Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу перекладу цього роману висловіть D. Gromyko.
Звільнити цю відьму. Розділ 232.
Розділ 233. Стародавні руїни
Що далі на схід, то рідший туман, але небо все одно похмуре, ніби сонце не могло проникнути до цієї частини моря.
Рифи навколо стають все вищими і вищими, поступово перетворюючись на товсті кам’яні стовпи. Рівень води неухильно знижувався, але невідомо чому корабель продовжував плавно рухатися вперед. Морські хвилі втратили свою силу, і поверхня моря така ж спокійна, як плесо озеро в безвітряну погоду.
– Чому б вам не зачекати доки вода повністю спаде, перш ніж увійти в Море Тіней? – спантеличено запитала Тіллі. – Тоді б рифи повністю показалися і не потрібно було б боятися випадково на них налетіти.
– Тому що, коли морська вода відступить, ми більше не зможемо побачити Примарну Червону річку, що вказує єдину дорогу дослідникам до руїн. – Пояснив Грім. – Ці стовпоподібні острови не знаходяться на одному і тому самому місці. Щоразу коли вода прибуває і спадає, їхнє положення буде змінюватися. Тож більшість орієнтирів буде поглинуто морською водою і напрямок по них більше не визначиш.
– Примарна… Червона річка? – розгублено повторила Тіллі.
– Так. Подивіться, ось воно… – Грім пихнув люлькою і показав на ніс корабля.
Відьми поглянули туди, куди він показав, і побачили кілька червоних тіней, що з’явилися в темній воді – вони промайнули, ніби привиди. Але незабаром пропливли ще дві чи три тіні. Цього разу Попіл чітко побачила їх. Виявилося, що це червона риба.
– Це… риба?
– Унікальна риба Тіньових островів – риба з червоною лускою. – Грім погладив підборіддя та усміхнувся. – Істинний вигляд Примарної Червоної річки ви побачите пізніше.
Поступово риби ставало дедалі більше, вони припливали не по дві чи три, а збиралися косяками і всі разом пливли кудись у напрямку корми. Дивлячись здалеку, Попіл була приголомшена побаченим. До цього потоку приєднувалося все більше і більше риби, і в морській воді вимальовувалася широка темно-червона лінія. Вітрильник слідував за цією червоною лінією, коли дно корабля проходило крізь косяки риб, час від часу лунав звук постукування.
«То он воно що, – раптом зрозуміла Попіл, – загадкова Примарна Червона річка – дивовижна річка, якої насправді не існує!» Вітрильник продовжував рухатися вперед, косяки риб збиралися в широкий потік, по якому могло паралельно рухатися кілька кораблів. Темна вода, здалося, зникла, і корабель ніби плив по косяках риб. Якби вони не рухалися в протилежних напрямках, то можна було б подумати, що це риби несуть корабель.
– Чому це відбувається? – здивовано запитала Тіллі.
Попіл теж хотіла це запитати. Неможливо побачити подібну картину в Сірому Замку чи інших королівствах – туман, що вкриває все навколо, похмуре небо, кам’яні стовпи і «річка», що складається з червоної риби. Вперше вона була приголомшена морськими дивами.
– Це через головний острів, – сказав Грім, – він схожий на трикутний шпиль із величезною печерою всередині, що займає весь внутрішній простір острова. Риба з червоною лускою любить відкладати там ікру, щоб дати життя новому поколінню. Коли вода відходить, риба, що перебуває там, першою відчуває зміни і випливає назовні. Тож поки ми прямуємо за цією Примарною Червоною річкою, то зможемо досягнути головного Тіньового острова.
– Капітане Громе, попереду перешкода! Схоже на величезну гору! – закричав дозорець.
– Отже, ми майже на місці, – Грім потрусив люлькою. – Панянки, ласкаво просимо на Тіньові острови.
Через якийсь час Попіл також побачила головний острів. Як і сказав Грім, він виглядав так, ніби кілька частин зійшлися разом, утворюючи форму трикутника. Широкий знизу і вужчий вгорі. На перший погляд, поверхня виглядала дуже гладкою і зовсім не схожою на природне творіння. Але і сказати, що це творіння людських рук, було б надто дивно. Лише відкрита частина острова за розміром десь як половина столиці, а печера всередині за розміром десь як кафедральний собор, зведений у Гермесі.
Море продовжувало відступати, вода лилася водоспадом з верхньої частини печери, тоді як нижня, досі занурена у воду, була повністю закрита рибами, фарбуючи цю частину моря в червоний колір. Попіл не могла не подумати про кількість риб, яка проживає в цій печері. Тут, мабуть, живуть десятки мільйонів особин червоної риби.
Лише коли небо потемніло, морська вода повністю відступила, і залишки води поблискували десь на дні печері. Скориставшись цією можливість, Грім наказав морякам причалити і прив’язати корабель товстою конопляною мотузкою до мідного стовпа на вході до печери. Стоячи на краю величезного отвору, вони бачили світло, що лилося з протилежного входу, однак світло з двох боків освітлювало невеликі ділянки, а центр печери майже повністю темний, що справляло на людей гнітюче враження.
– Ці стовпи залишили ви, коли були тут минулого разу? – запитала Попіл.
– Ні, – похитав головою Грім, – коли я вперше дістався сюди, мідні стовпи вже стояли тут. Гадаю, їх могли залишити власники руїн.
– А де… руїни?
Він усміхнувся і вказав угору:
– Прямо над нашими головами, ми стоїмо біля входу до руїн.
……
Подальшу подорож можна описати лише словом «неймовірно». Відьми слідували за Громом і його моряками, вони пройшли крізь кам’яні ворота і піднялися кам’яними сходами, по яких досі стікала вода. Хоча всі тримали в руках смолоскипи, мерехтливе полум’я здавалося слабким і крихітним у порівнянні з нескінченими сходами, кінець яких ховався десь у темряві.
Коли вони йшли у темноті такій глибокій ніби на дні безодні, Тіллі міцно тримала Попіл за руку, зараз принцеса втратила свою звичну спокійну манеру поведінки.
«Ось принцеса, яку я добре знаю», – подумала Попіл. Коли вони були в палаці, п’ята принцеса завжди думала про щось своє і була готова протистояти будь-яким труднощам. Але найбільшою її слабкістю є те, що вона боїться темряви. Навіть коли вона лягає спати, в її кімнаті мають палати свічки. Коли вони втекли з палацу і не було можливості таке зробити, Попіл завжди спала поряд з нею.
Поки вони йшли в темній і вологій печері, Попіл повеселішала.
По дорозі не зустрілося демонічних звірів, не було пасток проти зловмисників, які певно стали неефективними через тривале занурення в морську воду. Єдина проблема в тому, що довгий підйом виснажив більшу частину їхньої групи і вони рухалися все повільніше. Коли вони досягнули кінця кам’яних сходів, команда вибухнула радісними вигуками.
Останньою перепоною до руїн були не кам’яні, а металеві двері, що яскраво виблискували у світлі смолоскипів. Грім сильно штовхнув їх обома руками і товсте дверне полотно повільно відчинилися з пронизливим скрипінням.
Взявши меч в одну руку, Попіл першою увійшла всередину. Переконавшись, що навколо немає небезпеки, вона дозволила Тіллі й іншим зайти до приміщення.
Коли вони розвішали смолоскипи по стінах, перед усіма повстала велика зала, широка, але порожня, приміщення можна охопити одним поглядом. Тут нема нічого примітного.
– Це руїни? – вона потерла кам’яну стільницю, що позеленіла від води. – Крім кількох кам’яних столів і стільців, тут нічого нема.
– Справді, тут мало що залишилося, – кивнув Грім. – Вони надто довго були на дні моря, тому більше нічого, крім каміння, не залишилося. Я вже розповідав про це Її Високості Тіллі, але вона наполягала на тому, що має побачити руїни на власні очі.
– Де ви знайшли ті червоні камені? – запитала Тіллі. – В якому місці?
– Прямо на підлозі. Десь кілька десятків були розсипані усюди.
Але тепер нічого не було. Попіл поглянула на слизьку підлогу, вкриту водоростями. Грім був не єдиним дослідником, що дістався сюди. Вони одне за одним грабували це місце. Якби тут залишився хоча б один магічний камінь, то це було б дивом.
Однак Тіллі все одно було дуже цікаво, вона тримала смолоскип та уважно вивчала кожен куточок залу, а в особливо темних місцях вона просила моряків принести ще кілька факелів. Моллі викликала магічного слугу і наказала йому розтягнутися на підлозі, щоб він був за подушку, на якій всі зможуть відпочити. Попіл пішла за Тіллі та спостерігала, як вона торкається стін.
– Ой, – п’ята принцеса раптом зупинилася, – що це таке?
Попіл простежила за її поглядом і побачила на стіні, вкритій мохом і зеленими водоростями, мало помітний відблиск полум’я на чомусь.
Тіллі протягнула руку і зірвала водорості, під яким виявився коштовний камінь наполовину занурений у кам’яну стіну. Товстий, майже з руку товщиною, яскраво-червоний, напівпрозорий камінь у формі призми. Навколо нього розтягнулися золоті нитки, що утворювали отвір, в якому його і закріпили. Навіть після тривалого перебування у морській воді золоті нитки навколо каменю залишалися чистими, ніби були абсолютно новими.
Тіллі спробувала витягнути камінь, але він навіть не поворухнувся.
– Дай-но я спробую, – сказала Попіл.
П’ята принцеса похитала головою, ніби подумавши про щось, після чого поклала руку на призму і заплющила очі.
Раптом у центрі каменю спалахнуло світло, спочатку Попіл подумала, що їй привиділося через відблиски смолоскипів, але незабаром з-за стіни почувся гуркіт, ніби почав рухатися якийсь механізм, досить швидко звук рознісся по всій залі. Здавалося, що гуркіт і тертя лунали з усіх боків, а потім на стінах засвітилися кулі м’якого білого світла, вони з’явилися навіть на стелі.
Моряки в паніці повскакували на ноги, подіставали зброю і, не знаючи з якого боку очікувати атаки, стали спиною до спини, скупчившись навколо магічного слуги Моллі.
Однак жоден монстр так і не кинувся на них.
Коли звук затих, зала була повністю освітлена.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Дяка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.