Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
7.7 Хіґашіра Ісана не знає, що таке кохання
– Не дозволяй язику плутатися! Припини соромитися! Говори голосно, чітко і зрозуміло! І не вагайся!
– Ти вимагаєш від мене забагато!
Так тривало близько доби.
22:48 Ізанамі: Він відповів. О п’ятій дня за школою.
22:48 Ізанамі: Мене нудить.
22:49 Акацукі ☆: Чудово! О п’ятій добре! Ви будете самі. Упевнена, що Ірідо-кун уже здогадався, що буде, лол.
22:49 Yume: Якщо хочеш блювати, то краще зроби це сьогодні. Ти не хочеш зізнаватися, коли в тебе смердить з рота.
22:50 Акацукі ☆: Лол, Юме-чян, говориш з власного досвіду?
22:50 Yume: Без коментарів.
Я використала для зізнання любовний лист, тому відчувала як нудоту, так і біль у животі, коли спостерігала, як він читав те, що я написала, прямо переді мною. Я терпіла це, думаючи, що якщо піду до вбиральні, то втрачу навіть найменшу надію.
22:51 Акацукі ☆: До п’ятої дня буде достатньо часу, щоб підготуватися. Я допоможу тобі з зачіскою і бровами. Зустрінемося після уроків!
22:51 Ізанамі: Дякую.
Ймовірно, Хіґашіра-сан так сильно нервувала, що використовувала короткі повідомлення без канджі. Побачивши це, я також почала трохи нервувати.
22:52 Акацукі ☆: Хочеш, щоб ми щось зробили? Щоб Юме-чян розвідала ситуацію? Ірідо-кун, мабуть, до біса нервує.
22:53 Ізанамі: Я буду нервувати у будь-якому випадку.
22:53 Yume: Можливо, тобі потрібно зараз лягти спати.
22:54 Ізанамі: Не можу спати.
22:54 Акацукі ☆: Так, тобі потрібно очистити голову від думок. Ось, подивися смішні відео.
Після цього Акацукі-сан надіслала кілька відео. Хіґашіра-сан відповіла «дякую» і припинила писати повідомлення.
Я сподівалася, що наступного дня вона не прийде до школи з темними колами під очима… Коли я хвилювалася за неї так, ніби її справа стосувалася особисто мене, смартфон сповістив про вхідний дзвінок. Це була Акацукі-сан, я натиснула відповісти і приклала телефон до вуха.
– Ало?
– Йой, я так нервую, – засміялася вона.
– Так, я теж, – з нервовим сміхом відповіла я. – Зрештою я нічим не допомогла… Здебільшого поради давала ти.
– Це неправда! Якби це була лише я, Хіґашіра-сан давно б здалася.
– Ти так думаєш?
– Так, я впевнена в цьому! – голос Акацукі-сан звучав надзвичайно переконливо. – Як ти почуваєшся, Юме-чян? У твого молодшого зведеного брата скоро буде дівчина.
– …Ти думаєш, що все вийде?
– Я думаю, що так. Це виглядає цілком природно.
– Природно?
– Так. Поки жоден з них не відчуває ненависті до іншого, то є великий шанс, що зізнання буде успішним. Потрібна лише мужність це зробити. Зрештою, коли хтось говорить, що ти йому подобаєшся, хіба це не достатня причина, щоб спробувати відповісти взаємністю?
Це… звучало доволі правдиво. Був сенс спробувати закохатися в людину, якій ти подобався. Гадаю, це можна назвати природним.
– З іншого боку, люди говорять, що нема нічого гіршого, ніж прихильне ставлення того, хто тобі нецікавий. Чесно кажучи, я одна з таких, бу-бумс.
– Агов!
– Проте, якщо поглянути на це з іншого боку, то вони з Хіґашіра-сан уже подобаються одне одному як друзі, правильно? Вони точно думають однаково, я впевнена, що він не захоче виникнення незручностей між ними. Крім того, йому достатньо кивнути, щоб знайти собі дівчину. Навіть якщо він не захований у неї зараз, почуття можуть розвинутися, поки вони разом проводять час. Тому я думаю, що для нього цілком природним буде погодитися зараз, а потім подивитися, до чого це приведе.
– Цілком можливо…
– Але… Ірідо-кун досить неприродна людина, чи не так? – з гіркотою в голосі сказала Акацукі-сан. – Якщо мене щось і хвилює, так це воно. Все, що я перед цим сказала, базується на припущенні, що для людини є цінність мати дівчину, проте є хороший шанс, що Ірідо-кун так не вважає.
– …Справді?
– Так, Ірідо-кун – це та людина, яка може провести все життя без дівчини. Він не бачить жодної цінності у слові пара чи у статусі «зустрічатися з кимось»… Отже, якщо він колись все-таки докладе зусиль для того, щоб знайти дівчину… – наступні слова, які Акацукі-сан сказала, пролунали в моїй голові так голосно, що я майже забула дихати. – Ну, це всього лише мої припущення!
Акацукі-сан спробувала сказати це грайливим тоном, але слова, які вона сказала перед цим, досі крутилися у голові.
Якщо це так…
Якщо це так, тоді я…
– На добраніч, Юме-чян. Завтра зробимо все, що можуть зробити глядачі!
– Га? А, ага… стривай, ти хочеш сказати, що це нормально – підглядати?
– Це наш обов’язок як тих, хто спрямував її цим шляхом.
У цей момент я відчувала себе трохи пригніченою.
Але чому?
Перш ніж придумати відповідь, я поклала слухавку і сховалася під ковдрою.
Я не могла заснути. Я крутилася і крутилася на ліжку, але зрештою вирішила здатися і встати. Можливо, знервованість Хіґашіра-сан відлунювала в мені? Я мала випити води. Можливо, так я зможу заспокоїтися…
Я вийшла з кімнати і спустилася на перший поверх. Проживши тут два місяці, я майже на пам’ять знала, що де знаходилося. Зайшовши до темної вітальні, я намацала вимикач. Коли я натиснула на нього, кімнату залило світлом.
Лише в цей момент я помітила, що на дивані хтось сидів.
– Яай?!
Коли я скрикнула, людина на дивані повільно обернулася. Це був Мізуто. Він виглядав так, ніби щось сталося, бо навіть не кліпнув, коли побачив мене.
– Щ-що ти робиш тут… без світла?
– Просто думаю… – з цими словами він поглянув на стелю.
Думав, га? Он воно що… Я була готова закластися, що думав він про Хіґашіра-сан. Навіть такий дурень, які він, міг здогадатися, що вона завтра зізнається. Доказом цього було те, що Мізуто запропонував їй зустрітися в той час, коли людей поряд майже не буде. Він знав, що наближалося, і мимоволі проявляв турботу.
Мені було цікаво, чи думав він про варіанти? Завтрашнє зізнання… прийме він його чи ні?
Для Хіґашіра-сан стати парою означало зробити крок до нового етапу дружби. Це не означало, що вони втрачали ті стосунки, які у них були зараз, – цей крок просто був досягненням вершини. Попри те, що Хіґашіра-сан вирішила зізнатися, вона не планувала змінювати ставлення до Мізуто.
Час, який їй знадобився на усвідомлення власних почуттів, можна назвати здобуттям досвіду – перевіркою, чи зможуть вони зберегти поточні стосунки, якщо стануть парою. Це була хороша ідея. Таким чином вона змогла довести свою тезу: навіть якщо вони почнуть зустрічатися, їм не потрібно змушувати себе діяти інакше. Тому Мізуто не зможе відмовити їй, бо не захоче втрачати друга. Якщо все так, то відповідь була простою.
Отже… виходу не було.
Мізуто залишалося лише розібратися у власних почуттях.
– Агов… – раптом заговорив до мене Мізуто, продовжуючи дивитися на стелю. – Припустимо… просто припустимо, – його голос зривався, як у розгубленої дитини, – що в мене з’явиться нова дівчина… Щоб ти подумала?
Раптом серце вкололо болем, ніби пульсувала рана на грудях. Водночас я відчувала, як почала виникати лють.
– Хіба це має значення? – я б ніколи не зробила цього, не взяла долю Хіґашіра-сан у свої руки. – Ти просто повинен зробити те, що вважаєш правильним.
Я не мала права приймати рішення. Він сам мав його прийняти. Лише Мізуто був тою людиною, що могла дати відповідь Хіґашіра-сан. Хай якою буде ця відповідь.
– Спочатку Хіґашіра, а тепер ти…
– Га?
– Твоя правда, я маю зробити те, що вважаю правильним, – Мізуто підвівся з легкою посмішкою, ніби насміхався з самого себе. Він попрямував до дверей і, минаючи мене, легенько торкнувся до мого плеча: – Вибач.
Слово, що він прошепотів мені на вухо, розвіялося, як дим, коли Мізуто зникнув на другому поверсі. Деякий час я просто стояла, а потім пішла набрати склянку води.
Прохолодна рідина текла по горлу і вливалася в тіло, але це не приносило задоволення. Я почувалася все такою ж порожньою, як і раніше, ніби всередині була діра.
– Давай розійдемося.
Саме це він сказав, коли ми припинили наші стосунки. Я пригадала те почуття свіжості, ніби з моїх плечей зняли важкий тягар. О, я зрозуміла. Ось чому я так почувалася тоді… Насправді я ніколи не відчувала, що моє серце розбито.
– Так, чудово! – Акацукі-сан відклала гребінець і повернула обличчя Хіґашіра-сан до дзеркала у жіночій вбиральні. – Отже, шановна клієнтко, що думаєте? Як на мене, вийшло досить добре.
– Я почуваюся шахрайкою.
– Клянуся, це цілком законно! Я всього лише додала кілька штрихів! Я вже мільйон разів говорила: Хіґашіро-сан, ти дуже мила!
– Ну…
– У тебе досі низька самооцінка, еге…? – зауважила я.
Хоча Хіґашіра-сан навчилася робити зачіску і наносити помаду, але вона була не такою досвідченою, як Акацукі-сан. Хіґашіра-сан належала до того типу, яким макіяж лише додавав краси. Вона мала досить високий зріс і гарну фігурку. Хоча на її обличчі з’являлося мало емоцій, проте вона виглядала як ідол з фотографії.
– У цьому плані вона схожа на нього. Просто докласти трохи зусиль до зовнішнього вигляду – і ніби з’являється зовсім інша людина…
– О, то Ірідо-кун один із тих, що круто виглядає, коли вибирає належне вбрання? Юме-чян, у тебе є фотографії?
– Я б т-теж хотіла побачити Мізуто-куна у гарному одязі… Будь ласка, поділися з нами!
– О-о, вибачте. У мене нема фото… є лише спогади в моїй голові…
Я точно не могла показати їм альбом з фотографіями на смартфоні. Точно не в момент, коли Хіґашіра-сан планувала зізнатися! Я не хотіла, щоб виникли якісь непорозуміння.
Ми вийшли з жіночої вбиральні і попрямували до задньої частини школи. Як і очікувалося, тут було безлюдно.
Здалеку долинали звуки духового оркестру і звуки тренування спортивних клубів.
Більшість людей, так само як і ми, поверталися додому після закінчення уроків. Оскільки це була підготовча школа, досить мало людей приєднувалися до гуртків і клубів. О такій порі тут майже нікого не було.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥