Зведена сестра – моя колишня. Том 2. 5-1

Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)

Англійська назва:  My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)

Інший варіант назви:  Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)

Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске  

Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやKi / ТакаяKi

Рік початку видання: 2018

Кількість томів: наразі 11

Випуск: триває

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!

О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!

Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.

Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули тут.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリAndrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tzvilgerforc.

Том 2. Розділ 4-5.

5.1 Колишня парочка свариться (За кого ти мене маєш?!?!)

Тепер я можу назвати це лише дурістю юності, але в мене був так званий хлопець з другого року по третій рік середньої школи.

Він був жалюгідною і непривітною людиною, яка не дбала про свій зовнішній вигляд і не займалася спортом. Але чомусь цей хлопець вирізнявся розумом, як ніхто інший. Попри те, що він спав на уроках, потайки читав романи і робив усе, що йому заманеться, він отримував чудові оцінки на тестах. Щоб він не робив, через хороші оцінки учителі не приділяли йому стільки уваги, скільки іншим порушникам.

З іншого боку, хоча мені не бракувало розумових здібностей, за півтора року, що ми перебували у стосунках, я жодного разу не змогла взяти над ним верх на іспитах. Хоча, звісно, я завжди була на кілька балів попереду в улюбленому предметі – математиці, але коли справа доходила до інших предметів, особливо до сучасної японської, різниця між нами була як день і ніч.

Як би мені цього не хотілося, я прийняла прірву в академічних здібностях між нами як факт. Але, коли ми зустрічалися, попри моє збентеження при порівнюванні результатів тестів, де ставало очевидним, що я програю, я безглуздо хвалила того хлопця, ніби якась дівчина з кабаре.

Звісно, в мене тоді не було соціальних навичок, щоб вдавати добрячку, тому, на жаль, я робила це абсолютно щиро. Лише від думки про це мені захотілося закричати до молодшої себе:

«Хіба ти не засмучена програшем? Де твоя гордість? Невже з твоєї голови, заповненою любов’ю, вивітрилося все інше?»

Лише після повної перемоги над ним на вступному іспиті до старшої школи, я відчула, що таке бути переможцем. Відчула, що я справді могла конкурувати. Хоча, гадаю, був перед цим один раз – лише один – коли соціально-незграбна боягузка Аяї Юме справді намагалася перемогти.

Це був фінальний іспит другого року середньої школи – тобто безпосередньо перед літніми канікулами.

Іншими словами, це було ще до нашої «зустрічі».

Обов’язок учня – навчатися, а не балакати з друзями чи фліртувати з партнером. Навчання – ось для чого існував заклад під назвою школа. Отже, навіть якщо у вас тут немає друзів, ви все одно повинні ходити до школи заради навчання. Що, є якісь проблеми?!

Я присвячувала всю себе навчанню. Я належала до того типу людей, який ходив до школи лише навчатися. Не те щоб я могла зайнятися чимось іншим…

Серед предметів мені особливо добре давалася математика. Причина була в тому, що у детективних романах, які я читала, завжди були круті персонажі, що добре розбиралися у точних науках. Хай там що, я ніколи не програвала на тестах з математики – це було те єдине, чим я пишалася у школі.

Моя переможна хода тривала до проміжного іспиту на другому році середньої школи. Тоді я вперше не отримала найвищого балу з математики.

А людиною, яка потіснила мене, був хлопець з мого класу на ім’я Ірідо Мізуто.

Він не мав друзів, так само як і я. Мабуть, він відчував певну спорідненість зі мною, бо часто протягував руку допомоги, коли я опинялася в біді. І тоді я була справді вдячна, але це не змінило моїх емоцій, коли він набрав більше балів, ніж я.

Моє слабке почуття гордості не дозволяло мені програти нікому – особливо таким же одинакам, як я, – у моєму улюбленому предметі, результати з якого я так пишалася.

Я поклялася, що наступного разу виграю.

Це, мабуть, був перший раз, коли я відчула дух суперництва. Перед фінальним іспитом другого року, я скоротила кількість годин сну і вчилася більше, ніж зазвичай. Я не могла дозволити собі помилки. Ні найменшої. Я зробила все, щоб перемогти Ірідо Мізуто.

І я це зробила. Я отримала найкращий бал у класі. Це означало, що я перемогла Ірідо Мізуто.

Коли вчитель хвалив мене, повертаючи тест, я ніби випадково глянула на Ірідо Мізуто. Ну як? Я перемогла. Що ж, мені шкода, але коли справа доходить до математики я рідко програю.

Але коли я поглянула на нього, то хвилювання розвіялося, як дим. Його обличчя було абсолютно пустим. Ірідо-кун не слухав, як вчитель хвалив мене, не було жодного натяку на те, що він бачив мене. Він лише знуджено дивився у вікно.

Раптом я відчула холод у тілі.

…Як я могла бути такою дурною? Чому я подумала, що раз ми обоє не мали друзів, то налаштовані на одну хвилю? Чому я подумала, що він помітив мене лише тому, що я помітила його? Він навіть не знав, що я добре розбираюся в математиці. Чого я очікувала…?

Я почувалася порожньою. Мені здавалося, що ми змагалися, але виявилося, що я була єдиною, хто так думав.

Потім, під час літніх канікул, я випадково навідалася до шкільної бібліотеки. І саме там відбувалася «зустріч». Ірідо-кун зняв для мене книгу, яку я не могла дістати з верхньої полиці, і запитав:

«Тобі теж подобаються детективні романи?»

Це питання мене не здивувало. Я завжди знала, що він читав романи на уроках, серед них також були і детективні романи. Для мене те, що він любив детективи, було старою новиною. Мабуть, у нього виникло хибне враження, що пасткою, яку розставили вищі сили, була розмова про те, що ми обоє любили книги. Але справжньою пасткою були слова, які він пробурмотів так тихо, що я заледве їх почула.

«…То ось, чому тобі так добре дається математика, га?»

Цей шепіт глибоко врізався у моє серце. Я поняття не мала, як у його голові поєднувалися детективні романи і математика. Неможливо лише з однієї книги сказати, що я захоплювалася персонажами подібних книг. Але дещо в його словах привернуло мою увагу. Я відчула слабкий жаль у його бурмотінні.

Ага. Схоже, не я одна думала про це як змагання. Він просто вдавав, що йому байдуже, але… насправді цей хлопець дивився на мене. За фасадом спокою і зібраності ховалася людина, яка ненавиділа програвати навіть більше, ніж я. І він був упертішим за мене.

Хм… Якщо подумати, то він, мабуть, робив це навмисно. Він би розсипався, якби тоді відкрито показав розчарування? Ну, раз йому було так шкода, то в цей момент він міг би приховувати емоції краще. Чому він продемонстрував лише проблиск своїх істинних почуттів? Що це було, непристойне емоційне оголення?!

Саме через його дії я все неправильно зрозуміла. Він примусив мене подумати, що ми бачимо лише одне одного, і якщо цей хлопець зробив подібне навмисно – то він паскудний бабій. А якщо він зробив це ненавмисно, то він – негідник від природи.

Якщо мої слова звучали сердито, то тільки тому, що він лише одним реченням примусив мене закохатися вперше в житті.

У напруженій тиші кімнати лунало лише шкрябання графіту об папір. Ми сиділи у приміщенні, де кожне місце було відокремлене від інших перегородками для того, щоб учні могли зосередитися. Ця кімната, яка більшу частину року була майже порожньою, тепер наповнювалася до країв щодня.

Наближався проміжний іспит.

Якби це була звичайна старша школа, то перед тестами діяльність клубів ставилася на паузу й учні розслаблялися, думаючи, що у них з’являлося трохи вільного часу, але не тут. Це – підготовча школа.

За винятком таких ідіотів, як я, що вступили сюди з причини «Не хочу навчатися в одній школі зі своїм колишнім», всі інші вступили сюди саме тому, що любили навчатися. Для них іспити – це поле битви, де вони змагаються за першість. Вони не з того типу людей, що відкладав навчання на потім. Те саме стосувалося і мене. Ні… Можливо, я ставилася до цього ще серйозніше, оскільки хотіла отримати найвищий бал на проміжному іспиті.

Наближався час закриття школи, і всі потроху починали готуватися йти додому. 

Я наслідувала приклад інших. Коли я прибрала механічний олівець до пенала, то почула позаду радісний голос.

– Юме-чян, ходімо додому разом!

Обернувшись, я побачила трьох однокласниць, у тому числі й Акацукі-сан, всі тримали сумки. Ці дівчата нечасто говорили про навчання, але коли діло доходить до іспитів, вони беруться за підручники, як і всі інші.

Можливо, вони так не виглядали, але наш клас заповнений людьми, що отримали високий бал на вступному іспиті. Загалом, всі, за винятком Мізуто, були серйозними і старанними.

Я швидко зібралася і разом з Акацукі-сан та іншими вийшла з класу самопідготовки. Ми говорили, йдучи коридором до шафок з взуттям, перевзувшись, ми попрямували до шкільних воріт. Увесь цей час розмова крутилася навколо тестів. Що і не дивно, поки ми йшли з дому до школи і зі школи до дому, це був єдиний наш вільний час. Всі були настільки зайняті, що не мали часу дивитися відео чи писати одне одному – я навіть вимкнула смартфон – тож так чи так, але тема розмови постійно звертала до тестів.

– Ох, я зовсім невпевнена у своїх результатах на проміжному іспиті, – сказала одна з моїх подруг, Макі-сан. – А якщо я провалюся?

– Ти націлилася на перше місце, Ірідо-чян? – заговорила інша подруга, Насука-сан.

– Ну… я планую знову його посісти, – відповіла я, стримуючи нервозність.

Насука-сан у захваті розтулила рота.

– Ого! Це так круто. Для мене вже буде добре, якщо я посяду місце трохи вище середнього.

– Будьмо свідомими! Потрібно прагнути до вершини! Ми також можемо досягнути її!

– Е ні, перше місце зарезервовано за Ірідо-чян.

Слухаючи їхній сміх, я відчула, що вираз мого обличчя став твердішим. Правильно. Перше місце за мною. Талановита дівчина, що стоїть на вершині нашого класу, це я – Ірідо Юме.

– …

Можливо, це була лише уява, але я могла заприсягтися, що Акацукі-сан глянула на мене. В момент, коли я подумала про це, вона сплеснула долонями, ніби хотіла повністю змінити хід розмови.

– Добре, а тепер подумаємо, що ми будемо робити після іспиту! Так ми відчуватимемо більшу мотивацію, еге ж?

– О, гарна ідея!

– Так, підемо кудись позависати.

Поринаючи у спокійну атмосферу, я кивнула на знак згоди.

– Я вдома, – сказала я, зайшовши до будинку після прощання з Акацукі-сан й іншими дівчатами.

Хоча я трохи розслабилася на шляху додому, тепер напруга повернулася. Мені потрібно швидко переодягнутися і продовжити навчання… Але перед цим потрібно випити чашечку кави.

Я зайшла до вітальні і побачила, що на дивані лежав мій молодший зведений брат, він читав книжку.

…Га? Я власним очам не повірила. Проміжний іспит не за горами… Чому цей хлопець так безтурботно читав, коли я змушена була відкласти все і зосередитися на навчанні?!

– …Хіба тобі не потрібно вчитися? – тихим голосом запитала я.

– Я майже закінчив. Все, що мені потрібно зробити, це переконатися, що я нічого не забув, – відповів Мізуто, не відриваючи очей від книги.


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і BuymeacoffeeБанка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥