Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった たとえ恋人じゃなくたって (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta tatoe koibito janakutatte)
Англійська назва: My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Even If We Aren’t Dating…)
Інший варіант назви: Донька мачухи – моя колишня (Навіть якщо ми не зустрічаємося…)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 10
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива подяка: Drakula.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ , Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, db4tz.
1. День із життя колишньої парочки (Як провести Золотий тиждень?)
Це – шедевр. Я закрила книгу, яку щойно дочитала, секунду подивилася на м’яку обкладинку, а потім притискаю книгу до грудей.
Я зітхаю і, не зрушуючи з ліжка, піднімаю погляд на стелю. Я думаю про незліченні сцени з книги. Кожну з них я зберігатиму у серці як безцінний скарб.
Йшов другий день Золотого тижня. Мій соціальний статус різко змінився і більше не був таким, як минуло року, тому час на читання різко скоротився, поступившись часу, який я проводила з друзями. Ось чому я вирішила, що цей святковий тиждень проведу за читанням накопичених книг.
Коли я взяла до рук другу книгу зі списку, то навіть подумати не могла, що мене очікує така красива історія.
Я хочу з кимось поговорити про це. Я хочу з кимось поділитися своїми почуттями. І якщо мені можна проявити жадібність, я хочу, щоб інша людина відчувала те саме!
Однак мої друзі зі старшої школи не були такими завзятими читачами, як я. Звичайно, є один варіант – пошукати відгуки на книгу в інтернеті, але я не дуже хотіла це робити, бо коли я останній раз шукала відгуки на книгу, яка мені сподобалася, мій настрій швидко зіпсувався.
Найкращий спосіб обговорити свої враження про книгу – це розмова сам на сам.
Я спробувала пригадати, що робила раніше в таких ситуаціях. У пам’яті негайно спливло обличчя одного хлопця. О, так, тоді подібним проблем не виникало. Як чудово… Я негайно обірвала свою думку, коли згадала, що ми з тим хлопцем тепер живемо під одним дахом.
– Т-тоді… думаю, я маю…
Іншого вибору не було. Я провела процес вилучення і в мене не залишилося жодних варіантів, окрім нього. Так, все через процес вилучення.
Я вийшла з кімнати і зазирнула до сусідньої спальні, але там нікого не було, тому я спустилася сходами на перший поверх і пішла до вітальні. Хлопець, якого я шукала, сидів на дивані. Ірідо Мізуто – мій молодший зведений брат і… мій колишній хлопець. Він відкинувся на спинку дивана і ліниво дивився телевізор. Здається, йому дуже нудно.
– Що робиш? – питаю, ховаючи за спиною принесену книгу.
– Я закінчив читати всі книги, які в мене є. Хотів сходити купити ще, але надворі сильний вітер, тож я відмовився від цієї ідеї.
Вітер не такий сильний, як при безперервному свисті тайфуну, але його достатньо, щоб вікна у вітальні брязкали.
Проте цей вітер не такий вже поганий. Але цей хлопець… Ти що, маленький двигун, який не зміг? Хоча я теж не хотіла виходити, моє волосся сильно б заплуталася, тому я вирішила сидіти вдома.
…Хвилинку, хіба це не мій шанс? Як часто цей хлопець починає нудьгувати, коли йому не вистачає книг для читання? Це рідкісна подія, вона відбувається, можливо, раз на місяць. Якщо я втрачу цей шанс, то він навіть не подумає торкнутися до книги, яку я рекомендую… З-зараз або ніколи…!
– О-о-он як…?
Я, вдаючи спокій, сіла трохи далі від Мізуто. Він поглянув на мене і підозріло нахмурився. Я, намагаючись діяти природно, граюся з пасмами волосся рукою, яка не тримає книгу. Спокійно… Будь спокійною і дій невимушено…
– Якщо тобі так нудно… то я можу позичити книгу, – тихо говорю я.
Ідеально! Вийшло природно! Ніщо не видавалося підозрілим! Я заслуговую Оскара за найкращу жіночу роль!
Мізуто хмуриться ще більше:
– …Що ти задумала?
– Г-га? Н-нічого! – я відвернулася, щоб він не бачив мого обличчя.
Не треба вивідувати деталі!
Хоча підозрілість Мізуто залишалася, але він сказав:
– Що ж, гадаю, це краще, ніж не мати під рукою жодної книги.
– С-саме так! Не часто ми можемо так відпочити!
– Тоді я, мабуть, піду візьму якусь випадкову книгу…
– Ось! – я протягнула йому книгу, яку ховала за собою. – Візьми її! Вона цікава!
– Га-гаразд… – Мізуто рефлекторно прийняв книгу.
Можливо, я діяла трохи агресивно, але він таки взяв книгу, тож все чудово.
Мізуто змінив позу, він грався з чубом і роздивлявся обкладинку. Потім перевернув книгу, щоб прочитати короткий опис ззаду.
– На перший погляд, це типовий містичний роман.
– О так, це…! – я вже збиралася розповісти про всю красу цієї книги, але швидко зупинилася.
Я… я хочу розповісти! Я справді хочу розповісти йому, яка це чудова книга! Але я також хочу, щоб він насолодився нею без впливу інших… Бо так набагато цікавіше! Але якщо не розповісти йому наскільки це хороша книга, він може її не прочитати…!
– …Неважливо! Просто читай! – крикнула я, опустивши голову.
Ця дилема мене так змучила. У-у-ух, чому людство ще не знайшло методу, як діяти у такій ситуації?!
Мізуто розгублено подивився на мене:
– Не дуже розумію, що відбувається, але… гаразд, я читатиму.
Він розгорнув книгу і почав дивитися, що всередині. Чудово! Його тонкі пальці перегортають сторінки, Мізуто минає частину з представленнями головних героїв і переходить до прологу. Я уважно спостерігаю збоку за обличчям мого молодшого зведеного брата, його очі почали бігати по тексту.
– …Кхм, так дещо складно читати.
– О-о, вибач. Я відсяду! – я швидко перебралася на край дивана – справді не хочу йому заважати – і знову повернулася до спостереження за ним.
Мізуто криво посміхнувся мені.
– Що ж, гаразд…
Він опускає очі на книгу і повертається до читання. Я продовжую спостерігати за його обличчям. Прямо переді мною він все глибше і глибше занурюється в історію. Я пам’ятаю, як вона мене захопила, і затамовую подих. Я пригадую, як я читала все те, що зараз читає він, і спробувала уявити те, що він уявив.
За мить він прочитав десь третину книги.
– Ох…
Я почула, як Мізуто ледь чутно видихнув. Схоже, він дійшов до першого сюжетного повороту. На його обличчі видно, як глибоко затягує історія.
У момент, коли мої губи склалися в усмішку, Мізуто поглянув на мене. Я похапцем прикрила рота рукою і мовчки похитала головою.
Погляд Мізуто знову повернувся до книги, він нахиляється вперед, впираючись ліктями в коліна. Крізь вікно позаду нього ллються промені західного сонця і фарбують кімнату в оранжевий відтінок.
Шурх, шурх, шурх. Він гортав сторінки все швидше. За цей час Мізуто жодного разу не змінив позу. Він повністю занурився в історію та забув про реальність.
Перш ніж я помітила, він уже прочитав більше половини. Мабуть, залишилася, десь третина.
– А, – у вітальні раптом прозвучав звук, що відрізнявся від шурхоту при перегортанні сторінок.
Це видихнув Мізуто. Його очі злегка розширилися, в них засвітилося розуміння. На межі його поля зоря я схвально кивнула. Він дійшов до частини, де стає зрозумілим задум автора.
Мізуто без перерви гортає сторінки. Залишилася ще десь четвертина книги. Він наблизився до частини, де загадка розплутується, а правда стає відомою.
Раптом Мізуто припинив гортати сторінки.
– Га…? – збентежено видихнула я, коли він повільно почав перегортати сторінки назад. Що ти робиш?
Він перечитав сцену, використав свій вказівний палець як закладку і закрив книгу. Після цього Мізуто відкинувся на спинку дивана, підняв голову до стелі, заплющив очі і почав щось бурмотіти.
В-він… він робить власні висновки перед частиною з рішенням!
Ніколи раніше не бачила, щоб хтось читав містичні романи таким чином. Навіть коли ми зустрічалися, я жодного разу не бачила, щоб він хоча б раз це зробив… Я завжди думала, що я швидше читаю, але можливо справа в тому, що він щоразу робить щось таке? Можливо, це одна з причин, чому він читає повільніше?
– То ось що сталося, а потім… о! – приблизно через десять хвилин очі Мізуто широко розплющилися і він повернувся до книги.
Спочатку перечитав текст на одній зі сторінок, а потім кілька разів кивнув. Здається, він уже зрозумів. Як швидко.
Після цього він нарешті переходить до завершальної частини книги. Я зробила все можливе, щоб не усміхнутися. Ще трохи. Зовсім трохи…
– Га? – його розширилися від здивування. – Га-а? Га?! Ха! Хаах!!
Складно зрозуміти, Мізуто вигукував і хапався за голову через справжню розгубленість, чи тому, що розумів у чому справа.
Ймовірно, він попався на хитрість, яку вміло виписав автор. Люди, що шалено люблять теоретизувати, могли почуватися зрадженими, але якби вони переглянули книгу з усіма відповідями, то зрозуміли б, наскільки автор розумний.
Прямо зараз по обличчю Мізуто зрозуміло, що він попався на хитрість автора. Це майже викликає в мене заздрість. Через деякий час Мізуто затихає. Мені навіть здається, що на останніх сторінках він затримує подих.
Він повільно перегортає сторінки і нарешті доходить до післямови. Закривши книгу, він відкинувся на спинку дивана і розтікається по ньому, ніби сили покинули його тіло. Він дивиться на стелю порожніми очима. З його губ зірвалося зітхання.
– Ну… як? – навіть питати не треба, я вже знала, що він думає, але я все одно тихо запитала.
Мізуто дивиться на м’яку обкладинку книги.
– Це шедевр…
О, це музика для моїх вух.
– Що це? Я ніколи не зустрічав цієї назви в інтернеті. Чому люди не говорять про цю книгу?! Що з ними?!
– Саме так, що з ними?!
– Історія, персонажі, трюки, логіка – все ретельно продумано від початку і до кінця. Текст не нудний, легко читається і викликає бажання читати далі! Але коли доходиш до останньої частини, то там все настільки інтенсивно, що навіть повітря бракує.
– Так! Точно! – я схвильовано підскочила і підійшла ближче до Мізуто. – Тон плавно переходить між першою і другою половиною книги! Коли закінчуєш читати, то починаєш розуміти наскільки дотепним був той легкий стиль на початку, а загальне враження від сюжету насправді глибше, ніж здавалося…!
– Саме так! Коли я почав читати, то навіть подумав, чому тут взагалі такий узагальнений опис?
– Згоден, так?! – схвильовано киваю. – Я теж немала жодних очікувань, коли почала читати книгу!
– Так, але на початку уже була прихована підказка. Пригадуєш? У пролозі.
– О так, це!
Мізуто розгорнув книгу. Я наблизилася до нього, щоб теж мати можливість читати текст, і притислася своїм плечем до його.
– Гм… Ось це, так? Де говориться про психологічний опис злочинця…
– Так, це воно, але підказка трохи далі. Ось тут.
– Га? Це… О, то ось воно що!?
За вікном уже густішала темрява, але ми цього зовсім не помітили.
Коли наші батьки повернулися, ми повечеряли, по черзі скупали і повернулися до книги. Зрештою ми прочитали її вдруге, а тому заснули близько другої години ночі…
Наступного дня я прокинулася пізніше, ніж зазвичай. Я написала Акацукі-сан та іншим повідомлення у LINE, ми збиралися розважитися разом. Поки ми переписувалися, я постійно думала про вчорашній день. Це був найвеселіший день за останній час. Час ніби зник, коли я була зайнята цікавою книгою, я ніколи не забуду про цей день. Тепло від цього спогаду, нагадує маленький феєрверк, вогнисті іскри якого розсипаються по всьому тілі.
Раніше так було щодня. Воно припинилося, коли я прийняла певне рішення.
«Тоді зустрінемося на станції опівдні», – відповіла я на повідомлення Акацукі-сан і дивлюся в ростове дзеркало, щоб оцінити свій вигляд. Так, непогано. Навіть я думаю, що це трохи дивно постійно носити довгі спідниці, але мені соромно носити надто короткі спідниці. А штани були б занадто різкою зміною стилю, хоча Акацукі-сан неодноразово говорила мені, що я буду чудово виглядати у штанях.
Я схопила сумочку і спустилася вниз. За мною слідом сходами на перший поверх ішов Мізуто, він виглядав так ніби щойно встав з ліжка. Мій молодший зведений брат у сірому светрі поглянув на мене сонними очима.
– Кудись ідеш…? – запитав він.
– Так. На відміну від тебе, у мене багато другів.
– Ага.
Саме тут я зрозуміла, що з його словами щось не так, а потім побачила в руках Мізуто книгу. Хоча його складно зрозуміти, але дещо досить легко побачити.
Я вдаю, що не помічаю книгу, і кажу:
– Чому б тобі не позависати з кимось? Наприклад, з Каванамі-куном?
– Ні, мені і так нормально, – відповідає Мізуто так, ніби йому байдуже, і відчиняє двері до вітальні.
– О, ясно, – кажу, наблизившись до вхідних дверей. – Коли я повернуся…
– Га?
– Позичиш мені книжку. Інакше це несправедливо.
Наприклад, ту книгу, яку ти зараз тримаєш у руках.
Виникла пауза. Я не озиралася, тому не знала, як відреагував Мізуто, але через трохи він тихо відповів:
– Я подумаю про це.
Я легенько – майже непомітно – усміхнулася. Потім, підійшовши до дверей, я сказала те, чого ніколи не говорила, коли ми зустрічалися:
– Скоро повернусь.
– Побачимося пізніше.
Золотий тиждень — в країнах Східної Азії так називають кілька святкових днів, об’єднаних з вихідними.
В Японії на «Золотий тиждень» (яп. 大型 連 休 о:ґата ренкю:), також званий Golden Week (яп. ゴ ー ル デ ン ウ ィ ー ク ґо:руден ві:ку), припадають день Сьова (день народження імператора Хірохіто, з 1988 по 2006 називався Днем зелені, 29 квітня), день Конституції (3 травня), День зелені (День заснування держави, з 1985 по 2006 називався просто Державним Святом, 4 травня) і Свято дітей (5 травня). Згідно із законодавством, у разі випадіння свята на неділю наступний робочий день є вихідним. Щодо решти днів (30 квітня, 1 і 2 травня) то як правило, більшість роботодавців Японії дають своїм службовцям додаткові вихідні, так що життя протягом цих канікул практично завмирає. У 2019 році Золотий тиждень у Японії тривав офіційно десять днів, оскільки 1 травня було державним святом у зв’язку зі сходженням на престол нового імператора, а 30 квітня і 2 травня стали додатковими святами, оскільки день між двома державними святами також стає святом, а 5 травня було в неділю.
Маленький двигун, який зміг – популярна дитяча казка опублікована в 1930 році. Історія навчає дітей цінності оптимізму і старанної праці. The Little Engine That Could is an American folktale (existing in the form of several illustrated children’s books and films) that became widely known in the United States after publication in 1930 by Platt & Munk. The story is used to teach children the value of optimism and hard work. Based on a 2007 online poll, the National Education Association listed the book as one of its “Teachers’ Top 100 Books for Children”.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥