Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу перекладу цього роману висловіть D. Gromyko.
Звільнити цю відьму. Розділ 213.
Розділ 214. Подорож до столиці
Торговий флот прямував на північ річкою Червона Вода, минув місто Срібного Сяйва та увійшов до великого каналу, що веде до столиці.
Таса пригадав, як читав про це у «Хроніках Сірого Замку». Двісті років тому тут була пустка. Щоб перевозити срібло з копалень до столиці Вімблдон I скликав гільдію каменярів і майже 10 тисяч різноробів. Знадобилося 20 років, щоб прокопати цей канал, який з’єднує столицю та срібні копальні. Навколо срібних копалень поступово зростало місто, яке пізніше король назвав містом Срібного Сяйва.
Проте нинішні краєвиди, що пропливають перед його очима, складно пов’язати з пусткою двохсотлітньої давнини: обабіч каналу розкинулися пишні сільськогосподарські угіддя, а трохи далі виднілися села. Це нагадало йому про головну королівську дорогу Прикордонного Міста. Коли її зроблять, то, очевидно, підніжжя Непрохідних гір стане густо заселеним.
– Я чула, що раніше ти жив у столиці. – Пролунав позаду жіночий голос.
Таса повернув голову і побачив Марґорі, власницю каравану. Він кивнув:
– До того, як я став охоронцем у палаці, я жив у середмісті.
– І як тобі повертатися назад?
– По правді, почуваюся нормально, – сказав він, – якби не бажання Його Високості я б волів залишитися у Прикордонному Місті. Хоча столиця процвітає, люди відчувають там задуху.
«Особливо це стосується дворян нижчого рівня», – подумав Таса.
– Справді? – Марґорі усміхнулася. – Як багато тобі відомо про принца Роланда?
– А що таке? – від цього запитання він відчув морозець по шкірі.
– Я вважаю, що він справді неймовірна людина. У столиці він має дуже погану репутацію, ти теж мав чути купу пліток про нього, але у Прикордонному Місті… він зовсім не такий, як говорили чутки. Його поведінка і думки непередбачувані, – вона зробила паузу, – наприклад, парова машина доводить, що він володіє неймовірними знаннями і талантами, навіть ці солдати, яких він тренував, – чому вони так відрізняються від інших?
Таса поглянув на солдатів першої армії, що сиділи на палубі. Враховуючи, що вони мають максимально приховувати свою діяльність, солдати не були озброєні рушницями і не носили уніформи, натомість вони одягнули різноманітну шкіряну броню, а за спиною мали дерев’яні списи, завдяки цьому вони виглядали як інші охоронці каравану. Більшість із них уперше опинилася так далеко від західного регіону і, хоча вони з цікавістю роззиралися навколо і багато говорили, але жоден не зняв взуття і не відклав зброю.
З іншого боку, більшість найманців каравану пішли до кают, ховаючись від сонця, а троє чи четверо з них, які залишилися на палубі, зняли взуття, відклали вбік зброю і лягли в тіні.
– Насправді, я не знаю чому так. – Безпорадно сказав Таса. Справа не в тому, що він хоче щось приховати, а в тому, що він справді не знає. Відтоді, як четвертий принц прибув до Прикордонного Міста, він став іншою людиною, і це повністю відрізнялося від того, яким він був раніше. – Можливо, Його Високість раніше маскувався.
– О… справді? – Марґорі більше ніяк не зреагувала на його відповідь. Вона трохи помовчала, а потім раптом показала пальцем уперед: – Поглянь, це міська стіна столиці. Ми майже на місці.
Вдалечині виднілося щось туманне і блакитно-сіре. Вже з такої відстані людина відчуває велич міської стіни. Це найвидатніша робота гільдії каменярів до того, як їх розпустили. Вона не має собі рівних у Сірому Замку у висоті й товщині. Таса навіть чув, що усередині міської стіни є кімнати, де можуть відпочивати до тисячі солдатів, які забезпечують безперебійне патрулювання та швидку підтримку.
Коли міська стіна чітко постала перед очима Таси, в його поле зору також потрапили постаті біженців.
На околицях столиці зібралося багато мирних жителів, вони побудували вздовж міського муру простенькі хатки. З розкладених багать біля хаток у небо підіймався білий дим, ніби вони готували кашу. Поки що цим людям є що їсти, колір їхніх облич непоганий. Однак столиця не допомагатиме їм постійно, коли дворяни заберуть всіх працездатних людей, вони пришлють війська, щоб прогнати цих людей.
– Що плануєш робити? – з цікавістю запитала Марґорі. – Пошлеш солдат Його Високості, щоб вони поширювали новини між людей?
– Ні, це буде неефективно, а ще приверне небажану увагу. – Таса похитав головою, потім додав: – Якщо хочеш зробити щось у столиці, то потрібно або підкупити чиновників, або найняти щурів. Ви вже повинні добре знати це.
– І то правда, – засміялася вона, – я хотіла дати тобі кілька порад, але, здається, у цьому немає потреби. Тож, якщо тобі знадобляться гроші, просто приходь до мене. – Марґорі протягнула йому знак. – Щойно ти покажеш це, керівник магазину негайно зв’яжеться зі мною. Звичайно, суми менше ста золотих драконів можна отримати просто показавши його.
– Дякую. – Таса взяв знак. Це насичено-червоний, але прозорий камінь і з рядком вигравіюваних слів, яких він ніколи не бачив.
– Можеш не дякувати, – засміялася вона, – принц поверне мені гроші з відсотками.
Коли вони прибули в порт, до якого вів канал, Таса наказав солдатам першої армії залишитися на околицях столиці та чекати новин від нього. Наразі їхнє завдання полягало у тому, щоб максимально уникнути уваги з боку патрульних загонів столиці, поки сам Таса разом з караваном заїде до міста. Коли вони проходили крізь ворота, то він помітив, що охоронці були набагато суворішими у перевірках, ніж раніше, вони явно не бажали, щоб біженці зі сходу потрапили до міста.
Увійшовши до міста, перше, що він побачив, це ряд високих шибениць.
На них висіли тіла чотирьох жінок зі зв’язаними за спиною руками. Під пекучим сонцем від них жахливо смерділо. Від цієї сцени Таса нахмурився.
– Тіфіко розпочав полювання на відьом у місті, це ті нещасні, яких спіймали. – Марґорі зітхнула. – Хоча буде неправдою так казати. Дворяни просто втомилися від забавок з деякими відьмами і скористалися цією можливістю, щоб він них позбутися. Важко сказати, що краще: сидіти у темній замкненій кімнаті, чи якнайшвидше звільнитися від болю… У будь-якому разі, сподіваюся, вони можуть спочити з миром.
За півроку у Прикордонному Місті Таса зрозумів, що відьми не такі вже і грішниці, як проповідує церква, вони нічим не відрізняються від звичайних людей, крім дивовижних здібностей. Судячи з фігур повішених жінок, наймолодшій з них було всього лише 14-15 років. Від цього він відчув тяжкість на серці, відчуття задухи поверталося.
За винятком біженців за міською стіною, столиця майже не змінилася за шість місяців. За винятком головної дороги, що вела до палацу і була вимощена синім камінням, інші дороги були ґрунтовими. Пекуче літнє сонце утворювало тріщини на землі, а коли повз проїжджали карети, у повітря здіймалася хмара жовтого пилу. Важко навіть уявити, що столиця у розбудові міста фактично програвала глухому містечку в західному регіоні.
Проїхавши два перехрестя, караван попрямував до ринкової площі. Таса на прощання помахав Марґорі та завернув у провулок.
Він підійшов до дверей знайомої таверни «Підпільний сурмач», відчинив їх і зайшов.
– Хей! Таверна працює лише вночі! – крикнув хтось.
Таса проігнорував це, підійшов до шинквасу і звернувся до міцного чоловіка, що витирав склянки:
– Пригадуєш мене?
– Ти з якої тріщини у скелях вискочив? Не чув чи що, таверна відкривається тільки вночі. – Чоловік нетерпляче поставив склянку, піднімаючи похмуре обличчя. Двоє офіціантів, що прибирали, поставили стільці та почали наближатися до них. – Я рахую до трьох… П-пане Тасо?
– Це я, – Таса сплюнув убік, – маю для вас хороше діло.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.