Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, HugoLocus, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Звільнити цю відьму. Розділ 321-324
Розділ 325. Стріла світла
Тіллі влила магічну силу в камінь польоту і підстрибнула в повітря, щоб побачити весь корабель.
Більшість членів екіпажу «Красунечки» були досвідченими моряками. Після початкової паніки вони схопилися за зброю і почали боротися з демонічними звірами, поступово наближаючись до корми. Очевидно, вони розуміли, що самим їм таку кількість ворогів не перемогти, тож єдину надію вони покладали на відьом, що пливли на кораблі.
Ситуація швидко змінилася, коли на поле бою вийшла Попіл.
Вона нагадувала порив вітру, що викликав зойки і крики усюди, куди вона йшла. Будь-який демонічний звір, що наважувався зіткнутися з гігантським мечем, був розсічений навпіл, а відрізані кінцівки монстрів розліталися на по всій палубі.
Андреа не відставала від Попіл. Її довгий магічний лук міг вистрілити будь-яким предметом, що знаходить під рукою, як стрілою – з дивовижною силою і точністю. Тому вона рідко носила з собою звичайні стріли з пір’ям, а натомість мала мішечок зі скляними намистинами. Вони були достатньо міцними, щоб з відстані у двадцять кроків проникнути у голову демонічного звіра і перетворити його мозок на масу тіста, монстри падали без крику і лише сіпалися на останок.
Рятуючи поранених моряків, Вітерець і Шаві ходили туди-сюди по палубі під захистом невидимого бар’єру, що не дозволяв демонічним звірам наблизитися до них.
Побачивши, що монстри швидко гинуть, Тіллі не стала розслаблятися.
Цих рибоподібних чудовиськ, очевидно, було недостатньо, щоб спричинити сильний струс «Красунечки» на початку, та ситуація більше нагадувала, ніби величезний монстр ударив знизу дно корабля. Якщо станеться ще кілька подібних зіткнень, то без захисту магічного слуги Моллі корабель, швидше за все, перетвориться на купу зламаних дерев’яних дощок, які плаватимуть у морі. У такій ситуації відьми заледве зможуть себе захистити, а кількість моряків, які зможуть не потрапити до черева величезної риби, буде мізерною.
Як вона й очікувала, в момент, коли Попіл проткнула мечем останнього демонічного звіра на палубі, у морській воді перед лівим бортом корабля з’явилася величезна тінь. Вона була занадто великою для звичайної риби. Тінь швидко піднімалася і наближалася до «Красунечки».
– Стережіться! – закричала Тіллі.
Ще до того, як вона закінчила говорити, тінь промайнула під кораблем – і вітрильник знову почав різко хитатися. Дві щогли видали низку страхітливих звуків, ніби вони от-от заваляться. На щастя, тінь не атакувала знову і швидко зникла в морських глибинах. Можливо, вона хотіла перевернути «Красунечку» і смачно поїсти.
Приземлившись на палубу, Тіллі коротко пояснила ситуацію.
– Його треба витягнути з моря, інакше цей клятий монстр рано чи пізно потопить корабель, – нахмурилася Попіл.
– Я можу спробувати, – сказала Шаві. – Раз він націлився на дно корабля, я можу використати бар’єр, щоб заблокувати удар.
– О, Боже Моря, – старий Джек витер піт з чола, – якщо він справді такий величезний, як сказала пані Тіллі, звичайні атаки навряд чи спрацюють проти нього. Навіть якщо витягнути його з моря, як його можна убити?
– Залиште це мені, – Андреа заправила за вухо пасмо волосся й упевнено усміхнулася. – У межах десяти кроків жоден ворог не зможе вистояти проти мого удару.
Незабаром тінь з’явилася знову. Але цього разу вона рухалася до «Красунечки» з боку корми.
Тіллі, що спостерігала з повітря, негайно подала попереджувальний сигнал. Після цього Шаві швидко побігла і стрибнула з корабля. Перед цим вона міцно обв’язала себе навколо талії конопляною мотузкою, інший кінець якої тримала Попіл для контролю висоти спуску Шаві.
Коли тінь наблизилася до них майже впритул, відьма в мить розгорнула бар’єр і в темній морській воді раптом з’явилася щілина, ніби її розділило щось невидиме.
Чудовисько вдарилося головою об бар’єр і величезне тіло різко зупинилася. Шаві глухо застогнала й опустила руки, ніби витрачала величезну кількість сили. Тінь під її ногами почала швидко розростатися, а вода піднімалася, ніби водяний пагорб.
– Швидко тягни вгору! – крикнула Тіллі, різко спустившись.
Попіл швидко витягнула Шаві на палубу. Наступної миті величезне морське чудовисько піднялося з води. Хвиля, яку воно підняло, хитнула «Красунечку» з боку в бік. На перший погляд, створіння виглядало як суміш гострозубої акули і восьминога з мацаками, що стирчали з його трикутної голови, мацаки негайно потягнулися до палуби.
Навіть не чуючи крику монстра, було зрозуміло, що його сильно розлютив той незрозумілий удар. Його мацаки, товщиною у стегно дорослої людини, намагалися розтрощити корабель, але не змогли пробити бар’єр, який Шаві продовжувала тримати.
– Андреа! – Попіл нахилилася і переплела пальці, роблячи сходинку.
– Тут, – Андреа наступила на долоню Попіл, – давай!
Надзвичайна підкинула її. Андреа злетіла по дузі в повітря і в мить ока опинилася над головою монстра.
Вона викликала свій довгий магічний лук, натягнула тятиву – і спалахнуло сліпуче світло. Куля світла була такою яскравою, ніби сонце визирнуло з-за хмар і відбилося на поверхні моря золотистим кольором.
– Лети!
Спалахнула блискавка, і стріла, зроблена з чистої магічної сили, з громоподібним ревом увійшла в тіло монстра. Сіро-коричнева шкіра чудовиська раптом роздулася, по всьому тілу пішли золотисті тріщини, крізь які вирвалися промені світло, після чого почвару розірвало на шматки з гучним бам.
Від потужного вибуху по морю пішли брижі. Чорна, як чорнило, кров пофарбувала воду в смолисто-чорний колір, пошматовані внутрішні органи полетіли вниз, як дощ. Мацаки, що намагалися обвити корабель, сіпнулися й опустилися на дно морське разом з гігантським монстром, чия голова розлетілася на шматки.
Андреа впала в море.
– А-а…! До… Допоможіть, я не вмію плавати! Буль… хто… хто-небудь допоможіть мені!
Попіл поглянула на Шаві, яка виглядала дуже втомленою, і безпорадно зітхнула.
– Ото вже дурепа, що тільки і знає, як хизуватися, – вона зняла гігантський меч зі спини, пірнула у воду і підпливла до Андреа.
Тіллі нарешті зітхнула з полегшенням: загроза корабельної трощі зникла. Принаймні їй не потрібно турбуватися про те, як допливти до Прикордонного Міста.
Раптом вона відчула холодний доторк до кінчика носа. Тіллі підняла голову і приголомшено завмерла.
Вона побачила сніг, що плив у сірому небі, ніби танцюючі ельфи, які заполонили все поле зору.
– Це… сніг? – запитала Вітерець, збентежено дивлячись на кристалики льоду, що танули на руках. – Невже осінню у Сірому Замку йде сніг?
– О, що далі на захід, то холодніше стає, – Одноокий Джек знову дістав люльку і запалив її. – Здається, ви прямуєте туди, де відбувається справжнє лихо.
Тіллі не відповіла, але виглядала похмурою. Вітерець раніше жила у королівстві Світанку, де клімат набагато м’якший, а старий Джек корінний житель фіордів, де узимку навіть справжній снігопад рідко побачиш. Однак для західного регіону Сірого Замку сніг мав особливе значення.
Наставник у палаці колись сказав, що коли сніг починає іти, то це ніби сигнал рогу, що сповіщає про початок Місяців Демонів, він не припиняється доти, доки вони не закінчаться.
Хоча Місяці Демонів не мають точної дати завершення, вони зазвичай починаються взимку. Невже Прикордонне Місто уже піддалося нападу демонічних звірів? Крім того, морські привиди зазвичай з’являлися лише на схід від острова Палаючого Вогню, але зараз вони зустріли їх біля мису на півдні материка. Чи могла ця група монстрів напасти на торгові кораблі, що плавали між фіордами і чотирма королівствами?
Тіллі почала хвилюватися все сильніше і сильніше.
Після двох днів плавання під сильним снігопадом, вони нарешті побачили попереду туманну берегову лінію.
Розділ 326. Контакт
– Тут ви причалювали минулого разу? – запитала Тіллі, дивлячись на високу кам’яну стіну перед ними.
Після того, як вони побачили берегову лінію, «Красунечка» пливла на захід вздовж узбережжя, аж поки Попіл не крикнула зупинитися, коли вони досягнули потрібного місця.
– Так, дивися, – Попіл показала на вершину гір.
Тіллі поглянула туди, куди вона вказувала пальцем і побачила два оранжеві прапори, що майоріли на вітрі.
– Хоча минулого разу це був піщаний пляж, але ці два прапори показують, що ми йдемо правильним шляхом.
– Я теж так думаю, – сказав Джек, тримаючи люльку в роті. – Але минулого разу вони мали величезну повітряну кулю, щоб перевезти всіх відьом через гори. Як ви збираєтеся перебратися?
– Величезна повітряна куля? – з цікавістю запитала Тіллі.
– Так, вона може літати, коли її заповнюють гарячим повітрям, – кивнула Попіл. – Говорили, що це винахід Його Високості Роланда. Суть полягає в тому, щоб використовувати силу гарячого повітря і таким чином піднімаючи саму повітряну кулю і людину в ній у небо.
На мить вираз обличчя п’ятої принцеси був трохи складним:
– Наставники в палаці не навчали нас такого. – Після цього вона видихнула хмарку білого пару. – Неважливо, ми скоро зустрінемося і я дізнаюся правду. Ходімо на берег.
– Упевнені, що не хочете зачекати, коли вас заберуть? – капітан витрусив попіл з люльки. – Як ви збираєтеся перебратися через гори?
– Шаві допоможе з цим, – усміхнулася Тіллі.
Оскільки це природна берегова лінія, ніхто не знав на якій глибині морське дно, тому «Красунечка» не підходила близько, замість цього людей на берег висадили за допомогою човна.
Коли відьми ступили на товстий шар снігу, Тіллі поглянула на Одноокого Джека і сказала:
– Капітане, будь ласка, зачекайте тут три-чотири дні. Лотос та іншим знадобиться ваша допомога, щоб повернутися на Сонний острів.
– Звичайно, – відповів капітан, – без відьом на борту я не наважуся повертатися тим шляхом, яким приплив. Лише Богу відомо, чи не будуть морські привиди чекати нас на шляху додому.
Тіллі підійшла до краю скелі і, вливши магію в камінь, піднялася в повітря прямо до вершини, щоб вивчити місцевість. Земля за горою знаходилася набагато вище, ніж мілина, майже на одному рівні з вершиною. А це означало, що їм потрібно було лише піднятися, без потреби спускатися вниз. Висота гірської стіни становила близько 50 кроків. Коли бар’єр використовували для підняття предметів, витрата магічної сили значно зростає, але така відстань не стане проблемою для Шаві. Тіллі приземлилася поряд з чотирма відьмами.
– Шаві, доручаю тобі цих трьох.
– Так, пані Тіллі, – усміхнулася вона, поплескавши себе по грудях і розгорнувши невидимий бар’єр.
Після двох днів відпочинку Шаві оговталася від жорсткого зіткнення з гігантським підводним монстром. Коли інші ступили на прозорий бар’єр, вона активувала магічну силу, повільно піднімаючи їх угору, незабаром вони опинилися на вершині гори.
Під керівництвом Попіл група відьом через півдня прибула до Прикордонного Міста.
Перше, що впало в очі Тіллі, це металевий міст унікальної форми. Він тягнувся через широку смугу води, спираючись лише двома опорами на дно річки. За винятком акуратно розташованих балок і стовпів, міст не мав жодних прикрас чи візерунків. Сніг, який вкривав його, різко контрастував з відкритою чорною поверхнею металу, що навіювало почуття величі.
– Цей міст… справді великий, – зітхнула Вітерець. – Скільки залізних злитків знадобилося, щоб зробити такий міст?
– Марна витрата матеріалів. Очевидно, що проблему з пересування можна вирішити за допомогою понтонного мосту. Навіщо будувати такий високий міст? – несхвально сказала Попіл. – Прикордонне Місто – остання зупинка торгового флоту. Хто захоче пливти до витоку річку, де нема нікого, щоб вести торгівлю?
– Яке непродумане зауваження, – Андреа витончено помахала вказівним пальцем. – Хоч я і не з Сірого Замку, але все одно бачу, що ліс на заході має великий потенціал для освоєння. Те, що зараз там немає міста, не означає, що воно не з’явиться в майбутньому. Якщо ти хочеш розширювати свої землі завдяки територіям, де ніхто не живе, то понтонний міст, очевидно, стане перешкодою для річкового транспорту. Брат пані Тіллі явно думає про майбутнє, а не як ти.
Попіл підняла брови:
– Раніше він був вульгарним дворянином, який любить варварську кухню, але тепер ти називаєш його братом пані Тіллі?
– Це ти додала «вульгарний дворянин», – зневажливо відвернула голову білява відьма. – Крім того, те, що він думає про майбутнє, ніяк не суперечить його любові до варварської кухні, тож тобі нема потреби влаштовувати проблеми перед пані Тіллі.
Тіллі не звернула уваги на їхню звичну суперечку, її погляд притягнуло те, що відбувалося на іншому березі річки.
Вона помітила дещо неймовірне.
Хоча з неба зараз сипався дрібний сніг, але температура майже нічим не відрізнялася від зимової. Якщо виходити з логіки, то жителі б мали ховатися по домівках, збившись навколо печей або згорнувшись калачиком під ковдрою. Навіть у столиці королівства взимку було мало жителів на вулицях – холод лише посилював втрату фізичних сил. Якщо люди хотіли зберегти власне тепло, то мали їсти більше, ніж зазвичай. Що вже говорити про ризик застудитися, коли вони виходили на вулицю. Тому, крім отримання необхідної кількості їжі та питва, переважна більшість простолюдинів буде уникати зайвий раз показувати ніс надворі.
Однак у місті біля річки постійно ходили люди, дехто штовхав маленькі візки, інші несли великі сумки з речами на спинах. Вони йшли квапливо, ніби були зайняті справою. Тіллі не побачила поряд жодного наглядача з батогом, а це означало, що ці люди працювали цілком добровільно.
Як… це можливо?
Коли вони перетнули металевий міст, їх одразу ж зупинило двоє охоронців, що тримали в руках дивні списи. Вони були одягнуті в уніформу і виглядали доволі енергійними. Їхня поведінка зовсім не нагадувала патрульних з великих міст.
– Зупиніться, чому ви прийшли з півдня? – один з охоронців кілька секунд уважно дивився на них. – Заждіть, ви… відьми?
Це питання злегка здивувало Тіллі. Хоча вона вже знала, що в цьому місті відьми живуть відкрито, але все одно відчула хвилю емоцій, коли почула, як спокійно про це запитала звичайна людина.
– Так, ми відьми.
– Хочете вступити до Союзу Відьом? – засміявся охоронець. – Будь ласка, зачекайте тут. Я негайно доповів про це головному.
– Зачекати? Ні, це…
– Добре, ми зачекаємо тут, – Тіллі підняла руку, зупиняючи Попіл. – До речі, чи можу я дізнатися чим займаються ці люди?
– О, вони ремонтують док. Через раптовий снігопад багато що пішло не так, але я не знаю конкретно, що вони роблять.
Коли охоронці повернулися на свої пости, Попіл збентежено запитала:
– Чому не сказати їм, хто ти така?
– Хіба тобі не цікаво? Як вони приймають відьом з інших міст? – Тіллі грайливо підморгнула.
Незабаром підійшла висока жінка у білому одязі. Вона мала довге світле волосся і бездоганну зовнішність. Попри те, що Тіллі не бачила магічної сили, але вона гостро відчувала ауру, що йшла від білявої відьми, – ніби гострий клинок, який виймають з піхов.
Жодних сумнівів, що людина, яка щойно підійшла, – бойова відьма, дуже могутня бойова відьма.
– Я справді думала, що прийшли нові відьми, які хочуть приєднатися до нас. Хіба ти не повернулася на Сонний острів? – спочатку вона глянула на Попіл, а потім уже на всіх інших.
Коли її погляд упав на Тіллі, відьма здивувалася на мить, а потім різке відчуття зникло, змінившись ніби на потік теплої води.
– Вітаю, мене звати Соловейко, – кивнула вона, вітаючись. – Ви – Тіллі Вімблдон, молодша сестра Його Високості Роланда, чи не так?
Розділ 327. Причина
– Пані Тіллі!
Увійшовши в замок володаря у супроводі Соловейка, п’ята принцеса не очікувала, що першою, хто вийде вітати їх, буде Сільва. Вона радісно підбігла до Тіллі і, навіть не привітавшись, нахилилася й обійняла її.
– Чому ви тут? Ще ж осінь!
– Вона нічим не відрізняється від зими, – з усмішкою сказала Тіллі. – Де інші?
– Лотос зараз будує житло для біженців, Евелін і Свічка у цей час повинні бути в індустріальній зоні, а Мед навчає гінців у саду, – рахувала Сільва на пальцях. – Його Високість уже послав людей, щоб повідомити їх.
– Не хвилюйся, гадаю, ти скоро зможеш їх побачити, – позаду Сільви пролунав голос, який здавався знайомий, але водночас звучав дуже дивним.
Тіллі підняла голову і побачила сивого чоловіка, який широко їй усміхався. Його зовнішність мало відрізнялася від того, що вона пам’ятала, але усмішка і манера поведінки були зовсім іншими, ніж раніше.
– Ласкаво прошу до Прикордонного Міста, моя люба сестро.
……
У голові Тіллі вирували думки, було надто багато сумнівів, які вона хотіла озвучити, але її обличчя залишалося спокійним, коли вона зайшла слідом за Роландом Вімблдоном до кімнати, схожої на кабінет.
– Будь ласка, сідай, – сказав він, наливши чашку гарячого чорного чаю і поставивши перед нею. – Ми не бачилися з тобою цілий рік. Я знаю, що ти хочеш багато про що поговорити зі мною, те саме і в мене… але не турбуйся, – сказав він, поглянувши на засніжений краєвид за вікном, – цього разу зима буде довгою.
Вона мовчазно сіла за стіл з червоного дерева, взяла чашку до рук і тихенько глянула на четвертого принца.
Уже з його вступних слів Тіллі зрозуміла, що це не те що міг би сказати її брат – він був боязким і несміливим, зовні він здавався сильним, але в середині був слабким. Він завжди шукав найшвидший спосіб утекти і навіть думати не смів, щоб прямо протистояти комусь. Роланд Вімблдон перед нею був зовсім іншим. Він намагався взяти на себе ініціативу у розмові. І хоча його тон був м’яким і ніжним, він поводився як головний.
– Соловейко, – Роланд нахилив голову.
– Але, Ваша Високосте… – у кімнаті пролунав голос відьми, що привела їх сюди.
– Неважливо, вона моя сестра.
– Зрозуміла, – після миті мовчання відповіла Соловейко, після чого стала видимою і сумно вийшла з кімнати.
– Тепер тут лише ми з тобою, – усміхнувся він, повертаючись до столу.
Після короткого мовчання Тіллі запитала:
– Хто… ти?
Вона думала, що він вагатиметься чи намагатиметься говорити загадками, тому Тіллі не очікувала швидкої відповіді.
– Я твій брат, Роланд Вімблдон, четвертий принц Сірого Замку. – Після цього він засміявся: – Я знаю, що дуже змінився, але я готовий повільно тобі про все розповісти.
Тіллі раптом згадала, що він написав у своєму листі. «Стосовно того, що змусило мене прийняти таке рішення і припинити бути байдужим до всього, як це було в минулому, я зможу розповісти про ці деталі пізніше, коли випаде можливість». Ймовірно, саме це речення примусило її зважитися і приїхати в це глухе місто.
Вона не втрималася і підняла кутики рота:
– Я буду уважно слухати.
Історія була не складною, але захопливою. Коли вона вислухала розповідь Роланда про події, що сталися після його призначення до Прикордонного Міста, Тіллі виявила, що її чашка спорожніла. Вона глибоко вдихнула й обдумала почуте. Простіше кажучи, відьма на ім’я Анна зачепила щось у Роланді. Через врятовану відьму він усвідомив зло церкви та те, як вона обманювала людей. А подальша спроба Ґарсії його убити, відкрила Роланду очі на темну сторону влади і королівської сім’ї. Навіть якби він забився у куток, то не зміг би уникнути зла, що було навколо. Тому він зрештою вирішив усе змінити.
Хоче це звучало дещо драматично, але з певними труднощами воно тягнуло на пояснення. Однак проблема полягала в тому, що це усвідомлення не пояснювало тих дивних знань про парові машини і гармати.
– Отже, ключовий фактор, який спричинив твоє усвідомлення – це поява додаткових спогадів, про які ти згадував? – запитала Тіллі.
– Саме так, – серйозно сказав Роланд, – я знаю, що це звучить неймовірно, але це правда… Я отримав ці знання після того, як заледве уникнув загибелі від рук людини, підісланої третьою сестрою. Можна навіть сказати, що моя зустріч з Анною стала рушійною силою мого бажання змінити ситуацію, а ті спогади допомагають у цьому.
Чи доклала до цього руку відьма? Тіллі подумала, що ймовірність заміни чи контролю мізерна. Сільва вже підтвердила, що відьми Союзу не мали таких сил. Вони щодня займалися спеціальними тренуваннями. Здібність жодної відьми не належала до цих двох категорій.
Єдина можливість – ним хтось заволодів. Тіллі не виключала можливості, що могла бути відьма з такою здібністю, яка дозволяла отримувати доступ до думок іншої людини після заволодіння тілом. Але ймовірність цього теж низька. Хай там що їхній батько думав про Роланда, він був принцом Сірого Замку. Тому він постійно носив божий камінь відплати, а також його охороняли лицарі й особиста охорона. Без якихось хитрощів чи прихованих здібностей відьма б не змогла легко наблизитися до нього.
Але навіть якби існувала така відьма, чи могла б вона знати стільки незвичних речей? Коли Тіллі була дитиною, вона не тільки любила нишпорити в бібліотеці палацу, а ще й навчалася у кількох сивочолих, ерудованих і талановитих придворних наставників, але навіть вони ніколи не говорили про використання пари для заміни сили тварин чи снігового порошку, щоб замінити лицарів з мечами.
Якщо дивитися так, то існував певний зв’язок між дивними знаннями і дивними зустрічами.
– Як ти доведеш, що ти насправді Роланд Вімблдон, а не хтось з додатковими спогадами?
Тіллі знала, що це питання було досить грубим, якби це був попередній четвертий принц, він би точно розлютився, перевернув стіл і гнівно пішов з кімнати.
– Я досі пам’ятаю те, що сталося в палаці, – голос Роланда залишався спокійним. – Я вважаю, що сутність людини полягає в унікальній пам’яті. Навіть якби відьма перетворилася на твою точну копію, її спогади були б іншими, тому всередині вона б все одно залишалася іншою людиною. Хоча в мене багато дивних спогадів, але я не можу пригадати, звідки вони взялися. Проте спогад про вираз твого обличчя, коли я кинув тебе на розбите скло, досі живий у моїй голові, тож це доказ. – Він зробив паузу. – Звичайно… у мене ніколи не було часу вибачитися перед тобою. Сподіваюся, зараз не надто пізно.
Тіллі мовчала. Роланд сидів перед нею охайно одягнутий і зі щирим виразом на обличчі, ніби говорив безсумнівну правду. З якого боку не подивитися, очевидно, що він набагато кращий за колишнього принца-бабія, але в її серці досі залишалися сумніви.
– У це… складно повірити.
– Це нормально, – здавалося, Роланд наскрізь бачив її думки. – Багато речей здаються неймовірними, поки ти не переживеш їх особисто. Я не очікував, що моя сестра пробудиться як відьма і зможе приховати це від усіх людей у палаці. Але… як я вже казав на початку, ця зима буде довгою, тому в нас буде багато часу, щоб зрозуміти одне одного.
Наразі це, мабуть, найбільш прийнятне рішення. Тіллі кивнула:
– Тоді наступні кілька місяців… я буду під твоєю опікою.
– Залиш це мені, тобі тут сподобається.
Розділ 328. Офіційні переговори
Коли Тіллі вийшла з кабінету, Роланд полегшено видихнув.
Очевидно, що говорити дурниці з серйозним лицем перед розумною людиною, дуже складна річ. Особливо, коли потрібно показувати щирість. На щастя, повідомлення Соловейка дало йому можливість перепочити – всі відьми Сонного острова повернулися до замку і Роланд скористався шансом, щоб припинити розмову.
– Ну як? Відчуваєшся щось особливе, коли зустрівся з молодшою сестрою, що стала відьмою? – запитала Соловейко, сівши на стіл і поглянувши на принца.
Він закотив очі й дещо роздратовано сказав:
– Напруженість вважається особливим почуттям?
– Я думала, що це було зворушливе возз’єднання, – надулася вона.
– В минулому у нас з нею були погані стосунки, – зітхнув Роланд. – Коли ми жили в палаці, я часто знущався з неї. Тепер, коли ми виросли, то нічим не відрізняємося від чужих людей. Тому я не очікував, що вона приїде сюди.
– О? – багатозначно протягнула Соловейко. – Ти не залишаєшся наодинці з іншими чужими відьмами. Гадаю, ти їй довіряєш.
«Я не хотів, щоб ти побачила, як я брешу». Роланд нічого не сказав на її слова. Він знову наповнив чашку чаєм, відкинувся на спинку крісла і зробив ковток.
– У будь-якому разі… ти зрозумієш пізніше.
Соловейко протягнула руку і торкнулася до його губ.
– Ти мені все розкажеш, так?
– …Так.
– Я приймаю цю обіцянку, – засміялася вона і розчинилася у повітрі.
Роланд відкинувся на спинку крісла, пригадуючи всю розмову в пошуках будь-яких можливих недоліків – це було «найдоречніше» пояснення, яке він міг придумати. Багаторічний досвід роботи підказував йому, що чим більше брехні, то менше шансів, що вигадка витримає перевірку. Тому заявки про те, що він навмисне прикидався таким у дитинстві, випадково знайшов старовинні книги чи зустрівся з відлюдником, який навчив його, довго не протрималися, якби вона продовжувала ставити запитання. Крім того, Тіллі не тільки була його сестрою, вона також була лідером відьомської організації, тому будь-яка брехня, що буде розкрита до того, як вони створять стабільний союз, буде важким ударом по довірі.
Тому він вирішив розповісти правду про деталі, які можна було розкрити, наприклад, раптова поява додаткових спогадів – хоче це звучало неймовірно, але це було не настільки приголомшливо як подорож у часі, принаймні це не мало такого негативного ефекту, крім того, не можна було стверджувати, що його слова неправда. Якби він обрав інший варіант, то було незрозуміло, чи змогла б Тіллі прийняти абсолютного незнайомця з іншого світу.
Поки він наполягав на особистості четвертого принца Сірого Замку, ніхто не міг з цим посперечатися. І те, що хотіла Тіллі, це, швидше за все, пояснення особисто від нього. У глибині душі Роланд знав, що хороший лідер не буде постійно чіплятися за минуле, найголовніше – працювати разом, щоб рухатися вперед. Ця зима дозволить їй побачити широкі перспективи західного регіону та його щиру готовність до співпраці. Що ж до їхніх стосунків, то в майбутньому буде достатньо часу, щоб їх налагодити.
У вечері в залі замку відбувся грандіозний бенкет.
Якщо не згадувати про звичний стейк з перцем, смажені яйця і білий хліб, у меню також були різноманітні алкогольні напої, смажені гриби «пташиний поцілунок», парові вареники і морозиво. Це збільшувало різноманітність, розвивало смакові почуття, а нове сервірування додавало вигадливості. На великій порцеляновій тарілці лежав невеликий шматок основної страви, покритий соусом – з першого погляду це викликало у людей захват.
У супроводі дзвону келихів і постукування тарілок, освітлена теплим світлом свічок – вечеря закінчилася у гармонійні і жвавій атмосфері.
Після цього настав час більш офіційних переговорів.
У вітальні, де яскраво палав камін, сестри Союзу Відьом сиділи з одного боку довгого столу, а Тіллі й відьми Сонного остова – з іншого боку. Мейсі, через її особливу ситуацію, перетворилася на голуба і вмостилася на люстрі над їхніми головами.
Тіллі взяла ініціативу на себе:
– Я, крім того, що хочу допомогти Прикордонному Місту протистояти вторгненню демонічних звірів, також планую повернути п’ятьох відьом, яких прислала, на Сонний острів. – Вона коротко описала ситуацію: – Наступної весни затока Срібного Місяця планує переселити на острів групу звичайних людей, для того, щоб забезпечити їх житлом і їжею, потрібні здібності Лотос і Мед.
У Роланда раптово заболіла голова. Перша армія цілком могла впоратися з демонічними звірами. За винятком вправних і швидких демонічних гібридів, не було ситуації, де б вони потребували допомоги відьом. Але в будівництві їх роль була незамінною. Наразі не був прокладений шлях через південний гірський хребет, за яким мав з’явитися порт, док був побудований лише наполовину, також він хотів побудувати ще партію будинків-печер.
– Чи можна відкласти їхнє повернення на півмісяця?
– Я б дуже хотіла погодитися, але ситуація змінилася, – безпорадно похитала головою Тіллі. – Біля південного мису в морі Вир з’явилися мутовані морські привиди, можеш вважати їх за різновид демонічних звірів. Підозрюю, що це пов’язано з раннім початком Місяців Демонів. За легендами, що довше тривають Місяці Демонів, то лютішими і страшнішими стають демонічні звірі. Тому їм буде безпечніше раніше вирушити в дорогу.
– Жодна з них не придатна для бою.
– Я знаю, тому Вітерець також буде на кораблі – її здібність дуже ефективна проти ворогів з низьким інтелектом, крім того, вони не планують повертатися тим шляхом, яким прибули сюди. Замість цього вони пливтимуть вздовж берегової лінії аж поки не досягнуть порту Чиста Вода, а потім підуть звичним торговим шляхом між чотирма королівствами і фіордами. Згідно з повідомленнями, які принесли птахи-гінці, там не з’являлося жодного демонічного звіра.
Роланду не залишалося іншого вибору, як зробити останню, відчайдушну спробу:
– Що ж… за винятком Лотос і Мед, чи можуть інші троє залишитися? Вони пройшли лише половину курсу початкової освіти. Якщо вони поїдуть зараз, то буде здаватися, ніби вони здалися на півдорозі…
– Пфф, – Тіллі не втрималася від сміху, – здається, вони тобі дуже подобаються.
– … – він не знав, як на це відповісти.
– Мені цікаво, як ти використовував здібності Свічки й Евелін?
– Зміцнення металевих деталей і виготовлення алкоголю. Перше – значно підвищує ефективність роботи, де залучені механізми. Друге… – Роланд на мить замовк. – Алкоголь – це хороша річ. Крім пиття, він має ще багато варіантів застосування.
– О, на Сонному острові вони хвилювалися, що від їхніх здібностей не було користі, тому вони часто… – Тіллі не стала продовжувати, але Роланд здогадався, що ситуація була пов’язана з дискримінацією. Як було з Таємничим Місяцем, коли вона страждала під час перебування в Союзі Співпраці. – Мені дуже приємно чути, що тобі потрібні їхні здібності. Звичайно, у кожної відьми є своя унікальна й особлива роль, тому не можливо, щоб якась здібність була безглуздою. – Тіллі поглянула на Евелін та інших. – Що ви думаєте?
– Я хочу слідувати за вами, пані Тіллі, – сказала Сільва.
– Я… – Свічка торкнулася до голови, – мене влаштовує будь-яке місце.
– Пані Тіллі, якщо я вам потрібна, то я повернуся на Сонний острів. – Евелін на мить замовкла, перш ніж продовжити: – В іншому разі я хочу залишитися у Прикордонному Місті. Є ще… багато речей, яких я хочу навчитися в учительки Сувій.
– Не нервуйте так. Я не кажу вам вибрати між залишатися чи їхати, це не питання або-або, – усміхнулася Тіллі та похитала головою. – Я просто хочу знати, як вам живеться у Прикордонному Місті. Ви можете повернутися на Сонний острів у будь-який момент. Це стосується і Лотос з Мед, вони не залишаться там назавжди. Я також хочу запросити відьом Прикордонного Міста відвідати Сонний острів. Сподіваюся, що завдяки спільним зусиллям, відьми у майбутньому зможуть жити вільно, незалежно від того буде це на півночі чи на півдні. Чи ти погоджуєшся зі мною, старший брате?
Роланд був злегка здивований, коли почув, як вона публічно назвала його так. У спогадах четвертого принца подібне відбувалося понад десять років тому. Він усміхнувся і кинув:
– Колись такий день настане.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.