця. Нас відвели до столика біля вікна.
Коли ми наблизилися, то одночасно чотири людини сказали «Ой».
Стіл, до якого нас привели, був поруч зі столом, за яким сиділи Юме і Мінамі-сан.
Обличчя Мінамі-сан скривилося, коли вона сказала:
– Ух…! Я і забула, що Каванамі також приходить сюди! Наша романтична вечеря на двох закінчилася…!
– Що ти маєш на увазі «романтична»? – насмішкувато запитав Каванамі. – Це – сімейний ресторан. Дай вгадаю, ти замовила доріу в міланському стилі, так?
– І що в цьому поганого?! Ця страва дешева і смачна! Закладаюся, ти замовиш щось нездорове, наприклад, піцу, так?!
– Що не так з піцою? Вона дешева, смачна і її можуть їсти кілька людей.
Щойно Каванамі і Мінамі-сан зустрілися, як почали вести невимушену розмову. Поспостерігавши за цим, я висловив свою чесну думку:
– Ви поводитеся так, ніби постійно приходите сюди разом… Як і очікується від друзів дитинства.
– Друзі дитинства?! – одночасно вигукнули вони.
– З ним?!
– З нею?!
– Ви робите це навмисно, так?
Зазвичай так синхронно люди заперечують, коли хтось припускає, коли вони зустрічаються. Чому вони робили це, коли я назвав їх друзями дитинства?
Каванамі неохоче зайняв місце біля проходу, опинившись поряд з Мінамі-сан, я ж неохоче сів на місце біля стіни, опинившись поряд з Юме. Зазвичай, можна було б помінятися місцями, але Каванамі, ймовірно, може прочитати в цьому дещо більше.
Я мав остерігатися, щоб не зазнати нападу з близької відстані. Коли я поглянув на Юме, яка ще не сказала жодного слова, то побачив, що вона нервово ковзає на своєму місці, чомусь озираючись.
– …Туалет розташований біля стійки, – сказав я.
– Не в тому справа. Я… я просто вперше увечері прийшла до сімейного ресторану з друзями.
– Хех. Добре для тебе, пані Шкільний Дебют.
– Я казала тобі, що це ніякий не дебют.
– Що ж, у це складно повірити, коли ти так нервуєш через свій перший досвід відвідин сімейного ресторану разом з друзями.
– У чому проблема? Для тебе це теж перший раз! У тебе немає друзів.
– Я не вважаю похід з Каванамі до ресторану великим досягненням.
– Агов, будь добрішим до людини, яка дозволила тобі переночувати у себе.
Переглянувши меню, я замовив порцію дешевих макаронів і напій з барного автомату. Я чув про барний автомат, але ніколи раніше ним не користувався. Лише за 200 єн можна отримати доступ до різноманітних безалкогольних напоїв.
– Агов, Ірідо, сходи за нашими напоями.
– Чого раптом я маю це робити? Я не твій слуга. Піди і візьми сам.
– Я не мав на увазі нічого такого. Я буду стежити за нашими речами, поки ти принесеш наші напої.
– А, добре.
– Тоді іди з Ірідо-сан.
– Га? Чого це раптом?
– Ти вперше будеш користуватися барним автоматом, так? Вона може тебе навчити. Так буде швидше.
Каванамі бешкетливо посміхнувся, Мінамі-сан поглянула на нього з таким виразом, ніби хотіла сказати «бридота».
Користуючись такою логікою, чому б тобі, такому досвідченому, самому не піти зі мною? Але щойно я хотів сказати це в голос, як поруч зі мною пролунав голос.
– Га? Справді? Ти ніколи раніше не користувався барним автоматом? У такому віці? Хм… розумію.
– …Гей, що це за погляд, моя люба молодша зведена сестричко? Він реально дратує.
– Це дивно, для старшокласника не знати, як користуватися барним автоматом у сімейному ресторані, хіба ні? Ти ніколи не приходив сюди з друзями? Хочеш, навчу тебе ним користуватися?
Чому ця дівчина поводиться так гордо через якийсь барний автомат?! Я сердито підвівся зі свого місця і заявив.
– Дивися уважно. Я покажу тобі, що таке справжній барний автомат.
– З нетерпінням чекаю на це.
– Га? Почалася якась кулінарна битва чи що? – збентежено нахилила голову Мінамі-сан, коли ми з Юме кроками воїнів пішли до барного автомата.
На нас чекав автомат з різними кнопками: кола, апельсиновий сік, газована вода, чай, кава з льодом тощо. Незалежно від того, що я обрав би, те, що я мав зробити, залишалося незмінним. Я натягнув покерфейс. Я збирався покінчити з цим. Тут і зараз – я покажу їй.
– Гадаю, виберу каву з льодом… – сказав я, поставивши склянку на відповідне місце.
Коли я збирався натиснути кнопку, Юме раптом заговорила:
– Справді? Упевнений в цьому? – вона зітхнула і показово знизала плечима. – Боже, ти, схоже, справді нічого не знаєш, так? Ось чому на дилетантів так важко дивитися…
– Що? Хочеш сказати, що потрібно дещо більше, ніж поставити чашку на відповідне місце і натиснути кнопку?
– Я покажу тобі приклад. Ти повинен зрозуміти, що таке належний етикет при використанні барного автомата.
З цими словами Юме взяла склянку і поставила її на місце під кнопкою з динною содовою. Наповнивши склянку приблизно на третину зеленою рідиною, вона додала апельсинового соку ще на одну третю і останню третину вона заповнила газованою водою, щоб розчини зелену і жовту рідину.
Результат мав незрозумілий колір, схожий на якийсь підозрілий субпродукт. Я не міг повірити, що воно зроблене на Землі. Цей напій більше нагадував щось кипляче, що могло текти лише в пеклі.
– Барний автомат призначений для змішування власного напою. Ось так його потрібно використовувати!
– Що… це…
Я був наляканий, дивлячись на рідину, що виглядала як невдалий результат випадкового змішування інгредієнтів у відеогрі.
Невже старшокласники справді таке п’ють? Чи могли вони бути монстрами, які повинні харчуватися промисловими відходами, щоб рости?!
– Тепер твоя черга. Змішуй так, як ведуть тебе пальці.
– Ухх…
Я нахмурився і сердито глянув на перелік напоїв.
Мені не подобалися газовані напої, тому я їх одразу викресилив…
– …Почну з чорного чаю.
– Хм.
– Додам виноградного соку.
– Хмм?
– І закінчу все апельсиновим соком. Готово.
– Ти серйозно?! – вона сумнівалася у моєму розумі.
Як грубо.
– Це як оркський чай. Ти знаєш, що таке оркський чай, так? Це чорний чай, але орки додають туди варення.
– Грубіян. Звичайно, я знаю, що це таке! Що ж, гадаю, це приблизно воно і є…
Як ця дівчина могла сумніватися в тому, що я щойно зробив, коли вона сама примусила мене це зробити?
Ми повернулися до столу з нашими творіннями в руках.
Мінамі-сан глянула на напій хаотичного кольору у склянці Юме і засміялася.
– Ви-вибач, Юме-чян… ха-ха! – сказала вона, схопившись за живіт.
Тіло Мінамі-сан злегка тремтіло.
Юме збентежено нахилила голову.
– Н-ну, п-пам’ятаєш, коли я сказала, що змішати собі напій в барному автоматі – це правильний етикет? Але… Це був жарт…!
– …Га?!
– Ахаха! Ахахахаха! Я н-не д-думала, що ти сприймеш це серйозно…!! Це так смішно-о-о-о-о-о!!
Мінамі-сан ткнулася лицем у стіл, заливаючись сміхом, збентежена Юме поволі червоніла від сорому.
О? То вона купилася на жарт Мінамі-сан? Не можу повірити, що вона на таке попалася…
– Пфф, чому ти теж на це попався, Ірідо…?! – Каванамі показав на мій варіант оркського чаю і теж залився сміхом.
– Бва-ха-ха-ха!! Не можу повірити, що ви обоє купилися на цю брехню! Ви двоє справді брат і сестра!! Аха-ха-ха!
– Припиніть сміятися, ви, друзі дитинства! – хором сказали ми з Юме.
Схоже, вони справді насолоджувалися цим, з їхніх очей текли сльози. Тоді як ми двоє червоніли від сорому і намагалися їх угамувати. Зрештою їхній сміх був таким гучним, що підійшла офіціантка і попросила їх поводитися тихіше.
– Ух, у мене крутить живіт…
Після вечері ми поверталися до багатоповерхівки.
– Досі не можу повірити, що ти випила той пекельний напій, – сказала Мінамі-сан, яка йшла поряд з Юме, й усміхнулася, згадавши про це.
– У мене не було вибору. Недобре марнувати їжу чи напої…
– Ти така відмінниця. Це мені і подобається в тобі, Юме-чян! – Мінамі-сан підскочила до неї й обійняла за шию.
Здається, Юме вже звикла до фізичного контакту, тому що вона спокійно обійняла Мінамі-сан у відповідь і потягла її вперед, протягнувши «Так, так».
Спостерігаючи за дівчатами, я тримався за живіт, де відбувалася буря.
Каванамі, який ішов поряд зі мною, сказав:
– Хей, мені теж потрібно зробити щось подібне?
– Якщо ти це зробиш, обіцяю, що я пофарбую твою сорочку хаосом безодні, що вирує в мені…
– Не знаю про що ти, але, думаю, я вловив суть.
Каванамі зробив рух відмінний від того, що був у дівчат попереду, і відступив на крок. Мудре рішення.
– Я думав, що ви з Ірідо-сан трохи відірвані від світу, – сказав Каванамі, – але не очікував, що все буде аж настільки погано.
– У романах ніхто не пише, як користуватися барним автоматом.
Щиро кажучи, ще зовсім недавно мені було цікаво, що це за штука така барний автомат.
Доріа (яп. ドリア) — японський гратен з рису, креветок та морських гребінців, вкритий соусом бешамель та присипаний сиром перед запіканням. Це приклад страви йошоку. (Вікіпедія)
Йошоку (яп. 洋食, західна їжа) — японський термін, що стосується адаптації страв західної (здебільшого європейської) кухні до японських способів приготування їжі. Йошоку виникло під час реставрації Мейдзі. Це насамперед японські форми європейських страв, які часто мають західні імена зазвичай записані катаканою. Це приклад кухні ф’южн. (Вікіпедія)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥