Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
5.1 Мінамі Акацукі не говоритиме про це (Ходімо до вбиральні, Юме-чян!)
Зараз я могла назвати це лише поривом юності, але в мене був так званий хлопець з другого року середньої школи і по третій. Було безліч причин, чому ці стосунки почали розвалюватися, тому було б складно назвати якусь одну.
Але якби мені потрібно було щось назвати, то все почало розвалюватися після того, як я почала заводити друзів. Протягом шести місяців другого року в середній школі ми з тим хлопцем жили у своєму світі. Це було настільки комфортно і щасливо, що я не хотіла, аби хтось вривався до цього світу. Але зрештою саме я це зруйнувала.
Для початку потрібно сказати, що я не вважала цей вибір неправильним. Навіть якщо це стало каталізатором закінчення наших стосунків. Звичайно, якби цього не сталося, ми б так і залишилися удвох, а огидні зустрічі в нашому маленькому світі продовжилися б. Однак як тільки я побачила світ поза нашою бульбашкою, то зрозуміла, що всі наші дії були нудними і не дуже здоровими.
Якби хтось із нас вирішив розширити горизонти… Якби ми були відкритішими… якби наші стосунки були трохи здоровішими… Якби я тоді не була такою ревнивою…
Ні. Зараз не було сенсу зациклюватися на минулому. Єдине, що можна стверджувати упевнено, так це те, що я знала, яким був світ за межами нашої бульбашки. Я знала, що таке бути ревнивою і як викликати ревнощі.
Принаймні зараз я могла використати цей досвід. І таким чином надати хоч якось сенсу нашому ганебному минулому. Це мене трохи розрадило… але, чесно кажучи, не дуже.
◆
– Хіґашіро-сан, ти використала неправильну формулу.
– Га? О… точно.
– Не лінуйся і ретельно перевіряй формулу під час тесту. Не розслабляйся одразу ж після того, як закінчила писати.
– Умм, – Хіґашіра-сан виглядала незадоволеною, вона подула крізь соломинку, пускаючи бульбашки в апельсиновий сік.
Зараз ми сиділи у сімейному ресторані і готувалися до фінальних тестів першого семестру. Тут була я, Хіґашіра-сан і… Акацукі-сан, яка сиділа напроти нас і пильно дивилася на Хіґашіру-сан.
Вона помішувала соломинкою всередині склянки, але там не залишилося нічого, крім дрібки льоду. Акацукі-сан все ще була на тій самій сторінці, на якій вона відкрила книгу, коли ми сіли, щоб навчатися. Вона потрапила до 50 найкращих на проміжних тестах, тому я майже нічому не могла її навчити, і тому зосередилася на Хіґашірі-сан, але…
– Акацукі-сан…? Ем, твоя склянка порожня.
– Гм? О, твоя правда.
– …Агов. Ти хочеш щось запитати?
– Ні, ні, не зовсім. Все добре! Все нормально! Справді. Я візьму ще один напій. Хочете щось? – запитала Акацукі-сан, піднімаючись, щоб піти до барного автомату.
Я мовчки дивилася на спину цієї мініатюрної людини.
– Хм… – через секунду протягнула я.
– Що сталося, Юме-сан? У тебе болить живіт? – стурбовано запитала Хіґашіра-сан.
– Ні… Я просто подумала, що вона поводиться дивно…
Зовні Мінамі Акацукі була все такою ж яскравою й енергійною, як і раніше. Але я відчувала, що з нею щось було не так.
Що не так з атмосферою…?
Поки я дивилася на Акацукі-сан, Хіґашіра-сан дістала смартфон зі словами:
– Хух, час відпочити.
– Я конфісковую це.
– Га? Ні, Юме-сан! Смартфон – це джерело життя для старшокласниць!
Ти можеш пограти з телефоном після того, як ми закінчимо навчання.
Наступного дня, коли закінчився перший урок, до мене підійшла Акацукі-сан з усмішкою на обличчі і сказала:
– Ходімо до вбиральні, Юме-чян!
Я негайно хотіла сказати на це, що не потрібно питати щось таке настільки гучно, але коли я поглянула на молодшого зведеного брата, то побачила, що він уже глибоко занурився у книжковий світ. Крім того, ми тепер жили під одним дахом, тому мені не потрібно було приховувати, що потрібно сходити до вбиральні.
– Звісно. Мені теж потрібно сходити.
Коли я була у середній школі, то не дуже розуміла, чому дівчата ходять у туалет групами, але тепер я зрозуміла причину. Вбиральня для дівчат була єдиним місцем, куди не могли потрапити хлопці. Місце, яке було для них сліпою зоною. Лише коли я почала заводити друзів на третьому році навчання у середній школі, то дізналася, скільки часу дівчата проводять у туалеті, пліткуючи.
Справа була не тільки у відсутності хлопців, це також і стосувалося певної приватності від широкої публіки. У тому напівзакритому просторі можна було говорити на різноманітні теми.
– …Ну, на фізкультурі… – говорила Акацукі-сан.
– Угу.
– І сталося це…
– Та не може бути!
– Не круто, еге?
– Точно.
Зробивши наші «справи», ми стояли перед дзеркалом, поправляли макіяж і говорили… Ну, здебільшого говорила Акацукі-сан, а я лише кивала головою і підтакувала. Те, як вона могла без перерви переходити від однієї теми до іншої, приголомшувало.
Як тільки пролунав дзвінок, ми повернулися до класу. Коли закінчився другий урок, Акацукі-сан негайно підійшла до мене знову.
– Ходімо до вбиральні, Юме-чян!
Їй знову потрібно було сходити? Чи, може, вона хотіла ще поговорити? Хоча я хотіла використати другу перерву для навчання, але не хотіла їй відмовляти, тому пішла.
– …Отже, – почала Акацукі-сан.
– І сталося це…!
– Та не може бути!
– Не круто, еге?!
– Точно.
А потім завершився третій урок.
– Ходімо до вбиральні, Юме-чян!
Чи не сциш ти занадто часто?!
Звичайно, я знала, що метою було поговорити наодинці, але хіба вона не могла підходити до цього якось легше. Невже Акацукі-сан завжди була такою любителькою розмов у вбиральні…?
– Вибач… Але я хотіла трохи повчитися…
Я відмовилася від її запрошення, бо хотіла дещо подивитися.
– О, зрозуміла. Вибач за це. Все добре! Удачі! – Акацукі-сан усміхнулася, помахала мені рукою і пішла до іншої подруги.
Я деякий час спостерігала за нею… але вона не покликала до вбиральні іншу людину.
– З Акацукі-сан щось не так, – сказала я по телефону.
Була вже ніч, я сиділа у своїй кімнаті і розмовляла по телефону з хлопцем із сусідньої кімнати. Це був запобіжний засіб, щоб уникнути підозр з боку батьків щодо наших пізніх розмов.
Мізуто навіть не намагався приховати роздратування:
– Серйозно? Мені було цікаво, чому ти зателефонувала мені, попри те, що раніше цього не робила, і все заради цього? З Мінамі-сан зажди щось не так.
– Що ти маєш на увазі? У всякому разі, ти, Хіґашіра-сан і Каванамі-кун набагато дивніші.
– Кожному своє…
Міцно притиснувши подушку до грудей, я переплавляла свій дискомфорт у слова і випускала на зовні:
– Здається, це почалося тоді, коли ми почали готуватися до семестрових іспитів, вона мало не приклеїлася до мене…
– Вона завжди була такою, чи не так?
– Ні! Зовсім ні!
– Ти навіть уявити собі не можеш… – хоча я чула лише його голос, але могла уявити, як він в цей момент звів брови. – До речі, якого чорта ти обговорюєш це зі мною?
– Каванамі-кун і Акацукі-сан – друзі дитинства, чи не так? Я подумала, що ти зможеш дізнатися щось.
– Тобто, ти хочеш, щоб я був посланцем? Хм… гадаю, Каванамі може знати у чому справа.
– Правда?
– Але… я не знаю, хмм…
– У чому справа?
– Ну… він зараз готується до семестрових тестів так, ніби планує битися за своє життя.
– А…
– Я не хочу розсіювати його увагу.
– Розумію… твоя правда.
Я не могла дозволити, щоб його турбували з цього приводу… Все-таки це лише мої відчуття.
Все почало з банального відчуття дискомфорту без жодних підстав і доказів. Це не причина для того, щоб відволікати людину від навчання перед семестровими тестами.
– Ну, якщо поведінка Мінамі-сан ще більше зміниться, дай мені знати. Наприклад, якщо вона почне надзвонювати тобі посеред ночі.
– …Ти на мене натякаєш? Я такого не роблю!
– Кожному своє.
Чи може цей хлопець дихати без сарказму? Я спробувала придумати, що сказати у відповідь і дещо згадала. Мої губи вигнулися у посмішці.
– Якщо вже мова зайшла про нічні дзвінки… Пригадую, як хтось щоночі телефонував мені і…
…Біп. Звуковий сигнал означав, що він поклав слухавку. Я поглянула на екран смартфона і переможно усміхнулася.
У той час… він почав дзвонити мені набагато частіше після того, як я знайшла собі друзів і почала проводити менше часу з ним. Чи міг він ревнувати? Тепер, коли я озирнулася на його тодішню поведінку, я подумала, що це було навіть якось мило.
– …Ревнощі? – раптом мені прийшла в голову думка.
Акацукі-сан почала поводитися дивно після того, як розпочалася підготовка до семестрових – тобто, саме тоді, коли я почала допомагати Хіґашіра-сан з навчанням.
– Не може бути… так?
Я усміхнулася і поклала телефон на підставку для зарядки.
Щоб Акацукі-сан, в якої була купа друзів, ревнувала через щось таке? Я просто надто багато думала.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥