Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
7.6 Хіґашіра Ісана не знає, що таке кохання
Як і очікувала Акацукі-сан, мислення Хіґашіра-сан повністю змінилося після того дня.
Щоразу, коли вона планувала зустрітися з Мізуто, то наносила макіяж – і очки її жіночності поступово зростали. Почала вона, звичайно, з одиниці, але потім доросла до двійки, трійки, і нарешті тепер досягнула четвірки… Хоча більшість дівчат мали близько семи.
Хіґашіра-сан почала з того, що підкреслила очі, але цього, схоже, було недостатньо, щоб пробитися крізь такий товстий череп, як у Мізуто.
– Що сталося? Ти не спала всю ніч?
Коли Мізуто вперше побачив її такою, то відповів таким чином. Хоча це було очікувано. Однак… Серйозно, що з цим хлопцем?! Він хоча б знає, скільки зусиль потрібно докласти, щоб нанести туш?!
– Слухай. Ти справді хочеш зустрічатися з таким хлопцем? Можливо, тобі краще відмовитися від нього? – сказала Акацукі-сан.
– Повністю згодна.
– Н-не кажіть так… Він просто хвилювався за моє здоров’я.
О, так, просто хвилювався за здоров’я…
Я пригадала про те, що сталося днями. Чому цей хлопець не помічає її почуттів? Міг хоча б почервоніти трохи? Чи занервувати? Хоч якось відреагувати! А не ігнорувати її!
Що більше я відчувала співчуття до Хіґашіра-сан, то сильнішою робилася моя ворожість до байдужості молодшого зведеного брата.
– …Агов, що таке? Чому ти виглядаєш так, ніби хочеш мене вбити? – запитав Мізуто.
– Нічого подібного. Я просто думала про те, що колись ти опинишся у світі болю. Можливо, якась дівчина вдарить тебе ножем.
– … – Мізуто зблід і відступив від мене.
Ого, навіщо ця перебільшена реакція? Я тримала ніж і різкими рухами нарізала моркву на вечерю.
Таким чином минув тиждень.
Коли ми вступили в середину червня і почали з’являтися ознаки сезону дощів, ми нарешті побачили плоди наших з Хіґашіра-сан зусиль.
– Привіт, Мізуто-кун.
– Привіт, Хіґашіро…
Хіґашіра-сан, яка регулярно знаходила час, щоб нанести макіяж перед зустріччю з Мізуто, тепер була тою, хто приходила в бібліотеку пізніше, примушуючи цього хлопця чекати. Акацукі-сан наполягала, щоб вона наносила макіяж перед школою, а не після закінчення занять, проте Хіґашіра-сан відмовилася, сказавши, що зранку вона надто сонна. Хоча, чесно кажучи, вона, ймовірно, просто не бачила сенсу робити макіяж ще заради когось, окрім Мізуто.
Як завжди, Хіґашіра-сан зняла черевики зі шкарпетками і сіла поруч з Мізуто, щоб продовжити виконання операції зі скіншіпу, тому їхні плечі майже торкалися…
– …
Але як тільки вона так зробила, Мізуто трохи відсунувся.
– …?
Хіґашіра-сан збентежено подивилася на його профіль, а потім підсунулася до нього. Мізуто знову відсунувся. Хіґашіра-сан знову підсунулася. І знову, і знову. Вони продовжували цю гру в котики-мишки, аж поки Мізуто не був загнаний в куток вікна і місця для маневру не залишилося.
– Чому ти тікаєш, Мізуто-кун?
– Мені подобається мій особистий простір. Якщо ти продовжиш зазіхати на мою територію, то я покажу тобі справжнє пекло.
– Цікаво. Тоді… як щодо того, щоб ти показав мені, як виглядає пекло?!
Ми з Акацукі-сан спостерігали за тим, як Мізуто енергійно, ніби мив собаку, скуйовдив волосся Хіґашіра-сан. Зрештою її волосся, на укладку якого вона витратила час, перетворилося на щось хаотичне, що можна було побачити зранку на голові після того, як прокинувся.
– Щ-що ти робиш?!
– Я показав тобі пекло. Чудово, тепер ти можеш попрактикуватися і в зачісках.
– Га? – здивовано сказала Хіґашіра-сан.
– Га? – ми з Акацукі-сан почувалися так само, як і вона.
Він помітив? Помітив зміни в її зовнішності?! Ба більше, ця його незвична поведінка, швидше за все, була спробою приховати збентеження!
Далі Мізуто повернувся до читання, залишивши Хіґашіра-сан розгубленою і збентеженою. Деякий час вона безцільно озиралася… але зрештою схопилася за волосся.
– Ц-це знущання. З мене знущаються…
– Можливо, і так.
– Т-тоді… – Хіґашіра-сан понишпорила у сумці і витягнула звідти гребінець. – Тоді все гаразд, якщо з тебе знущатимуться разом зі мною, Мізуто-кун?
З цими словами вона боязко протягнула гребінець Мізуто.
Ми з Акацукі-сан не розуміли ні суті цих слів, ні того, що вона намагалася зробити. Але Мізуто підняв очі від книги, поглянув на гребінець і сказав:
– …Схоже, в мене немає вибору.
На його губах з’явилася усмішка, він взяв гребінець і влаштувався за спиною Хіґашіра-сан.
Мізуто ретельно розчісував скуйовджене волосся. Хіґашіра-сан притулилася до нього, виглядаючи ніби пес, який насолоджувався моментом, коли його доглядали.
– …Слухай, Юме-чян, – почала Акацукі-сан, дивлячись на них. – Можливо, зараз вона може йому зізнатися, чи не так?
Я не мала заперечень.
Наступного дня ми зустрілися після школи у знайомому сімейному ресторані.
– Ц-це неможливо, – Хіґашіра-сан замотала головою. – Н-не той час. Жодного шансу. Я не можу зізнатися так рано…!
– Ні-ні, все гаразд! Все чудово! Ти молодець!
– Нічого не гаразд! Нічого не вийде! Нема ні найменшого шансу! Я не можу цього зробити!
Хіґашіра-сан притиснула обличчя до столу і несхвально хитала головою, поводячись, як розпещена дитина. Але я розуміла, як вона почувалася.
– Акацукі-сан, можливо, буде краще трохи почекати? Я впевнена, що їй потрібен час, щоб морально підготуватися…
– Т-точно! Мені потрібен час, щоб морально підготуватися!
– Моральна підготовка – це не те, що зараз потрібно.
– Га?!
– Послухай, якщо ти хочеш морально підготуватися зараз, то ніколи цього не зробиш! Не покладай занадто багато надій на своє майбутнє! Ті, хто думають, що зможуть зробити це завтра, завжди програють! – Акацукі-сан ковтнула динної газованої води. – Коли справа доходить до зізнання, що довше ти тягнеш, то складніше це зробити. Річ не тільки в тому, що з часом дружні стосунки починають міцнішати, але також через, що складно прийняти, коли людина, з якою ти дружиш, раптом хоче змінити ваші стосунки на стосунки пари. Тому що раніше ти зізнаєшся, то більші шанси досягнути успіху. – Вона на мить зробила паузу і додала: – Проте краще не зізнаватися людині, коли ви з нею зустрілися вперше.
Чомусь я подумала, що це були найсерйозніші слова, які коли-небудь говорила Акацукі-сан. Можливо, у неї також був момент, коли вона хотіла змінити стосунки, які тривали багато років…
– Тож у тебе ще є вікно можливостей, Хіґашіро-сан. Минуло лише два-три тижні з моменту вашої першої зустрічі, чи не так? У тебе ще є можливість зробити все правильно і… нема гарантії, що моральна підготовка тут допоможе. Думай про це так: якщо ти не зізнаєшся зараз, то ніколи не зможеш цього зробити.
…Якби я не зізналася до закінчення літніх канікул, то, ймовірно, закінчила б так, як сказала Акацукі-сан: я б ніколи не зізналася. Якби протягом першого місяця я б не була такою схвильованою і піднесеною, то навіть не подумала зізнатися. Романтичні почуття лопалися, як бульбашка, коли люди заспокоювалися і поверталися до свого звичного я.
– Мм… Хммм… Гадаю, ти кажеш правду. Сумніваюся, що в мене вистачить сміливості довго мучитися через ці почуття, а потім зізнатися, як це роблять герої романтичних комедій…
– Правильно, га? Справжнє кохання не триває роками, як у манзі.
– Ем… Таке відчуття, ніби ти хочеш сказати, що навіть якщо ми почнемо зустрічатися, то відразу ж розійдемося.
– Лише твоя уява.
– Саме це ти і хочеш сказати…! С-сенсей! Будь ласка, скажи, що це не так? Романтичні почуття не такі швидкоплинні, правда?! Деякі романи тривають роками.
– …Ага. Так. Точно.
– Будь ласка, подивися мені в очі!!
Не питай про це людину, чиї стосунки не витримали і року!
– Ну, якщо відкинути убік, скільки місяців ви двоє будете разом…
– Що?! Місяці, не роки?! – перебила Хіґашіра-сан.
– Я думаю, що у тебе досить хороші шанси на усіх, – продовжила Акацукі-сан. – Я не бачу причин, чому б Ірідо-кун сказав «ні». Ти гарненька, ви двоє добре ладнаєте, а Ірідо-кун вільний. Гадаю, все складається чудово!
– Ти не знаєш точно… – Хіґашіра-сан звела плечі і провела пальцями по волоссю, після чого продовжила: – …Я не сонячна чи яскрава, а похмура людина… Зі мною може бути неприємно мати справу. Все, що в мене, є… це груди.
– Твою впевненість у власних цицьках неможливо зламати, еге? Ха-ха-ха. Як дивовижно, – Акацукі-сан приховала гнів за яскравою посмішкою. – Що думаєш, Юме-чян? Чи є у Хіґашіра-сан шанс на успіх?
Я подивилася на стіл і подумала. Про того хлопця. Про те, як він проводив час, коли був зі мною. Про його слова і поведінку.
– …Йому нема жодного діла до особливостей дівчат. – Далі я подумала про Мізуто, який проводив час з Хіґашіра-сан. – Коли він проводить час із тобою, то виглядає так, ніби йому весело. Отже, якщо ти, Хіґашіро-сан, скажеш, що хочеш проводити з ним більше часу… не думаю, що він тобі відмовить.
Якби вона була такою самою людиною, як моє я з середньої школи, то я уявлення не мала, як би все обернулося. Однак вона відрізнялася від мене.
Вони з Мізуто ладнали так добре, що були на одній хвилі. Тому не потрібно було вдаватися до обману чи про щось турбуватися. Вона справді відрізнялася від мене, яка прикидалася, що ми з ним добре ладнали, наші ситуації зовсім різні.
Я була впевнена, що навіть якщо вона невпевнена, то все одно зможе зустрічатися з ним. Зрештою я знала про це з власного досвіду. Щоб я про це не думала, але людиною, яка найбільше підходила Ірідо Міузто, була Хіґашіра Ісана. Вона підходила йому настільки ідеально, що я просто здавалася перепоною на шляху до неї.
– …Справді? – тоненьким голосом, сповненим тривоги й очікування, прошепотіла Хіґашіра-сан. – Чи можу я справді стати дівчиною Мізуто-куна…?
Я бачила в ній себе. Здавалося, що Хіґашіра-сан могла зламатися будь-якої миті, та попри це, вона відчайдушно намагалася просунутися вперед. Але ми з нею все-таки відрізнялися. Вона не була такою дурною, як Аяї Юме, і точно нічого не зіпсує, сказавши зайвого. Людина, яку я бачила в ній, не була такою, як моє я з середньої школи. Вона не ступить на кривий шлях і матиме щасливий кінець.
– Так, ти можеш.
Тому я мала дати їй поштовх уперед. Можливо, вона, коли стане його дівчиною, зможе побачити те, чого не побачила я. Навіть тупий біль, який я в цей момент відчувала у грудях, блякнув перед щирим сподіванням на її успіх.
– Я гарантую це.
Як його колишня.
Далі ми обговорювали способи зізнатися.
– Можливо, дати йому любовного листа?
– Га? Ні, це застаріло. Ти можеш уявити собі гарячкове, без краплі спокою, написання поетичного листа пізно вночі? Хм, не думаю, що я б змогла нормально жити, якби це зробила.
– Укхм…! – це був просто порив… помилка юності! Я не хотіла писати такий бентежний лист!
Після обговорення ми зрештою вирішили, що краще обрати простий варіант – зізнання за школою. З цього моменту почався навчальний табір інструкторки Мінамі Акацукі.
– Повторюй за мною: «Ти мені подобаєшся. Будь ласка, зустрічайся зі мною!»
– Т… ти… мні… подобшся…! Будь васка, зустріч…
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥