Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
4.1 Каванамі Коґуре не приймає цього (Якого біса, Ірідо?!)
Зараз я можу назвати це лише юнацькою квапливістю, але у мене була так звана дівчина з другого року середньої школи по третій. Завдяки цьому я до болю добре знав особливу річну подію, з якою неминуче стикалися пари у школі. І ні, я мав на увазі не Різдво, день святого Валентина, Новий рік, дні народження чи ювілеї – подія, про яку я говорив, відбувалася для шкільної пари закоханих раз на кілька місяців. Якщо точніше, то чотири чи п’ять разів на рік – і це була підготовка до іспитів.
О, звісно, це зовсім не звучить як те, що більшість би людей вважала за «подію», еге? Я навіть міг почути голоси, які говорили, що це ніщо інше, як пекло і біль. Надто важко і болісно, щоб називати це «подією». Звісно, так подумав би кожен, хто ніколи не навчався разом зі своєю половинкою. Але правильно – це було ніщо інше, як біль, пекло і тортури.
Ми вже зустрічалися деякий час і перед річними іспитами другого навчального року у середній школі у нас з’явилася проблема. І перш ніж почнеться вгадування – ні, це ніяк не було пов’язано з тим, що вона таємно поклонялася гумці для стирання, яку я їй дав. Звісно, тут було про що непокоїтися, але я тоді про це ще не знав. Проблема була набагато реальнішою – наші оцінки.
Вони знизилися приблизно на п’ять балів. Оцінки навіть так були далекими від поганих, але цього було достатньо, щоб послужити тривожним дзвіночком для нас, пари сп’янілих закоханих. Ми зрозуміли, що так тривати далі не могло, і перед наближенням річних тестів склали план щодо навчання. Результат був таким: навчатися разом у публічному місці.
Звичайно, багато хто подумав би, що ми просто могли готуватися окремо, але подібне раціональне мислення було неможливим для парочки учнів середньої школи, які зовсім недавно почали зустрічатися. Для вирішення надзвичайної проблеми ми мали використовувати надзвичайні методи.
У будь-якому випадку, план полягав у тому, щоб залишити весь флірт на період після закінчення іспитів.
Прийнявши таке рішення, ми обрали для навчання бібліотеку, яка знаходилася досить далеко, щоб не зустрітися з однокласниками. Також ми домовилися не робити нічого, щоб могло бути сприйняте за флірт. Ба більше, місце для стриманості було відповідним. Бібліотека, яку ми обрали, повністю відрізнялася від шкільної, де ми зустрічалися під час літніх канікул і вели тихі розмови, – це було публічне місце, в якому панувала атмосфера суворої тиші, що утримувала учнів середньої школи від будь-яких недобросовісних дій. Іншими словами, від звичайної розмови одне з одним.
– …
– …
Хоча ми сиділи поруч, але не сказали жодного слова. Єдине, що від нас можна було почути, це звук перегортання сторінок.
Ось яким мало бути навчання. Без штурхання одне одного ліктями, хихотіння, «випадкових» доторків мізинцями – просте і чисте навчання.
Але тут приховувалася пастка. Чого ми не усвідомили, так це того, що ситуація, де ми були змушені утримуватися від флірту у присутності інших людей, була набагато небезпечнішою для нас, дурної і боязкої парочки середньої школи.
Все почалося з Аяї.
– Ірідо-кун, у мене є запитання… – тихо сказала вона, показуючи підручник.
А потім у паніці озирнулася. Оскільки у бібліотеці було дуже тихо, навіть шепіт прозвучав голосно. На щастя, ніхто не дивився в її бік.
Щоб не наразити нас на проблеми, я вирішив перенести цю розмову на папір і почав писати. Але перш ніж встиг закінчити, вона трохи нетерпляче глянула на мене і… зітхнувши, підсунула стілець ближче.
Наші плечі торкнулися. Від її волосся ішов солодкий запах, який пестив ніздрі мого носа. А потім Аяї прошепотіла мені прямо на вухо:
– Ось… знаєш відповідь?
У дуже тихій бібліотеці її голос, що лився прямо мені у вухо, ніби поколював мозок. У цьому місці, де ми були не одні і не мали б ні розмовляти одне з одним, ні торкатися, у нас не було іншого вибору, як підсунутися ще ближче – і це було надто стимулююче для мене, хоча я намагався стримуватися.
Попри те, що мені дуже хотілося поговорити і доторкнутися до неї, я з усіх сил намагався витіснити ці бажання зі свідомості.
Я не був упевнений, чи це був протест проти поточної ситуації чи щось подібне, але коли я поглянув на неї, то зрозумів, що Аяї дивилася на мене знизу вгору. На її обличчі – нетерпіння, губи – стиснуті, а очі були сповнені очікування.
Якщо вона справді хотіла поговорити зі мною, то варіантів для цього було чимало.
Ми могли б переписуватися на папері або скористатися смартфонами. Але вона навмисно вирішила прошепотіти мені на вухо. Аяї була так близько, що я просто не міг відвести погляд від її губ, покритих рожевим блиском.
– …Це трохи важко зрозуміти, маючи лише підручник, – сказав я. – Хочеш… разом пошукаємо довідник?
Принаймні я розумів, що продовжувати у такому місці було поганою ідеєю.
– Так…
Серйозно, парочки реально жахливі. Це була просто ганьба роду людського, найбільшим досягненням якого був інтелект; бо, де б вони не були і що б не робили, парочки жадали одне одного двадцять чотири на сім.
Упевнений, що нинішня Юме негайно б погодилася з цими словами.
Коли ми опинилися у тіні книжкової шафи, м’яке дихання Аяї ніжно торкалося моїх тепер уже злегка покритим блиском губ.
– Хе-хе… – тихо засміялася вона, поки я приголомшено дивився на неї. – В-вибач… що завадила…
– Ні, все добре, але… ти, Аяї, просто нестримна.
– О, н-ну…! Так, можливо, – з цими словами вона обійняла мене за шию і злегка усміхнулася.
Серйозно, як ця дівчина змогла так змінитися? Всього чотири місяці тому вона була такою наївною, що навіть не знала, звідки беруться діти. Чесно кажучи, чотири місяці тому я теж не був зацікавлений у побаченнях, але зараз я був по вуха закоханий в її прості спокуси.
В той момент, коли Аяї опустила довгі вії…
– А-ах…!
Ми почули придушено-здивований зойк. Швидко обернувшись, ми побачили, що джерелом звуку була маленька дівчинка, яка, швидше за все, ходила до початкової школи. Її обличчя зробилося яскраво-червоним і, мало не спіткнувшись, вона повільно відступила геть, залишаючи нас у незручній тиші.
– …
– …!!
Обличчя Аяї почервоніло, як помідор. Ми негайно відсторонилися, вдаючи, ніби нічого не сталося.
– Ем… – Аяї опустила погляд, не зайшовши інших слів. Її вуха також були червоними.
Єдиною перевагою цієї ситуації було те, що нас бачила лише дівчинка. Я подумав, що це цілком могло стати незабутнім спогадом. Однак я не міг сказати цього вголос; навіть пропри те, що ця зустріч була як відро холодної води на голову, я зміг вичавити лише:
– Тоді… підемо?
– Так…
Звичайно, наші оцінки не підвищилися. Пережити цю ганьбу й не отримати жодних результатів – це було ніщо інше, як тортури.
◆
Настав липень. Похмурий сезон дощів давно минув, а ми змінили шкільну форму на літній варіант. Можливо, ми всі мали бути у захваті від свободи, що прийшла з короткими рукавами, але у школі панувала напружена атмосфера.
І причина була очевидною.
– Хіґашіро, ти впораєшся з річними іспитами?
Це цікавило мене вже деякий час, тому я вирішив, що це був вдалий момент для того, щоб поставити таке запитання.
Після уроків я, як завжди, пішов до улюбленого місця в бібліотеці і побачив Хіґашіру Ісану, яка читала легкий роман. Вона була одягнена у літній варіант шкільної форми – блузку з короткими рукавами і жилетку.
У відповідь пишногруда отаку, яка милувалася ілюстраціями красивих дівчат, раптом напружилася і час ніби зупинився.
– …
– Хіґашіро?
– …Ем? Що?
– Так ти нікого не обманеш.
Навіть у романтичних комедіях трюк «прикидатися дурнем» втрачав ефективність на початку першого тому.
З болісним стогоном Хіґашіра схопилася за голову:
– О, я… я щойно загадала!
– Що?
– Мені терміново треба дещо сьогодні зробити, тому я піду першою…
– Хто дозволяв тобі тікати? – я схопив її за комір, коли вона збиралася дременути геть.
– Ааа!
Але Хіґашіра почала дико розмахувати руками і ногами, тому мені довелося змінити положення і схопити її шию і плечі.
– Ой-ой-ой-ой! Здаюся! Здаюся! – заблагала близька до провалу учениця, відома як Хіґашіра.
– Єдиний спосіб це вирішити – нокаут.
– Смертельний матч?! Т-тоді…!
Як тільки я подумав, що Хіґашіра припинила пручатися, вона раптом заметушилася, а потім збентежено поглянула на мене.
– Мі-Мізуто-кун… щ-щось тверде тисне на мою п’яту точку.
– Це мій смартфон!
– Айяяай!
Схоже, вона навчилася кількох переговорних трюків в Мінамі-сан і тої дівчини, але вони не діяли на мене. Коли Хіґашіра нарешті заспокоїлася, я випустив її з хватки і штовхнув до стіни, поставивши руки по обидва боки від неї, блокуючи шлях до втечі.
– Отже? Ти готуєшся до іспитів?
– Хмм… Я не думаю, що це те запитання, яке ставлять, коли роблять дівчині кабедон…
– Ти. Готуєшся. До. Іспиту? – натиснув я, наблизивши до неї своє обличчя.
– Я… ні, – вона відвела погляд і відповіла тремтячим голосом, ніби от-от мала розплакатися. – А-але тобі не потрібно так тиснути на мене… Ми ще навіть не наблизилися до часу іспитів.
– Ти думаєш, що зможеш підготуватися за тиждень? Раз мова йде про тебе, то я впевнений, що ти навіть на уроках потайки читаєш легкі романи.
Стогін у відповідь сказав мені, що я не помилився.
– Якщо ти і далі отримуватимеш низькі бали, то матимеш погану оцінку або будеш змушена заново пройти цей рік. Хочеш бути моїм кохаєм?
– Мізуто-семпай…?
– Я можу сказати, що тобі починає подобатися ця ідея. Припини негайно.
– Ой, будь ласка, досить розмовляти зі мною таким суворим голосом! Це примушує моє серце битися швидше! – обличчя Хіґашіри почервоніло і вона почала штовхати мене у груди.
Я зітхнув і відступив від стіни.
– Я просто намагаюся потурбуватися про тебе.
– Ти що, моя мама…?
– Якщо ти станеш кохаєм, то я більше не зможу позичати тобі підручники, коли ти забуватимеш свої.
– А, ой… це стало б проблемою… – забудькувата дівчина Хіґашіра Ісана застогнала з розпачливим обличчям. – Але що мені робити? Навчання у цій школі занадто складне. Я вважаю себе досить розумною, але…
– Звісно, ти розумна. Про це вже свідчить той факт, що тебе прийняли до цієї школи. Вся суть у кількості.
– Кількості…?
– Я запхну тобі в горло всі знання, які потрібні для покращення оцінок.
Хіґашіра прикрила рот руками, скосила погляд і по діагоналі відвела його в бік, прошепотівши:
– Ти… збираєшся запхнути мені в горло…?
– Припини.
Хай навіть не сподівається уникнути цього завдяки брудним жартикам.
Після цього я примусив Хіґашіру Ісану пообіцяти, що в суботу ближче до полудня вона прийде до мене додому.
Кабе-дон (яп. 壁ドン, Стіна + «дон» (звук хлопка)) — сильний удар по стіні рукою на знак протесту. У багатоквартирних японських будинках цей хлопок чутно в сусідніх і не тільки кімнатах.
Інше значення поняття Кабе-дон — це ситуація, яка часто використовується в японських фільмах, аніме та манґи, коли чоловік силоміць притискає дівчину або молоду жінку до стіни, не даючи їй можливості утекти, і при ударі долоні об стіну звучить звук «дон». Кабе-дон став популярним «вправним способом зізнання та освідчення».
Семпай (яп. 先輩, букв. «товариш спереду») і кохай (яп. 後輩, ко:хай, букв. «товариш позаду») — японські терміни, що описують неформальні ієрархічні міжособистісні відносини, загальноприйняті в організаціях, гуртках, клубах, школах та на підприємствах Японії.
Зазвичай семпаєм називають ту людину, яка має більше досвіду в тій чи іншій сфері. Якщо одна людина займається чимось довше за іншу, то вона — семпай. Кохай — протилежне поняття: людина, менш досвідчена в деякій сфері занять.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥