Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Vitaliy, Misha, vch_m, Drakula, Kirito Kun.
У мене є Patreon.
6.2 Колишня дівчина не буде ревнувати (Дякую за дружбу з Мізуто)
– Що ти маєш на увазі під «ми»? Я не по таких дівчатах.
– Знову твої жартики, – сказала Хіґашіра, зсунувши чуб, щоб прикрити око.
– Кінчай з цим. Не закривай око, цицькасте чудовисько.
Хіґашіра, яка говорила, що мала розмір чашки ліфчика G, імітувала образ дівчат, про який говорила. Але вона явно не мала жодних проблем з тим, щоб вихвалятися власними грудьми.
Коли ми дійшли до сходів, то зустрілися з парою знайомий людей.
– …О, – сказали вони одночасно, побачивши нас.
Одна дівчина, що нагадувала відмінницю, мала довге чорне волосся, а інша – дівчина з хвостиком, нагадувала маленьку тваринку.
Іншими словами, це були Ірідо Юме і Мінамі Акацукі.
– Привітики, Ірідо-кун! Ідеш додому? – бадьоро сказала Мінамі-сан, наближаючись легкими кроками. – Був десь у бібліотеці? І… хто вона?
Щойно погляд Мінамі-сан зупинився на ній, як Хіґашіра-сан сховалася за мною.
– С-соціальна зірка…! Справжня зірка соціального спілкування, Мізуто-кун….! – вона зіщулилася за моєю спиною, ніби була білкою, що зустріла хижака.
Хоча Хіґашіра не була маленького зросту – мабуть, вона була вище 160 сантиметрів – зараз вона більше нагадувала маленьку тваринку, ніж Мінамі-сан. Я розумів її почуття, бо також належав до суспільних самітників, тому дозволив міцно триматися за уніформу на моїй спині.
Я заговорив до Мінамі-сан:
– Це – Хіґашіра Ісана. Ми нещодавно познайомилися і порозумілися. Вона… у класі 1-3, так?
– Т-так… я у 1-3 класі…
– Що ж, як бачиш, вона сором’язлива, тому, будь ласка, стеж за дистанцією, добре?
– …Хм, ви двоє нещодавно зустрілися і вже ладнаєте? Як цікаво…
Коли Мінамі-сан спробувала зазирнути мені за спину, Хіґашіра зсунулася, ховаючись за мене і намагаючись уникнути її погляду.
Агов, ти не думаєш, що дещо грубо?
– Ти не щодня говориш про когось так, Ірідо-кун. Ви двоє повинні бути справді близькими, еге?
– Гадаю, так.
– Ти вже познайомив її з Юме-чян?
– Я не думаю…
Я поглянув на Юме, що здалеку спостерігала за нами.
– Хммм… – вона звузила очі, її чорне волосся здійнялося хвилею, коли вона повернулася до нас спиною. – …Ходімо швидше, Акацукі-сан. Шкільні ворота от-от будуть зачинені.
– А, так, іду! Що ж, тоді побачимося завтра, Ірідо-кун! – крикнула Мінамі-сан, повернувшись до Юме. Вони разом попрямували до виходу.
Коли їхні постаті зникли з поля зору, Хіґашіра нарешті вийшла з-за моєї спини.
– Та красива дівчина… ти знаєш її, Мізуто-кун?
– Це моя молодша сестра.
– Молодша сестра?
– Зведена молодша сестра.
– Зведена?!
Чому слово «зведена» викликало в неї таку сильну реакцію?
– О боже мій… головний герой… головний герой легкого роману прямо переді мною…
– Я б збрехав, якби сказав, що ніколи так не думав, тому я навіть не можу сказати, що ти помиляєшся…
Мені також стало цікаво, як би вона відреагувала, коли б дізналася, що Юме була моєю колишньою.
Хіґашіра різко видихнула і підійшла ближче.
– Я хочу поставити тобі багато запитань. Отже, твоя зведена сестра… вона броконниця?
– Не нав’язуй мені свої спотворені цінності так, ніби це здоровий погляд на світ. Так, вона моя молодша зведена сестра, але це не означає, що вона броконниця.
– Невже?
– Броконниці існують лише у міфах. Про це навіть написано у Вікіпедії.
– Справді?!
Я відійшов перевзуватися і залишив Хіґашіру шукати інформацію у смартфоні.
– Ні, нема!
– Цю інформацію видалили, бо вона була позначена тегами «Потрібне цитування», «особисте дослідження?», «звідки?» і «хто це зробив?».
– Тоді це була просто фантазія редактора!
◆ Юме ◆
Мій молодший зведений брат подружився з дівчиною. Можливо, для когось це не було якоюсь великою подією, але для мене це було так, ніби небо і земля помінялися місцями. Серйозно, цей хлопець? У цього похмурого, саркастичного, некомунікабельного, надмірного логічного і закритого від світу хлопця з’явилася подруга?
Ба більше… вона зверталася до нього на ім’я. Тобто, серйозно?! Якого біса? Мені знадобилося близько тижня, щоб я почала звертатися до Акацукі-сан на ім’я! А вона зверталася до нього так вже через кілька днів після зустрічі?! Я не називаю його на ім’я навіть, коли ми з ним одні!
До цього часу я ніколи про це не думала. Мені навіть на думку не спадало, що знайдеться дівчина, яка зможе поладнати з ним. У глибині душі я була переконана, що він ніколи і ні з ким не зблизиться – що він ніколи більше не буде закоханим.
– Аарх! – не знаю чому, але я почала бити подушку у власній кімнаті.
Чому це мене так засмутило? Чому я роздратована? Я поводилася так, ніби… ревнувала. Це було майже як тоді, коли я говорила усі ті непотрібні речі, що призводили до сварок – каталізатора нашого розриву.
Згадавши ці неприємні події, я сховала обличчя в подушку. Я… Я більше ніколи не хотіла почуватися так. Проте якщо так триватиме, то я обов’язково знову зроблю щось зайве. Я зовсім не виросла як особистість. Не вивчила свого уроку. Я не могла цього допустити. Я була іншою, ніж у середній школі.
Аяї Юме, яка хвилювалася через кожну дрібницю, була до дивного впертою, попри свою боязкість і слабкість волі, та псувала все, роблячи непотрібні речі чи говорячи щось безглузде, більше не було.
Я – Ірідо Юме, а не Аяї.
Я підняла голову і глибоко вдихнула.
Я витіснила своє минуле «я», чиї почуття були усюди, і знову повернулася до себе нової, тої, яку ретельно виліпила. Тепер я була спокійною. Мій розум став ясним і працював так само гладко, як жорсткий диск з очищеною пам’яттю. Здавалося, всі заплутані і неорганізовані почуття були розв’язані так само легко, як математична задача.
Я відмовлялася ревнувати. Як я могла ревнувати, коли більше не зустрічалася з ним? Я була його зведеною сестрою. Що і потрібно було довести. Справа закрита.
– …Гаразд, – пройшовши логічний процес, яким би пишалися Еллері Квін, я встала з ліжка.
Переодягнувшись зі шкільної форми у домашній одяг, я розчесала волосся і звернула увагу на стіл. Тепер, коли закінчилися тести, я розпечатала книги, що хотіла прочитати, і вони горою лежали там. Я дістала одну зі стосу. Це був переклад детектива, автором якого був… Ван Дайн.
Третє правило з двадцяти правил Ван Дайна говорило:
«У творі не повинно бути любовної лінії. Не потрібно захаращувати суто інтелектуальний досвіт непотрібно любов’ю і романтикою».
◆ Мізуто ◆
– І сьогодні ідеш до бібліотеки?
– …Так, тобі що до цього?
– Хм, хорошого тобі дня, – сказала Юме перед тим, як вийти разом з Мінамі-сан з класу.
Я злегка примружив очі, дивлячись на її спину. Цікаво, у чому справа? Мені здавалося… що з нею щось не так. Ніби з її плечей зник якийсь тягар. Чи вона стала байдужою? Я зазвичай відчував роздратування, коли розмовляв з нею. То чому цього разу не відчув?
– Га? Що сталося, Ірідо? Чому ти так дивишся на Ірідо-сан? Хвилинку, ти витріщаєшся, – коли Каванамі підходив до мене, на його обличчі була широко усмішка, але щойно він побачив моє лице, усмішка зникла.
Яке гарне запитання. Я хотів запитати ту дівчину. Що з нею не так? Гаразд… минуло два місяці відтоді, як ми почали жити під одним духом, гадаю, ми почали адаптуватися.
– Пізніше, Каванамі. Я іду до бібліотеки.
– Зрозумів. Останнім часом ти ходиш туди кожен день. У бібліотеці так цікаво?
– Ага. Приблизно так цікаво, як у твоїй кімнаті.
– Не говори так, ніби моя кімната – це якийсь тематичний парк!
Якщо рахувати це як парк темних історій, то ти не помилився.
Минувши Каванамі, я пішов знайомим коридором. Коли я зайшов до кутка бібліотеки поряд з секцією легких романів, то побачив Хіґашіру Ісану, що сиділа на кондиціонері біля вікна.
– Ти як завжди рано, Хіґашіро.
– Звісно. Я негайно йду після закінчення уроків, бо у мене немає друзів у класі.
– Бідна душа. Гадаю, я не можу нічого зробити, тому буду з тобою і сьогодні теж.
– Хе-хе, – Хіґашіра весело погойдувалася з боку в бік.
Хоча вираз обличчя не змінився, це не означало, що її емоції неможливо прочитати. За її словами, у неї просто не вистачало м’язової сили, щоб змінити вираз обличчя.
Коли я сів поряд з Хіґашіра, ми почали розмовляти, як зазвичай, дивлячись на книги, що вишикувалися на книжковій полиці перед нами. Коли ми перейшли від обговорення книг до розповіді про останні події, я, природно, згадав про дивне відчуття, яке виникло в мене зовсім недавно, коли ми говорили з Юме.
– …Моя молодша зведена сестра якась дивна.
– Це та дівчина, яку я бачила вчора? Мені потрібні деталі.
– Вона… приємніша? Ні, не так. Мені здається, що вона поводиться краще, ніж зазвичай. Я не відчув роздратування, коли розмовляв з нею. Вона також не перебивала мене, тому розмова пройшла гладко.
– Я не впевнена, що розумію проблему.
– Твоя правда…
Якщо подумати, це був перший раз, коли я звернувся до когось про пораду. Перший з того випадку, коли я звернувся до Каванамі, щоб він допоміг мені з Мінамі-сан. Проте цього разу ситуація була не такою жахливо, як та.
– Хм. Дозволь мені бути чесною. Я не думаю, що в мене слід питати поради про те, як поводитися з людьми.
– Вибач, що я подумав інакше. Це було грубо з мого боку припускати щось подібне.
– Хей, це дуже нечемно з твого боку! – Хіґашіра, демонструючи награний гнів, стукнула мене своїм плечем.
Коли я штовхнув її у відповідь, то вона сперлася на мене всім тілом. Агов, спокійніше.
Еллері Квін (англ. Ellery Queen) — творчий псевдонім двох американських письменників єврейського походження, кузенів: Фредеріка Даннея (Данні), справжнє ім’я та прізвище Даніель Натан (20 жовтня 1905 — 3 вересня 1982), і Манфреда Б. Лі, справжні ім’я та прізвище Емануель Леповскі (11 січня 1905 — 3 квітня 1971). Обидва народилися в Брукліні. Займалися літературно-видавничою діяльністю. У 1929 році для конкурсу в одному з журналів створили роман «Таємниця римського капелюха», опублікований того ж року під псевдонімом Еллері Квін. Твір виграв головний приз у розмірі 7500 доларів. У цьому романі вперше з’явився головний герой їхніх творів — молодий детектив Еллері Квін. Еллері — інтелектуал, який розслідує злочини, як правило, допомагаючи своєму батькові — інспектору поліції Нью-Йорка Річарду Квіну, причому «на відміну від традиційних детективних пар такого роду, роль Річарда виписано з достатньою повагою і доброзичливістю». (Вікіпедії)
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥