Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
7.8 Хіґашіра Ісана не знає, що таке кохання
Ідеальне місце і час для зізнання.
– Добре, Хіґашіро-сан, роби так, як під час тренування! Ми будемо спостерігати з-за лаштунків!
– З-зроблю все можливе…
Я поглянула на Хіґашіру-сан. Її обличчя було безвиразним, як завжди, але через те, що вона сильно нервувала, тіло було напруженим. Я м’яко поплескала Хіґашіру-сан по плечу, намагаючись надати їй сміливості.
– Ти можеш це зробити, – рішуче заявила я.
Зрештою, якщо я це зробила, то в неї все вийде.
Хіґашіра-сан, яка тремтіла ніби смартфон на віброрежимі, глибоко вдихнула і взяла себе в руки.
– Побачимося…
Вона не змогла повністю побороти скутість, але коли вона вирушила до місця зустрічі, її кроки були твердими. Ми мовчки дивилися на її спину.
– Схоже, це правда, що кохання змінює людей, – прошепотіла Акацукі-сан.
– Ти говориш так, ніби не переживала цього досвіду.
– А, ну… в моєму випадку, я належу до того типу, що змінився у гірший бік, – пробурмотіла Акацукі-сан. Вона почала відходити, ніби намагаючись применшити сказане. – Ходімо швидше, Юме-чян. Ми повинні взяти на себе відповідальність і довести це до кінця!
– …Точно. Зробимо це.
Я мала побачити, яким би міг бути інший кінець.
Ми з Акацукі-сан сховалися у класі, який був розташований у задній частині будівлі школи, саме біля місця, де мало відбутися зізнання. Коли ми визирнули у вікно, то побачили, що Мізуто ще не прийшов, а Хіґашіра-сан нервово гралася з волоссям і без якихось видимих причин штовхала ногою камінець.
Краєм ока я помітила, що Акацукі-сан присіла і швидко почала щось робити зі смартфоном.
– Що ти робиш?
– Контроль натовпу.
Клас був порожнім. Коридори також були порожніми. Крім того, я також не помітила, щоб хтось був у сусідніх класах. Попри те, що більшість учнів поверталися після уроків додому, було справді дивно, що навколо нікого нема. Невже це зробила Акацукі-сан з її «контролем натовпу»? І якщо це так, то як…?
Коли я почала відчувати щось незрозуміле від своєї першої шкільної подруги, звук кроків надворі перервав мене.
– Прийшов, – коли я прошепотіла, Акацукі-сан припинила гратися зі смартфоном і визирнула у вікно.
Мізуто якраз зупинився перед Хіґашіра-сан.
– …Я тут, Хіґашіро, – сказав він твердим, дещо напруженим голосом.
Його голос був наповнений серйозністю, щирістю і рішучості. Тому я була впевнена, що Хіґашіра-сан теж вловила повідомлення. Вона могла бути впевнена, що вся її наполеглива праця не була марною.
– А-а, ем… дякую, що ти вирішив зустрітися зі мною тут…
– Звісно, – ввічливо і м’яко кивнув Мізуто.
Хіґашіра-сан помітно нервувала, тож мені було цікаво, чи принесли якусь користь наші тренування.
– Е, ну-у… Я хотіла… хотіла сказати тобі дещо, Мізуто-кун.
– Так.
– М-можеш назвати це вираженням подяки… Хоча минуло лише близько двох тижнів, але я хотіла сказати, що все одно вдячна… Е-е… н-ні, будь ласка, забудь про це. Я х-хочу сказати, е-е… м…
Хіґашіра-сан повністю втратила відчуття спокою. Вона стривожено схопилася за волосся, яке ми ретельно уклали, і застогнала.
Акацукі-сан тихо протягнула «А-ах…» і відвела погляд, ніби не могла на це дивитися. Однак я не зводила з них очей. Я знала, що на такому рівні нічого жахливого не станеться.
– Заспокойся і повільно скажи те, що хочеш, так, як хочеш, – сказав Мізуто у спокійно темпі, який відповідав темпу Хіґашіра-сан. – Я докладу всіх зусиль, щоб зрозуміти. Я весь час проводжу за книжками. Ким би я був, якби не вмів читати між рядків?
…Ось воно. Саме цей добрий голос змусив Хіґашіра-сан закохатися в нього. Вона підняла на нього очі і перевела подих, ніби відчувши полегшення. Потім слова, які Хіґашіра-сан тримала в собі, почали виливатися. І тепер це було набагато легше, ніж раніше.
– …Пам’ятаєш, коли ми зіткнулися в бібліотеці, ти заговорив зі мною?
– Так.
– Я була така щаслива, що змогла зустріти когось з такими ж інтересами, як у мене… Мені завжди говорили, що я дивна. Ексцентрична і неприємна… Але ти завжди слухав, що я говорила. Жодна тема, яку я піднімала, тебе не бентежила…
– Угу.
– Щоразу, коли я починала говорити на тему, яку хотіла, ніхто не слухав мене. Ти був першим… і ти навіть відповідав мені. Це зробило мене такою щасливою… Мені справді дуже, дуже весело поруч з тобою, – у цей момент Хіґашіра-сан нарешті поглянула Мізуто в очі. – Я хочу проводити з тобою більше часу.
У її голосі чулося легке тремтіння, але вона не вагалася.
– Я хочу проводити з тобою весь свій час.
Ніби вона шукала місце, до якого могла належати.
– Ось чому я хочу, щоб ти зробив мене своєю дівчиною, Мізуто-кун. – Слова, які прозвучали далі, ніби вирвалися прямо з її серця: – Ти мені подобаєшся.
Тут буде зображення
Всього лише три слова, але вони були такими сильними, що все навколо затихло.
Жодних шансів, щоб він не зрозумів, що вона відчувала до нього. Неважливо наскільки товстим був його череп, ці чисті і щирі слова мали достатньо сили, щоб пронизати його наскрізь. Забувши як дихати, я поглянула на обличчя Мізуто.
Деякий час він дивився на Хіґашіра-сан, а потім усміхнувся, ніби намагаючись розігнати напругу.
– …Хіба не ти наполягала на тому, що ми друзі?
– А… ах… Це не була брехня! Я справді вважаю нас друзями!
– Мені теж весело з тобою, Хіґашіро.
Раптом я відчувала вітерець. Він був недостатньо сильним, щоб шурхотіло листя на дереві чи щоб гойдалося волосся. Це було щось схоже на холодний вітерець, який овіяв моє серце зсередини.
– Не думаю, що я коли-небудь зустрічав людину, з якою б так добре ладнав. Готовий побитися об заклад, що ми добре проведемо час, якщо почнемо зустрічатися. Звичайно, ми час від часу могли б сваритися, але швидко забували б про це, коли починали говорити про нову книгу.
– А… – я заплющила очі.
Що зі мною не так? Я могла спостерігати за тим, якою знервованою раніше була Хіґашіра-сан… То чому не могла робити цього зараз?
…Я знала, що він скаже далі.
Він м’яко усміхався – такої усмішки я ніколи не бачила. В ній був відтінок збентеження, але Мізуто твердо дивився на Хіґашіру-сан. Цей момент наближався.
– Але… вибач.
…Га? Я широко розплющила очі. Що він сказав? Це повністю відрізнялося від того, що я очікувала.
– Мені дуже шкода. Я не можу зустрічатися з тобою, – ввічливо повторив Мізуто.
Я, Акацукі-сан і Хіґашіра-сан – ми всі були абсолютно приголомшені.
– Ч-чому…? – запитала Хіґашіра-сан тремтячим голосом. Його відповідь була нелогічною – ми всі це знали – і це було написано на її обличчі. – Ц-це тому, що ти не сприймаєш мене як дівчину?
– Ні, справа не в цьому. Я теж хлопець, Хіґашіро, тому не можу проігнорувати те, коли до мене хтось притискається грудьми. Навіть якщо ця дівчина друг. На жаль, я не можу чітко відокремити у голові любов від дружби.
– Т-тоді…
– Я думав про це. Спокійно обдував усе, – на губах Мізуто з’явилася нервова посмішка. – Я зазирнув у себе, щоб зважити свої емоції і виявив… що у моєму серці є місце лише для однієї людини, – глумливо, ніби знущаючись з самого себе, сказав він. – Я обмежений хлопець. Я можу зустрічатися лише з однією людиною – і це місце уже зайняте, хоча вона не має на це права.
Ох…
– І тому, хоча я не маю цього робити, я не хочу примушувати її плакати.
Коли ці слова проникли до серця, очі затуманилися від сліз.
– Тому вибач. Мені дуже, дуже шкода. Мені прикро, що я відмовляю тобі через когось іншого. Твоєї провини в цьому нема, ти – ідеальна. Це моя проблема… проблема в моїх почуттях.
Вибач. Я знову почула слово, яке він прошепотів мені на вухо.
– Вибач, Хіґашіро, я не можу зробити тебе моєю дівчиною.
Раптом слова, які Акацукі-сан сказала мені вчора, прозвучали у голові.
– Отже, якщо він колись все-таки докладе зусиль для того, щоб знайти дівчину… Гадаю, навіть якщо ця людина не матиме якоїсь цінності чи не буде гідною того, щоб пишатися нею, він хотітиме бути поряд… Бо це людина, до якої він матиме почуття.
– А… – мої коліна ослабли. Я притулилася спиною до стіни і сповзла на підлогу під вікном. – А-а… ах…!
Чому ти такий дурний?! Ти міг би бути щасливим! На відміну від мене, я впевнена, що у тебе все вийшло. Ми з тобою тепер просто зведені брат і сестра. То чому… чому ти досі турбуєшся про ту, хто більше не є твоєю дівчиною? …Чому ти дозволяєш мені залишатися поряд?
– …Ойой, – я почула похмурий голос Акацукі-сан. – Тепер ви обоє плачете.
– Я н-не плачу-у-у-у-у…!
– Він, мабуть, справді тобі подобається, га?
– Він не… ні-і-і…!
Він мені не подобається. Більше не подобається… Але я досі поряд з ним. О, що мені робити. Я така, така… щаслива.
– Ви двоє такі дивні, – пробурмотіла Акацукі-сан. Можливо, мені здалося, але я могла заприсягтися, що вона дулася. – Такі дивні.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥