Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
7.1 Колишня подруга дитинства самотня (…Ти мені більше не потрібний)
Це беззаперечний факт, від якого стигла кров у жилах, але коли я навчалася на третьому році середньо школи, то в мене був так званий хлопець. Скільки я себе пам’ятаю, він був моїм другом дитинства – людиною, яку цілком можна було сприймати за мого брата. Очевидно, що ми майже весь час були поряд.
Агов, ви коли-небудь були закохані у свого старшого брата чи, можливо, мали романтичні почуття до молодшого брата? Ну, я впевнена, що десь на світі були такі люди, але зазвичай першим коханням виступав родич, якого бачили дуже рідко. Так, насправді людина могла закохатися в когось, кого бачила лише кілька разів. Ось чому я ніколи не дивилася на цього хлопця з романтичним інтересом… принаймні до одного випадку.
Колись з’явився такий термін як «дитина з ключем». Так називали дітей, які постійно носили з собою ключ від дому, а їхні батьки ішли на роботу рано, а поверталися дуже пізно. Загалом в цьому не було чогось аж такого надзвичайного.
Коли я ще навчалася у початковій школі, то відмикала квартиру і завжди безмовно заходила всередину. Я ніколи не говорила «Я вдома», бо для цього не було причин – ніхто б мені не відповів. Звичайно, зранку, виходячи з квартири, я не говорила «До побачення» з тієї ж самої причини.
…Крім того, в мене не було друзів, з якими я могла спілкуватися.
Зізнаюся, я була дуже залежною людиною. Коли я розумілася з кимось, то чіплялася за цю людина так, ніби вона клеєм намазана і ні за що б не відпустила. Якби ця особа хоч на трішечки віддалилася б від мене, то я б почала нервувати і чіплятися за неї ще більше. Як приклад, можна пригадати недавні події з Юме-чян.
Тоді я не мала ні усвідомлення цього, ні контролю над собою… Тому всі трималися від мене на відстані – у мене навіть не було друзів, щоб разом ходити до школи і назад.
Коли я поклала шкільний портфель на диван у вітальні, а потім поглянула на обідній стіл, то побачила записку «Вечеря у морозилці». Зазирнувши туди, я побачила купу заморожених продуктів. Як завжди, вибір був багатим.
Я ніколи не сумувала через те, як я жила. Я вже звикла до цього, тому вважала, що це нормально.
Просто іноді…
– Що мені сьогодні з’їсти? – бурмотіла я собі під ніс.
Але ніхто не відповідав… і на очі наверталися сльози, бо мені доводилося їсти самій.
Я сіла на диван, взяла планшет, залишений на журнальному столику у вітальні, відкрила відеосайт, щоб переглянути нові відео з улюбленого каналу. Я дивилася їх, гойдала ногами і сміялася.
Саме так зазвичай проходили мої дні після повернення зі школи.
– …Привіт.
– Перепрошую за несподіваний візит!
Іноді я чула гучні голоси з сусідньої квартири.
Поруч зі мною жив хлопець на ім’я Ко-кун. Він був популярним і мав багато друзів, які приходили після школи. Його батьків майже ніколи не було в дома, але в Ко-куна був швидкий інтернет і багато ігор на приставці – ідеальне місце, де могли зависати хлопці.
Могло здатися, що ми не проводили час разом, але це було не зовсім так. Навіть тоді для нас не було чимось незвичним вечеряти разом… Однак він був справді товариським хлопцем, у якого були сотні друзів, тому час, яким ми проводили разом, поступово зменшувався.
Я мало що могла з цим зробити. Зрештою, здавалося, що він весело проводив час з друзями, а я не хотіла бути чіпкою, щоб не примусити його дратуватися, як це було з іншими моїми знайомими.
Цікаво, чи було б мені весело, якби до мене приходило стільки друзів, як до Ко-куна? Задумавшись над цим, я дійшла до висновку, що раз я погано читала атмосферу, то могла зробити щось дивне. Тому буде набагато легше проводити час самій і дивитися відео, де граються з котиками. Тож так ніхто не матиме про мене дивних уявлень.
– Каванамі, ти зустрічаєшся з Мінамі?
Одного разу з-за стіни раптово пролунав дражливий голос, від чого моє серце підскочило у грудях. Ми були в такому віці, коли ставити подібні питання було нормальним. Це був період дорослішання, тож усі знали про побачення, але насправді думали, що це просто хлопець і дівчина проводять час разом.
По суті, ми з Ко-куном проводили стільки часу разом, що його, звичайно, питали, чи зустрічаємося ми. Це був перший раз, коли я це почула, але цілком можливо, що він чув таке питання мільйон разів.
Мені стало цікаво, як він відповість.
Я не була дівчиною Ко-куна або щось таке, тому якби він сказав, що ми зустрічаємося, це могло навіть перетворитися на проблему. Він був дуже популярним. Якби інші дівчата почули, що ми зустрічаємося, то вони б стали знущатися з мене за те, що я не знала свого місця.
Думаючи про це тепер, я не могла повірити в те, наскільки дріб’язковою була. Тоді я думала лише про себе і власний комфорт. Це було грубо, особливо тому, що Ко-кун щиро піклувався про мене.
– Га? Це не так. Вона набагато краща за подружку!
В момент, коли я почула ці слова, тіло завмерло. Я не могла думати. Єдиний звук, що наповнив вуха, це калатання мого серця.
– Хіба це не означає, що вона тобі подобається?
– Ні! Наші стосунки не такі дурні! Це набагато краще, ніж зустрічатися!
Його голос зайшов у моє ліве вухо і вийшов із правого. Я навіть не зрозуміла, коли почало відтворюватися нове відео. Планшет упав на підлогу. Я, навіть не піднявши його, попленталася до своєї спальні. Там я упала на ліжко і схопила подушку.
– …а-а!! – притиснувши подушку до грудей, я закричала в неї і замахала ногами.
Моє обличчя було таким червоним, ніби я щойно повернулася з пробіжки. Жар у моєму тілі закручувався наче ураган, і я не мала жодного уявлення, як заспокоїтися.
Жодного шансу, що це не було кепкуванням. Він мав думати, що я дратую. Я не мала нічого проти того, щоб він збрехав, аби здихатися від них, але навіть так, Ко-кун сказав, що йому насправді подобалося бути зі мною.
Звичайно, він також міг дражнити їх у відповідь. Можливо, це була рефлекторна відповідь. Однак… це все-таки було дивно. Що він мав на увазі, коли говорив, що я «краща за подружку»?
Але… але навіть якщо я не знала, що він мав на увазі чи якими були його справжні наміри, я почувалася такою щасливою, що не знала, що робити. Я думала, що збожеволію.
О, можливо… це був той момент, коли в мені зламалося щось важливе.
Я подумала, що раз він так думав про мене, то, мабуть, ніколи не знайде дівчину, і це буде моєю провиною. Це було б так сумно. Мені стало дуже шкода. А раз так… то я прийняла рішення. Якщо він хотів дівчину, то все, що я мала зробити, це стати нею.
Ось так і було посіяне зерно нашого пекла.
◆
– Мммм, – почалися літні канікули, тож я каталася на своєму ліжку, обіймаючи подушку. – А, Юме-чяяяян!
Я зовсім не хвилювалася. Навіть якщо ми зараз не навчалися, я завжди могла зустрітися з нею. Однак я не взяла до уваги, якою серйозною людиною була Юме-чян. Вона старалася якнайшвидше закінчити з домашнім завданням, тому це означало, що я загалом проведу липень без неї.
Мені подобалося, що вона така старанна, але через це я опинилася в ситуації, коли не отримувала достатню дозу Юме-чян. В такі моменти я щиро ненавиділа Ірідо-куна, який жив з нею під одним дахом. Я намагалася зв’язатися з нею через Line, але хоча я довго чекала, не було жодних ознак, що вона прочитала повідомлення.
Якось так я провела ранок, але перед обідом пролунав дверний дзвінок. Дзвонили конкретно в мою квартиру, а не в чиюсь іншу. Стороння людина не могла потрапити до цієї багатоповерхівки без дозволу, тож, швидше за все, це мав бути сусід по поверху.
Чесно кажучи, я дуже не хотіла відчиняти двері, але оскільки мені доручили стежити за будинком, я не могла просто ігнорувати людей, які приходили, хай як неприємно було з ними мати справу.
– Іду-іду, – крикнула я, перестрибнувши через купи одягу, розкидані по вітальні, і попрямувала до вхідних дверей.
Я навіть не стала дивитися, хто там, а просто відчинила їх. У коридорі стояв сусід, якого я добре знала і найменше хотіла бачити.
– Йоу, – сказав він і підняв руку, щоб привітатися зі мною.
Біля входу до квартири стояв хлопець мого віку, він жив у сусідній квартирі. Це був Каванамі Коґуре.
– … – я безмовно зиркнула на нього і спробувала зачинити двері.
– А, постривайте, дамочко, – але Каванамі, ніби настирливий продавець, поставив ногу так, щоб я не змогла зачинити двері.
Я мертвими очима подивилася на його дурнувату посмішку.
– …Чого тобі? Ти намагаєшся силою проникнути до квартири дівчини, га? Хочеш, щоб я викликала поліцію?
– Я тут не тому, що сам захотів. Твоя мама попросила мене наглянути за собою, бо її деякий час не буде дома. Хоча ти маєш навички прибирання і таке інше, але, коли настають довгі вихідні, ти зазвичай ними не користуєшся.
– Це не так…
– Ти у дзеркало дивилася? У тебе гніздо на голові, сорочка вивернута навиворіт і ти навіть не носиш бюстгальтер… О, стривай, думаю, він тобі взагалі не потрібен.
– Допоможіть! Ряту…
– Стулися! Ти заважаєш сусідам! Крім того, вони вже знають, що ти брешеш!
– Мгммм, ммфф!
Каванамі закрив мені рота рукою й увірвався всередину. Поводиться як справжній грабіжник! Єдиний вихід – ударити його в промежину.
Бам! Але моя нога зустрілася з твердим предметом.
– Вибачай, але я прийшов підготовленим.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥