Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
2.1 Приходить Хіґашіра Ісана (Чому ти такий обережний?)
Зараз я міг говорити про це, як про результат юнацького нетерпіння, але в мене була так звана дівчина з другого по третій курс середньої школи. Як так вийшло, що ми, двоє «вічно самотніх», раптом стали парою? Вся річ в тому, що існувала невидима нитка спільного інтересу, яка з’єднала нас.
Спільний інтерес був найбільшим винаходом людства – найкращим досягненням людей, основою, на якій було побудоване цивілізоване суспільство. Якщо сказати інакше, це були книги.
Читання романів звело нас – за природою своєю, соло гравців – разом. Я не буду сперечатися про те, добре це чи погано. Я просто хочу пояснити причину і наслідок того, що підштовхнуло нас до становлення парою.
Ми ділилися одне з одним думками про прочитані книги. І розпитували про книги, які ще не читали. Позичали одне одному книги з наших колекцій. Насправді… навіть зараз, коли ми змінили наш статус з парочки на зведених брата і сестру, зв’язок у цьому плані зберігся і досі.
Проте, якщо і була відмінність, на яку я міг вказати, то це те, що тепер ми сперечалися через прочитані книги, скаржилися на непрочитані книги, і показували одне одному зневажливе ставлення, беручи книги без дозволу.
…Ось як все відбувалося. Але якщо так подумати, то можна було з упевненістю сказати, що ми були людьми, які були приятелями завдяки читанню. Крім того, у певному сенсі ми досягнули покращення, оскільки могли відкрито і без застережень ділитися власними думками. Однак я відволікся.
Раніше, коли ми були учнями середньої школи, позичати книги було дуже важливим для нас. Ми не мали великих кишенькових грошей, тож мати можливість читати безплатно однозначно була плюсом. Крім того, людина, в якої позичали книгу, уже її читала, тож ми могли отримати задоволення не тільки від читання, але і від обговорення власних вражень. Іншими словами, це як убити двох зайців одним каменем.
Книги для нас були кращим інструментом для спілкування, ніж соціальні мережі.
Наприклад, одного разу, коли ми ходили букіністичним магазином з на той час ще Аяї Юме, відбулася певна розмова.
– Насправді в мене є вся серія, – сказав я, коли вона шукала певну серію містичних романів.
– О, справді?
– Так. Я можу позичити тобі її, якщо хочеш…
– Дякую! Я справді ніде не могла її знайти…
– Тоді добре. Коли хочеш зайти? – сказав я, навіть не задумуючись над сенсом.
– Га? – Аяї раптом завмерла. Здавалося, ніби шестерні в її голові закрутилися з божевільною швидкістю. – З-зайти…? Тобто, прийти до тебе додому?
– Хм…? Так.
– Е-е, ум… – Аяї напружилася й опустила голову, смикнувши себе за чуб.
Саме в цей момент власна дурість осяяла мене і я нарешті зрозумів той факт, що щойно запросив її до себе додому.
– О-ой. Ем…
– У-ум…
Вузький прохід букіністичного магазина наповнився безглуздими звуками, які видавали учні середньої школи, що ніяк не могли підібрати потрібні слова. Ця неприємна ситуація тривала більше ніж хвилину, поки ми нарешті не поглянули одне на одного, щоб обмінятися ввічливими усмішками.
– Я-як щодо того, щоб я приніс книги до школи завтра?
– …Т-так. Дякую…
Я мав визнати це. Я мав стати першим, хто це визнав. Мені було б цікаво провести час у кімнаті наодинці з Аяї Юме. Ми могли б читати улюблені книги і ні про що конкретне не говорити. Однак була причина, чому ми обоє вагалися бути наодинці в кімнаті у мене вдома. Яка? Суть у тому, що тоді ми зустрічалися.
Для парочки бути наодинці у кімнаті мало зовсім інше значення. Якби ми не зустрічалися, то, можливо, у мене був би друг, з яким я міг би поговорити про книжки – мій справжній перший друг у середній школі. Іноді я думав, чи могли б ми залишатися друзями… І я не раз міркував про це, доки не зустрів Хіґашіру Ісану.
◆
– Я хочу побачити твою колекцію книг, Мізуто-кун, – після уроків сказала Хіґашіра, зайнявши своє звичне місце на кондиціонері в бібліотеці.
Хіґашіра Ісана, що якимось дивом стала другом, невимушено і зовсім неочікувано сказала щось подібне.
– …Га? Мою колекцію книг?
– Сам подумай, ти відмовив мені, чи не так?
– Ого, ти сама піднімаєш цю тему?
– А раз ти мені відмовив, то логічно припустити, що у тебе нема до мене романтичних почуттів. Тому якщо я – дівчина – увійду до твоєї – хлопця – кімнати, то проблем не має виникнути, правда?
– Ну, так… мабуть?
Вона сформувала це так, що мені складно було не погодитися. Чомусь її слова були дуже переконливими. Вона, можливо, не була найкращим оратором, але формулювала думки так, що все здавалося до простого логічним.
– …Ні, стривай, Хіґашіро. Як це пов’язано з тим, що ти хочеш побачити мою колекцію книг?
– Я просто хочу її побачити, для цього нема конкретної причини. Я просто хотіла б побачити твої книги. Якщо потрібно додати якусь причину, то я б хотіла побачити, які легкі романи ти найчастіше читав. Так я б змогла зрозуміти, які героїні пробудили твою сексуальність і коли це сталося: у середній чи, можливо, початковій школі. Просто, чи не так?
– Просто? Зовсім, ні. Навіщо тобі взагалі це розуміти?
– Ти не закохаєшся в мене по вуха, якщо я буду ревнувати?
– Ні. Крім того, це старомодно говорити «закохаєшся по вуха».
– Мої ревнощі не викликатимуть у тебе збудження?
– Куди поділася твоя скромність, дівчино?!
– Га? Що такого нескромного у слові «збудження»? Воно постійно використовується в інтернеті. Будь ласка, поясни мені, що такого поганого у слові «збудження»? – Хіґашіра Ісана, дівчина з великими грудьми і брудними жартами, злегка нахилила голову і затріпотіла віями.
– Ти стала дратувати ще більше, ніж раніше…
– Твоє зажурене обличчя має дуже високу цінність як матеріал для мастурбації! Я знаю, про що думатиму сьогодні ввечері.
– Серйозно, закінчуй з цим, поки я не перестав бути твоїм другом.
– Вибач, вибач, я просто жартую. Я більше не буду непристойно дивитися на тебе! – на очі самітниці Хіґашіри Ісани навернулися сльози.
Відчайдушно просячи вибачення, вона притиснула свої цицьки з G-чашкою (вона сама на цьому наголошувала) до моєї руки, але, на відміну від того, що було раніше, Хіґашіра, схоже, цього навіть не усвідомлювала. Зараз ситуація була набагато гіршою, ніж тоді, коли вона невміло намагалася фліртувати.
– У мене виникають все більші і більші сумніви… Якщо я дозволю тобі зайти у мій дім, то моя цнотливість може опинитися у небезпеці.
– Не хвилюйся, будь ласка. Я піду лише після того, як перейду в режим відлюдника.
– Ти говориш лише те, що я не хочу чути, га?
– Ну, якщо сказати простіше, то складається враження, що у тебе, Мізуто-кун, є кілька старих легких романів, тому я б хотіла навідатися до тебе і позичити деякі з них.
– Старі легкі романи? Я не знаю, що ти вважаєш «старими», але ти не так давно читала Харухі, чи не так?
Для нашого покоління, Харухі цілком може вважатися класикою і належати до «старих» легких романів.
Я знизав плечима:
– Що ж, байдуже, я не проти, якщо ти прийдеш… але ти впевнена, що це нормально?
– Гм?
– Ти не хвилюєшся про те, що будеш наодинці з хлопцем у його кімнаті?
– Га? – Хіґашіра схилила голову, ніби почула щось зовсім несподіване. – Ти днями мені відмовив, про що тут хвилюватися?
Її очі сяяли безсумнівною невинністю.
Коли я побачив її такою, то більше не міг придумати жодних заперечень.
– Хо-хо, як інтригуюче. Отже, це твій дім, Мізуто-кун… а також місце мого «першого разу»… – нервово метушилася Хіґашіра.
– Кінчай з цим, – відреагував я, стукнувши її по голові, щоб повернути до тями.
Сподіваюся, це відучить її говорити щось подібне перед чужим будинком. Крім того, я міг заприсягтися, що зовсім недавно вона говорила про перехід до режиму відлюдника. Куди це раптом поділося?
– Це твоя провина, Мізуто-кун. Саме ти залишив мене у позиції друга без переваг.
– Так, ти починаєш мене нервувати. Не змушуй мене переходити на фізичний план.
– Йой! Тоді нам слід зайти до магазину? Чи до аптеки?
– Я говорю про те, що мені доведеться фізично тебе зупинити!
Після того, як вона зізналася, Хіґашіра більше не стримувалася. Тепер її було вкрай складно не помічати.
– Отже, мій сенсей живе тут? – запитала вона, зацікавлено дивлячись на будинок.
– Сенсей?
– О, даруй, я говорю про Юме-сан.
– Чим ви взагалі займалися за моєю спиною?
Я вже зрозумів, що Юме з Мінамі-сан доклали руку до зізнання Хіґашіри, але деталі мені були не відомі, бо вони відмовлялися про це говорити.
– Неважливо, – продовжив я, – не думаю, що вона вже повернулася. Після школи вона зазвичай тусується з Мінамі-сан та іншими, заходить до книжкового магазину або навчається у бібліотеці чи щось подібне.
– Як прикро. Мені дуже хотіло поспостерігати за зведеним братом і сестрою в їхньому природному середовищі існування.
– Не говори про наше життя, ніби це якийсь документальний фільм про природу.
Відсутність Юме о цій порі було прихованим благословенням. Лише чорт знав, скільки б проблем вона мені влаштувала за те, що я привів додому Хіґашіра.
Я завів її до будинку. Оскільки о цій порі нікого не було, я не став говорити «Я вдома».
– Д-даруйте, що потурбувала… – ховаючись за мною, сказала Хіґашіра дуже тихим і нерішучим голосом.
Схоже, в неї активувався сором’язливий стан, бо вона вперше прийшла до чужого дому. У певному сенсі для Хіґашіра навіть було краще, що вдома нікого не було. Я відчував хвилювання зовсім з іншої причини. Я не хотів, щоб хтось побачив, як я привів дівчину до свого дому.
– Гаразд, Хіґашіро, підіймайся до моєї кімнати. Я принесу нам щось випити.
– Д-добре. Я буду яблучний сік.
– Зазвичай говорять «щиро дякую», уперше маю таку вибагливу гостю.
Чи був у нас взагалі яблучний сік? Міркуючи над цим, я зняв черевики, пішов до вітальні і відчинив двері.
– …Гм? – раптом я побачив несподіване обличчя.
– Га? – Ірідо Юме спочатку поглянула на мене, а потім помітила Хіґашіру за моєю спиною.
Сузумія Харухі / Suzumiya Haruhi (яп. 涼宮ハルヒ, すずみやハルヒ, укр. Судзумія Харухі) — серія популярних ранобе японського письменника Таніґави Наґару з ілюстраціями Іто Нойджі про пригоди незвичайної школярки Судзумії Харухі та її друзів. Ранобе про Судзумію Харухі раніше публікувались у журналі The Sneaker видавництва «Kadokawa Shoten» з 2003 року, потім стали виходити самі по собі, окремими томами. Томи ранобе усі мають назви за шаблоном «Suzumiya Haruhi no…» (яп. 涼宮ハルヒの…, трансліт. Судзумія Харухі но…), себто, «…Судзумії Харухі».
Період випуску: 6 червня 2003 — грудень 2004
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥