Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
2.2 Приходить Хіґашіра Ісана (Чому ти такий обережний?)
Вона кілька разів переводила між нами погляд, поки не заговорила Хіґашіра.
– Га? О, то ти вдома, Юме-сан. Привіт!
– Т-так, привіт… Стривай, ні! – Юме в паніці зачинала двері і підскочила до мене. – Це що таке?! Поясни негайно! Чому вона тут?! Ти ж їй недавно відмовив?! – тихо прошипіла вона.
– Ну, – зашепотів я у відповідь, – все так, як ти сказала. Просто це сталося так швидко.
– Чому ти так легко піддався їй?! Скажи, щоб вона йшла додому…!
До речі, чому ми говоримо пошепки?
– Агов, це дуже грубо. Навіть якщо вона тобі не подобається…
– Це не те! Зараз не той момент! Сьогодні один із тих рідкісних днів, коли…
Юме не встигла закінчити, як я почув з вітальні два знайомих голоси.
– О, ти вже повернувся, Мізуто-кун? – гукнула Юні-сан.
– Агов, Мізуто, – пролунав голос мого тата. – Міг би і сказати, що ти вже прийшов додому.
– …!! – в одну мить піт покрив моє тіло.
Одна справа, коли про те, що я привів Хіґашіру, дізналася Юме, вона принаймні знала про нашу ситуацію і розуміла, що наші стосунки були чисто платонічними.
Але… Але якщо наші батьки, що не знають всіх деталей, побачать її, то ситуація дуже ускладниться…
– Х-Хіґашіро! Мені дуже шкода, але сьогодні нічого не вийде.
– Хм? – Хіґашіра спантеличено схилила голову, коли я спробував швидко виштовхати її на вулицю.
Але тут двері вітальні відчинилися.
– Мізуто? Тим міг би щось сказати — га? – коли тато висунув голову з вітальні, то чітко побачив Хіґашіра Ісану. – Е? Га? Га?! Д-дівчина?!
Він подивився на Хіґашіру, потім на мене, а потім на Юме.
– Це твоя подруга, Юме-чян…? Але, схоже, вона прийшла з Мізуто…?
Я майже бачив, як навколо нього шалено танцювали знаки питання.
Тату, невже справді так складно повірити у те, що я привів додому дівчину?
– А-а, е-ем, прошу вибачення, що потурбувала… – знову знервовано заговорила Хіґашіра, схиливши голову. – Я подруга Мізуто-куна, Хіґашіра Ісана.
– О-о, ясно… то ти подруга, га? Я на мить подумав, що Мізуто привів додому дівчину.
– Ні, ні і ще раз ні! Він уже відмовив мені у цьому плані!
– …Га?
Ми з Юме завмерли на місці від самого початку розмови і заціпеніло стояли до самого кінця.
– Днями його відмова була абсолютною, тому тепер ми просто друзі! Вам нема про що хвилюватися!
Хіґашіра безжально завдавала ударів по тому, що і так було мертвим, і завдяки цьому час для нас знову пішов.
– Ю-Юні-сан! – крикнув тато. – Мізуто! Мізуто привів свою колишню дівчину!
– Що?! Деталі!!!
Я схопив Хіґашіру за руку і потягнув її сходами до своєї кімнати.
– Ем, якщо можна… – зацікавлено почала Хіґашіра. – Чому твій батько подумав, що я твоя колишня?
– Слухай… – я в агонії схопився за голову. – Якщо хтось цікавиться, чи зустрічаєшся ти з хлопцем, а у відповідь отримує відповідь, що «тепер ми просто друзі», то більшість людей подумає так, як він.
– О… я розумію?
– Ні, не розумієш… – я не знав, чого очікував.
Вона, очевидно, мала зовсім інше уявлення про здоровий глузд.
– Раз усе закінчилося непорозумінням, я б воліла, щоб вони думали, що я твоя теперішня дівчина. Це було б дуже корисним для моїх планів, – хоча Хіґашіра прикрила рот рукою, обтягнутою светром, з її очей було очевидно, що вона усміхалася.
– Плани? Які ще плани? Ні, годі. Не хочу про це знати, – я зітхнув і приклав долоню до лоба.
Говорячи про непорозуміння, можливо, це було на краще, що вони думали буцімто Хіґашіра моя колишня. Це б повело їй по фальшивому сліду і їм би було набагато складніше з’ясувати, що насправді це Юме була моєю колишньою.
Однак проблема була в тому, що я не міг попросити Хіґашіру прикинутися моєю колишньою дівчиною…
– Ого, твоя кімната повністю захаращена книгами. Це так заспокоює, – поки я думав над ситуацією, Хіґашіра обминула вежі книг на підлозі і підійшла до книжкової полиці. – Неймовірно, тут стільки жанрів. Говорять, що книжкова полиця – це відображення душі власника. Але як мені описати тебе, Мізуто-кун? Ти схоже любиш догоджати людям.
– Не говори поганих речей про інших людей. І я нікому не догоджаю.
– Ти міг би догоджати лише одній людині, просто будь добрим до мене, і тільки до мене. Зрештою я все ще маю до тебе почуття.
– … – Я вирішив не реагувати на це.
– Йой! Не сприймай це серйозно! Я п-просто пожартувала!
І звідки мені було знати, що це жарт?! Загалом, у мене справді виникала справжня проблема з тим, як з нею спілкуватися, і подібні ситуації не допомагали.
– Чи можу я подивитися твою колекцію? – сказала Хіґашіра з благальним поглядом.
– Просто переконайся, що повернеш все на місця, – відповів я.
Вона схвильовано почала вивчати книжкові полиці.
– Я думаю, що перегляд вмісту книжкової шафи схожий на розкопування скам’янілостей. Подібного до того, як у планети Земля є різні шари, так і книжкова шафа має шари, які дають уявлення про рівень знань власника. Подібно до просіювання осаду, перебираючи книжки можна просіяти почуття.
– Ти просто дуже хотіла сказати останнє речення, га?
Поки Хіґашіра була зайнята «розкопками» на моїх книжкових полицях, у двері раптом постукали.
Я був стривожений, бо спочатку подумав, що це був тато, але, як тільки у двері почали гупати сильніше, негайно відчув полегшення. Єдина людина в цьому домі, яка була здатна на подібну грубість, це та дівчина.
– У твоєму світі прийнято стукати ногами? – запитав, відчинивши двері.
– Я намагалася перешкодити тобі зробити щось непристойне з Хіґашіра-сан, – Ірідо Юме, яка стояла в коридорі, зиркнула на мене з похмурим виразом.
– Ти справді думаєш, що я зробив би щось подібне, коли всі вдома?
– Точно… Ти намагаєшся щось зробити лише тоді, коли поруч нікого нема, еге? – бісова молодша зведена сестра кинула мені самовдоволену усмішку.
Схоже… вона говорила про те, що сталося, коли ми були вдома самі під час тайфуну.
Мені стало ніяково і я відвів погляд:
– Чому ти взагалі тут?
– Звичайно, щоб стежити за тобою. Як подруга Хіґашіра-сан, я хочу переконатися, що ти її і пальцем не торкнешся.
– Ага. Як подруга.
Мене здивувало те, з якою легкістю вона назвала Хіґашіру-сан подругою. Хоча вони схожі, бо раніше ця дівчина також намагалася визначати, ким насправді був друг, а ким – ні.
Далі Юме раптом роздратовано зітхнула:
– Крім того, я ховаюся… У наших батьків багато питань, і я не хочу на них відповідати.
– А, он воно що…
Це мало сенс.
Я вирішив, раз вона була настільки чесною зі мною, то я теж мав проявити щедрість і протягнути оливкову гілку.
– Заходь… Буде краще, якщо ти побачив все на власні очі, ніж будеш робити припущення.
– Так і зроблю, – вона прийняла моє запрошення і зайшла всередину.
Як тільки це сталося, Хіґашіра, яка щасливо перебирала книжки на книжкових полицях, обернулася:
– О, ти прийшла, Юме-чян. Теж будеш займатися розкопками?
– Га? На його книжковій полиці є скам’янілості?
– Я думаю, що перегляд вмісту книжкової шафи схожий на розкопування скам’янілостей, – повторила Хіґашіра. – Подібного до того, як у планети Земля є різні шари, так і книжкова шафа має шари, які дають уявлення про рівень знань власника. Подібно до просіювання осаду, перебираючи книжки можна просіяти почуття.
– Е… що?
Юме любила читати переклади класичних детективів і, схоже, не змогла вловити всієї краси, яка була закладена в цій грі слів. Хіґашіра, очевидно, зрозуміла це, бо коли вона поглянула на Юме її обличчя було сповненим розчарування. Так, я дуже добре це розумію.
– У будь-якому разі, – продовжила Хіґашіра, – у Мізуто-куна дуже хороша колекція книг, тому в ній цікаво і весело копатися! Я так заздрю, що ти можеш переглядати ці книжкові полиці, коли захочеш…
– Г-гадаю, це так.
– Ні, це не так, – зауважив я. – Не заходь сюди, коли тобі заманеться. Чи ти забула, як почервоніла, коли сплутала комедійний легкий роман з порно?
– А… ц-це…!
– Охо, як цікаво. Не знала, що у тебе є такий досвід. Можливо, це була ця книга? – Хіґашіра вказала на легкий роман. – Справді, тут досить багато еротики.
– Ні, це не вона, – відповів я. – Там еротики було набагато більше.
– Більше еротики, ніж у цьому романі?!
Далі Хіґашіра почала веселу гру, дістаючи з книжкових полиць легкі романи з еротичними ілюстраціями і показуючи їх Юме.
– Просто подивися! Ця ілюстрація просто вершина еротизму, так?
– А… щ-щ-що…?!
Мені було дещо ніяково спостерігати, як дві однокласниці роздивлялися еротичні зображення в моїх книгах, але навіть у такій ситуації це була чудова можливість підколоти Юме.
– Пфф. Ти що, учениця початкової школи? – засміявся я.
– С-стулися, прихований збоченцю!!
– Згодна, – кивнула Хіґашіра. – Те, що у Мізуто-куна, є така кількість еротичних книжок, дивує. Поглянь, у цій навіть соски намальовані.
– Га…? Соски? – Юме з цікавістю нахилилася ближче.
– Гаразд, Хіґашіро. Досит, – я схопив Хіґашіру, яка вже збиралася дістати заховану серед інших книгу, за руку і зупинив.
Я ніколи не перевіряв вміст книг перед покупкою. Мені потрібно лише поглянути на обкладинку, щоб зрозуміти, чи буду я її читати. Тому я, чесно кажучи, не знав, що у тій книзі.
– Хмм, ну ось, а я тільки хотіла перевірити, чи не пом’ята якась з ілюстрацій.
– Тоді однозначно припини це.
– Гаразд, – кивнула Хіґашіра. – Натомість дозволь мені подивитися, що у тебе на комп’ютері.
– Абсолютне ні!
– А я тобі за це дозволю подивитися, що в мене на планшеті.
– Чому ти така відчайдушна?!
Невже вирішила ось так вистрілити собі в ногу?!
– Ви… завжди такі? Як це сказати… Такі відкриті одне з одним? – Юме, відступивши трохи, уважно дивилася на нас.
– Гм? Ну, так. Для нас нормально говорити про те, на яких красунь ми хотіли б поганяти.
– Поганяти…? – Юме розгублено схилила голову.
– Серйозно, Хіґашіро, зупинися. Вона не розуміє таких речей, – сказав я, зі спини прикривши Хіґашіра рота.
– Умхм! – запротестувала вона і дико замахала руками, але навіть так мені вдалося легко придушити опір цієї слабкої отаку.
– Хм… – спостерігаючи за нами, Юме видала звук, який чітко говорив, що вона надулася.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥