Звільнити цю відьму. Розділ 143

Англійська назва новели: Release That Witch

Автор: Ер Му (Er Mu)

Рік: 2016

Статус: закінчено

Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)

Переклад: у процесі

Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі

Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?

Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.

То ж, нехай почнеться його подорож.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.

Особливу подяку за появу перекладу цього роману висловіть D. Gromyko.

Звільнити цю відьму

Звільнити цю відьму. Розділ 142.

Розділ 143. Переселенці

Вітрильник із фортеці Лонгсонг повільно пришвартувався до причалу Прикордонного Міста.

Після того, як трап опустили, люди на вітрильнику почали спускатися по ньому, несучи всі свої речі. Більшість із них уперше ступали на цю дивну землю, і вирази їхніх облич здавалися дещо ошелешеними, а підганяння моряків за спиною посилювало неспокій.

Коли натовп почав проштовхуватися вперед, жінка середніх літ випадково послизнулася, втратила рівновагу і мало не впала з трапу. Інша жінка зробила крок уперед, схопила її за зап’ясток і допомогла повернути рівновагу.

– Дя… дякую, – врятована не один раз висловила подяку, притиснувши руку до грудей від пережитого переляку.

Інша жінка лише всміхнулася і махнула рукою, показуючи, що це дрібниці.

Фейрін Сіерте, який чекав на пристані, з першого погляну розпізнав у натовпі цю вправну молоду жінку – майбутню зірку театру фортеці, Ірен, його кохана дружина. На ній була біла сукня, а її довге волосся зібрано на маківці, вона завжди виглядала такою гарною і вишуканою.

Перший лицар західного регіону ледь стримував своє хвилювання, і коли вона безпечно ступила на пристань, він швидко пішов уперед та міцно обійняв її, ігноруючи погляди та слова людей навколо. Ірен була здивована, а впізнавши Фейріна, ніжно відповіла на його обійми.

– Я була налякана, коли почула новину про поразку армії герцога. Я хотіла зустрітися з тобою у фортеці Лонгсонг, але, на жаль, у мене не було такої можливості. – Прошепотіла вона на вухо лицареві. – На щастя, ти живий і здоровий.

– Я був ув’язненим у темниці замку лорда, охорона не могла пропустити тебе туди, – Фейрін випустив дружину з обіймів. – З тобою нічого не сталося за цей час?

– … – вона трохи помовчала, – я покинула театр.

Фейрін одразу зрозумів значення слів дружини. Коли він був першим лицарем західного регіону, тільки герцог наважився протягнути до неї руки. Тепер, коли він полонений принца, тим чоловікам, які жадали Ірен, більше не потрібно приховувати свої злісні наміри, вони один за одним були готові до нападу. Піти в такий момент працювати у театрі – це як відправити вівцю в пащу тигра.

– Все добре, у мене тут є робота і зарплата немаленька, – заспокоїв він. – Ходімо додому, поговоримо.

– Додому? – Ірен виглядала дещо здивованою. – Нам не потрібно жити окремо?

Загалом, більшість полонених, яких не стратили і за яких не дали викуп, були рабами, вони в основному жили в наметах і бараках, купа людей, ліжком для яких слугувала земля, покрита соломою. До родин полонених ставилися не набагато краще. Жінки також жили у спеціальному таборі, та мусили спати на землі. Поки чоловіки працюють, дружини відповідають за прибирання бараків або наметів, нагрівання води, приготування їжі та прання.

Подумавши про це, Фейрін був вельми зворушений: на фермі біля фортеці у неї принаймні була одна простора кімната зі зручним ліжком та м’якою ковдрою. Та все одно заради нього вона вирішала сама приїхати до Прикордонного Міста. Навіть якби їй довелося жити в маленькому будинку чи наметі з іншими жінками та щодня займатися важкою роботою, вона не відступила.

– Я тепер вчитель, – він забрав сумку Ірен і взяв її за руку, ведучи до нового культурного району. – Вчителі отримують безплатне житло.

Щиро кажучи, коли він уперше почув, як Його Високість розповідав про ставлення до вчителів, то не мав великих сподівань – йому, як полоненому, вже добре мати кімнату. Навіть якщо це старий і дірявий дерев’яний будинок, він би сповнився радістю, якщо відремонтувати дім своїми руками. Але Фейрін був здивований, житло, призначене вчителям, було таким… впорядкованим.

Коли заходиш у новий район, вулиця стає просторішою, земля вкрита сіро-білим гравієм, з плоскою поверхнею, тож навіть після тривалої ходьби ноги не болітимуть. Фейрін спочатку не розумів такого підходу, вважаючи, що це даремна витрата часу і сил каменярів. Спочатку він не зрозумів причини, поки після сильного дощу вода не потекла по канавках між каменями, після чого стікала в дренажні канали з обох боків. Порівняно з вулицями фортеці Лонгсонг, які після дощу робилися брудними і повними калюж, такі вулиці, очевидно, набагато кращі.

Ірен роззирнулася і з деяким сумнівом запитала:

– Тут всі будинки виглядають новими, ти пішов не тою дорогою?

– Ні, люба, ми майже не місці.

За два повороти Фейрін Сіерте й Ірен зупинилися перед двоповерховою цегляною будівлею.

– Ось воно.

– Де? – вона двічі повела головою туди-сюди, перш ніж перевести погляд на новеньку будівлю перед ними, на яку дивився лицар, Ірен недовірливо прикрила рот рукою. – Невже… весь цей будинок – наш дім?

– Звичайно, ні, – засміявся він. – Це будинок вчителів. Наше житло знаходиться на другому поверсі. Ходімо всередину.

Діставши ключ, щоб відчини двері, Фейрін взяв дружину за руку і зайшов до нового дому – їхнє житло має передпокій, дві спальні та дві додаткові кімнати з усім необхідним. Кімнати хоч і маленькі, але несподівано зручні. Чи це оздоблення передпокою, чи планування спалень – все гарно. І тепер, коли поряд Ірен, цей дім став ще досконалішим.

– О небо, а тебе точно в полон взяли? – Ірен не могла стриматися, вона забігла до кожної кімнати, уважно все роздивляючись, схвильована, немов дитина. – Віднині ми будемо жити тут?

– Так, звісно, – усміхнувся Фейрін, він дістав із шафи хліб і сир та поклав їх на стіл. – Ти нічого не їла на вітрильнику, еге? Нумо спершу поїмо, бо пізніше мені треба йти на роботу.

– Точно, ти тепер учитель, – Ірен підбігла до чоловіка. –  Дітей якої дворянської сім’ї ти навчаєш?

– Не дворян, а підданих Його Високості.

– Підданих? – вона була приголомшена. – Чого ти їх навчаєш?

Фейрін взяв книгу, що була неподалік, і протягнув її дружині:

– Навчаю їх читати і писати, це… підручник, який дав мені Його Високість.

Коли він вирішив стати вчителем, то хвилювався, що не зможе з цим впоратися – адже цю посаду зазвичай займають вчені та талановиті сиві старці. Однак Його Високість безтурботно сказав, що треба вчити за цим підручником. Коли Фейрін побачив так званий підручник, то усвідомив, що навіть навчання читанню і письму можна вдосконалити аж до такої ступені.

Тут є все: від методики навчання до змісту уроків. На першій сторінці також міститься десяток поширених запитань від учителів-початківців, наприклад, як стати хорошим вчителем? Як зацікавити учнів навчанням? Як перевірити результати навчання? Відповіді були легкі та прості, та давали ясне відчуття розуміння. Ще до початку уроків ця книга дуже сподобалася Фейріну.

Ірен, схоже, відчувала те саме. Вона провела багато часу в театрі, а тому прочитала більше книжок і сценаріїв, ніж Фейрін. Лицар не раз говорив, що із зовнішністю і розумом його дружини, якби вона народилася у знатній родині, то неодмінно стала жінкою, яка б зробила цей світ кращим. Видатною жінкою, яку б знали усюди в західному регіоні.

Перегорнувши кілька сторінок, Ірен раптом підняла голову і запитала:

– Ти раніше сказав… що зарплата вчителя непогана?

– Двадцять срібних вовків на місяць, зі щорічним зростанням на 5 срібних вовків.

– Тут немає театру, так?

– Не… ма, – завагався Фейрін, він уже здогадався, про що думає його дружина.

Звичайно, Ірен закрила книгу й усміхнулася:

– Тоді я теж хочу бути вчителем, так само як і ти, любий.

>>Розділ 144<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є PatreonМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати хвилинку по сайту. Вам неважко, мені приємно.

Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.