Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу перекладу цього роману висловіть D. Gromyko.
Звільнити цю відьму. Розділ 209.
Розділ 210. Іти чи залишитись?
– Ароматизоване мило? – вона взяла один брусочок, піднесла до носа і понюхала. Справді чути запах троянд.
– Так, важко уявити, що до того, як воно стало таким, це була липка маса. Щоб у мила був насичений аромат, Його Високість також додав парфуми.
Мей підсвідомого глянула на ціну, вказану на папірці. З ціною у 25 срібних вовків за штуку товар можна вважати розкішшю, але якщо порівняти з високою ціною на парфуми, то це надто мала ціна.
– Ти впевнений, що додавали парфуми? Коли я виступала у столиці, один дворянин подарував мені три флакони парфумів. Кожен флакончик був розміром з великий палець, але ціна кожного була більше п’яти золотих драконів. Для такого великого шматка мила потрібно додати принаймні половину флакончика, так?
– Справді? – Картер здивувався. – Парфуми такі дорогі?
– Звичайно, – Мей закотила на нього очі, – це один із найпопулярніших продуктів столичної гільдії алхіміків. Крім кришталевого скла, парфуми це найбільш продаваний продукт. Я чула, що, за винятком партії, яка іде королівській родині як данина, щороку на ринок надходить близько тисячі флакончиків парфумів. Люди, які можуть дозволити собі купити щось подібне, це дворяни вищого класу або заможні купці. Якби мені їх не подарували, я б не змогла купити й одного флакончика з винагородою за кілька вистав.
– Але я не думаю, що Його Високість використовує якісь рідкісні матеріали для створення парфумів… О, якщо пригадати, він, здається, говорив, що парфуми зроблені з цукрової тростини? – побачивши здивоване обличчя Мей, Картер пояснив: – Цукрова тростина це солодка рослина з фіордів, вона нагадує паличку, коли кусаєш її, то рот ніби наповнюється солодкою водою. Зараз цукрову тростину висаджують лише на задньому дворі замку. Наступного разу я спитаю принца, чи можна взяти з собою одну паличку.
І ось знову Його Королівська Високість… Після того, як Мей приїхала в місто, ім’я, яке вона чула найчастіше, було ім’я Роланда Вімблдона. Чи це Ірен, чи Картер, вони завжди згадували його, коли говорили про зміни в містечку. Здається, що принц знає все. Усі ці новинки створив він.
Невже на світі справді є така обізнана людина? Вона скептично ставилася до цього, до того ж для отримання нових знань потрібен час, хай там якою розумною є людина. Чи це столиця, чи фортеця Довга Пісня – визнані вчені це люди з сивим волоссям. У західному регіоні навіть є приказка: що довша борода, то більші знання. Звідки принц, якому всього лише трохи за двадцять, міг стільки знати?
Поки Мей так думала, вираз її обличчя залишався звичайним:
– Не треба. Якщо цю рослину використовують для виготовлення парфумів, то це рідкісна культура. А ще є формула виготовлення парфумів, яку можна продати за захмарною ціною в будь-яку алхімічну майстерню, ти маєш мовчати про це, навіть якщо щось побачиш. Нікому про це не розповідай.
– Гаразд, – відповів Картер, діставши хусточку і загорнув у неї чотири брусочки мила.
– Хочеш купити так багато?
– Одна людина не може купити більше двох штук. Ми вдамо, що купуємо окремо, а коли вийдемо, я віддам їх тобі. Не сперечайся. – Лицар підняв руку, зупиняючи слова, що готові були зірватися з губ Мей. – Коли в мене закінчиться мило, я можу звернутися до принца, щоб отримати нове, але мило тут дуже швидко розходиться. Тому складно вгадати, коли з’явиться нова партія. А маючи чотири штуки ти зможеш використовувати їх дуже довго.
Мей подивилася в його серйозні очі й відчула, ніби щось опалило її серце. Дуже довго… так? Вона стиснула губи і мовчки спостерігала, як лицар загортає мило.
– Раз ми тут, ходімо подивимося на інші товари, – сказав він з усмішкою, тримаючи в руках хусточку з милом.
……
Коли вона повернулася до свого «дому» у Прикордонному Місті за вікном уже згущувалися сутінки.
Останні промені західного сонця проникали крізь вікно, фарбуючи меблі в будинку в помаранчево-червоний відтінок.
Коли Мей вирішила залишитися у містечку для подальшої участі у п’єсах, вона отримала стільки ж кімнат, як в Ірен. Хоча площа була невеликою, кімнати були повністю умебльовані.
Вона виклала на стіл всі новинки, що купила на великому ринку. Крім чотирьох брусочків мила, була ще пляшка алкоголю.
Ця пляшка випивки відрізнялася від звичайного елю і вина в тавернах, рідина майже не має кольору, вона настільки чиста і прозора, що нічим не відрізняється від води. Мей пригадала, як в описі говорилося, що цей напій називається – білий лікер. Він має високу концентрацію, тому його не можна пити у великих кількостях.
Білий лікер. Вона усміхнулася. Напій відповідав своїй назві.
Витягнувши дерев’яний корок, Мей налила собі чашку. Піднявши її, вона відчула різкий запах, що примусив нахмуритися. Але щойно різкий запах розвіявся, до її ніздрів долинув букет ароматів, солодких і м’яких, абсолютно не схоже на запах неякісного розбавленого вина в тавернах.
Акторська гра вимагає повної зосередженості, тому вона рідко ходила в таверни. Лише у випадках, коли п’єса має великий успіх і колектив театру разом йшов святкувати, Мей дозволяла собі випити склянку чи дві. Відчуття сп’яніння непогане, але, спостерігаючи за поведінкою багатьох акторів, що напилися до втрати самоконтролю, вона завжди стежила за тим, щоб не перейти ту межу, за якою вона не може тверезо мислити.
Однак зараз у Мей є сильне бажання напитися, інакше вона б не купувала цю дорогу пляшку алкоголю, попри поради Картера не брати такий міцний напій. Вона чула від інших акторів, що стан сп’яніння може відкинути зайві думки і тривоги, дозволяючи побачити справжню відповідь. Тому Мей захотіла спробувати.
Мей заплющила очі, підняла голову і відпила з келиха. Раптом у її горлі вибухнуло пекуче відчуття, і лікер, який вона не проковтнула, вилетів з рота. Вона закашлялася, на очах виступили сльози.
Прокляття, це справді випивка?
Коли пекуче відчуття повністю згасло, вона куснула губу і спробувала ще раз – цього разу Мей відпила ковточок. Після короткого пекучого відчуття, вона відчула насичений і м’який смак. Ці почуття змішувалися, важко сказати це було смачно чи ні, але напій викликав у неї дивне відчуття.
Уже через чверть години Мей відчула, як паморочиться голова.
Вона дістала з кишені залізну коробочку розміром з кулак, відкинула кришку і побачила себе у дзеркалі. Це люстерко відрізняло від бронзових чи срібних дзеркал: його поверхня гладка без подряпин, а її відображення надзвичайно чітке, тож це має бути дуже дорога річ. У дзеркалі Мей бачила власні розпашілі щоки та збентежений погляд.
Це був подарунок лицаря перед тим, як вони розійшлися у різні боки. Вона хотіла відмовитися, але він так швидко розвернувся і пішов, що не дав їй можливості повернути подарунок. Відійшовши на певну відстань лицар обернувся і помахав на прощання. Якщо говорити серйозно, коли Картер Ланніс мовчить, то з такою зовнішністю його можна вважати ідеальним чоловіком, але якби він не був таким балакучим вона навряд чи залишилася тут.
Отже, чи справді вона планує осісти тут? Далеко від галасливого міста, починати знову в цьому віддаленому містечку, де єдині, хто її знає, це члени трупи… Через страх перед невідомим їй було складно прийняти рішення.
Мей розгорнула лист, що лежав на столі вже кілька днів, його через Ірен передав принц, а сам лист написав управитель фортеці Педро. З листа вона дізналася, що театр фортеці оголосив її зниклою безвісти, а сам Педро сподівався, що вона повернеться до фортеці, щоб продовжувати виступати.
Його Високість не приховув цієї інформації, він давав їй право вибору.
Мей допила лікер з келиха, і її зір потроху затуманювався.
Вона, хитаючись, побрела до письмового столу, розгладила аркуш паперу і почала писати відповідь.
У думках, що нагадували морські хвилі, які накочуються на берег, вона почергово бачила театр фортеці, Ірен, Фейріна Сіерте, радісний натовп на міській площі та третьосортних акторів, які більше не відчували трепету перед нею… Нарешті ці образи почали повільно зникати, залишаючи лише спогад про Картера Ланніса, який з усмішкою запрошував її.
«Пані Мей, чи можу я запропонувати вам напій?»
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.