Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
5.4 Мінамі Акацукі не говоритиме про це (Ходімо до вбиральні, Юме-чян!)
Ірідо Мізуто? Хіґашіра Ісана? Ні… Я не хотіла, щоб поряд був хтось із них. Тому так, я хотіла, щоб в моменти, коли мені хотілося кричати, була…
Я на всю горлянку заревла у мікрофон, наповнюючи кімнату своїми емоціями. Я злилася. Це була та сама злість, яку я відчувала, коли примусила його вибачатися за ревнощі, навіть не усвідомивши, що він ревнував.
Далі було рішення. Коли я зняла окуляри, розпустила волосся і пообіцяла, що більше ніколи не відчую цього знову. Але я не сказала цих слів.
Слова, які я кричала, не мали нічого спільного з моїми почуттями. Але… пісня оголила моє серце.
– …Хааа… Хааа!! – я хапала повітря, закінчивши співати.
У мене трохи боліло горло. Я не любила говорити голосно і зазвичай не кричала, тож робити це так раптово було не найкращою ідеєю.
Але… я почувалася свіжою. Ніби щойно добряче прочистила голову.
– …Юме-чян… – приголомшено сказала Акацукі-сан.
Я слабко усміхнулася їй:
– Акацукі-сан, с-стривай…
І почала бурхливо кашляти.
– Ти як? Ось вода, випий!
Я прийняла склянку води з рук Акацукі-сан і випила одним махом.
Глибоко вдихнувши, я сіла поряд з нею. Нарешті я відчула спокій.
– Дякую…
– А-ага, жодних проблем. Але ти в порядку? Ти якось… – Акацукі-сан завмерла, не закінчивши речення.
– Це було паскудно, га? – я захихотіла. – Тобі не потрібно прикидатися. Просто поводяться, як зазвичай.
– Е… ну…
Я поглянула на мікрофон у своїх руках, а потім підняла очі на Акацукі-сан, яка мала збентежено-невпевнений вираз обличчя. Ясна річ, що я погано співала. Я ніколи раніше не співала по-справжньому.
Але якби я мовчала, Акацукі-сан могла б успішно уникнути цього. Якби у кімнаті були інші люди, я була впевнена в тому, що вона добре впоралася б з пожвавленням ситуації.
Проте зараз тут були тільки ми двоє…
– Акацукі-сан, ми – подруги, тому я маю від тебе досить мало секретів, про які не можу говорити, – сказала я. – Звичайно, у кожної людини є кілька таємниць, про які вона ніколи не стане говорити навіть з найближчими людьми… І я точно не хочу, щоб ти розповідала мені все.
– …Так. Це має сенс.
– Але, – я поглянула прямо в очі Акацукі-сан, – я ніколи не бачила, щоб ти співала одна.
Коли ми ходили в караоке, вона завжди співала з кимось іншим. Це було важко помітити, бо Акацукі-сан створювала атмосферу і брала на себе ініціативу, щоб пожвавити ситуацію. Але вона не могла обдурити мене. Не тоді, коли ми були такими схожими.
Акацукі-сан завмерла і нічого не сказала, тому я продовжила:
– Я не питаю, чому. Я також не буду говорити про це. Але… – я знала, які слова мала сказати, щоб показати ким для мене була Мінамі Акацукі. – Ти єдина, хто чула, як я співаю. Не він і не Хіґашіра-сан.
Я простягнула їй мікрофон.
Звичайно, мій намір був зрозумілий. Якщо я хотіла, щоб вона розкрила своє серце, то спочатку мала зробити це сама. Це те, що я винесла з найбільшого успіху і найбільшої невдачі мого життя.
Акацукі-сан кілька секунд мовчки дивилася на простягнутий мікрофон, але потім на її обличчі з’явилася усмішка, яка нічим не відрізнялася від її звичайної.
– …Нечесно. Це виглядає майже як погроза.
– Вибач.
– Все добре, бо це ти, Юме-чян, – весело сказала вона, без вагань взявши мікрофон. Вона швидко встала і повернулася до мене обличчям. – Ти сказала, що не будеш питати, але я скажу тобі, чому не співаю перед іншими.
Її дзвінкий голос луною покотився по кімнаті. Акацукі-сан весело засміялася:
– Це тому, що я не хочу бентежити інших тим, наскільки хороша. Запам’ятай це, Юме-чян!
Чистий і спокійний голос Акацукі-сан наповнив кімнату. Я втратила дар мови від того, наскільки прекрасним він був.
◆
– Пхах! Пхахахахахаха! Це жахливо, Юме-чян! Ти вкрала його боксери, серйозно?! Ти повна збоченка…! Ахаха!
– Я-я їх не карала! А підібрала! Я ніколи раніше не бачила спідньої білизни хлопця… Ти ж теж не бачила, чи не так?!
– Га? О, ні, в мене є той хлопець, пам’ятаєш? Я знаю його цілу вічність. Тож я бачила його спідню білизну. Ми навіть іноді перемо речі одне в одного.
– Хах? Той хлопець – це Каванамі-кун? Ем… я навіть не знала, що у вас такі стосунки.
– Ні-ні-ні! Ми просто купалися разом! Тільки до середньої школи!
– До середньої школи?! Хіба це має закінчуватися до початкової школи?! Щ-щось сталося? Ти в порядку…?
– Гм? А, так, все гаразд, але з іншого боку не зовсім…?
– О, надто багатозначно…!
Акацукі-сан пустотливо посміхнулася. О, то це так поводяться звичайні друзі дитинства? Що ж, запам’ятаю…
Втомившись співати, ми продовжили час і тепер жваво балакали. Спочатку ми обговорювали хлопців, з якими були близькі, але, можливо, через те, що у закритій кімнаті були лише дівчата – розмова почала зачіпати все пікантніші деталі… Я так розхвилювалася, що навіть розповіла про випадок зі спідньою білизною, який клялася забрати з собою до могили. Я мала якимось чином затулити собі рота…
– Твоя кімната знаходиться поряд зі спальнею Ірідо-куна, так? Ти коли-небудь чула від нього якісь дивні звуки?
– …Дивні звуки?
– Ну, якщо використати обхідний спосіб, то чи чула ти звуки порно з його кімнати?
– Хіба це обхідний спосіб?!
– Ахаха! Що ж, коли я була ще в середній школі, то прокралася в дім того хлопця…
Акацукі-сан ділилася захопливими розповідями про своє минуле – і час пролетів непомітно. Коли ми вийшли з караоке, то сонце вже сіло.
– Ого, уже зовсім ніч. Юме-чян, твої рідні хвилюватимуться?
– Гадаю, все буде нормально… Я повідомила мамі, але я маю бути дома до вечері, тож мушу йти.
– Он як… – із зітханням пробурмотіла Акацукі-сан, дивлячись на місто в обіймах ночі.
Я уявлення не мала, на що вона дивилася. Можливо, про спогади, які ми зробили сьогодні? Однак перш ніж я встигла розібратися, задзвонив телефон. Поглянувши на екран, я зрозуміла, що це був Мізуто. Зазвичай я проігнорувала б його дзвінок, але оскільки я поверталася о такій пізній порі, то вирішила відповісти.
– Алло?
– …Де ти?
Я на мить завмерла, почувши знайомий голос.
– Ми з Акацукі-сан щойно вийшли з караоке. Уже іду додому.
– Хмм…
Сам про це запитав, то чому його реакція така байдужа?!
Проте після душевної розмови я не відчувала великого роздратування. Замість я з усмішкою сказала:
– Що, хвилювався?
– …Ні.
– Або… ти думав, що я пішла з кимось на побачення?
– … – Щойно я подумала, що підловила його, як він сказав: – Якби це було так, то я більше хвилювався б за того, хто пішов з тобою на побачення, ніж за тебе.
– Га?
– Я б хвилювався, чи не завдаєш ти комусь клопоту.
…Цей хлопець був таким же ущипливим, як і завжди. Зазвичай подібне закінчувалося тим, що я злилася, проте цього разу я поглянула на Акацукі-сан.
– …Тобі не потрібно про це хвилюватися.
– Хм?
– Я знайшла когось, кому можу завдавати трохи клопотів.
Коли Акацукі-сан почула ці слова, її очі засвітилися і вона, радісно сплеснувши у долоні, стрибнула до мене, повисла на шиї і крикнула в телефон:
– Ось так. Вибач, Ірідо-кун!
В цей самий момент, як на команду, я завершила розмову.
Я поглянула на Акацукі-сан, вона подивилася на мене. Кілька секунд ми мовчки дивилися одна на одну, а потім вибухнули реготом.
– Ахаха!
– Хахаха!
– Пхахахахаха!
– Ахахахахахаха!
Я не могла сказати, з чого саме, але ми продовжували сміятися, поки ішли додому. Лише ми удвох серед нічного натовпу.
На нас була шкільна форма, тож нами могла зацікавитися поліція. Це був зовсім не жарт, але я була впевнена, що Акацукі-сан якось з цим впорається.
– Уже літні канікули. Чим ти хочеш зайнятися? – запитала я.
– Хм. Я точно не хочу іди туди, де до тебе будуть загравати, Юме-чян!
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥