Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
1.1 Один день із життя колишньої парочки (Загарбник посеред штормової ночі)
Надворі завивав вітер.
– Так, усі потяги зупинилися, тому я не думаю, що ми зможемо сьогодні повернутися додому. Але мені вдалося зустрітися з Юні-сан, тож…
– Щасливого сидіння вдома разом з Юме, Мізуто-кун!
Я сказав «добре» і поклав трубку. Я поглянув крізь вікно на сад, скло щедро омивало дощем.
Була вже друга половина червня. З наближення літа наблизився і сезон тайфунів. Принаймні сьогоднішній шторм був настільки добрим, що почався майже одразу після уроків і роботи. Ще якусь мить тому погода здавалася нормальною, а через секунду люди були позбавлені можливості вільно пересуватися…
– …Отже? – запитала моя молодша зведена сестра. – Чи зможуть вони повернутися?
– Ні… – відповів я, не повертаючись до Ірідо Юме обличчям. – Вони залишаться на ніч у готелі, тому повернуться лише завтра.
Шум дощу і завивання вітру були єдиними звуками, що наповнювали вітальню, де нас було лише двоє. Так, правильно, ми були лише удвох у цьому будинку. А це означало, що нам потрібно було якось пережити ніч. Лише удвох.
– То, хмм… як щодо вечері? – запропонував я. – Що в нас у холодильнику?
– Хмм… Здається, у нас є заморожені продукти, – вона зробила паузу. – О, мені потрібно зварити рис.
Що? Ви здивовані, що ми не втратили самовладання лише тому, що залишилися самі вдома?
Минуло майже три місяці відтоді, як ми почали жити під одним дахом, – була нескінченна кількість разів, коли ми залишалися самі вдома. Звичайно, це, можливо, був перший раз, коли ми залишалися удвох на ніч, але це було ніщо інше, як продовження того часу, коли ми раніше залишалися наодинці.
Люди – істоти, як навчаються і пристосовуються. Ця дріб’язкова ситуація для нас не була проблемою… Принаймні я так думав.
– Кяааааа!!
Пізно ввечері, коли ми повечеряли, скупалися і розійшлися по спальнях, я прочув пронизливий крик з кімнати Юме.
Гм, когось вбивають? Я нахмурився і вийшов зі спальні, щоб з’ясувати, чого вона так галасувала серед ночі? Щойно я відчинив двері, як на мене негайно наскочив привид жінки з довгим волоссям.
– Уаах!?
Я скрикнув, на мить подумавши, що це була Садако, але виявилося, що це була моя молодша зведена сестра.
Коли Юме втиснула обличчя в моє плече, я зробив усе можливе, щоб не звертати уваги на квітковий запах, який ішов від її довгого чорного волосся, заплетеного у дві низькі кіски.
– Щ-що сталося? – коли я запитав її спокійним, холодним і зібраним голосом, тіло Юме злегка затремтіло і вона вказала на свою кімнату з відчиненими дверима.
– В-воно… Воно…!
– Воно?
Гм? Чому вона не називала, що це? Не то щоб у її кімнаті раптом з’явився Лорд Волдеморт. Проте коли я зазирнув до спальні Юме, то зрозумів, що моя аналогія була не зовсім хибною.
Мій погляд зупинився на килимі, де я побачив його – Того-Кого-Не-Можна-Називати. Маленький слуга темряви, що тероризував світ. Воно рухалося з неймовірною швидкістю.
– З-зроби щось! Спрей від комах! Де він?!
Зрозумівши, що відбувалося, шестерні в моїй голові швидко закрутилися, поки я перебирав різні варіанти, шукаючи найкращий. Прийнявши рішення, я почав діяти. Повільно підійшов до відчинених дверей, охопив пальцями ручку і… захлопнув їх, зачиняючи небезпеку всередині.
– …Пломбування завершено, – сказав я, повільно відійшовши.
– Ти запечатав його в моїй кімнаті! – Юме зиркнула на мене, і відсахнулася, звузивши очі. – Не може бути… Ти боїшся комах?
– …Можна і так сказати.
– Тільки так і можна сказати! Тобі не соромно?! Я могла кохати тебе сотню років – і цього було б достатньо, щоб зруйнувати наші стосунки!
– Ну, твоя любов протривала щонайбільше рік – це і поряд не стояло зі ста роками, крім того, їм уже настав кінець.
Я спробував стратегічно відступити до своєї кімнати, але Юме міцно схопила мене за руку і пішла слідом.
– Начхати! Швидше неси спрей від комах! Я не знаю, де він!
– Звісно, і коли я це зроблю, ти залишиш все на мене, так? Чому лише в такі моменти ти починаєш грати роль дами в біді? Бісиш!
– Це краще, ніж бути слабаком!
Загалом, у мене не було іншого вибору, як піти на перший поверх і взяти спрей від комах. Як і очікувалося, щойно я повернувся, Юме сховалася за моєю спиною і сказала «Ти перший». Прокляття, зазвичай я залишав подібне татові. Ну чому це сталося сьогодні?!
Зібравшись з силами, я, тримаючи балончик спрея в руці, відкрив двері до кімнати Юме.
Я зазирнув усередину, в першу чергу зосередившись на килимі, де бачив його востаннє, а потім уже пробіг поглядом по всій підлозі. Попри те, що у Юме було багато книг, її кімната виглядала охайною. На відміну від моєї спальні, тут на підлозі не було безладу. Її колекція книг, кількість яких дійшла до тризначного числа, була акуратно розставлена на книжкових полицях або була складена в картонні коробки.
Тому сліпих зон мало бути дуже мало, але…
– Я не знаю, куди воно поділося… – виявилося, що він приховав свою огидну присутність від нас. Я мимоволі скрипнув зубами. – Гаразд… у нас нема іншого вибору, як використати насичену атаку. Скористаємося спеціальною бомбою проти комах для обробки всієї кімнати і не дамо йому втекти.
– Га? Тоді, де мені спати?
– Як щодо кімнати батьків?
– Га…?! Ти що, пропонуєш мені спати в ліжку сімейної пари?!
Чесно кажучи… я про це не подумав. Мені здалося, що вона не буде проти поспати в ліжку своєї матері. Деталь про пару я чомусь залишив поза увагою.
– Гаразд, як щодо дивана у вітальні?
– …Ні.
– Хаа, добре… Тоді я буду спати на дивані, а ти спатимеш у моєму лі…
– Ні, – категорично відмовилася Юме, стиснувши рукав моєї піжами. – Я не знаю, що робитиму, якщо це повториться…
– …
Мені стало цікаво, чого вона очікувала від мене – ми обоє могли завмерти від страху. Нічого доброго не вийде. Хіба вона цього не розуміла?
Розмістивши бомбу проти комах у кімнаті Юме, я зачинив двері і розпилив спрей на щілину під дверима, повністю запечатавши можливі шляхи втечі. На щастя, у неї не було комп’ютера, інакше б мені довелося зайти і перенести його.
– Тепер йому нікуди тікати… Він не виживе.
– Не навроч – інакше він точно виживе.
– Блін.
Обмінявшись цими фразами, ми пішли до моєї кімнати.
Коли я зачинив двері, то Юме повільно оминали купи книг на підлозі і злегка хмурилася.
– Чому воно з’явилося в моїй кімнаті, коли твоя набагато брудніша…?
– Можливо, тому, що я провітрюю кімнату взимку. Їхні яйця не можуть вижити, коли температура нижче нуля. – Я на мить замовк, пригадавши дещо: – О, точно, гадаю, справа в тому, що твоя кімната донедавна була порожньою. Ми її не провітрювали.
– Ох, боже! – простогнала Юме і роздратована сіла на моє ліжко.
Вона була у самій піжамі. Довге чорне волосся заплетене у дві низькі кіски, що звисали на груди, і на кінцях були зав’язані білими гумками. На мій превеликий жаль, це образ був дуже ностальгічним, тому несподіване питання зірвалося з моїх губ:
– Агов… ти серйозно?
– Чого ти так хвилюєшся? – вона зиркнула на мене. – Невже… нервуєш, що не зможеш тримати руки при собі?
Юме вперлася рукою в ліжко за спиною і відхилилася назад, ніби їй зараз не потрібно було ні про що хвилюватися. Єдиним захистом для неї була лише тонка піжама на тілі.
Вона показувалася так лише перед своєю родиною і колишнім хлопцем – тобто переді мною. Юме, схоже, була досить сміливою, щоб так відверто хизуватися грудьми.
Чи одягала вона бюстгальтер, коли лягала спати? Ні, це краще відкинути. Мені потрібно відгородитися від нав’язливих питань, як від комах. Я мав бути сміливим і раціональним.
– Я не хвилююся.
– Хмм. Так, звісно. Ти той самий хлопець з середньої школи, що нічого не зробив зі своєю дівчиною.
– Стулися…
Я став одним коліном на край ліжка і підняв ковдру.
– Ось так.
– Я сплю… біля стіни?
– Так. Проблеми?
– Ні… Все гаразд.
Лише після того, як Юме дещо знервовано заповзла на свій бік ліжка, я запізніло зрозумів, що їй фактично не буде куди тікати. Ну… чогось дивного не мало статися, їй навряд чи знадобиться тікати, тож проблем не виникне.
Коли вона влаштувалася, я також ліг і вимкнув світло за допомогою дистанційного керування. Коли темрява раптово заповнила все навколо, то я почув звук її дихання і, оскільки я лежав на боці, відчув тепло за спиною.
Я мало не впав, намагаючись природним чином дистанціюватися від джерела. Тож я спробував відповзти від краю, мої сідниці зіткнулися з чимось м’яким і рефлекторно відсунувся до краю ліжка.
Діапазон моїх рухів був дуже обмежений, навіть коли я рухав лише ногами, то торкався її гладкої литки. Щоразу я відсмикував ноги, але потів все повторювалося знову і знову. Зрештою я здався і дозволив цьому статися – але лише п’яткою.
Коли я заспокоївся, вона змінила положення і поклала свою ногу на мою. Звичайно, це було неприйнятно, тому я змінив свою позицію, у відповідь вона почала чинити опір, затиснувши мою ногу своїми.
Якамура Садако (山村 貞子, Yamamura Sadako) переосмислена як Пак Инсо (박 은서) і Самара Морган у відповідних адаптаціях – головна антагоністка серії романів Сузукі Коджі «Дзвінок» й однойменних фільмів.
Sadako Yamamura (山村 貞子, Yamamura Sadako), reimagined as Park Eun-seo (Korean: 박은서) and Samara Morgan for their respective adaptations, is the main antagonist of Koji Suzuki’s Ring novel series and the film franchise of the same name. Sadako’s fictional history alternates between continuities, but all depict her as the vengeful ghost of a psychic who was murdered and thrown into a well. As a ghost, she uses nensha, her most distinctive power and weapon, to create a cursed video tape. Whoever watches the tape will die exactly one week later unless the tape is copied and shown to another person, who must then repeat the same process.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥