Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
3.1 Хіґашіра Ісана одягається (Будь ласка, нехай це не звучить так, ніби я непристойна людина!)
Зараз я можу назвати це лише поривом юності, але у мене був так званий хлопець протягом другого-третього року навчання у середній школі.
Мудра людина, мабуть, уже здогадалася, якою я була в ті часи. Для тодішньої мене, якій бракувало будь-якої витонченості, було ясно як божий день, що я зіткнулася з проблемою, яку потрібно вирішити якнайшвидше – я мала навчитися одягатися модно.
До того, як ми почали зустрічатися, ми проводили дні літніх канікул у школі, тобто уроків не було, але ми продовжували ходити у шкільній формі. Наше перше побачення пройшло під час літнього фестивалю, тож я одягала юкату. Тому, як стратег, я спритно відклала вирішення цієї проблеми на потім.
І це працювало до того часу, поки ми не почали офіційно зустрічатися.
Оскільки ми з тим хлопцем більше любили залишатися у звичному середовищі, то ходили на побачення до книжкових магазинів і бібліотек. Але перейшовши до офіційного статусу парочки, ми почали також зустрічатися на вихідних, і такі дні було б дивно носити шкільну форму.
Іншими словами, я мала одягнути свій повсякденний одяг, що негайно б продемонструвало відсутність у мене модного смаку. Оскільки в мене не було друзів, то я могла покластися лише на журнали й інтернет.
Дізнавшись про те, що можна і чого не можна робити, я невинно попросила у мами грошей і, набравшись сміливості, зайшла в магазин одягу – раніше невідоме мені поле битви. Після успішного проникнення я могла лише тремтіти від страху, коли до мене негайно підійшла енергійна консультантка.
Тоді я вперше в житті приміряла одяг для побачень. Коли я подивилася на себе у ростове дзеркало, то заледве повірила власним очам. Поглянувши на своє відображення, я подумала, що просто граю у переодягання. І, можливо тому, хоча я не була впевненою у своїй зовнішності, відчула гордість і навіть подумала, що виглядаю досить мило.
Це був перший раз, коли я подумала так після того, як подивилася у дзеркало. Зрештою єдині люди, які дивилися у дзеркало і думали, що виглядали добре, були нарцисами. Я не була настільки стрьомною, щоб весь час називати себе милою. Не було шансів, щоб я колись щиро так думала. Принаймні так я вважала тоді.
Примітка для хлопців: дівчата не завжди нарциси. Є різниця між тим, коли ми думаємо, що одяг милий, і тим, коли ми вважаємо, що це ми самі гарні.
Тому, можливо, коли після «переодягання» я подумала про себе як про «милу», – це був той момент, коли я прокинулася як дівчина. Якщо відкинути самооцінку, я почала розуміти переваги моди. Після того, як я почала зустрічатися з тим хлопцем, я вперше зрозуміла її важливість.
Була єдина проблема, моє відчуття моди було повністю налаштованим на те, що «подобалося цьому хлопцю», а не на те, що «подобалося хлопцям». Я не усвідомила цього доти, доки не вступила до старшої школи.
Але повернемося до теми.
Коли настав день побачення, то я прийшла не у звичній шкільній спідниці по коліна, а мініспідниці. Хто б міг очікувати, що така невибаглива до моди людина, якою я була тоді, одягне щось таке, що оголювало її стегна? Отже, якою була реакція Мізуто на це?
– Ранку. Ходімо, – сказав він, показуючи іти за ним.
Ем, агов? Жодної реакції? Це перший раз, коли ти бачиш свою дівчину повсякденному одягові. Ти хоч знаєш, скільки зусиль я доклала, щоб так одягнутися? Аго-ов? Я ж твоя дівчина, правда?
Я йшла поруч, вдаючи спокій, але час від часу кидала на нього знервовані погляди. Попри те, скільки минуло часу, не було навіть натяку, що він бодай одне слово скаже про мій одяг. Я почала нервувати.
…Можливо, я вбралася абсолютно недолуго? Особисто я вважала, що виглядала досить мило, але, може, так думала лише я… Ірідо-кун добрий, тому він намагався бути уважним і нічого не говорив про мій недолугий одяг…
Що більше я про це думала, то все більше це нагадувало правду. Як інакше я могла пояснити відсутність компліментів, коли він такий добрий і уважний? Тепер я знала його краще, але минула я навіть подумати не могла, що цей хлопець міг зробити щось настільки стереотипне і забуде зробити комплімент щодо мого одягу.
В том момент я могла думати лише про те, як наробила помилок у минулому, тож у моїй голові вирувала буря негативу. І це лише підкреслило, що моє вбрання не було милим, як я вважала, а такі думки ще більше заганяло в депресію.
Попри це, я все одно провела ідеальне побачення, яке складалося з відвідування різних книжкових магазинів і спілкування в кафе.
В момент, коли настав час попрощатися, він сказав щось абсолютно несподіване:
– Твій сьогоднішній одяг… Я думаю, він милий.
– …Га? – мій розум був настільки переповнений негативними думками, що не одразу осягнув ситуацію.
Чому зараз? Чому перед тим, як ми мали розійтися по домівках?!
Моя голова переповнилася запитаннями, але коли я побачила, як він відвів очі і прикрив рота рукою, до мене дійшло. А… ясно. Він хотів зробити мені комплімент раніше, але був надто збентежений. І, поки він набрався сміливості, наше побачення закінчилося.
Я заціпеніла всередині. По спині пішли мурашки! Хто був цей збентежений хлопець переді мною?! У той час я тремтіла від емоцій, навіть не здогадуючись, яким болючим буде цей спогад у майбутньому. Проте я нічого не могла вдіяти, мене переповнювало щастя від того, що я знала про його думки.
Однак далі він зробив несподіваний коментар:
– Але… я був би вдячним, якби… мм… ти утрималася від носіння мініспідниць.
– Га…? Т-тобі не сподобалося…?
– Ні, це не так. Я просто… – тоді він зробив обличчя, ніби хотів сказати, що це невелика проблема. – Ти можеш носити їх, тільки не на людях.
– …Га? – я розгублено схилила голову.
Цього разу я не мала ні найменшого уявлення про що він думав, тому просто погодилася. Далі ми помахали одне одному руками на прощання і розійшлися по домівках.
Поки я йшла, то думала. Що він мав на увазі під «тільки не на людях»? Тобто, я могла носити їх вдома? Але чому я не могла носити мініспідниці на вулиці? Це через те, що поряд були інші люди?
…Бо вони будуть дивитися? В момент, коли я це усвідомила, жар піднявся до моєї голови і я смикнула низ мініспідниці. Він не хотів, щоб інші люди бачили мої оголені ноги. Аж бридко. До чого власницький, га? Ну, так я думала тепер, але тоді все було навпаки. Той факт, що він хотів усю мене лише собі, було ніби мрією. Ба більше, це був Ірідо-кун.
Дивувало, що хтось настільки спокійний, як він, міг так відверто демонструвати свою власність. Коли я це усвідомила, то усмішка не покидала мене аж до самого дому. І відтоді я більше ніколи не носила мініспідниці.
◆
Ми з Акацукі-сан сиділи на кам’яному краю квітника, що розташувався на розі перехрестя, і ліниво дивилися на людей, які проходили мимо. Оскільки це були вихідні, то людей у костюмах чи шкільній формі було досить мало, більшість обрали повсякденний одяг. Мене вразив той факт, що більшість з них мали певне уявлення про моду і могли носити вбрання, яке не привертало до них здивованих поглядів.
– Як думаєш, у що вона буде одягнута? – раптом запитала мене Акацукі-сан.
– Думаю, відповідь очевидна, – відповіла я.
– Але все-таки, у що?
– Гм… щось у стилі «Лоліти»?
– Ну, ні, це неможливо. Такий одяг дуже дорогий!
– А ти що думаєш, Акацукі-сан?
– Закладаюся, що вона буде у шкільній формі.
– О, має сенс… Шкільна форма це зручно.
– Саме так! Коли мені не потрібно одягати форму, я ловлю себе на думці, що це дуже клопітно вибирати, що одягнути.
– Коли ми підемо до вищої школи, то нам щоранку доведеться думати, що одягнути, чи не так?
– Ух, який біль. – Але далі Акацукі-сан засміялася: – Хай там що, ми маємо бути морально готовими до всього.
– Твоя правда. Я маю бути готовою, якщо вона з’явиться в одязі стилю «Лоліта».
– Чесно кажучи, я не знаю, як нам підготуватися.
– Згодна…
Поки ми розмовляли, з натовпу нарешті з’явилася людина, на яку ми чекали. Коли ми встали, вона побігла до нас.
– Ви-вибачте…! Я з-запізнилася…?
Ми мовчки вивчали її вбрання, поки Хіґашіра Ісана важко дихала, хоча пробігла вона досить невелику дистанцію.
На ній була футболка з англійськими буквами, що нагадували якийсь код через те, як вони розтягнулися на її великих грудях. Поверху футболки був розстебнутий худі з капюшоном. На ногах – джинси. Ймовірно, спочатку вони були синіми, але колір вицвів через багаторазове прання протягом років і тепер став біло-блакитним.
Уважно вивчивши її, ми з Акацукі-сан відреагували однаково:
– …Фух.
– Г-га, що? Чому ви двоє зітхнули від полегшення?
– Фух, ти прийшла в нормальному – недолугому – одязі.
– Я уявлення не мала, як реагувати, якби ти справді прийшла одягнута у стилі «Лоліти». Але з недолугим вбранням я можу впоратися.
– Г-га? З мене знущаються? Знущаються, так? – зі сльозами на очах сказала Хіґашіра-сан у своєму (недолугому) одязі.
Те, як вона вдягнута, підходило, щоб сходити в магазин неподалік або щось таке, але точно не відповідав тому, в чому можна гуляти з подругами. Якби Хіґашіра-сан зависала з кимось іншим, окрім нас, то вони б точно посміялися з неї, відпускаючи колючі жарти без жодного співчуття. Ми ж лише постаралися привітно усміхнутися.
– Хіґашіро-сан, настав час оголосити наш план на сьогодні! – Акацукі-сан вказала на неї: – Я називаю його «Одягнемо Хіґашіру Ісану»!
– Гаа…?! – Хіґашіра-сан виглядала помітно збентеженою, схоже, вона не проводила так час з друзями.
– Що ж, ми ніколи не перевіряли твій гардероб протягом усієї операції «зізнання Ірідо-куну». І, якщо подумати про це, то фінальні тести уже майже на носі, а за ними і літні канікули. Ти ж розумієш, що це означає, га? Ти будеш проводити час з Ірідо-куном і носитимеш повсякденний одяг, а не шкільну форму. Ти ж не хочеш осоромитися перед ним, правда?
– Е-ем, будь ласка, поясни, чому ти думаєш, що осоромлю себе? Ти ніколи не бачила мій одяг…
– Закладаюся, що ти не взяла з собою багато грошей, але нічого страшного, ми заплатимо.
– Так, ми з Акацукі-сан розділимо витрати на одяг, який ти купиш, – додала я, також проігнорувавши запитання Хіґашіра-сан.
– С-стривайте…! Я н-не можу просити вас заплатити за мене…!
– Спокійно, все добре! Просто сприймай це як подарунок від нас!
– Точно! Але натомість ми просимо тебе лише про одну дрібницю.
– І щ-що це…?
– Жодних скарг. Ти будеш одягати все, що ми тобі скажемо, – в один голос сказали ми з Акацукі-сан, усміхнувшись.
– А… – тихенько протягнула Хіґашіра-сан.
Саме так. Сьогоднішній план змінився з «Одягнемо Хіґашіру Ісану» на «Хіґашіра Ісана буде нашою лялькою, яку ми будемо наряджати».
Стиль Лоліта ロリータ·ファッション (яп. Рорі:та Фасса) — японська субкультура, заснована на стилі часів Вікторіанської епохи, а також на костюмах епохи Рококо. У деякі підстилі були додані елементи готичного стилю. «Лоліта» — одна з найпопулярніших субкультур Японії, яка залишила слід у моді, музиці і культурі. Цей стиль часто помилково називають Gothic&Lolita — за аналогією з найпопулярнішим журналом, присвяченим цій субкультурі «Gothic&Lolita Bible», але це найменування може вживатися тільки щодо окремого підстилю. Костюм «Лоліти», як правило, складається зі спідниці або сукні довжиною до коліна, головного убору, блузи та високого взуття на підборах (або ж — черевик на платформі).
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥