Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
5.2 Колишня парочка свариться (За кого ти мене маєш?!?!)
Підготовка до тестів колись закінчується? Гммм… Як же дратує. Цей хлопець завжди був таким. У певному сенсі його можна назвати генієм, адже він не витрачав багато часу на підготовку до тестів. Однак я була його протилежністю і належала до людей, який потрібно чимало навчатися. Як же я його ненавиділа!
Мої слова були просякнуті отрутою:
– …Ось чому ти ніколи мене не переможеш.
– Ти щось сказала?
– Нічого.
Якщо я продовжу говорити з цим хлопцем, моя мотивація знизиться. Тому я вирішила відмовитися від кави і розвернулася, щоб піти.
– Останнім часом мене дещо цікавить, – раптом сказав Мізуто.
Я зупинилася на порозі і зиркнула на нього:
– …Що? Нова книга?
– Перше місце у нашому класі, – Мізуто сів, глянув на мене і дражливо посміхнувся. – Цікаво, наскільки зручний цей трон?
…О? Розумію. Наші з Мізуто погляди схрестилися.
– На твій превеликий жаль, перше місце зарезервоване за мною.
– Раз так, тоді я просто залишу його за собою наступного разу.
Я пирхнула і відвела погляд.
– …Справді? Що ж, подивимося на твої спроби. Хоча я сумніваюся, що в тебе вийде.
Я знову розвернулася і цього разу вийшла з вітальні. Гаразд, у тебе є крапля сміливості. І я дам тобі цей бій. Це перший раз, коли ти кидаєш виклик мені в обличчя.
Весь вільний час я витрачала на навчання. Я прокидалася рано-вранці і вчилася перед тим, як іти до школи. Також я використовувала перерви між уроками. Після закінчення уроків, я ішла або до кабінету самостійного навчання, або до бібліотеки. Повернувшись додому, я закривалася у кімнаті і продовжувала навчатися. Щоб не піддаватися спокусі я склала всі книжки з полиць до картонних коробок і сховала.
Навіть після вечері і купання я поверталася до навчання. Я лягала спати лише тоді, коли моя концентрація знижувала від втоми. Так проходили мої дні у підготовці до тестів.
– …Юме! Палички!
– …А, – голос мами вирвав мене з трансу і я швидко стиснула палички, які мало не впустила.
Схоже, мене почало хилити в сон за вечерею. Це було близько. Мені потрібно зібратися.
Дядько Мінеакі виглядав стурбованим:
– …Здається, ти надто сильно стараєшся. Навчатися – важливо, але якщо ти не дбатимеш про себе, то не зможеш викластися на повну на іспиті, і тоді твої зусилля будуть марними, Юме-чян.
– О, ні, все добре. Я роблю це в межах своїх можливостей, – засміялася я, намагаючись розвіяти його хвилювання.
– Ну, якщо ти так кажеш…
Але, звісно, я надто сильно старалася. Я вже мала ореол найкращої учениці нашого року, а тому, якщо я хотіла залишитися на вершині, цілком очевидно, що мені доведеться вийти за свої межі і наполегливо працювати. Ось така правда, відверта і проста.
Мізуто сидів навпроти і дивився на мене беземоційним поглядом.
Після вечері я негайно прийняла ванну, щоб розвіяти сонливість. Трохи підсушивши волосся феном, я переодягнулася у піжаму і вийшла з пральні. Настав час нічного навчання.
Я стримала позіхання і попрямувала до сходів. Там уже сидів і чекав Мізуто.
– Ти виглядаєш дуже втомленою, – сказав він.
Я не могла зрозуміти його думки, хоча Мізуто дивився прямо мені в очі. Зараз у мене було недостатньо сил, щоб марнувати їх на відповідь. Тому я відвела погляд і спробувала пройти повз Мізуто, який сидів на сходах.
Коли я намагался це зробити, він швидко піднявся і перегородив мені шлях.
– Чи справді це так важливо бути першою у класі?
Я не могла поглянути на нього, коли він з такої близької відстані уважно дивився на мене. Не було ні сил вдавати щось, ні виступати проти природного ворога переді мною. Я мала зберегти ці крихти для навчання.
– …Це важливо… – у мене навіть не було сил брехати. Страх і тривога, що вирували всередині, вилилися назовні. – Я сьогоднішня маю місце, бо здобула перше місце… Мені потрібно його втримати.
Я змінила свою особистість і навчилася спілкуватися з іншими. Але все-таки були межі. Зрештою я просто вдавала. Я від природи була боязкою, сором’язливою і незграбною, тому неможливо, щоб я насправді стала сміливою і товариською лише через те, що змінила спосіб мислення.
Тому потрібно було ще щось для додавання цінності. Навіть якщо я досі залишалася трохи незграбною, люди б не звертали на це уваги, бо моя цінність як відмінниці переважала недоліки. Саме видатні студенти отримували найбільше поваги у підготовчій школі.
– Тобі цього не зрозуміти… Зрештою ти живеш, не звертаючи уваги ні на людей, ні на те, що відбувається навколо… Ти просто хочеш бути один…
Можливо, це було через те, що я втомилася, але мені здавалося, що я говорила те, чого не мала. Та навіть попри це, в мене не було сил, щоб жалкувати про це зараз. Я пройшла повз Мізуто і піднялася сходами.
Мені потрібно вчитися.
– Так, твоя правда…
Мені здалося, що я почула за спиною слабкий шепіт.
Нарешті настав час проміжного іспиту, першим було тестування з сучасної японської.
– Прибрати все зі столів.
Я бурмотіла все, що встигла вивчити до цього моменту, дивлячись на тестовий аркуш, який був перевернутий чистою стороною до мене.
Я пристрасна читачка, тому сучасна японська входила до моїх сильних сторін, тут не було причин для хвилювання. Однак у мене був один надзвичайно складний суперник на цьому шляху. Я глянула на того, хто сидів позаду. На свого молодшого зведеного брата. Так склалося, що він найкраще розбирався у сучасній японській.
Він потрапив у сотню найкращих, коли брав участь у загальнонаціональному пробному іспиті під час навчання у середній школі. Але тоді цей хлопець навчався менше, ніж тепер. Зараз, пройшовши пекло підготовки до вступних іспитів, гадаю, він легко зможе потрапити до першої десятки.
Його відповіді були настільки точними, що можна було навіть подумати: чи не читав він думки авторів запитання? Іншими словами, якщо це були тести наших учителів, він майже завжди отримував ідеальний бал.
Якщо я хотіла втриматися на вершині, я мала отримати бали на одному рівні з ним. Тому потрібно подбати про те, щоб не втратити жодного очка в тесті на знання сучасної японської.
– Добре, починайте.
Не встиг голос учителя затихнути, як клас заповнився шелестом десятків перевернутих аркушів паперу.
– Уух…! – я скривилася від розчарування, ставлячи бали на основі відповідей, які записала на лиску для себе.
Була ніч, коли я переглядала тести першого дня. Наскільки я могла судити я набрала на кожному з них понад 90 балів. Якщо говорити про сучасну японську, то я набрала 94 бали. Якщо Мізуто набрав 100 балів, то між нами був розрив у шість очок.
Я не могла повірити, що втратила цілих два бали через те, що переплутала написання таких простих канджі…! У школі, де середній бал був на рівні 90, різниця у шість балів – величезна… але це якщо він набрав сто балів.
– …
Я тихо вийшла з кімнати, прокралася вниз й обережно зазирнула до вітальні. Мізуто знову читав книжку на дивані. Тобто… його кімната зараз була порожня… Можливо, він теж записав відповіді, щоб пізніше перевірити, який бал отримає. А якщо я зможу побачити аркуш з записаними відповідями, то зможу дізнатися, чи справді він отримав ідеальний бал…
Я почувалася трохи винною… але я ж не робила нічого підступного, правильно? Дізнаюся я оцінку цього хлопця чи ні, це ніяк не змінювало кількість балів, які я набрала, але я б змогла зрозуміти, хто набрав більше. Якщо він мене спіймає, будуть непереливки, але це був єдиний шанс дізнатися потрібну інформацію.
Я тихенько повернулася на другий поверх і нишком зайшла до його кімнати. Увімкнувши світло, я побачила кімнату, захаращену книгами. Я пробіглася поглядом і знайшла його шкільну сумку на ліжку.
Я кілька разів озирнулася, щоб переконатися, що він не повернувся, а потім потягнулася до його сумки. Відкривши блискавку, я негайно побачила білий папірець. Ось воно.
У сумку були запхнуті листки з завданнями, а також було помітно кілька записів, що виглядали як відповіді. Я трохи нервувала, коли витягнула їх. Найголовніше… це сучасна японська… Я мала дізнатися, чи справді він отримав 100 балів…?
Я міцно заплющила очі, зібралася з рішучістю, після чого поглянула на відповіді. Я порівнювала їх з тими, що записала сама. На мій превеликий жаль, його відповіді були до огидного точними… Він відповів правильно навіть на ті запитання, де я помилилася. Не виднілося навіть сліду, що цей хлопець стирав відповіді, щоб написати нові.
Жодної помилки. Я дійшла до останнього запитання, це було есе, за яке можна отримати десять балів. Якщо неправильно розподілили час, то можна цілком реально втратити 10% очок за тест. Був шанс отримати частину з десяти балів, але я принаймні знала, що правильно відповіла на запитання.
Я не могла уявити, щоб йому не вистачило часу написати відповідь, а це означало, що він, швидше за все, отримає ідеальну оцінку. Та навіть змирившись з долею, я запитально поглянула на частину листка, де мала бути записана відповідь.
– …Га?
Здалося, що мене підвели очі.
Відповіді не було.
Він не записав її, бо не збирався перевіряти власний бал? Ні… був слід від стирання гумкою. Він записав відповідь, а потім стер. Чому…?
Відповідь була стерта неакуратно, тому текст з певним зусиллям можна було прочитати. Я примружилася, щоб побачити відповідь. Вона була правильною. Він стер правильну відповідь.
Він стер її, бо подумав, що це була неправильна відповідь, а потім йому не вистачило часу, щоб написати нову…? Та ну, дурниці! Він би ніколи не збентежився на запитанні, на яке міг легко дати відповідь. Тому залишався лише один варіант.
– Навмисно…?
Він навмисне стер свою відповідь і залишив місце порожнім. Це була єдина причина, яку я могла придумати, щоб він зробив щось настільки неприродне… Я навіть не зрозуміла, коли мої руки, що тримали листок з відповідями, почали тремтіти.
Здалося, що мозок закипів у голові.
«…Це важливо…»
«Я сьогоднішня маю місце, бо здобула перше місце… Мені потрібно його втримати».
Він зробив це… бо я сказала таке?
– …Ух. У-у-у-у-у-у! У-у-у-у-урх…!
Це мене анітрохи не потішило!
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥