Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
4.2 Каванамі Коґуре не приймає цього (Якого біса, Ірідо?!)
Наступного дня я зустрівся з хлопцем, який виглядав так, ніби наближався кінець світу. Це був Каванамі Коґуре.
Він, схопившись за волосся, у розпачі лежав обличчям на моїй парті.
– О, боже, ні… річні іспити… ні…
– Ти не з тих, хто боїться іспитів, а потім отримує високі бали, еге?
– Звісно, ні! Я вклав усі сили у проміжні тести і ледве пройшов!
– У тебе багато зв’язків, чи не так? Хіба ти можеш запитати, що було на іспитах рік чи два тому?
– Вчителі тут дуже розумні… Тести не використовуються повторно! Вони ніби вже знали, що я хотів зробити…!
Він нагадував персонажа, який набув упевненості після проходження запеклої битви, але потім зіткнувся з новим ворогом, щоб був набагато сильнішим.
– Допоможи мені! Ти найкращий у класі! Ти єдиний, хто мені потрібен!
– Відмовляюся, це прозвучало огидно.
– Я куплю тобі все, що захочеш!
– О, уже цікаво. – Тільки не забудь про ці слова. – Є одна книга, яку дуже складно знайти, а ціна на неї в інтернеті дуже зросла…
– Ух…! Ну, я сказав, що захочеш, але є межа, еге? Межа, розумієш?
– Я шукав її у місцевих букіністичних магазинах, але не зміг знайти…
– Слухай! Межа! Розумієш, межа!
Ну, я не надто хотів цю книгу, крім того, він заплатив за мій одяг. Тому, щоб я не обрав, це мало бути щось не надто дороге. Єдина проблема була в тому, що я вже мав плани допомогти з навчання Хіґашіра… Що ж, я не планував двічі робити одне й те саме.
Тому до мене прийшла така ідея:
– Гаразд, приходь до мене в суботу. Я вкладу у твою голову все, що зможу.
– Я завдячую тобі життям, майстре!
– Я не твій майстер.
Навчання пройде швидше, якщо ці двоє будуть разом. Це буде їхня перша зустріч, але Каванамі володіє видатними навичками комунікації, тому він з легкістю порозуміється з Хіґашірою.
Настала субота. Я зустрівся з Каванамі і повів його до свого дому.
– Хм, це перший раз, коли я прийшов до будинку Ірідо. Це був би другий, якби мене не викреслили зі списку відвідувачів хворої Ірідо-сан.
– Так, це перший раз, коли я приводжу додому хлопця.
– Ти так говориш, ніби у тебе раніше була дівчина.
– Мінамі-сан.
– О… Ти вважаєш її дівчиною. Ти такий хороший хлопець.
Якщо планка така низька, то тут навіть не потрібно докладати великих зусиль. Уже тільки того, що я ставлюся до неї як до дівчини, достатньо, щоб мене сприймали як позитивного героя. Це так мило. Хоча Мінамі-сан була не єдиною дівчиною, яка навідувалася до мене додому.
– Гаразд, заходь, надворі жарко.
– Еге, спека страшенна, – сказав Каванамі, він відтягнув комір сорочки й обмахувався.
Сонце у липні було невблаганним, тому ми швидко зайшли до будинку.
– Перепрошую за несподіваний візит… Твої батьки вдома?
– Ні.
– О, вони не вдома… Тоді це, мабуть, взуття Ірідо-сан, – сказав Каванамі, побачивши жіночі кросівки біля входу.
Він дуже спостережливий… Але ці кросівки не належали Юме.
– Схоже, вона вже тут.
– Гм? Хто? – збентежено нахилив голову Каванамі.
Раптом двері до вітальні відчинилися і звідти вийшла дівчина з довгим чорним волоссям у довгій спідниці… Дівчина, чиє волосся м’яко погойдувалося від руху, була моєю молодшою зведеною сестрою, Ірідо Юме.
Коли вона побачила нас з Каванамі біля входу, то здивовано розтулила рота.
– Привіт, Ірідо-сан, – Каванамі злегка підняв руку на знак вітання.
Юме на це ніяк не відповіла.
– Щ-щ-щ-щ-щ-щ…! – вона підбігла до мене, схопила за руку і відтягнула від Каванамі. Ми відійшли до сходів і Юме звинувачувальним тоном прошипіла: – Про що ти думаєш?! Чому Каванамі-кун тут?!
Хм? Здається, що подібне траплялося раніше, так?
– Він попросив мене допомогти йому з навчанням.
– Ти нічого не забув, правда? Ти вже вирішив допомогти з навчанням комусь іншому, чи не так?!
– Ні, не забув. Я радий, що вона змогла зайти всередину. Я думав, що в гіршому випадку вона б тинялася перед домом і тоді їй довелося б чекати, коли ми прийдемо.
Я так пишався нею. Вона вже могла самотужки відвідувати чужий дім. Хіґашіра справді виросла.
– Це втомливо навчати одному і тому самому двічі, тому я вирішив, що буде ефективніше навчати їх двох разом.
Я радісно кивнув. Я буду дуже задоволений цією ідеєю. Але Юме приклала руку до чола так, ніби в неї заболіла голова.
– О, ясно…! Я забула, що ти така людина!
– Я відчуваю, що ти смієшся з мене. Хочеш розібратися на вулиці?
– Та начхати! Просто відведи Каванамі-куна до своєї кімнати! Я навчатиму Хіґашіра-сан у вітальні.
– Юме-сан? – покликала з вітальні Хіґашіра. – Мізуто-кун уже повернувся? Юме-сан?!
– С-стривай! Не… – але перш ніж Юме встигла закінчити, двері вітальні відчинилися.
Там стояла Хіґашіра Ісана, одягнута у повсякденний одяг, який для неї вибрали Мінамі-сан і Юме.
І далі… Очі Хіґашіри Ісани і Каванамі Коґуре зустрілися. Спочатку вони дивилися одне на одного так, ніби їм щось привиділося, але потім, роздивившись уважно, їхні очі звузилися, брови зійшлися і прозвучали запитання.
– …І хто ти?
– …Ти хто?
– А-а… – безпорадно видихнула Юме і прикрила очі.
Мені здалося це дивним і я схилив голову. Що це за дивна атмосфера?
– Мене звати Хіґашіра Ісана. Я – єдиний друг Мізуто-куна.
– Каванамі Коґуре. Я перший і найкращий друг Ірідо.
– Га?!
– Що?!
У вітальні мого будинку хлопець і дівчина, які вперше зустрілися, мірялися поглядами, поки я знаходився між ними. Зліва мене за руку тягнула Хіґашіра:
– Що це означає, Мізуто-кун?! Хто цей легковажний хлопець? Це якийсь жарт, так?! Я твій єдиний друг, правда?! Правда?!
Справа мене за плече тряс Каванамі:
– Що в біса це таке, Ірідо?! Хто ця дівчина з великими грудьми?! Що вона робить тут у вашому з Ірідо-сан храмі?!
Як це сталося? Я навіть подумати не міг, що Хіґашіра, яка поводиться сором’язливо у присутності незнайомих людей, і Каванамі, який до всіх ставився привітно, будуть вороже поводитися – і це при першій їхній зустрічі. Я справді не міг зрозуміти, що відбувалося.
Що ж, враховуючи її особистість, Хіґашіра навряд чи могла порозумітися з таким легковажним хлопцем, як Каванамі. А сам Каванамі, ймовірно, не став би багато спілкуватися з такою дівчиною, як Хіґашіра. Проте я не очікував ситуації, де б вони обидва смикали мене і кричали.
Водночас Юме дивилася на мене і шепотіла в телефон:
– Акацукі-сан…! Будь ласка, допоможи…!
Схоже, у найближчий час не варто було очікувати допомоги, тому я зітхнув і відсторонився від цих двох.
– Так, заспокойтеся. Здається, між вами виникло якесь непорозуміння.
– Непорозуміння? – в один голос запитали вони.
– Каванамі, ця дівчинка – Хіґашіра Ісана, подруга, яку я недавно зустрів і почав спілкуватися. У нас однакові смаки і все таке.
– …Недавно зустрівся і почав спілкуватися? – повторив Каванамі.
– Хіґашіро, цей хлопець – Каванамі Коґуре. Він називає себе моїй найкращим другом і ходить за мною навіть не запитавши на це дозволу.
– …Навіть не запитавши? – цього разу повторила Хіґашіра.
Вони хмурилися і дивилися одне на одного, ніби зважуючи. Я, чесно кажучи, поняття не мав, яке непорозуміння було у цих двох, але був упевнений, що з викладенням голих і твердих фактів, самовладання повернеться до них і все буде вирішено.
Однак моє пояснення лише більше скаламутило воду.
– Ясно. Отже, цей хлопець – твій сталкер, Мізуто-кун.
– Зрозумів, то це шахрайка, яка націлилася на тебе, Ірідо.
– Що в біса з вами не так?!
Ви мене взагалі чули?
Хіґашіра міцно стиснула мою руку і пригорнула до своїх грудей, занурюючи між м’яких шматків плоті. Зазвичай вона якось реагувала, якщо я торкався до них, але зараз дівчина дивилася на Канамі так, ніби була сторожовим псом, який захищав господаря.
– Будь ласка, сталкере, тримайся на відстані. Мізуто-кун – мій друг. Я нікому його не віддам!
– Чому б тобі не прибрати свої брудні руки, шахрайко! – очі Каванамі спалахнули гнівом, ніби він хотів її прибити. Його палець тицьнув у бік Хіґашіри. – Думаєш, що раз він отаку, то легка ціль?! Ірідо не такий простий, як тобі здається. Чому б тобі не здатися, доки твоя крихка гордість не постраждала?
– Ой…! Л-лише подумати, що ти так невблаганно атакуєш мої незагоєні рани…!
– О-о! Схоже, це вже сталося! Відстій, еге? Знай своє місце і благай про пощаду, негіднице!
– Ух… у-у-у-у-у… М-Мізуто-кун…!!! – Хіґашіра майже заплакала і сховалася за мною.
Ситуація вийшла з-під контролю, я не міг цього більше ігнорувати.
– Вибач, але, Каванамі, чи не міг би ти припинити знущатися з Хіґашіри?
– Що?! Ти на її боці?!
– Справа не в цьому. Я не знаю, що тебе так розлютило, але… ми з Хіґашірою домовилися, що якщо з неї знущатимуться, то я розділятиму це з нею.
– М-Мізуто-кун…
– Вибачте, що перериваю, коли Хіґашіра-сан така схвильована, але замість того, щоб разом бути жертвами знущань, краще розібратися з першопричиною! – намагалася пожартувати дівчина з поганим характером, але я проігнорував це.
– Це правда, що я відмовив їй, але, гадаю, потрібно поважати той факт, що вона набралася сміливості зізнатися. Ти не повинен висміювати її за це. Тобі слід вибачитися, Каванамі.
– Га…?! Ого, ти справді сердишся на мене…?
– Каванамі-кун, – заговорила Юме, – я не знаю, чому ти так зреагував, але думаю, що тобі слід вибачитися. Він негайно кидається на захист, коли справа стосується Хіґашіри-сан.
Ну, звісно. Вона моя подруга. Хіба це не нормально відчувати більше гніву, коли друг відчував біль?
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥