Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
2.3 Приходить Хіґашіра Ісана (Чому ти такий обережний?)
– Кха…! Ой лишенько, ти надто її опікаєш, дорогий старший брате, – Хіґашіра глибоко вдихнула, щойно я прибрав руку від її рота. – Ти ж знаєш, що обмеження на висловлювання вбиває культуру?
– Я обмежував не висловлювання, а тебе.
– Ойой, я підпала під твої обмеження? Що ж, тут нічим не зарадиш… Я винна в тому, що народилася з такими спокусливими грудьми…
– Будь ласка, припини! Дуже важко відповідати, коли ти кажеш подібне!
– На жаль, це неможливо, я не можу уникнути згадки моєї єдиної переваги, – сказала Хіґашіра, склавши руки так, щоб підкреслити свої груди, обтягнуті шкільним светром.
У мене склалося враження, що більшість дівчат комплексувало через розмір власних грудей… але, можливо, розум Хіґашіри був отруєний художньою літературою.
– О, – вона раптом втупилася поглядом в якусь точку на полиці і простягнула руку.
Хіґашіра дістала книгу, що належала до категорії легких романів, але мала ілюстрацію лише на обкладинці, всередині не було жодних зображень.
– Якщо я правильно пам’ятаю, то цей автор дебютував з серією легких романів, так?
– Ну, гадаю… так.
– Зазвичай я перевіряю лише нові легкі романи, тому ця книга залишилася поза моєю увагою. Можна почитати?
– Уперед.
– Є-е-ей.
Хіґашіра притиснула книгу до грудей і видала радісний звук монотонним голосом. Потім її очі забігали навколо.
– Емм… Чи можу я скористатися твоїм ліжком?
– Гм? Звісно.
…Хвилинку, на що я щойно погодився? Перш ніж я навіть встиг подумати про те, на що щойно дав дозвіл, Хіґашіра швидко підійшла до ліжка, на якому я завжди спав.
– Тоді гаразд. Не звертайте уваги на мої дії.
Я очікував, що вона просто сяде на ліжко. Натомість Хіґашіра зняла шкарпетки, як вона часто робила у бібліотеці, лягла на живіт, витягнувшись усім тілом, з-під шкільної спідниці було видно пухкі стегна, і почала погойдувати ногами. Вона поклала книжку на мою подушку і розгорнула її. Хіґашіра поводилася так розслаблено, ніби це її кімната. Ці дії були такими природними, що я на мить навіть забув, що вона лежала на моєму ліжку.
– С-стривай…! Щ-що ти робиш, Хіґашіро-сан? – Юме, побачивши таку нестримну поведінку Хіґашіри, панічно кинулася до неї.
– Гм?
– Т-ти… на його ліжку, розумієш?!
– Так, звичайно. Інакше навіщо б я питала дозвіл.
– Я не про це, – Юме ніяково поворухнулася. – Н-невже тебе це зовсім не турбує?!
– Гм? Ну… – вираз Хіґашіри трохи змінився, перш ніж вона ткнулася обличчям у мою подушку. – Гадаю, моє серце б’ється трохи швидше від запаху Мізуто-куна.
– Що?!
Я взагалі думав що їй до цього байдуже!
– У будь-якому разі, це єдине місце, де я можу читати, тому тут нічим не зарадиш.
– Що ти маєш на увазі? Ти… анітрохи не хвилюєшся?!
– Хвилююся? – повторила Хіґашіра, як папуга, і подивилася на Юме тим щирим і невинним поглядом, яким вона дивилася на мене у шкільній бібліотеці. – Про що хвилюватися? Мені вже відмовили.
Я міг сказати, що Юме втратила дар мови, почувши дивовижну заяву Хіґашіри.
– Тепер зрозуміла? – запитав я, поклавши руку на плече Юме.
– Е… А-але… Гм… Га? – Юме виглядала збентеженою, вона кілька разів переводила погляд між Хіґашірою, яка з задоволенням читала книжку на ліжку, і мною.
Хіґашіра твердо вірила, що я ніколи не побачу в ній представницю протилежної статі, що б вона не робила. Тому вона вважала ці дії нормальними, оскільки їй не вдалося просунутися далі статусу «друга».
Чесно кажучи, це була правильна думка. Бо таким був мій намір, спілкуватися з нею як з другом, без перепон у вигляді ярликів «чоловік-жінка», що могли впливати на наші стосунки. Тому прямо зараз я бачив лише подругу, яка прийшла до мене додому і читала книжку, лежачи на ліжку.
З огляду на це, якщо відступити трохи назад і подивитися на ситуацію під іншим кутом, до мене приходило розуміння, наскільки абсурдним все було. Хіґашіра, людина яка мала страждати найбільше через відмову на зізнання, почувалася добре, але я досі не міг повністю виключити її жіночність з рівняння. Якщо грубо, я все ще відставав від неї в розумінні наших стосунків.
Я знав, що мати такі почуття, було грубо стосовно неї, особливо через те, що я відмовив їй зі справді егоїстичних причин. Мені було відомо, що я не мав жодних причин ставитися до неї як до представниці протилежної статі.
…Думаю, мені слід докладати трохи більше зусиль. Мені варто взяти її за приклад і залишити зізнання у минулому. Я мав докласти більше зусиль, щоб бути її другом і лише другом. Таким чином я зможу продемонструвати свою щирість.
– Е-е-е… Я не розумію, – прошепотіла Юме. – Чому? Чому вона може отримувати більше насолоди у твоїй кімнаті, ніж я в минулому?
– Не звертай уваги, якщо почнеш думати про це, то загубишся. Я вирішив сприймати її як друга однією зі мною статі. Краще почитай книгу і заспокойся.
– …Так і зроблю… – Юме слухняно взяла книжку, яку я дав, підійшла до стіни, сіла і розгорнула її.
Я дістав зі шкільної сумки книгу, яку читав, і сів біля ліжка. Деякий час у кімнаті можна було почути лише гортання сторінок.
– Уммм!
Я почув, як Хіґашіра потягнулася на ліжку позаду мене, тому підвів очі і подивився на годинник. Було вже за шосту. Я навіть не помітив як минуло майже дві години.
– Це було швидко. Вже дочитала? – сидячи, запитав я, повернувши голову і подивившись на Хіґашіра, яка потягувалася так, ніби намагалася похизуватися великими грудьми.
– Так, це було дуже цікаво! Єдина проблема в тому, що в книзі нема ілюстрацій оголених красунь.
– Їх практично ніколи не буває.
…Я впевнений, що вона читала зворушливий любовний роман, але не помітив, щоб вона пролила бодай одну сльозу. Хоча у Хіґашіри були проблеми з вираженням емоцій, але це не означало, що вона взагалі їх не показувала. Одного разу я спіймав її на тому, що вона пильно протягом кількох хвилин дивилася на еротичну ілюстрацію героїні у книжці, вираз її обличчя не показував жодних емоцій.
У цьому плані вона була повною протилежністю Юме, яка іноді видавала все мімікою. Вона видихала «га?» і скрикувала щоразу, коли відбувався несподіваний поворот сюжету.
– Фух, мої плечі задерев’яніли. Мізуто-кун, будь ласка, помасажуй їх.
– Ні. Чому?
– Якщо у людини великі груди, як правило, її плечі швидко німіють. Хіба ти про це не знав?
– Я не через це питав «чому».
Я питав, не про причину, чому в неї задерев’яніли плечі, а чому я мав їх масажувати.
– Ой, лишенька. Плечі так заніміли, що я більше не можу рухатися… Можливо, мені доведеться залишитися тут, на твоєму ліжку, поки я не перетворююся на скелет. Йой! Ойойой! – Хіґашіра почала кататися туди-сюди по моєму ліжку.
– Гаразд, досить, я зрозумів! Припини втирати свій запах у мою постіль!
Я заліз на ліжко, примусив Хіґашіра сісти на коліна, вмостився позаду і поклав руки на її плечі.
Вона озирнулася через плече і поглянула на мене сяючими очима.
– Будь ласка… будь ніжним.
Коли я стиснув пальці, Хіґашіра затремтіла і видихнула.
– У-умх! Т-так, будь ласка, продовжуй… А-а!
– …Агов, серйозно, у що ти граєш?
– Я відтворюю дуже популярний у легких романах сюжет, коли людина робить щось абсолютно невинне, водночас вдаючи, ніби займається чимось еротичним.
– Цей сюжет не працює в реальному житті!
– Ой?! Ой-ой-ой! Т-ти надто міцно стискаєш…! Ой-ой-ой! – скрикнула Хіґашіра, коли я втиснув пальці в м’язи її напружених плечей.
– Чому ви двоє такі близькі?! – втрутилася Юме з іншого боку кімнати.
Я думав, що вона трохи заспокоїлася, коли читала книгу, але з її голосу виходило, що вона повернулася до збентеженого стану.
– Ви двоє, схоже, обманюєте мене! Насправді ви зустрічаєтеся, так?! Ви тепер парочка?! – обличчя Юме почервоніло, коли вона вказала на нас тремтячим пальцем.
– Га? Про що ти? Ми були такими від самого початку, правда, Мізуто-кун?
– Так, звучить правильно. Ми друзі, тому…
– Стоп, я зрозуміла…! – вигукнула Юме, зиркнувши на нас. – Гаразд, добре! Я зрозуміла! У вас двох ніколи не було друзів, тому ви не маєте розуміння дистанція між друзями! Все, таємниця розгадана!
– Як грубо. У мене є принаймні… один друг…
– Справді. В мене є друг… або два…
Ми з Хіґашірою відвели очі від Юме.
– …Ну, – почав я, – у кожної людини є власне усвідомлення особистого простору.
– Ти знаєш, як кажуть, – погодилася Хіґашіра, – кожному своє, правда?
– Та байдуже! Спочатку злізьте з ліжка, а потім уже вигадуйте виправдання!
– Йой, – важко зітхнула Хіґашіра і поклала голову на мої груди. – Тобі, мабуть, досить складно мати справу з молодшою зведеною сестрою-броконницею, Мізуто-кун.
– О, ти навіть половини не знаєш.
– Я не броконниця і не його молодша зведена сестра!
– Будь ласка, допоможи мені одягнути шкарпетки, – повністю ігноруючи протест Юме, Хіґашіра простягнула до мене голі ноги.
Я вже звик до цього, тому підняв шкарпетки, скинуті на підлогу, після чого, одягнувши шкарпетку на пальці її ноги, потягнув тканину однією рукою, притримуючи ступню за п’ятку.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥