Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
7.2 Колишня подруга дитинства самотня (…Ти мені більше не потрібний)
– Грррр…!
Віри не йму, що не можу використати один і той самий метод знову і знову. Цей хитрий виродок…
Я швидко зрозуміла, що намагатися його вигнати – абсолютно марна справа, тому повернулася до вітальні.
– Прийшов перевірити, так? Ну, гаразд, роби що хочеш. Вперед.
– Дякую, так і зроблю. Ух… – щойно Каванамі зайшов до вітальні, то видав такий звук, ніби знайшов мертвого кота. – Боже… Ти принаймні могла викинути порожні чашки з-під локшини.
– Стулися… – я відштовхнула ногою коробку з перекусом, що була на моєму шляху, і бухнулася на диван.
Він поводився так самовпевнено, хоча це я була тою, хто піклувався про нього… Але раз йому так хочеться подбати про мене, то я скористаюся цим і залишу прибирання на когось іншого.
Каванамі взяв мішок для сміття і почав скидати весь непотріб, що був на підлозі. Ну, звісно, він знав, де лежать мішки для сміття, навіть якщо я йому про це нічого не говорила. Я лежала животом на дивані і бавилася зі смартфоном, безтурботно махаючи ногами.
Через деякий час Каванамі кинув на мене розчарований погляд:
– Слухай, проявляй обережність стосовно того, що ти дозволяєш іншим бачити, добре?
Сьогодні я була одягнута у сорочку великого розміру. Саме так, я була лише в ній. Знизу не було нічого, крім трусів. Щоб ходити вдома цього було більш ніж достатньо. Просто і зручно. Мене не хвилювало, як я виглядала перед ним.
Однак Коґуре-кун із сім’ї Каванамі, що жила по сусідству, схоже, не міг відірвати погляду від моїх стегон, які ледве прикривала сорочка. Охо?
– Мені так шкода, якщо мої красиві ноги викликали в тебе збудження. Можеш піти додому і подбати про свою потребу, якщо тобі важко.
– Хороша ідея. Сьогодні я в настрої для великих грудей, а тут я їх точно не отримаю.
– Я тебе вб’ю!!
Я кинула в нього подушку. Каванамі легко її спіймав і кинув назад на диван.
Коли він почав збирати скинутий одяг, то скривився, піднявши дещо з підлоги.
– Ух, ти серйозно залишаєш свої трусики тут?
– Не кради їх. Вони закінчуються.
– Бо ти набрала вагу?
– Бо я їх не прала!
– Це не набагато краще.
Мені набридло бавитися з телефоном, тому я повернулася на дивані і почала спостерігати за тим, як Каванамі діловито наводив лад у кімнаті.
– Слухай…
– Що?
– Як ти можеш так нехтувати собою і здіймати такий галас, коли справа стосується інших людей?
– Хто б говорив. Твоє місце просто втілення нехтування собою.
– Ти здіймаєш галас, коли справа стосується Ірідо-куна.
– Ти поводишся так само, коли мова заходить про Хіґашіра. Я чув усе про поради, які ти намагалася їй дати.
– …Оскільки ми виросли в однаковому середовищі, гадаю, ми маємо схожі особистості.
– Га? Ти про нас говориш? – фиркнув від сміху Каванамі. – Якщо ти намагаєшся мене розлютити, то в тебе гарно виходить.
…Що ж, це правда, ми не схожі. Хоча ми з цим хлопцем росли, ніби брат і сестра, але в основі своїй були різними людьми. Він був душею компанії, чого про мене сказати не можна.
– Тц, як дратуєш.
– Закінчуй з цим. Я приберу трохи, а потім піду. В мене на сьогодні є плани.
– Га? Плани? У тебе з’явилася дівчина, чи що?
– Ти нариваєшся? Нариваєшся, га?
Я засміялася. Мені добре відомо, що через свій стан він фізично не міг знайти дівчину… То що ж він намагається приховати від мене?
– До мене прийде гість. Ця людина не галасує, тож не хвилюйся.
– О, то це хтось тихий, га?
– Так, і ти його добре знаєш, – губи Каванамі викривала посмішка. – Це Мізуто-кун з сім’ї Ірідо.
Коли я сказала, що теж хочу приєднатися, він негайно відмовив. Мені хотілося побачити, як Каванамі відреагує, якщо я спробую фліртувати з Ірідо-куном, але Ірідо Мізуто відштовхне мене навіть не змінившись в обличчі. Аж сльози наверталися на очі від думки, що він на мене не реагував. Хоча, звичайно, це несерйозно.
Я б хотіла, щоб Ірідо-кун зійшовся з Хіґашірою-сан, так би Юме-чян залишилися вільною – і я нарешті могла би бути з нею! О, мені так хочеться спати в одному ліжку з Юме-чян…
Поки голова була забити цими думками, я почула, що з коридору долинули голоси. Схоже, прийшов Ірідо-кун. Голоси наблизилися до дверей сусідньої квартири, однак вони були приглушеними, тому я не могла почути їхньої розмови. Що ж, звукоізоляція тепер була кращою, ніж раніше.
Ірідо-кун рідко приходив до Каванамі. Мені було цікаво, з якою метою він прийшов, але той хлопець нічого мені не сказав. Якби я була на місці Ірідо-куна, то навіть не подумала б піти з дому, де була Юме-чян, лише для того, щоб прийти до Каванамі. У нього мала бути якась мета.
– ………
– ………
Я притулилася вухом до стіни, але могла чути лише приглушене гудіння голосів. Про що вони там розмовляли? Так близько і водночас далеко – мене раптом наповнила відчайдушна цікавість.
– Хмм, де ж… – я пішла до шафи і почала нишпорити там. Це було місце для зберігання всякого непотребу, яким я більше не збиралася користуватися, але пам’ятала, що там звалено. – А, ось воно!
Із дна сховища для мотлоху я дістала машину у формі коробки з навушниками і мікрофоном, що нагадували стетоскоп, – це пристрій для прослуховування. Він міг вловлювати вібрації крізь стіну і точно сприймати звуки з іншого боку. Не надто дорогий, я купила цей пристрій у середній школі, назбиравши грошей.
Я гордо змахнула з нього пил і віднесла до стіни у вітальні. Перемкнувши вимикач, я переконалася, що він працює належним чином, надягла навушники і притулила до стіни мікрофон у вигляді стетоскопа.
– …Та ти жартуєш. Це буквально втілення мрії кожного старшокласника.
– На тому боці трава завжди зеленіша. Твоя ситуація здається мені дуже сприятливою Я заздрю тому, як легко ти це сприймаєш.
Тепер я чітко чула, про що говорили Каванамі й Ірідо-кун – саме в такому порядку пройшов обмін фразами між ними. Але я поняття не мала, про що вони розмовляли.
– Що ж, я розумію, про що ти. Люди завжди відчувають заздрість, не бачачи повної картини. Я б не був проти помінятися з тобою на один день.
– …Ні, чесно кажучи, не думаю, що я хотів би коли-небудь це зробити.
– …
– Хей, припини посміхатися мені. Ти мене лякаєш. Я не те мав на увазі. Я не хочу, щоб хтось інший відчував біль спільного проживання під одним дахом з тією дівчиною. Це все.
– Угу, знаю, знаю.
– Ти абсолютно точно мені не віриш…
Хмм… Невже Ірідо-кун прийшов сюди, бо хотів втекти з дому? Можливо, через те, що почалися літні канікули, він тепер постійно бачився з Юме-чян і зрештою так від цього втомився, що захотів утекти кудись? Як чудово! Якщо тобі це так не подобається, поміняйся зі мною!
Якби він почув те, що я сказала, то негайно б скривився. Я знаю! Він такий клопітний хлопець!
– Гаразд, чому б тобі не заплатити за те, що я дозволяю відпочивати тут? – голос Каванамі став голоснішим і чіткішим.
– Мені не подобається, як ти це сказав… Але гаразд, це частина нашої угоди.
– Зараз літні канікули. Закладаюся, у тебе є для мене багато цікавих історій!
– Ні. Припини, це огидно. Ми живемо разом уже чотири місяці. Ризикованих подій, на які ти сподіваєшся, більше не було.
– Це не обов’язково має бути ризикована подія, я просто хочу дізнатися епізоди з вашого щоденного життя. Як, наприклад… що ви робите на обід? У школі ви обоє мали по коробці з обідом.
– О, точно. Було дещо. Днями та дівчина спробувала сама приготувати обід.
Домашня їжа, приготована Юме-чян?!
– Її палець мало не приєднався до смаженого рису, який вона намагалася зробити. Зрештою мені довелося нарізати для неї овочі.
Е… хвилинку… тоді…?
– …Тобто, Ірідо… ти хочеш сказати, що ви з нею стояли поруч на кухні?
– Так? Як би інакше ми готували їжу?
Шкряяяяяб!! Перш ніж я усвідомила, мої нігті вчепилися у стіну. Звук передався на мікрофон і задзвенів у вухах, завдаючи мені шкоди.
– То… яким був смак?
– А ти як думаєш? Звичайно, це було жахливо. Страва так обгоріла, що, здавалося, їси попіл.
Бісів щасливчик!!! Якщо ти це так ненавидиш, то я можу…
– …Але це було набагато краще, ніж минулого раку, коли вона намагалася готувати.
Його голос був різким, але з відтінком гіркоти. Мені цього вистачило, щоб зрозуміти. Насправді це було дуже смачно!
– Ірідо… про всяк випадок, я маю дещо запитати.
– Що?
– Ти ж сказав їй, що цього разу вийшло набагато краще, ніж раніше?
– Га? Звісно, ні. Ти уявляєш, що станеться, якщо вона задере носа?
– Скажи їй!! – в один голос сказали ми з Каванамі.
Я просто не могла стримуватися. Звичайно, мені грало на руку те, що Ірідо-кун втрачав очки з Юме-чян, але мені було її шкода.
– …Хм? Ти чув цей голос?
– О, е, це, мабуть, голос з відео або щось таке. У будь-якому випадку, у тебе є ще щось для мене?
– Ще щось, хм… На початку липня в її кімнаті зламався кондиціонер, тому, чекаючи, коли його полагодять, вона проводила багато часу зі мною у вітальні. Іноді, коли я піднімав очі, то бачив, що вона дрімала на дивані.
Від кожного епізоду, про який Ірідо-кун розповідав так, ніби в цьому не було чогось особливого, я починала скрипіти зубами. О, якби ж я була на його місці! Це був би найщасливіший місяць мого життя!
Мені здавалося, що я ось-ось заплачу кривавими сльозами, але я не могла дозволити собі пропустити хоча б один дорогоцінний епізод про домашнє життя Юме-чян, особливо тому, я страждала на дефіцит Ірідо Юме.
Моє серце стискалося від заздрощів і підскакувало від хвилювань, я відчувала, що п’яніла від емоцій, які кидалися з боку в бік.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥