Зведена сестра – моя колишня. Том 3. 3-4

Оригінальна назва (японською):  継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)

Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)

Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)

Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске  

Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやKi / ТакаяKi

Рік початку видання: 2018

Кількість томів: наразі 12

Випуск: триває

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!

О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!

Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.

Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули тут.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. TymoshenkoDrakula, Valentyna B., Kirito Kun.

А також щира подяка Андрію С.

У мене є Patreon.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥

Том 3. Розділ 3-3.

3.4 Хіґашіра Ісана одягається (Будь ласка, нехай це не звучить так, ніби я непристойна людина!)

Після цього ми утрьох знову блукали торговим центром. У мене були питання, які я хотіла поставити Хіґашірі-сан, тому, коли ми зупинилися і Акацукі-сан пішла до туалету, я вирішила скористатися можливістю.

– Слухай, можу я у тебе дещо запитати?

– Гм? – Хіґашіра-сан, яка сиділа поряд на лавці, злизала крем з губ, що залишив креп, і подивилася на мене.

– То… Хіґашіро-сан, тобі він досі подобається?

– Ти про Мізуто-куна?

Я кивнула. На початку цього місяця вона зізналася йому й отримала відмову, але, здавалося, почувалася напрочуд спокійно. Однак, як і раніше, Хіґашіра-сан часто дивилася на Мізуто закоханими очима, особливо тоді, коли він на неї не звертав уваги.

Що приводило до питання: вона досі кохала його чи вже ні?

– Справді, мої почуття до нього не змінилися, – відповіла Хіґашіра, жуючи креп. – Я закохалася в Мізуто-куна не для того, щоб стати його дівчиною. Тому я сумніваюся, що мої почуття до нього як до хлопця і до нього як до друга коли-небудь згаснуть.

– Хіба це… – Я трохи вагалася перед тим, як продовжити: – Хіба це не важко?

– Хм, я не впевнена. Принаймні я знаю, що отримую більше задоволення від нашого спілкування, ніж раніше. Можливо, це тому, що мені більше не потрібно приховувати свої почуття.

– Але, якщо… – я пригадала те, що відчувала деякий час тому. – Якщо він знайде дівчину?

– Гмм… Упевнена, що я розлютилася б. Можливо, це звучатиме смішно, але я б почувалася так, ніби програла. Проте я сумніваюся в тому, що Мізуто-кун колись віддалиться від мене, навіть якщо матиме дівчину, тому все добре… Хоча я не можу передбачити свої почуття, якщо це справді станеться. – Хіґашіра-сан раптом швидко додала: – Однак я думаю, що відчуватиму більше ревнощів, якщо Мізуто-кун знайде ще одного друга.

– Га?

– Людиною, яка отримує найбільше задоволення від розмов з Мізуто-куном, маю бути я! Але коли я думаю, про те, як він розважається з незнайомою мені людиною…! Ух, уже сама ця думка мене дратує, – Хіґашіра-сан одним махом доїла залишки крепу.

Е… Що? О, секунду. Хіґашіра-сан була в іншому класі, тому не знала про Каванамі-куна. То он воно в чому справа… Я нарешті зрозуміла, чому Акацукі-сан не хотіла, щоб вони зустрілися.

– …То ти ревнуватимеш його до друзів, а не до дівчини?

– Саме так. Уже від думки про це в мене виникає таке відчуття, ніби хтось вдерся на мою територію. Мабуть, так почуваються рогоносці…? Ти ж розумієш про що я, так, Юме-сан? Просто уяви, що одного дня поряд з ним з’явиться давно втрачена сестра, як би ти почувалася?

– Ну…

Багато емоцій змішалося і вирувало всередині мене. Від цієї думки справді стало дещо неприємно, але це трохи відрізнялося від того, коли я думала, що Хіґашіра-сан може стати дівчиною Мізуто.

– Страшно, еге? – сказала Хіґашіра-сан, поглянувши на порожню упаковку від крепу. – У мене є лише Мізуто-кун. Якби він почав заводити нових друзів, то я була б йому більше непотрібною… Від цієї думки мені стає страшно і самотньо. 

О, так, справді, я розуміла про що вона. Це страх, страх бути викинутим з дому у холодний, суворий світ і залишитися там одному. Я зрозуміла… Вона не намагалася монополізувати Мізуто, а просто хотіла вберегти своє місце біля нього.

Але… чи це справді нормально? Невже вона справді готова в усьому покладатися на нього, триматися за нього і постійно поводитися з ним мило?

– Хіґашіро-сан.

– Так?

– У тебе крем на обличчі.

– Ой!

Я взяла серветку і витерла її обличчя. Серйозно, я ніби доглядала за дитиною.

У моїй голові крутилися її слова. Вона сказала, що у неї був лише Мізуто, але сьогодні його не було поряд.

Саме ми з Акацукі-сан подумали про одяг і допомогли підібрати образ, а не він.

– Хіґашіро-сан, – почала я, – ми ж теж друзі, правда?

– Га? Е-е… – вона заметушилася і відвернулася. Обличчя стало червоним, коли вона обережно поглянула на мене: – А ц-це нормально?

Голос звучав так, ніби вона питала дозволу, хоча в цьому не було жодної потреби.

– Звичайно! Я вже деякий час думала, що ми друзі.

– О, ем… але! – Хіґашіра-сан різко розпалилася в одну мить, стиснувши кулаки, але запал швидко зник. Зрештою вона ледь чутно прошепотіла: – Але ти не зможеш замінити Мізуто-куна…

Схоже, для неї було важливо зробити цю заяву, але мене це зовсім не турбувало.

– Так, я знаю.

Можливо, стільки, скільки і ти, або навіть більше.

Після того, як ми троє попрощалися, я прийшла додому і побачила, що зведений молодший брат уже повернувся. Він сидів на дивані у вітальній і читав книгу.

– Що думаєш? – без зайвих слів перейшла я до головного.

– Про що?

– Про Хіґашіру-сан.

Мізуто поглянув на мене через плече і сказав:

– …Гадаю, непогано.   

– Просто скажи, що вона була милою… Отже, як відреагувала Хіґашіра-сан?

Мізуто кинув на мене роздратований погляд, схопив смартфон, розблокував його і показав мені екран з чатом Line. У відповідь на досить бідний комплімент, Хіґашіра-сан написала:

«Заплатіть тисячу єн зараз, щоб отримати ще одну картинку!»

…Серйозно, ця дівчина! Чому вона не продемонструвала Мізуто ту реакцію, яку показала нам? Це так прикро, що вона не може бути більш чесною щодо своїх почуттів. Мені її так шкода.

– …Ем, чому вона ховає очі за смартфоном?

– Не знаю, запитай її про це.

– Сумніваюся, що я отримаю чесну відповідь.

Мені ледве вдалося придушити враження, ніби я бачила людину, що робила сумнівні селфі для публікації в соцмережах… Мабуть, тому, що Хіґашіра-сан  випромінювала таку атмосферу. Я подумки відмітила, що пізніше потрібно суворо поговорити з нею на цю тему.

…Раптом я відчула на собі погляд.

– ?

– …

Я подивилася в його бік, але Мізуто вже відвів очі. О… чого це він дивився на мене?

Я повернулася додому в тому самому одязі, що підібрала Акацукі-сан. В тому самому вбранні, яке він проігнорував, коли ми зустрілися. Я думала, що такий одяг йому не подобалося, але, можливо…

– Хмм? – я грайливо усміхнулася і стала перед диваном так, щоб Мізуто бачив.

Він втупився поглядом у книгу, вперто відмовляючись дивитися на мене.

Більше не було жодних причин задовольняти його смаки. Мені не потрібно було використовувати уподобання цього хлопця, щоб обирати собі одяг. Тож…

Я дістала смартфон і нахилила його, щоб приховати очі, ніби намагаючись зробити фото, як у Хіґашіра-сан.

– …Х-хей, – голос Мізуто злегка тремтів, а рот смикався. – Що ти робиш?

– Про що ти? Я всього лише високо тримаю телефон, щоб подивитися на нього.

– Якщо тобі є, що сказати, то просто скажи це.

– Мені? Нічого подібного. Можливо, це тобі є що сказати?

Мізуто нахмурився і знову відвернувся. Через мить він сказав напруженим низьким голосом:

– Твій одяг… гадаю, він непоганий.

На його обличчі був незадоволений вираз.

– Хе-хе, – я засміялася, відчуваючи тріумф.

У мене більше не було причин уникати мініспідниць. Як би я не оголювала ноги, цей хлопець не мав права заперечувати. Але найбільше… мене тішило те, що я змогла пробитися крізь його товсту шкуру. Сумніваюся, що готова передати це задоволення комусь іншому.

>>Том 3. Розділ 4-1<<


Креп, крепи (фр. crêpe, брет. krampouezhenn, множина krampouezh/ Слово crêpe походить від лат. crispus — «горбистий», «хвилястий») — у бретонській кухні тонкі млинці круглої форми, їх готують з пшеничного борошна, молока, цукру та яєць. Крепи подібні до млинців, що використовуються в українській кухні для виготовлення налисників із солодкою начинкою.

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *