Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
3.3 Хіґашіра Ісана одягається (Будь ласка, нехай це не звучить так, ніби я непристойна людина!)
Я поглянула на Хіґашіра-сан у пошуках допомоги, але… вона негайно відвела погляд. Ха, яка безсердечна! Звичайно, нещастя любить компанію, але це не означає…
– Добре, вперед! Заходь! О, зав’яжи волосся. Так виглядатиме краще! Ось гумка для волосся! – Акацукі-сан заштовхала мене до кімнати примірки.
Я поглянула на себе у ростове дзеркало – і побачила одяг у своїх руках. Зазвичай я уникала вбрання, яке підкреслювало лінії мого тіла. У-у-у-у-у-у-ух…! Я внутрішньо застогнала. Як дівчина, яка тільки недавно звикла до шкільної форми, могла носити щось подібне?!
Однак все, що я мала зробити, це один раз одягнути ці речі – цього мало вистачити, щоб задовольнити Акацукі-сан. Це був єдиний вихід з ситуації.
Я швидко переодягнулася в те, що вона вибрала для мене: синій топ без рукавів і вузькі білі джинси. Цей одяг не оголював багато, але виразно підкреслював ноги.
Як і було сказано, я зав’язала волосся. Але оскільки високий хвіст був дуже близький до стилю Акацукі-сан, я вирішила зробити низький і перекинула його через плече.
Мені складно було зрозуміти вийшло гарно чи погано…? Навіть коли я дивилася на себе в дзеркало, то не могла цього зрозуміти. Точніше… мені не було кому це показати.
У минулому, коли я одягалася, був дехто, перед ким я хотіла похизуватися. Тож, уявляючи реакцію цієї людини, я вибирала те, що, як на мене, могло їй сподобатися і зробити щасливішою. Це допомагало компенсувати відсутність почуття моди, але я більше не мала когось такого, тому знаходилася майже на тій самій позиції, що і Хіґашіра-сан, – новачок у моді. Я уявлення не мала, що робити для «доповнення» образу.
…Але в цей момент я вирішала, що подібне надто дратувало і потрібно закінчити з цим. З такими думками я відсунула шторки.
– Ну… як?
Акацукі-сан і Хіґашіра-сан деякий час вивчали мене з ніг до голови, а потім…
– Ого-о-о!
– Т-так круто…!
Їм сподобалося. Обличчя Акацукі-сан почервоніло від хвилювання, а очі Хіґашіра-сан сяяли від захвату. Га…? Справді? Мені личить?
– Я знала, що ти виглядатимеш чудово, бо ти така струнка! Небагатьом дівчатам личать вузькі білі джинси, але ти належиш до невеликого кола щасливиць!
Акацукі-сан говорила дуже швидко, тому її словам можна було довіряти. У грудях раптом стиснулося.
Дотепер мода була для мене чимось таким, у чому я намагалася нічим не осоромити того хлопця. Але отак приміряти різний одяг і спілкуватися з подругами… це було зовсім непогано.
Я знову поглянула у дзеркало.
Я виглядала так, ніби була старшою на три роки. Це вбрання викликало в мене відчуття, ніби до цього часу всі мої старання одягнутися були надто дитячими, надто дівчачими або я надто намагалася сподобатися хлопцеві… Можливо, одягати щось подібне не так вже й погано…?
Коли я подивилася на цінник, то одяг виявився цілком доступним. Останнім часом я знову почала позичати книги у того хлопця, тож читання стало менш витратним хобі і мені вдалося зберегти трохи грошей з бюджету на романи. Крім того, я завжди купувала книги, які мали знижку, тож мені вдалося назбирати непогану суму. Отже… я могла це купити.
– …Я попрошу когось зрізати цінники.
– Мхехехе! Нарешті! Моє бажання здійснилося…! Дякую, Боже!!
Це була хороша можливість для змін. Я не могла вічно носити той самий одяг, який мала у середній школі. Більше не було потреби підлаштовуватися під смаки того хлопця.
– Гаразд, настав час головної події. Твоя черга, Хіґашіро-сан! Осьо!
Поки я розплачувалася і просила зрізати цінники, Акацукі-сан вибирала одяг для Хіґашіри-сан. Вибране вбрання було темних кольорів. Схоже, Акацукі-сан уникала яскравих відтінків, щоб Хіґашіра-сан не виглядала повною.
– О, ц-це… я не впевнена щодо цього одягу. Тобі не здається, що він занадто милий…?
– Ну, звісно, бо він має зробити тебе милою, чи не так? Ходімо! Приміряй це! – Акацукі-сан заштовхала Хіґашіру-сан до примірки і закрила шторки.
Я щиро хотіла, щоб переодягання для Хіґашіри-сан можливістю насолодитися модою і не мало нічого спільного з коханням. Якби у неї це вийшло, то я була впевнена, що її невпевненість трохи б зменшилася… Як на мене, прямо зараз вона занадто покладалася на того хлопця. Хоча якщо їх обох це влаштовувала, то я не могла на це нічого сказати.
Поки я ганяла ці думки в голові, то стояла разом з Акацукі-сан перед примірочною й очікували, коли Хіґашіра-сан переодягнеться.
І тоді сталося це…
– Га? Що ви тут робите…?
Ми почули знайомий голос й обернулися. Я відчула, як напружилося все тіло.
Від входу в магазин на нас дивилося двоє хлопців. Один мав скуйовджене волосся, носив капрі і випромінював атмосферу легковажності навколо себе. Там стояв наш однокласник і друг дитинства Акацукі-сан – Каванамі Коґуре.
Інший хлопець, що стояв поряд з ним, носив поношений жилет і сорочку, пом’яті штани та виглядав так, ніби йому обридло все на світі. Це був мій колишній хлопець і нині молодший зведений брат – Ірідо Мізуто.
До магазину зайшли двоє людей, з якими ми були найглибше пов’язані.
– К-Каванамі? – обличчя Акацукі-сан чомусь напружилося. – Що ви двоє тут робите?
– Що ти маєш на увазі? Ми тут, щоб купити одяг. Уже літо, тож я вирішив привести «Мізуто-куна», щоб купити літній одяг перед тим, як ми потрапимо в пекло завершальних іспитів.
– Я про це не просив… – зі щирим роздратуванням сказав Мізуто.
Каванамі-кун яскраво усміхнувся і поклав руку на його плече:
– О, не говори так! Я зроблю тебе найкрасивішим хлопцем цього літа!
– Не треба. Блін, я помилився, коли вирішив піти до тебе. Чому я це зробив…?
– Ні, ти не помилився! Ти не тільки дав батькам провести трохи часу наодинці, але також вибрався купити новий одяг!
Он воно що. Не дивно, що він був з Каванамі-куном. Це, мабуть, частина його плану залишити батьків наодинці, тому цей хлопець використав ночівлю у друга як прикриття. До речі… невже була літня версія красеня, який був на нашому побачені в акваріумі?
Я хотіла вивідати трохи більше інформації про це, але Каванамі-кун поглянув на мене, підняв брови й ахнув:
– Ірідо-сан, ти сьогодні випромінюєш зовсім іншу атмосферу. Виглядаєш круто!
– Еге ж?! Думаю, навіть ти можеш побачити, як чудово вона виглядає! – гордо сказала Акацукі-сан.
– Тобто, «навіть я»? Чому ти взагалі так пишаєшся?
Тепер, коли Каванамі-кун сказав про це, я пригадала, що зараз носила зовсім інший одяг, а не той, що був у середній школі.
Мізуто поглянув на мене – і моє тіло напружилося, як струна. До цього часу я носила одяг, який нагадував той, який я одягала під час наших побачень у середній школі, але тепер я виглядала зовсім інакше.
Акацукі-сан і Хіґашіра-сан сприйняли цей образ добре, але він… Ні, чому я взагалі мала думати про те, що думав цей хлопець? Це зовсім неважливо. Все, що я мала робити, це носити той одяг, який мені подобався.
Ну ж бо, скажи мені, що ти думаєш. Що б ти не сказав, це мене анітрохи не турбуватиме. Я зайняла оборонну позицію, готова вступити з ним у бій, аж раптом… Мізуто зустрівся зі мною очима і негайно відвів погляд. …Невже це справді був одяг, який не відповідав його смакам? Хфм. Раз так, то і добре. Мені абсолютно байдуже.
– Гм? – Каванамі-кун поглянув на примірку за нашими спинами.
Шторки були закриті, бо там переодягалася Хіґашіра-сан.
– Там ваша подруга?
– Ні-ні! Там абсолютно незнайома людина! У мене побачення лише з Юме-чян!
Га? Коли в мене виникло питання, чому Акацукі-сан брехала, вона схопила мене за руку і прошепотіла на вухо:
– Ми не можемо допустити, щоб він зустрівся з Хіґашірою-сан, Юме-чян!
Я уявлення не мала, що могло такого поганого бути в їхній зустрічі, але… вирішила поки що тримати язик за зубами.
– Ясно, – Каванамі-куна, здавалося, задовольнила така відповідь, тож відвів погляд від примірки.
Саме в той момент, коли ми з Акацукі-сан потайки видихнули з полегшенням, – клац! – позаду пролунав звук камери телефону.
– …Га?!
Після невеликої паузи телефон Мізуто завібрував. Щойно пролунав звук, як він дістав смартфон з кишені. Знудьгований погляд Мізуто опустився на екран – і він на кілька секунд завмер. Його очі перемістилися на примірку, де була Хіґашіра-сан і на якийсь час затрималися на шторках.
– …Га?!!
О, ні… Я навіть думати не хотіла про те, що щойно сталося, але, схоже, ми з Акацукі-сан мали однакове припущення. Хіґашіра-сан не могла в цей момент…!
– Хм? Повідомлення в Line? Від кого?
– …Від тата, – сказав Мізуто, недбало віддалившись від Каванамі-куна й одночасно приховуючи від нього екран.
Він швидко пробігся тонкими пальцями по смартфону, очевидно, написавши відповідь.
– Ходімо, Каванамі, зробимо це швидко. Тут нема нічого цікаво, а я хочу скоріше повернутися додому і почитати, – Мізуто хутко вийшов із магазину.
– Гаразд, гаразд. Гадаю, ти тут для моєї розваги. Побачимося! – Каванамі-кун пішов за ним, помахавши нам на прощання.
І вони удвох зникли серед натовпу у торговому центрі.
Переконавшись, що вони зникли з поля зору, ми з Акацукі-сан повільно повернулися до примірки… Шурх! І з силою розкрили шторки.
– Хі-і-і-ік!? Щ-що ви робите?! – Хіґашіра-сан, яка підстрибнула від здивування, була… повністю одягнутою.
Зелена блузка мала неглибокий і вільний V-подібний виріз, на талії тканина ховалася під бежевою спідницею-кльош. Таким чином, її груди не надто виділялися, а лінія талії була чітко окреслена, все, як і хотіла Акацукі-сан. Дещо простуватий стиль, але він чудово пасував Хіґашіра-сан. Моїм першим враженням було, що вона нагадувала сільських дівчат з фентезійних світів.
Проте нас більше цікавив не одяг, а смартфон, який Хіґашіра-сан обережно притискала до грудей.
– …Не думаю, що це порушує громадський порядок і мораль, – зазначила я.
– Погоджуюся, в цьому не було чогось розпусного.
– Га? Що…? – збентежений погляд Хіґашіра-сан метався між нами.
Набагато гіршою ситуацією була б у випадку, якби Хіґашіра-сан зробила фотографію напівголою у примірці, але ця ідея, схоже, навіть не спала їй на думку.
– Гаразд, цього разу я зніму тебе з гачка, оскільки це ми поспішили з висновками.
– Точно, ти зробила щось не порадившись з нами, але я цілком розумію бажання, щоб він побачив цей образ першим. Тож цього разу ми тобі пробачимо.
– Га…? Як ви д-дізналися? – запитала Хіґашіра-сан, втупившись в нас очима.
Не змушуй нас озвучувати це вголос!
– І як все пройшло? Що він думає? – сказала Акацукі-сан, змінюючи тему.
– Ну, це… – Хіґашіра-сан підняла смартфон, щоб сховати нижню частину обличчя, але ми легко зрозуміли, що вона усміхалася.
Відповідь навіть не потрібно було озвучувати, і так все зрозуміло.
Вона поглянула на нас щенячими очима і боязко сказала:
– Чи можу я… купити цей одяг?
– Добре, – дуже гордо погодилася Акацукі-сан.
Я теж відповіла згодою, Хіґашіра-сан знову поглянула на екран смартфона і засяяла.
…Що ж, не мало значення, з чого вона почала. Цілком нормально, щоб відправною точкою була купівля одягу, який відповідав смакам людини, яка їй подобалася. Поступово у неї сформується власний смак.
– Хе-хе-хе… ♥
Я дивилася на Хіґашіру-сан, яка переводила щасливий погляд з дзеркала на телефон і назад, та думала, що вона йшла тим самим шляхом, що і я.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥