Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc, Kirito Kun.
5.3 Колишня парочка свариться. (За кого ти мене маєш?!?!)
Перш ніж я усвідомила, ноги понесли мене з кімнати і, гучно спустившись сходами, я різко відчинила двері вітальні. Він підскочив на дивані та здивовано глянув на мене.
– Щ-що? Чому ти так шумиш…?
– За кого ти мене маєш?!
Я кинула листок із запитаннями, що міцно стискала в руці, йому в лице.
Схопивши аркуш паперу, Мізуто винувато нахмурився і це підтвердило мої побоювання.
– Що? Ти поступаєшся мені першим місцем?! Думаєш, що я буду щаслива від цього? Не смій насміхатися з мене!! Це ти був тим, хто кинув мені виклик! І що тепер?! Ти хочеш сказати, що я програю, якщо мені не допомогти?! За кого ти себе маєш?!
– Щ-що сталося…? Юме, чому ти кричиш? – мама, яка мала купатися, почула мене.
Але я на це не зважала і повільно наближалася до Мізуто, який сидів на дивані.
– Га? Думаєш, це круто – жертвувати собою?! Ні, це зовсім не круто!! Анітрохи!! Ти просто показуєш, якої низької про мене думки! Ти дивишся на мене зверхньо! Я не просила тебе це робити!!
– Стоп! Я не знаю в чому справа, але зупинись! – мама схопила мене за праву руку, яку я підняла, щоб ударити його. Вона обхопила мене зі спини і міцно стиснула. Я намагалася вирватися, але марно. – Що сталося? Я твоя мама. Розкажи мені, що сталося?! М-Мізуто-кун, у чому…
– Не моя провина… – Мізуто встав.
Зім’явши аркуш, він гостро глянув на мене.
– Га?
– Це ти та, хто матиме проблеми, якщо не отримає найвищий бал… Ти сама сказала, що це важливо для тебе. Ось чому я вирішив віддати тобі його! Що з цим не так?!!
– Г-га?! Мізуто-кун?! М-Мінеакі-сан, іди сюди! Швидше!! – покликала мама, вибігаючи з вітальні.
Мізуто підійшов до мене і міцно схопив за плечі.
– Що станеться, якщо я не отримаю найвищий бал? Нічого! Ти сказала правду: мені начхати хто і що про мене подумає! Ось чому я віддав тобі перше місце! Скажи мені, в чому я неправий? Ну! Скажи! Я помилюся?!
– Н-ні… – у тому, що він сказав не було помилки. Враховуючи всі плюси і мінуси, він прийняв раціональне рішення. Але… Але все-таки… – Це неправильно…
Мій зір затуманився.
Я знала, що це було несправедливо, але почуття, що вирували всередині, не змогли знайти вихід через слова, а тому вилилися сльозами.
– Ц-це не схоже на тебе… Ірідо-кун…
Мене душив жаль. Це був не той, хлопець, який продемонстрував ненависть до поразок… Це був не той Ірідо Мізуто, з яким, мені здавалося, ми знайшли спільну мову.
– Чому ти…? – здавалося, Мізуто збирався знову розлютитися, але, які б слова не прийшли до нього, він проковтнув їй і роздратовано зітхнув.
А потім він пройшов повз мене – тупаючи у десять разів гучніше, ніж я, – не сказавши жодного слова. Я чула, як відчинилися двері вітальні, тупання сходами, гучний стукіт, коли він голосно грюкнув дверима своєї кімнати.
Після цього я вийшла з вітальні, опустивши погляд у підлогу.
– Ю-Юме? Ти в порядку…?
– Що сталося…? Це не схоже на вас – сваритися так…
Мама і дядько Мінеакі стурбовано говорили до мене, але я не могла їм відповісти. Я лише мовчки піднялася на другий поверх і зайшла до кімнати. Дійшовши до ліжка, я упала на нього так, ніби мотузка, що підтримувала мене, обірвалася.
…Чого я очікувала? Тепер я зрозуміла, що наше «взаєморозуміння» було лише в моїй голові. Це те, що я мала зрозуміти за ці півроку, коли наші стосунки стали напруженими. Я вже мала знати, що все це була лише омана, надто гарна, щоби бути правдою.
Жодних шансів, щоб він сприймав мене як рівну собі. Було божевіллям думати, що це колись станеться. Зрештою… це лише я насправді змагалася.
– …Начхати. Чому я маю турбуватися?
Це означало, що на одного суперника стало менше. І все. Не більше, не менше. Я мала радіти цьому. Я зможу утримати перше місце. Інакше я більше не буду тою, якою була зараз. Зрештою саме цього він мене очікували.
Другий день тестів.
Минулої ночі я так і заснула, тому нічого не повторювала. Але навіть так, я багато навчалася, тож, коли проблема з браком сну була частково вирішена, я почувалася набагато краще.
За сніданком ми з Мізуто не перекинулися жодним словом. Поки ми мовчки їли тости, мама і дядько Мінеакі кидали на нас стурбовані погляди. Але хто міг звинувачувати їх після вчорашнього? У мене не було бажання вдавати, що ми з цим хлопцем у хороших стосунках.
– Дякую за їжу… – поснідавши, я швидко прибрала посуд і пішла до вхідних дверей раніше, ніж зазвичай.
Найбільший ворог відступив сам. І сьогодні була математика, мій улюблений предмет. Якщо я викладуся на повну, то, впевнена, я буду на вершині нашого класу.
Перед дверима я взулася і, коли збиралася сказати «Я пішла», голос перервав мене.
– …Ти не маєш права визначати, що схоже на мене, а що ні.
Моє серце підскочило. Я озирнулася і побачила Мізуто у формі, він дивився на мене сонними очима.
– Так само, як ніхто не може вирішувати що схоже на тебе, а що ні.
Від його роздратованого голосу моє серце забилося швидше.
Здавалося, що він бачив мене наскрізь. Ніби моє серце було повністю відкрите перед ним. Перш ніж я встигла сказати хоч якесь важливе слово, Мізуто підійшов і взувся. Він поклав руку на дверну ручку й озирнувся на мене. В цей момент я нарешті помітила темні кола під його очима.
– Я покладу край твоєму жалюгідному шкільному дебюту, моя молодша зведена сестричко.
Сказавши це, Мізуто зник за дверима, залишивши мене позаду повністю приголомшеною. Мені залишилося сказати лише одне:
– …Я твоя старша сестра, маленький зведений брате.
Я не дозволю тобі вирішувати, хто я.
На дошці оголошень вчитель вивішував великий аркуш паперу. У загальному рейтингу тестів оприлюднюється лише 50 найкращих кандидатів. На першому році навчалося приблизно двохсот учнів, тож потрапити у число найкращих було не так вже і складно. Потрібно було набрати більше очок, ніж 75% учнів першого року.
Зона навколо дошки оголошень була переповнена людьми. Я була у першому ряду. Як тільки я прийшла, учні розступилися переді мною, даючи дорогу. Це було доказом того, що всі визнавали мене як людину, що заслужила перевірити рейтинг першою.
Насправді мені не було потреби перевіряти, бо не було нікого, хто міг би позмагатися зі мною, оскільки Мізуто, мій найбільший конкурент, сам знизив свою оцінку. Я була майже впевнена, що перше місце моє. Якщо я не зробила якоїсь помилки, яку сама не помітила…
Як тільки вчитель, що вивішував аркуш, відійшов, щоб всі нарешті могли побачити рейтинг, учні навколо мене почали гудіти. А я мало не скрикнула від радості.
Бо біля номера один стояло моє ім’я… точніше половина. А якщо ще точніше, то там було написано лише моє прізвище.
Перше місце: Ірідо Мізуто – 777 бали.
Друге місце: Ірідо Юме – 774 бали.
Помилки не було. Саме це було надруковано на аркуші паперу, вивішеному на дошці. Скільки б разів я не дивилася, змін не було.
Я… програла? Я втратила перевагу, яку отримала в сучасній японській…?!
– Ого, справді?
– Брат і сестра Ірідо зайняли перше і друге місце?!
– Йой, вони зайняли місця одне за одним.
– Ірідо-сан уже скинули з престолу…?
Чомусь я не чула того, що говорили навколо. Я зосередилася на пошуках Мізуто. Я подивилася праворуч, потім ліворуч і нарешті побачила, як хтось повільно вийшов з натовпу.
– Д-даруйте! Пропустіть мене!
Я проштовхалася крізь натовп і кинулася за хлопцем, що неквапливо йшов. Схопила його за плече і примусила поглянути на мене.
Очі Мізуто зустрілися з моїми і на його губах з’явилася неприємна посмішка.
– О, хіба це не другий найкращий учень нашого року. Як ся маєш у такий чудовий день?
Зараз у мене був не той настрій, щоб продовжувати кидатися ворожими висловлюваннями.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥