Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
6.4 Колишня дівчина не буде ревнувати (Дякую за дружбу з Мізуто)
– Встановимо правило, що прискорене серцебиття не рахується.
– Звісно. Наступного разу так і зробимо, – сказав Мізуто, кинувши на мене скептичний погляд, перш ніж відпустив. – Отже, тепер, коли я привернув твою увагу, молодша сестричко, послухай сюди. Якщо тебе цікавить, чому я пройшов через усі ці неприємності, то це можу, що я маю дещо сказати.
– Що…? – я з усіх сил намагалася відвести від нього погляд.
– Мені страшенно не подобається те, якою ти зараз стала, – заявив він.
– Га…?
Я ненароком подивилася на нього і побачила, що Мізуто сердито схрестив руки.
– Ти поводишся на диво спокійно і розсудливо. Я навіть і краплі злості не відчуваю, коли розмовляю з тобою. Ти більше не кидаєш мені жодних саркастичних чи уїдливих коментарів і не намагаєшся сперечатися зі мною за будь-якої нагоди. Зараз я ненавиджу в тобі абсолютно все!
– Е-е… Щоооо?
І що з переліченого можна назвати поганим?!
Мізуто тицьнув на збентежену мене вказівним пальцем:
– Якщо у тебе на думці щось, що призвело до цих змін, ти можеш сказати мені. Я вислухаю тебе. – Моє серце підскочило від цих слів. – У книзі, яку я недавно прочитав, було написано, що молодші сестри завжди покладаються на старших братів.
Я не могла не розсміятися від того приголомшення, яке спричинив його сердитий голос.
– Де ти це прочитав? У легкому романі, га? Молодші сестри-броконниці звичне явище там.
– Так. І вони такі ж, як і ти.
О… ясно. То я тепер молодша сестра, га? Одна з сестер-броконниць, які були звичним явищем для легких романів.
– Раз так… то в мене немає іншого вибору.
Як не дивно, я не відчувала внутрішнього опору. Чомусь я подумала, що буде набагато краще, якщо я відверто розповім про свої почуття.
Проте…
– Але перед цим у мене є одна умова, – сказала я.
– Умова? Ти нахабно поводишся як на молодшу сестричку.
– Переодягнися, – я відвернулася, щоб він більше не був у моєму полі зору. – Я не можу бути спокійною, коли ти так одягнений…
– Ти вже?
– Так, заходь.
Я зайшла до кімнати Мізуто, дочекавшись, коли він закінчить переодягатися. Його полиці були переповнені книгами, які вже туди не поміщалися, і тепер лежали на підлозі безладними купами. Ця кімната гарно відображала життя Мізуто – шістнадцять років поспіль він був по коліно у книжках.
Але раптом у поле зору потрапили книги з яскравими обкладинками і кольоровими ілюстраціями всередині – я не була знайома з цією серією, проте це ті книги, які читала Хіґашіра-сан. Я більше не могла ігнорувати різке поколювання у грудях.
Мізуто сидів на краю ліжка. Як і очікувалося, навіть зараз мені не хотілося сидіти поряд з ним. Тому замість цього я відсунула стілець від письмового столу і сіла спиною до ліжка, дивлячись на безлад перед собою… Можливо, мені слід пізніше прибрати тут.
– Отже… – почала я, зробила паузу на мить, а потім додала: – Старший братику…
– Говори свої думки, сестричко.
Зараз я була його молодшою сестрою, а він – старшим братом. Тому це було цілком природним, щоб я отак егоїстично радилася з ним.
– Я ревную до Хіґашіра-сан, – сказала я коротко і чітко.
Мізуто мовчки слухав.
– Зрештою весь час, поки ми зустрічалися, я зверталася до тебе на прізвище і не могла назвати на ім’я. Але ця дівчина зробила це майже відразу, навіть оком не моргнувши. Це мені не сподобалося. Але я потім подумала, що не маю права ревнувати.
І я перестала ревнувати. Здалося, ніби з мене зняли тягар – я почувалася такою вільною. Але це, мабуть, сталося тому, що…
– Агов… Можу я дещо запитати?
– Що?
– Зараз я не дію тобі на нерви і не кидаю уїдливих чи саркастичних зауважень, правильно? Що саме тобі не подобається?
– Уявлення не маю… Хоча, якщо потрібно на щось вказати… – Далі він сказав тихим голосом, таким тихим, що я ледве почула: – Можливо… мені не подобається те, що ти поводилася так, ніби між нами нічого ніколи не було. Щось таке.
О… зрозуміла. На відміну від мене, він справді міг передавати словами неясні почуття, що жили всередині нього. Свобода, яку я відчувала, було схожою на ту, коли людина відмовилася від усього зайвого і вирішила жити мінімалістичним життям. Я відкинула усе важливе для мене заради того, щоб відчути тимчасове полегшення. Ймовірно, досить скоро це б перетворилося на жаль… і він усвідомив ситуацію раніше, ніж все дійшло до такого.
– Агов, старший братику? – покликала його я і жартівливим тоном, щоб приховати збентеження, запитала: – Гіпотетично, навіть якщо вони не зустрічаються, брати і сестри… можуть ревнувати, так?
– Ні, я думаю, що молодша сестра, яка ревнує старшого брата через те, що він подружився з дівчиною, – це стрьомно.
– Хей! – у паніці закричала я й обернулася, коли з-під мене висмикнули метафоричний килимок.
– Не хвилюйся, – з ніжним вишкіром сказав Мізуто, – я вже два роки знаю, яка ти стрьомна.
Я розкрила рота, щоб щось сказати, але затулила його, так і не підібравши слів. Я відвернулася і знову втупилася поглядом у стіл. І лише тоді я нарешті сказала тихим голосом:
– Це ти стрьомний, старший братику…
– Говориш як справжня молодша сестра.
◆ Мізуто ◆
На наступний день після того, коли моя молодша зведена сестра засвоїла неправильну тезу «молодша сестра всіляко словесно знущається зі старшого брата» і всіляко ображала мене словами, я по закінченню уроків, як завжди, пішов до бібліотеки і розповів Хіґашірі про те, до чого привела її порада.
Звичайно, я не став згадувати про наші з Юме стосунки в минулому. Коли Хіґашіра закінчила слухати мою історію, вона кивнула:
– Отже… на яку премію ти хочеш подати цю історію?
– Це не книга, яку я написав!
– Н-не може бути! – Хіґашіра приголомшено прикрила рота рукою.
Попри те, що її обличчя показувало мало емоцій, вона компенсувала це надмірно-драматичними рухами тіла.
– Молодші зведені сестри-броконниці… здається, це не просто міф.
– Ну, на Вікіпедії їх немає…
– Твоя історія так мене зворушила… Бажаю вам вічного щастя…
– …Дякую.
Не зовсім приємно чути такі щирі побажання щастя після всього того, що сталося…
– До речі… вона ревнувала до мене? Життя, звичайно, сповнене таємниць, еге?
– Не говори так, ніби ти щойно зіткнулася з якимось феноменом, який наука не може пояснити. Вона дивиться на мене згори вниз. На її думку, єдина людина, яка хотіла коли-небудь спілкуватися зі мною, це вона сама, тому вона була здивована твоїй раптовій появі. Досить грубо, не думаєш?
– Розумію. Упевнена, я б теж ревнувала, якби у тебе раптом з’явився ще один друг.
Га? Хвилинку, якщо подумати, то вона не знає про Каванамі, правильно? Ну, для початку, він сам оголосив себе моїм другом. Проте це змусило мене задуматися. Коли я познайомився з Каванамі, Юме вдарила ногою в мій стілець і на цьому її гнів якось закінчився. Але у випадку Хіґашіри реакція була б сильнішою.
Я розумів її почуття стосовно того, що Хіґашіра називала мене на ім’я, але як щодо Мінамі-сан? Вона зверталася до Юме на ім’я, правильно? Де логіка?! Нічого не розумію. Яка, на її думку, різниця між Хіґашіра і Каванамі?
Після цього ми провели деякий час за читанням книг, а потім разом попрямували до шкільних воріт, почувши попередження про те, що школа скоро закриється.
На виході нас чекав несподіваний дует.
– О, ось і вони! Юме-чян, вони прийшли!
– …
Біля воріт школи нас чекало двоє дівчат, можна було і не говорити, але там стояли Мінамі Акацукі й Ірідо Юме.
Хіґашіра смикнулася і сховалася за моєю спиною, як білка від хижака.
– Привітики! Ірідо-кун і… Хіґашіра-сан, так? Ми чекали на вас! – крикнула Мінамі-сан, махаючи рукою.
– Чекали? На нас? Чому? – спитав я, розгублено нахиливши голову, коли ми наблизилися до них.
– О, я не знаю. Ми просто зависали неподалік, коли Юме-чян сказала, що хоче піти разом з вами додому.
Коли я поглянув поверх голови Мінамі-сан, то побачив, що Юме стояла біля воріт, обпершись на один зі стовпців. Вона глянула на мене, а потім швидко наблизилася до нас. Її довге чорне волосся гойдалося на кожному кроці. Вона з усмішкою на обличчі заговорила. Не до мене, а до людини, що ховалася за моєю спиною:
– Привіт, Хіґашіро-сан, – сказала Юме твердим тоном, зазирнув за мою спину. – Дякую за дружбу з Мізуто. Я його старша зведена сестра, Ірідо Юме. Приємно познайомитися.
Атмосфера раптом стала напруженою. За її широкою усмішкою ховалася явна ворожість, яку вона зазвичай не дозволяла своєму образу відмінниці-старшокласниці. Невже Юме справді так сердиться через те, що Хіґашіра звертається до мене на ім’я?! Вона була живим прикладом фрази «ходити, як по яєчній шкарлупі», тільки замість яєчної шкарлупи насправді були міни! Мені потрібно знайти спосіб повернутися назад на два роки і змінити історію!
Поки я заціпеніло стояв на місці, Мінамі-сан потайки показала мені екран смартфона. Вона відкрила «Нотатки», де було написано:
«Що ти в біса зробив?»
Я провів пальцем по екрану, написавши у відповідь: «Таємниця».
Бумц! Наступної миті Мінамі-сан луснула мене смартфоном у живіт. Ч-чи справді ця божевільна дівчина хоче одружитися зі мною…?!
Поки це відбувалося, Юме протягнула Хіґашірі долоню, показуючи, що хоче потиснути руки. Але хто при здоровому глузді погодиться на це? Вона виглядала так, ніби розчавить руку одразу, як тільки та потрапить в її лещата!
Між мною і Мінамі-сан проскочила іскра тривоги.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥