Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
5.3 Мінамі Акацукі не говоритиме про це (Ходімо до вбиральні, Юме-чян!)
Якщо говорити про це, то я навчалася в середній державній школі, що не мала ні якогось особливого престижу і не славилася чимось, тож мені довелося неабияк постаратися, щоб отримати стипендію тут. Тому я могла лише уявити, наскільки складно це було для Хіґашіри-сан. Вона була людиною, яка любила собі потурати, тож мені було незрозуміло, як вона змогла пройти.
– О… то ти про це хотіла запитати? – Хіґашіра-сан переплела пальці і злегка опустила голову.
– Якщо про це важко говорити, то не треба…
– Ні, справа не в цьому… просто… Якби це пояснити? Ну, я можу сказати, що в мене були певні очікування чи, точніше, самоомана…?
– Га?
– Я думала, що якщо вступлю до розумної школи, то зможу знайти однодумців для спілкування. Хе-хе… – сором’язливо захихотіла Хіґашіра-сан. – Мабуть, ти вважаєш мене дурною, бо я так старалася опинитися в бажаному середовищі. Це зрозуміло, тому що як тільки почалася школа я негайно зрозуміла, що мені складно знайти друзів не тому, що нема нікого такого ж, як я, а тому, що в мене не виходить нормально спілкуватися з іншими. Вибач за таку безглузду причину.
– Ні, все нормально, – я швидко похитала головою. – Вона зовсім не безглузда. Я повністю тебе розумію. Хто ж не сподівається знайти десь на світі людину, яка повністю його розуміє?
– Справді…?
– Звичайно. Крім того, ти не помилася, еге?
– Що?
– Завдяки своїм старанням, ти змогла познайомитися з Акацукі-сан, ним і мною, правильно?
Хіґашіра-сан кілька разів кліпнула очима. Потім її губи вигнулися у легенькій усмішці і вона почала метушитися.
– Ехехе. Ехехе. Ехехехехе….
– Агов! Не мовчи від збентеження! Мені тепер теж стає ніяково! – моє обличчя почервоніло, і я почала обмахуватися рукою.
– Га? До речі, а що Мінамі-сан сьогодні не тут? Вона не з тобою? – спитала Хіґашіра-сан, нахиливши голову.
Як ти так швидко повернулися до норми?!
– Ми не пара, розумієш?
– Справді? Я думала, що ви двоє схожі на нас з Мізуто-куном.
– У тебе багата фантазія…
Коли їй прийшла у голову така думка? Проте, якби мене запитали, хто моя найкраща подруга, я без жодних сумнівів сказала «Акацукі-сан».
– Я написала їй повідомлення в Line, але не отримала відповіді. Воно навіть не позначене як прочитане…
– Н-невже вона сердиться через те, що я сказала днями?
– Сумніваюся в цьому. Вона ж вибачалися, так?
– Це так, але… з нею все гаразд, правда? Правда?
Мені б дуже хотілося сказати, що вона надто переймалася, але я цілком розуміла причини її поведінки, бо теж раніше була сором’язливою людиною. Тоді мене турбували навіть найменші помилки під час розмови з іншими. Було б добре, якби Хіґашіра-сан також побачила сьогодні Акацукі-сан…
– Агов! Про що шепочетеся?
– А-а-а! – Хіґашіра-сан підстрибнула на місці, перелякано скрикнувши.
Людина, яка вискочила позаду нас, була ніким іншим, як Акацукі-сан.
– Де ти була? Я надіслала тобі повідомлення в Line.
– Справді? Вибач, були деякі справи.
Хіґашіра-сан полегшено зітхнула:
– Хуу, в мене склалося таке враження, що ти…
– Що я?
– О, ні, нічого! Забудь, що я щось сказала!
– Ти розбудила мій інтерес! – грайливо сказала Акацукі-сан, після чого обійняла Хіґашіра-сан, а її руки потягнулися до великих грудей, роблячи різноманітні хтиві рухи.
Вона поводилася, як зазвичай.
– О, точно! Я чула, що ти, Юме-чян, знову перша! Вітаю! – Акацукі-сан, ймовірно, отримавши свою порцію задоволення, відпустила Хіґашіра-сан і заговорила до мене.
– Дякую, Акацукі-сан… – перш ніж я встигла закінчити, мене перевали.
– …Які у тебе результати семестрових? – запитала Хіґашіра.
– У мене? Хм, ну… – Акацукі-сан ледь чутно засміялася. – Цього разу я щось розслабилася. Я не отримала високих результатів.
– О? Невже я знайшла товариша по поганих оцінках? – Хіґашіра-сан нахилилася вперед, її очі блищали від збудження.
– Гадаю, я впоралася краще ніж ти, але мені слід було попросити Юме-чян допомогти з навчанням. – Далі Акацукі-сан кинула мене погляд: – Але, можливо, я була б просто тягарем, га?
Це була єдина прогалина, яку показала мені Акацукі-сан.
Це була єдина тріщинка в міцній броні її «повсякденного фасаду». Якби з Акацукі-сан справді все було гаразд, вона б не показала жодної прогалини. Зазвичай вона без жодних проблем отримала б мою згоду й обманом примусила б мене пообіцяти навчати її.
Але зараз Акацукі-сан ніби чогось боялася. Але чого? Боялася, що я відкину її? Ні, такого не могло бути. Я змогла побачити проблиск її справжніх думок. Вона боялася стати тягарем.
…Уперше за стільки часу я була дуже рада, що в мене був хлопець у середній школі. Завдяки цьому досвіду я змогла читати між рядків.
– Ні, – я похитала головою. – Ти ніколи не будеш тягарем. Зробимо так, щоб разом потрапити до топ 10 у наступному семестрі, Акацукі-сан.
– Справді? Дякую. Але я не думаю, що зможу потрапити до першої десятки, – Акацукі-сан засміялася своїм звичним сміхом.
Вона, швидше за все, не буде відвертою зі мною, скільки б я не просила, тому мені залишалося лише вгадувати її почуття. Але я могла це зробити, тож усе добре.
Ми деякий час стояли і розмовляли, аж раптом Хіґашіра-сан сказала:
– Гаразд. Піду дражнити Мізуто-куна, який упав з вершини!
– Не треба. Ти його справді розлютиш.
– Все гаразд! Це також звучить захопливо! Побачимося! – Хіґашіра-сан помчала до бібліотеки.
І ось знову, вона не була впевненою у собі, але завжди проявляла стійкість. Її не можна було назвати тихою, швидше тою, хто рухалася у власному темпі. Зрештою іноді вона могла сказати дещо зайве, бо не могла прочитати атмосферу.
Коли ми залишилися наодинці, Акацукі-сан глянула на мене і ворухнулася.
– Ми самі, га?
– Точно. Ходімо додому.
– Нічого нового, еге? – Акацукі-сан засміялася і поплескала мене по плечу.
Я приєдналася до її сміху.
Ритм наших розмову вибудовувався протягом трьох місяців першого семестру. Навіть якби щось сталося, сумнівно, щоб ми втратили цей комфорт.
Акацукі-сан не була незграбною, як я чи той хлопець. Навіть якщо у буду трохи грубою, показуватиму свої недоліки, хизуватимуся чи ховатимуся, вона просто поводитиметься зі мною наступного дня так само як завжди.
Але саме тому, що вона була такою, я мала сміливість сказати те, що потрібно.
– Тоді ходімо. У Макі-чян і Насуки-чян сьогодні клуби, тому…
– Акацукі-сан!
– Га?! Що? Що таке?! – здивовано говорить Акацукі-сан, різко повернувшись і поглянувши на мене.
Я глибоко вдихнула, набираючись мужності вперше в житті сказати ці слова:
– Хочеш… сходити в караоке?
– Ого, це вперше, коли я тут лише удвох з кимось.
– Т-так, я теж…
– Чому ти так нервуєш? – запитала Акацукі-сан з дражливою усмішкою.
Вона стояла біля входу в кімнату, ніби чекаючи, поки я виберу місце.
Озирнувшись, я вирішила сісти з правого боку на край дивана. Акацукі-сан обрала той самий диван, але сіла на певній відстані. Я була здивована цим, враховуючи те, як вона чіплялася за мою руку в сімейному ресторані. Щось сталося.
Які шестерні закрутилися в її голові після тих слів Хіґашіра-сан? Можливо, вона не могла викинути їх з голови і тому оцінка за тести знизилося.
…Раптом мені все сталося ясно. Я зробила глибокий вдих.
Я не була вправним оратором. Здавалося, навіть якби я спробувала висловити це словами, то в найкращому випадку вийде десять відсотків від того, що я насправді хотіла сказати. Ось чому, коли я захотіла висловити комусь свої почуття, я написала їх у листі.
Тому, щоб ми з нею могли передати одна одній почуття, нам потрібно було використовувати дії, а не слова.
– Ем… Акацукі-сан, – я використала внутрішню сміливість, щоб зізнатися, – насправді я ніколи раніше не співала перед іншими сама.
– Невже? О… справді. Якщо подумати, ти співала з усіма або дуетом зі мною…
– Угу… – протягнула я, використовуючи термінал, щоб обрати пісню.
Коли я схопила мікрофон, Акацукі-сан протягнула «О» і почала плескати в долоні.
…Під час навчання у середній школі я ходила на репетиції хору. Я докладала чимало зусиль, щоб залишатися непомітною. Я не дбала про те, щоб стати кращою, просто не хотіла, щоб мене почули. І не тому, що я турбувалася про можливі помилки. Це також не було пов’язано з тим, наскільки гарно чи погано я співала. Я просто не хотіла жодним чином виділятися.
Я не хотіла залишатися поза натовпом. Не хотіла, щоб мене виганяли. Але також я не хотіла, щоб мене шанували. Я просто хотіла зливатися з іншими.
Якщо була така можливість, я не хотіла, щоб хтось чув мій дивний, невідшліфований і некрутий голос.
Але… Ох, це траплялося стільки разів, що я навіть не могла їх порахувати. Усе, що я робила, ніколи не справляло враження, і це завдавало мені болю. Мені ставало боляче і самотньо, я хотіла накричати на когось просто для того, що вони знали: я існую.
Так… Навіть у мене були моменти, коли хотілося кричати. Я хотіла викинути свою зовнішність. Я не хотіла бути простакуватою неотесаною дівчиною, але також не хотіла бути талановитою і красивою відмінницею.
Виникали моменти, коли хотілося випустити все на волю.
І кого в такі моменти я хотіла мати поряд?
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥