Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
2.4 Приходить Хіґашіра Ісана (Чому ти такий обережний?)
– …Я вже деякий час думала про це, але чому б тобі не спробувати самій одягати шкарпетки? – спитала Юме.
– Ну, бачиш, з такими великими грудьми мені дуже важко нахилятися.
– Ти нарікаєш на свої груди?! Будь вдячна, що Мінамі-сан тут немає! – похитала головою Юме.
– Хе-хе-хе, чесно кажучи, я звикла до того, що Мізуто-кун так за мною доглядає.
– Іноді я одягаю їх навиворіт, – вставив я.
– Що? Справді?
– Так.
– Як нелояльно з твого боку!
– Ой. Не бий мене ногами!
Після того, як я заблокував її удари і закінчив одягати шкарпетки, Хіґашіра нарешті піднялася з мого ліжка.
– Я можу скористатися туалетом?
– Я думав, ти вже йдеш додому. Плануєш залишитися ще на трохи?
– Я хочу подивитися і вирішити, які книжки позичити, перш ніж піти додому.
– …Гаразд. Туалет внизу на першому поверсі, коли спустишся сходами – наліво.
– Красно дякую, – Хіґашіра швидко вийшла з кімнати, залишивши нас з Юме одних.
Чомусь Юме пильно дивилася на мене. Відчувалася у ній певна гіркота. Ніби крапля образи, але я не міг пригадати, щоб зробив щось, аби заслужити цю емоцію. Я вирішив вдати, що нічого не помітив, і повернувся до читання.
– …Агов, – різко сказала вона, і я глянув на неї.
Тоді я побачив, що вона зняла свої гольфи. …Га? Що вона робить? Її довгі білі ноги були оголеними. Я не бачив їх від того випадку, який стався після виходу Юме з ванни у самому рушнику, але вони, як і тоді, не мали нічого зайвого. Якщо порівнювати з Хіґашірою, її ноги були неймовірно стрункими.
Тримаючи гольфи-ботфорти в руках, Юме хутко підійшла до мене, а потім плюхнулася поряд на ліжко і… витягнула в мій бік голі ноги. Так само, як раніше робила Хіґашіра.
– Одягни їх, – і тицьнула мені гольфи.
Я поняття не мав, що відбувалося чи що вона намагалася зробити. Ситуація була дуже бентежною, а її слова такими раптовими, що я не знав сміятися чи ні.
– Я не розумію, з чим ти намагаєшся конкурувати? Невже в тобі говорить почуття власності?
– Стулися. Я просто подумала, що буде весело використати тебе як слугу. А тепер – одягни їх на мене!
З нею справді було важко мати справу. Якби я продовжив ставити запитання, то ми б ще довгий час штовхалися туди-сюди, а це означало, що могла повернутися Хіґашіра і стати свідком цієї ситуації. У такому випадку буде розумніше зробити так, як хоче Юме.
Я взяв чорні гольфи, а потім, так само як з Хіґашірою, обережно підтримав її ногу за п’ятку лівою рукою, щоб почати одягати гольф.
…На верхній частині її стопи були помітні тоненькі блакитні вени. Нігті на ногах – ідеально підрізані, на відміну від Хіґашіри, яка мала звичку їх відрощувати. Я потягнув чорний гольф, щоб приховати пальці ноги. Коли кінчики пальців досягнули носка гольфа, я підтягнув тканину до щиколотки і далі натягував уже на гомілку. Чорний гольф обтягнув красиву, без жодного недоліку, гомілку і струнку литку.
Коли тканина дійшла до коліна, то мене раптом осяяло. Хіґашіра завжди носила шкарпетки, які досягали лише литок. Тоді як Юме носила гольфи-ботфорди, верх яких лягав трохи вище коліна. Іншими словами, це означало, що мої руки мали піднятися набагато вище, ніж це коли-небудь було з Хіґашіра.
Коли я поглянув на обличчя Юме, то побачив, що вона почервоніла, це примусило мене швидко опустити погляд на власні руки. О, то тепер ти зрозуміла?! Те, про що вона попросила, було набагато більшим вторгненням в особистий простір, ніж те, що коли-небудь відбувалося до цього часу. Якби Юме сказала мені зупинитися, то я б зробив це негайно. Тому я вирішив завмерти на кілька секунд.
Проте вона ніяк не показала, що хоче мене зупинити. Юме зберігала мовчання. Тож у мене не залишалося іншого вибору, як мовчки продовжити, вдаючи, що я нічого не помітив. Чорна тканина сховала біле коліно.
Далі я повільно й обережно потягнув гольф вище. Краєм ока я помітив, що руки Юме міцно стискали простирадло. Хай там що… максимально уникати дотику. Я делікатно діяв кінчиками пальців із зосередженістю хірурга, що виконував операцію на серці. Незабаром гольф був повністю одягнутий, без жодної зморшки. Чорна тканина ідеально обіймала ногу від пальців і до стегна.
Я видихнув і відпустив гольф – і в цей момент кінчики моїх пальців легенько торкнулися внутрішньої частини стегна Юме.
– …Іяй! – вона по-чудернацькому скрикнула і затремтіла.
Приголомшений, я різко підняв голову і побачив, що її обличчя почервоніло ще дужче. Вона швидко прикрила рот рукою, щоб приховати збентеження.
– Н-нічого…
Звісно. Це була б велика справа, якби «щось» насправді сталося.
Я опустив погляд на руки. Залишався ще один гольф. Це очевидно, їх було двоє. І вони були однаковими.
– То… що з цим? – нерішуче сказав я тихим голосом.
– …Хм, – відреагувала Юме голосом ще нижчим за мій і простягнула до мене другу оголену ногу.
Ну, звісно, її відповідь була такою! Бо це «нічого»! Я очистив свій розум, щоб бути спокійним і безтурботним, і вже збирався натягувати інший гольф на ногу Юме, як мій смартфон завібрував.
Ми разом підскочили на місці і поглянули на стіл, де лежав телефон. Вжж, вжж. Вібрація повторилася. Хтось написав мені повідомлення?
Я поглянув прямо в очі Юме:
– …Не проти, якщо я подивлюся?
– З-звісно, вперед… – відповіла вона, відвівши погляд.
Подумки я полегшено зітхнув… Чому я почувався так поряд з цією дівчиною? Я піднявся з ліжка і пішов до столу, щоб взяти смартфон. Хіґашіра прислала повідомлення в Line:
«Будь ласка, допоможи».
◆
– Щиро вдячна за допомогу… Я уявлення не маю, як розмовляти з дорослими, з якими зустрілася вперше…
– Так, і це тому, що єдині теми, на які ти можеш говорити, – це легкі романи і твої власні груди.
– О, звісно!
Хіґашіру, яка спустилася на перший поверх для походу в туалет, спіткала невдача, бо її помітили мій тато і Юні-сан. Оскільки цих двох дуже зацікавило любовне життя сина, вони почали ставити їй запитання.
На щастя, вона послала в Line сигнал SOS – і ми з Юме кинулися їй на допомогу. Після цього ми вирішили, що Хіґашірі надто небезпечно залишатися в нашому домі, а тому вона мала негайно піти до себе додому.
Я розсудив, що буде краще, якщо я проведу її. Надворі ще світило сонце, але ліпше проявити обережність.
– Здається, у твоїх батьків склалося враження, що я твоя колишня дівчина. Цікаво, чому виникло таке непорозуміння?
– Та невже? Ти не маєш ні найменшого уявлення?
– Але я маю сказати, що це приємне відчуття – коли хтось вважає тебе чиєюсь дівчиною. Мене настільки переповнювало задоволення від цього, що я не могла не почати діяти відповідно.
– Агов! Ти тільки погіршила ситуацію!
Чому навколо мене лише дівчата з поганою вдачею?!
– Але це, хмм, якби сказати? – промовила Хіґашіра, наступаючи на довгі тіні. – Навіть мені було незручно сказати, що я отримала відмову одразу ж після зізнання і ніколи не була твоєю дівчиною.
– …
– Тож це добре – залишити все, як є, га? Принаймні через це непорозуміння я буду твоєю дівчиною, хоча і колишньою, – прошепотіла вона, перестрибнувши через тінь телефонного стовпа. Потім Хіґашіра поглянула на мене зі своїм звичним беземоційним обличчям і сказала: – Чесно кажучи, Мізуто-кун, мені досі трохи болить.
– …Розумію.
– Тому, будь ласка, втіш мене належним чином, як друга.
– Звісно.
Ми йшли поряд, але не трималися за руки. Просто крокували пліч-о-пліч, і саме цього вона зараз хотіла.
– Я дуже рада, що познайомилася з тобою, Мізуто-кун.
– Я теж радий нашому знайомству.
– Хе-хе-хе. Схоже, ми відчуваємо одне і те саме.
– Так.
– Оскільки ми маємо взаємні почуття, то може нам слід почати зустрічатися?
– Гадаю, цього краще не робити.
– Йой, мені знову відмовили, – Хіґашіра почала нестримно хихотіти.
Здавалося, що тіні чомусь уникали її. Ми не трималися за руки, а все ще йшли пліч-о-пліч. Можливо, саме у цьому була найбільша різниця. …А якби ми не стали зустрічатися? Тепер, коли це вже сталося, таке припущення було марним. Ми з тою дівчиною ніколи не будемо такими, як я був зараз з Хіґашіра Ісаною.
– Щось сталося, Мізуто-кун? – Хіґашіра раптом подивилися мені прямо в очі.
Вона дивилася прямо на мене, не червоніючи, не відводячи очей, без жодного вдавання чи обману – Хіґашіра дивилася на мене прямо. У мене запаморочилася голова. Але це, мабуть, через захід сонця.
– …Вибач.
– Га? Чого це раптом? Як щодо того, щоб ти купив мені книгу на знак вибачення, якого ти просиш?
– Не вимагай компенсації, не знаючи, що відбувається.
Вибач, Хіґашіро.
Мені щиро шкода, що ми не такі, як ти…
Ми продовжили йти пліч-о-пліч у променях сонця, що котилося за горизонт. Наші тіні ставали все довшими і довшими.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥