Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу перекладу цього роману висловіть D. Gromyko.
Звільнити цю відьму. Розділ 217.
Розділ 218. Люсія
Стан Дзвіночка покращився.
Так само як і під час посадки на корабель, найманці з дерев’яними списами на спинах розділили всіх на кілька груп. Тих, хто мав відкриті рани і був у критичному стані, першими заносили до дивного дерев’яного будинку на лікування. Потім ішли діти, далі були сім’ї з дітьми, а після них ішла черга дорослих.
Люсія і Дзвіночок були в першій лінії. Весь процес лікування пройшов дуже швидко. Їй зав’язали очі, а Дзвіночка на руки взяв хтось із найманців. Вони відвели їх до квадратного будинку. Після недовгого очікування хтось дав їй таблетку. Таблетка була маленькою і солодкуватою. Хтось проявив ініціативу і сказав, що Дзвіночку також дали ліки, тож їй не потрібно хвилюватися.
Коли вона вийшла з кімнати і зняла пов’язку, то була приємно здивована тим, як швидко поліпшується колір обличчя Дзвіночка. Хоча молодша сестра досі залишалася непритомною, її лоб уже був не таким гарячим, хворобливий рум’янець спав, обличчя посвітліло, а чорні плями безслідно зникли.
Звільнившись від страху смерті й отримавши можливість знову жити, люди, не тямлячи себе від радості ставали на коліна та дякували сивоволосому чоловіку вдалині, віддаючи йому найвищу пошану. Від найманців вони дізналися, що той чоловік – володар цього міста, правитель західного регіону – Його Високість Роланд Вімблдон.
Далі все відбувалося так, як говорилося у плітках: володар не тільки велів розпалити багаття неподалік пристані, щоб зварити кашу з м’ясом і роздати усім, але і сказав, що якщо вони будуть працювати на місто, то отримають плату, їжу і притулок. Насолоджуючись смачною кашею з м’ясом, всі говорили про те, як їм пощастило сісти на кораблі, що пливли на захід, і хвалили Його Високість за доброту.
Лише Люсія відчувала легку тривогу.
Як же їй зв’язатися з Союзом Співпраці? У чутках говорилося лише про те, що група відьом живе у Прикордонному Місті, але не згадувалося, як їх знайти. Можливо, ця важлива частина була втрачена, поки чутки розходилися по всьому королівству, вона знала лише, що ці чутки прийшли з центрального регіону королівства.
У мить, коли всі набили животи і найманці почали направляти біженців до дерев’яних споруд на березі річки, за спиною Люсії раптом пролунав жіночий голос:
– Нас шукаєш?
Вона злякалася, одночасно повертаючи голову і роблячи два кроки вперед, готова втекти, але коли Люсія побачила, хто до неї заговорив, то завмерла на місці.
О небо, яка вродлива жінка! Її довге волосся м’яко світилося помаранчевим у мерехтливому світлі вогнища, очі яскраві, немов зірки, а на устах лагідна усмішка. Але найбільша вражає аура, вона не поступається жодному вельможі, ніби ця жінка сама є дуже важливою людиною.
– Мене звати Соловейко, я відьма. Ласкаво прошу до Прикордонного Міста.
Атмосфера навколо них змусила Люсію опустити голову:
– Я… мене звати Люсія Вайт, я хочу приєднатися до вас.
– Тоді йди зі мною, – Соловейко усміхається трохи ширше, – я відведу тебе додому.
Сонце вже опустилося за гори, в небі згасали останні промені світла. Люсія несла на спині Дзвіночка, яка спала, та повільно йшла позаду відьми.
– Коли ти пробудилася? – запитала Соловейко.
– Пробудилася? – збентежилася Люсія.
– Це момент, коли ти перетворюєшся на відьму, – пояснила Соловейко. – З цього моменту у твоєму тілі накопичується магія, тому ми називаємо перетворення «пробудженням».
– Здається… це було близько двох років тому, – пригадала Люсія. – Чи є магічна сила – силою Диявола?
– Це лише вигадка церкви. – Хитає головою Соловейко. – Магічна сила це здібність подарована нам Богом, вона не має нічого спільного з добром чи злом. Так зване демонічне поглинання – це лише реакція тіла, коли магічна сила переповнює тіло, цього легко можна уникнути, відточуючи свою здібність.
– Не потрібно терпіти цей біль? – очі Люсії розширилися.
– Саме так, відьмам взагалі б не довелося страждати від цього, якби не гніт церкви. – Соловейко підморгнула їй. – Це дім, де ми можемо вільно використовувати власні сили. – Вона вказала за спину Люсії. – Ця гарненька дівчинка – твоя сестра? Де інші члени твоєї сім’ї?
– Вони всі загинули, лише ми з Дзвіночком врятувалися. – Люсія на мить замовкла. – На місто Золотого Врожаю напали, вони палили, вбивали і грабували. Мій батько спробував виступити проти них, але… кілька мечів пробили його груди, мама сказала нам швидко тікати і зрештою теж… теж… – горе, яке вона довго придушувала у глибині серця, вирвалося і вона більше не могла нормального говорити. Всі страждання і негаразди пережиті на шляху сюди, голод, спрага, страх і образи, все що вона придушувала і терпіла заради сестри, зціпивши зуби і переконавши себе терпіти, вона більше не могла цього стримувати, вибудувана стіна впала і вони вирвалися на свободу. Стримуванні сльози перетворилися на бурхливі ридання. Вона знала, що це грубе порушення етикету при першій зустрічі, але сльози прийшли, як шторм, і їх не можливо було зупинити.
Відьма ж не буде ненавидіти її через це, так? Люсія відчула, як сльози і соплі змішалися, в роті відчувалася сіль. Однак, на подив Люсії, її м’яко прийняли в теплі обійми. Соловейко легенько погладила її по потилиці, не звертаючи жодної уваги на бруд і сльози на обличчі Люсії, тихо втішаючи:
– Плач, виплач усе це.
……
Коли Люсія заспокоїлася і підняла голову, вона побачила, що одяг на плечі Соловейко мокрий від її сліз.
– Ме-мені шкода… – вона почервоніла.
– Все добре. Тобі краще? – Соловейко дістала хусточку, витерла обличчя Люсії, потім одною рукою взяла Дзвіночка, а іншу протягнула дівчині. – Ходімо, на тебе чекають інші сестри.
Спочатку Люсія думала, що відьми живуть в якомусь непримітному забутому складі або підвалі, однак вона не очікувала, що Соловейко приведе її до замку. Хіба це не територія володаря? Ще більше її здивувало те, що охоронці не зупинили їх, а навіть махнули рукою на знак вітання.
Невже Союз Співпраці тримав під своєю владою все місто?
Коли вони піднялися на третій поверх замку і зайшли до яскраво освітленої кімнати, то Люсія побачила, що навпроти них сидів володар міста, той самий чоловік, якому дякував натовп біженців.
– Це лідер Союзу Відьом – Його Високість Роланд Вімблдон. Він прийняв до себе вцілілих відьом Союзу Співпраці та поширив звістку про нас в інші міста, сподіваючись привести сюди сестер, яким ніде більше жити, – пояснила Соловейко після того, як представила чоловіка. – Це містечко наш дім, дім відьом. Тобі не потрібно сумніватися в цьому, бо люди, які врятували твою сестру й інших біженців, це відьми.
Розум Люсії спорожнів. Вона ніколи не думала, що знайдеться вельможа, який охоче прийде відьом, а не сприйматиме їх як речі чи рабів. Отямившись, дівчина швидко вклонилася, вітаючись. Її дивна поза змусила Соловейка голосно розсміятися:
– Не переймайся ти так, Його Високість не приділяє особливої уваги етикету.
– Ти прибула зі сходу? – голос володаря спокійний і невимушений, ніби це звичайна розмова, а не допит.
Люсія потайки кинула на нього погляд, він розслаблено сидів на кріслі з зацікавленим виразом обличчя.
– Так…
Пояснення Соловейка і подальше поглиблення розмови допомогли їй розслабитися. Хоча навпроти дворянин, він не поводився агресивно, а справляв враження старшого, який піклується про неї.
– Ясно, пробудження відбулося два роки тому, але ти досі неповноліття… Яка у тебе здібність? – з великим інтересом запитав він.
– Повернення речей до первісної форми, – нерішуче сказала Люсія, – але вона діє не на все.
– До первісної форми? – принц торкнувся підборіддя, а потім підсунув красиву чашку до краю столу. – Продемонструєш?
– Це знищить чашку.
– Нічого страшного.
Люсія кивнула, підійшла до столу і поклала руки на чашку. Через мить чашка почала зменшуватися і втрачати форму, зрештою залишилося три різні субстанції: крайня ліва виглядала як калюжа олії, темної та в’язкої, посередині – скупчення чорного порошку, а права – вода, що повільно стікала зі столу.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.