Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 11
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
1.2 Один день із життя колишньої парочки (Загарбник посеред штормової ночі)
Намагаючись вирватися, я тицьнув великим пальцем ноги в її стопу, але у відповідь вона зробила те саме зі мною. Деякий час тицяючи пальцями, вона затиснула мій великий палець між своїми – великим і вказівним. Ой! У відповідь я до болю стиснув її великий палець на іншій нозі.
Далі у гру вступили руки.
Спочатку я не був впевнений, що робити, коли вона штовхнула мене рукою у спину, але зрештою я схопив її і смикнув. Я просунув свої пальці між її і стиснув. Тепер ми опинилися у глухому куті.
…Здавалося, що бурхливий шторм надворі долинав здалеку. Ні тато, ні Юні-сан сьогодні не могли повернутися додому. Тому… Що б ми не робили тут і зараз, наші батьки про це не дізнаються.
…Хвилинку! Що б ми не робили тут і зараз? Про що я подумав? Вся справа у втомі. Саме так. Бо предмет меблів відомий як ліжко не мав іншого призначення, крім сну. Тільки сон. Нічого більше.
Тож у такій ситуації, коли ми зараз були одні в будинку на всю ніч, тобто, не було жодного шансу, що міг зайти хтось інший, мені абсолютно – абсолютно – не було потреби думати…
Поки моя голова була зайнята, дві руки міцно обійняли моє тіло ззаду.
– …Кх!? – приголомшений, я опустив погляд, щоб перевірити.
Дві руки прослизнули під моїми пахвами й обхопили мене за груди. Щось м’яке, обтягнуте тонкою тканиною, притиснулося до моїх лопаток. І все це супроводжувалося гарячим подихом, що торкався задньої частини шиї.
Е… це ж не могло бути правдою, так?
Ти була тою, хто виступав проти цього, правильно? Ти мене спровокувала, а тепер робиш це!?
У вухах голосно билося серце. Вона так міцно притискалася до моєї спини, що було складно сказати: це калатало моє серце чи її?
О, ні. Це не добре. Мені потрібно стриматися. Я спробував притиснути руку до серця, але там уже була її рука. У мене не було іншого вибору, я почав повертатися до неї обличчям.
– А-агов… – раптом тремтячим голосом заговорила Юме. – Щойно… т-ти це чув?
– …Хм? – я зосередився і прислухався.
Тихий звук.
– А?!
Раптом мене ніби крижаною водою облили. Тепер моє серце калатало зовсім з іншої причини. Ні, неможливо… запечатування було недостатнім?!
– С-світло! Світло! – закричала Юме.
– Та знаю…!
Скориставшись пультом дистанційного управління, який лежав поряд з ліжком, я увімкнув світло. Коли я швидко пробігся поглядом по кімнаті, то побачив шматок темряви, що стояв між книгами, складеними на підлозі!
– А-а-а!?
– Кьяя!?
Ми одночасно закричали. Прокляття! Як ти посміло зламати запечатування?!
– Спрей! Спрей від комах! – закричала Юме, чіпляючись за мою спину.
Агов, так важко рухатися! Невже для тебе у подібних ситуаціях нема бойового духу?
Я радий, що взяв з собою спрей від комах і тримав його під рукою. У цій кімнаті було стільки речей, що якби я загубив те породження зла, то шанси знайти його знову були неймовірно низькими.
– У мене немає іншого вибору, як зробити це…!
Я схопив балончик і піднявся з ліжка. Я повільно наближався до чорної плями, намагаючись не сполохати її… Але здавалося у цієї істоти було щось, що дозволяло їй відчувати вбивчий намір. Щойно я поклав палець на «спусковий гачок», як чорна пляма кинулася геть на жахливій швидкості.
– Навіть не думай тікати!!
Це була найшвидша швидкість рефлексів у моєму житті – подібне цілком заслуговувало на запис у книзі світових рекордів. Я зі швидкістю, якій би поаплодували професійні ґеймери, націлився на місце, де створіння мало опинитися через мить, і приснув спреєм від комах. Спрей поцілив у чорну тінь і та негайно завмерла. Навіть після того, як створіння припинило рухатися, я продовжував на нього бризкати.
– Фуу… воно ще живе… – я здригнувся.
Фе, це було супер огидно. Воно виглядало бридко. Хоча в цей момент я почувся старшокласницею через фізіологічну огиду, я продовжував бризкати на чорну тінь спрей, аби бути впевненим, що ця істота абсолютно і точно мертва.
Мені стало цікаво, чи так почувався поганець, коли знову і знову вбивав головного героя. У мене навіть виникло бажання зробити якийсь жест або сказати щось вульгарне.
Через кілька десятків секунд Юме запитала ззаду:
– Воно… мертве?
– Мабуть…
У мене було відчуття, що якщо я дам їй точну відповідь, чорна тінь повернеться до життя. Що це був за організм? Це що, якийсь тип боса, що мав різні фази трансформації?
Звичайно, добре, що воно було мертвим, але я все ще мав якось позбутися від трупика. Я накрив тіло серветкою – це нагадувало той момент, коли люди накривали тіло мерця, – підчепив його совком, поклав у поліетиленовий пакет, який потім замотав у ще кілька пакетів.
Цього разу все було ідеально.
– Хуу… – Юме глибоко вдихнула і з виразним полегшенням зітхнула, спостерігаючи, як я міцно зав’язував поліетиленовий пакет.
– Агов, ти так і будеш сидіти там?
– …А-а що не так? – фиркнула вона. – Це, мабуть, єдина ситуація, в якій я можу покластися на тебе.
– Я що, винищувач комах? – я важко зітхнув.
Юме виглядала збентеженою і тихо прошепотіла:
– Дякую…
– О, то тепер ти мені дякуєш?
– Хіба це важливо, коли я тобі подякувала?! Прояви вдячність.
Я глумливо фиркнув у відповідь.
Юме незадоволено надула губи і злізла з ліжка, де вона сиділа.
– Тепер, коли воно мертве, у мене нема причин залишатися тут. Я піду і провітрю свою кімнату…
– Посеред шторму?
– … – вона не відповіла.
Дощ гучно тарабанив у вікно.
Якби вона зараз спробувала провітрити кімнату, то, звичайно, позбулася б від випарів бомб проти комах, але натомість всередину потрапила б велика кількість води – у кімнату, набиту книгами.
– Крім того, як кажуть, якщо є один, то за ним обов’язково з’явиться ще тридцять. Ліпше почекати поки бомба проти комах зробить свою роботу.
– Ну… раз так, тоді… – Юме відвела погляд і сказала: – Нічого не поробиш… Це тільки на сьогодні…
– Де моє «дякую»?
– Стулися! Це ти маєш дякувати мені!!
Коли настав ранок, то не було чути ні шуму дощу, ні шалених поривів вітру. Натомість я чув тихий звук дихання. Ще не повністю прокинувшись, я рефлекторно і розслаблено подивився у напрямку джерела звуку. Я побачив перед собою гарну дівчину, її довгі вії були міцно зімкнуті.
…Цікаво, коли востаннє я бачив твоє обличчя так близько? У тебе завжди були такі гарні риси, але скільки б я не говорив тобі про це, ти мені не вірила… Але тепер ти прикидаєшся ідеальною, красивою і розумною надлюдиною… О, заради бога…
Я відсунув набік чуб, щоб краще бачити її обличчя… Все добре, якщо ти покажеш мені, як ти насправді виглядаєш, правда, Аяї? Її теплий подих торкнувся моїх губ.
Шурх. Цей звук пустив електричний струм через моє тіло – і я підскочив. Що це щойно був за звук?! Точніше… що я щойно намагався зробити?!
Коли остаточно прокинувся, а моя голова перегрівалася від збентеження, Юме, яка мала спати, підскочила і схопила мене.
– А-а-а! – скрикнула вона.
– Га?
Я знову почув звук, тому озирнувся на джерело і побачив, що кілька шкільних папірців, які я кинув на гору книг, упали на землю. То ось звідки був цей звук. Отже, зараз справжньою проблемою була ця дівчина, яка в цей момент ткнулася головою у мої груди.
– Т-то ти…
– … – вона нічого не сказала.
– Н-не спала?
– … – вона знову нічого не сказала.
Вона зрозуміла?
Чи помітила вона, що я хотів зробити у напівсні? Юме притискала голову до моїх грудей, ховаючи вираз обличчя.
– …Я нічого про це не казатиму. Мені нічого говорити хлопцю, який без дозволу намагався поцілувати сплячу дівчину.
– Якщо ти помітила, то…
– Котра година?! – раптом закричала Юме, відштовхнувши мене і зіскочивши з ліжка. – Якщо ми не поквапимося, то запізнимося! Очевидно, тайфун минув!
Випаливши це, вона не дозволила мені і слова сказати, вибігши з кімнати, ніби тікаючи.
Я дивився на зачинені двері і прошепотів:
– Якщо ти помітила, то…
Чому не відсунулася?
Останні слова не зірвалися з моїх губ… натомість вони повільно розчинилися, ніби гроза, що минула.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥