Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Звільнити цю відьму. Розділ 329-332
Розділ 333. Захист нової міської стіни
Коли пролунав сигнал, здалося, що весь табір закипів.
Фаньна кинувся з намету, слідуючи за потоком людей і швидко побіг до стіни, де зайняв бойову позицію. Цей процес був відпрацьований незліченну кількість разів і, навіть без команди, кожен знав, що робити далі.
Так само, як і під час тогорічних Місяців Демонів, була організована невелика кількість патрульних груп для кожної ділянки міської стіни. Вистачало двох-трьох людей, щоб впоратися з невеликою кількістю демонічних звірів. Якщо з поста спостереження помічали велику хвилю демонічних звірів, лунав сигнал тривоги.
З горизонту наближалася чорна тінь. Фаньна приблизно підрахував кількість ворогів, їх було понад тисячу. Якби це сталося рік тому, то бій був би справді важким. Тоді, як списнику, що відповідав за купівлю часу для загону з рушницями, він повинен був мінятися місцями з членом резервного загону. Лише так вони могли вистояти до кінця.
Але тепер сила містечка зазнала кардинальних змін.
Котячий Кіготь зняв покриття з гармати й обтрусив сніг. Родні перевірив ствол, щоб переконатися у відсутності сторонніх речовин, після чого почав заряджати порох. Попри те, що ця міська стіна – земляна, вона була вищою і ширшою. Крім того, через кожні 100 метрів були зроблені артилерійські платформи, що значно посилило вогневу міць оборони.
Ширина проходу досить широка, щоб пліч-о-пліч могли пройти чотири людини. Під час бою у першому ряду стояли досвідчені стрільці, у другому були новобранці, що відповідали за заряджання рушниць, які використовував перший ряд.
– Їм це не набридає? – позіхнув Родні. – Щороку, коли настають Місяці Демонів, вони мчать сюди, як зграя божевільних. Навіть якщо їм вдасться увірватися в містечко, це не принесе їм жодної вигоди, так?
– Що ж, вони як раз підійдуть для тренування, – з посмішкою сказав Нельсон. – Якщо порівнювати з нерухомими дерев’яними мішенями, у демонічних звірів стріляти набагато цікавіше.
– Раз мова зайшла про стрільбу по мішенях, недавно я почув цікаві чутки, яка стосується артилерійських команд, – сказав Юпі з загадковим обличчям.
– Що за чутки?
– Я чув від інших з артилерійського загону, що ті, хто влучно стріляє, потраплять до елітної артилерійської команди і будуть виконувати нові завдання. – Він зробив коротку паузу: – Чули що-небудь про це?
– Елітна артилерійська команда?
– Звідки нам знати, якщо навіть ти, хто говорить, що завжди добре проінформований, про це нічого не знає?
– Можливо, комусь було нудно і він це вигадав заради жарту.
Фаньна був єдиним у їхній артилерійській команді, хто промовчав. Почувши слова Юпі, він нахмурився. Невже хтось пробалакався, вирішивши скористатися цією темою для показухи?
За тиждень до цього з ним говорив командир Залізна Сокира, він сказав Фаньна, що Його Королівська Високість планує розробити новий тип артилерії, яка повністю відрізнятиметься від польових гармат, що використають зараз. Також цей вид артилерії не буде наданий перший армії, вона буде розміщена на водному транспорті, перетворюючи той на бойові кораблі, які зможуть завдавати удари на великі відстані. Працюватимуть з новими видами гармат лише найкращі члени артилерійських команд. Всі, хто бажали приєднатися, мали подати заявку Залізній Сокирі.
Ясна річ, Фаньна погодився без жодних вагань. Це, очевидно, була можливість просунутися далі в армії. За словами Залізної Сокири, Його Високість покладав великі надії на цей новий підрозділ. Цілком можливо, що його навіть відокремлять від першої армії і він стане абсолютно новою армією. Якщо вони зроблять великий внесок, новозбудовані військові кораблі будуть називати їхніми іменами.
Яка честь! Якби існував військовий корабель з назвою «Фаньна», він був би задоволений до кінця свого життя. Якщо поглянути в минуле, то він був звичайним різноробом у шахті, але завжди вважав себе особливим, однак у нетрях фортеці Фаньна навіть не зміг врятувати життя брата. Але тепер більше не потрібно пустої бравади. В армії можна не хвилюватися про їжу і питво, а форма була товстою і теплою; і коли він повертався у свій район, сусіди вітали його.
Всі ці зміни здійснив Його Високість.
Коли Фаньна згадав про початкове рішення приєднатися до ополчення заради яєць, то це був найрозумніший вибір у його житті.
Крім того, Залізна Сокира запитав його, чи мав він на примітці підхожих кандидатів для рекомендації. Якщо так, то заявку, коли прийде час, можна подати разом з ними. Іншими словами, хлопці з його команди також мали можливість виділитися, однак вони занадто гарячкові, тому слід почекати, коли ці гарячі голови трохи заспокояться. До речі, якщо вони зроблять великий вклад, то тоді доведеться називати військові кораблі Юпі і Котячий Кіготь? Звучить просто жахливо… Але варіанти з іменами Родні і Нельсона ще можна розглядати.
Що стосується тих, хто не стримав рота на замку і розповів про це своїм командам, то про цю ситуацію потрібно повідомити Залізній Сокирі. Зрештою у статуті чітко зазначено, що не можна поширювати інформацію про першу армію без дозволу на те керівництва.
– Припиніть здіймати галас. Зосередьтеся на полі бою, – Фаньна двічі кашлянув, перериваючи дискусію між членами артилерійської команди. – Не забувайте, що командир Залізна Сокира неодноразово підкреслював під час лекцій: будь-яка помилка може призвести до непоправного провалу.
– Так! – сказали всі хором.
Оскільки вбивча ефективність залізних ядер занадто низька, коли справа доходила до великої групи демонічних звірів, вони чекали, коли супротивник наблизиться, і використовували снаряди зі шрапнеллю. У момент, коли люті на вигляд вовки взяли на себе лідерство і перетнули лінію в сто метрів, почався обстріл.
Хвиля жару закрутила сніг під дулом гармати, від потужного гуркоту у Фаньна заболіли барабанні перетинки. Вдалині раптом піднявся туман з чорної крові, а демонічні звірі різко попадали на землю. Чи це дикий кабан, чи ведмідь, товщини їх шкур і хутра було недостатньо, щоб захистити від снаряда, який з близької відстані осипав їх залізними дробинами.
– Там великий, – Котячий Кіготь вказав ліворуч, – червоношкірий вовк!
Група людей спритно змінила позицію лафета, спрямовуючи дуло на ціль, знову зарядили снаряд і вистрілили. В теорії, коли вони використовували снаряди з дробинами, то не потрібно цілитися, і так кожен постріл може знищувати велику кількість ворогів. Ба більше, нова земляна стіна вища за кам’яну, тому вовки не могли дострибнути до вершини стіни. Пріоритет нападу на таких спритних демонічних звірів – це просто тренування стрільби по швидких цілях.
Далі нарешті настала черга стрільців, які довго чекали. Щоб забезпечити високу ефективність влучання, їм довелося чекати, коли демонічні звірі підійдуть до позначки у 50 метрів.
Звук пострілів револьверних гвинтівок був не таким одноголосним і чистим, як у кремінних рушниць, але лунав часто і безперервно. З вершини міської стіни хвилями підіймався білий дим, а задушливий запах пороху примусив Фаньна чхнути.
– Ці ідіоти. Хоча їхня вогнева міць надзвичайно низька, коли вони б’ються, то створюють більше диму, ніж будь-хто інший, – поскаржився Юпі.
– Але зрештою результат битви вирішить артилерія, – погодився Родні. – Так було у битві з лицарями, і так буде в боротьбі з демонічними звірами.
У цей момент з пункту спостереження долинув різкий звук – це було попередження про виявлення демонічного гібрида.
Фаньна примружив очі, дивлячись уперед, крізь дим проступали дві величезні чорні постаті, що повільно рухалися до них. Судячи з розмірів, це мали бути облогові звірі з товстими панцирами.
– Що ти щойно сказав? – він усміхнувся. – Настав час похизуватися. Замінити шрапнель на снаряди з гострими наконечниками.
Для боротьби з ворогом, який мав високий захист, був розроблений новий тип артилерійського снаряда, що міг пробити панцир супротивника на відстані приблизно двісті метрів. Якщо постріл у вовка-демонічного звіра був лише розминкою, то тепер настав час справжнього бою.
– Потрібно добре себе показати, – Фаньна плеснув у долоні, – нехай інші команди артилеристів побачать, хто справжня еліта.
Розділ 334. Біль серця
Як тільки Андреа піднялася на край міської стіни, то побачила приголомшливу сцену.
Вона побачила на стіні ряд бійців, одягнених як ополчення. Вони тримали у руках дивну зброю – ймовірно, це були рушниці, про які говорила Попіл. Щойно демонічні звірі наближалися на певну відстань, як з кінчиків їхньої зброї виривалося коротке полум’я у супроводі густого диму, а у вухах безперервно лунали вибухи.
Ця зброя, мабуть, схожа на арбалети, але вона не бачила арбалетних болтів, якими стріляли бійці, ймовірно, через сильний дим і пил. Демонічні звірі, які бігли у першому ряду, одне за одним падали на землю, ніби отримували удар чимось важким.
Однак солдати не спостерігали за результатами і не заряджали болти знову, а продовжували стріляти у ворога зі швидкістю вищою, ніж коли вона пускала стріли з лука.
– Це та жахлива зброя, про яку ти говорила? – Андреа відчула, що її губи трохи пересохли. – Швидкість справді висока, але от точність…
– До того, як ці люди вступили до лав першої армії, вони були шахтарями, фермерами і мисливцями, – перебила Попіл. – Вони користуються цією зброєю менше шести місяців.
На підготовку добре навченого воїна знадобиться п’ять років, а для лучника – ще більше. Навіть для арбалетника, якому потрібно найменше часу на підготовку, знадобиться десь півроку тренувань, щоб фермер не вставляв арбалетний болт не тою стороною. Що ж тоді зі справжнім боєм? Тільки бог знав: можуть вони влучити чи ні. У більшості випадків вони носили їх з собою лише для того, щоб підвищити престиж.
Андре ковтнула слину. Вона добре зналася на подібній підготовці воїнів. Її сім’я тренувала видатних лицарів, тому Андре, природно, розуміла, що означало бути готовим брати участь у справжньому бою приблизно за шість місяців тренувань. Поки у Роланда достатньо зброї та їжі, він може зібрати величезну армію за короткий час. Йому не тільки не доведеться боятися, що ця армія буде розгромлена у близькому бою, навіть елітним лицарям буде важко наблизитися при таких безперервних атаках.
Це не мало нічого спільного з мужністю і волею ополчення. Вся суть у зброї, що давала їм велику силу.
– Ти знаєш ще щось про рушниці? – після коротких роздумів запитала Тіллі у Сільви.
Та кивнула:
– Я багато разів уважно вивчала їх. Ця зброя справді схожа на арбалет, але стріли дуже короткі, без дерев’яної частини і хвостового пера. Різниця полягає в тому, що стріла покладається не на еластичність тятиви, а на вибухову силу чорного пороху, який може в мить розігнати стрілу до надзвичайно високої швидкості.
– Чорний порошок? – запитала Попіл. – Що це?
– Ймовірно, це алхімічний продукт, – похитала головою Сільва. – Я не знаю конкретних інгредієнтів.
– Він має бути дуже дорогим, – сказала Андреа. – Речі, зроблені алхіміками, ніколи не бувають дешевими.
Попіл скривила губи:
– Справді…? Але, дивлячись на те, як вони стріляють, зовсім не схоже, що ці люди використовують щось дороге.
– Заждіть, щось наближається, – Сільва, яка дивилася на поле бою, виглядала трохи шокованою. – О боже, це теж демонічний звір? Він заввишки майже як міська стіна! Виглядає як гігантська черепаха з товстим панциром на спині.
Андреа раптом сповнилася енергії:
– Панцир? Боюся, ці рушниці тут мало допоможуть. Щойно я підійду на десять кроків, навіть міська стіна не зможе зупинити мої магічні стріли. Попіл, прикрий мене.
– Хаа, добре, – Попіл неохоче зняла зі спини величезний меч. – До речі, переконайся, що ти не кинеш тінь на добре ім’я пані Тіліл.
– Вам не потрібно йти, – зупинила відьом Сільва. – У них ще є…
Андреа не почула, що було сказано далі. Вона почула лише оглушливий гуркіт, схожий на грім, який вибухнув прямо в її вухах. Озирнувшись, вона побачила, що з металевих труб, встановлених на міській стіні, постійно виривалося полум’я. Цього разу їй навіть вдалося дещо розмито вловити траєкторію польоту «стріл» – вони нагадували тіні, що з блискавичною швидкістю летіли до чудовиська вдалині.
Після кількох вдихів навколо демонічного звіра піднялося кілька стовпів снігу. Коли сніжинки вляглися, стало видно, що потворний гігантський монстр продовжував рухатися з тою самою швидкістю – очевидно, ця атака не влучила в ціль.
Але навіть так, самої атаки було достатньо, щоб здивувати Андреа… Ця відстань була далекого за межами довгого лука і важкого арбалета.
– Це…
– Його Високість називає це польовими гарматами. Простіше кажучи – це збільшена рушниця, – Сільва прибрала руки, якими закрила вуха. – Вони набагато потужніші за рушниці й мають набагато більший радіус дії. Саме цим його високість скористався, щоб перемогти флот з ополченням Тіфіко біля розвилки річки Червона Вода.
Удача демонічних звірів тривала недовго. Під час другого раунду два постріли чітко вразили панцир монстра. Андреа дуже чітко це бачила. Разом з приглушеним звуком удару над нерівним панциром здійнялася хмара туману. Дві великі дірки вибухнули збоку від голови монстра, звідти на всі боки бризнули чорна кров, плоть і нутрощі.
Невдовзі битва закінчилася. Перед міською стіною лежали гори трупів демонічних звірів. Тепла кров, що розтеклася усюди, викликала білий туман, який піднімався над шаром снігу. Солдати почали розбиратися з наслідками бою, тоді як відьми до самого кінця бою так і не змогли продемонструвати свої навички.
– Схоже, мій прогноз був помилковим, – Тіллі безпорадно усміхнулася. – Йому не потрібна допомога бойових відьом.
– Минулого разу, коли я була в місті, ця зброя була малодоступною, вона була лише у головного лицаря. Але тепер він зробив таку кількість… – Попіл зітхнула. – Можливо, це причина, чому Його Високість наважується публічно підтримувати відьом, попри сильний тиск церкви.
Андреа нічого не сказала. Зазвичай вона не втрачала можливості висміяти Попіл, але зараз вона почувалася до того пригніченою, що їй навіть не вистачало сил сперечатися.
Коли вони повернулися у замок, Його Високість Роланд уже приготував розкішний обід для відьом.
Побачивши різноманітні страви на столі, Андреа відчула ще сильніший біль у серці.
Дворяни вищого класу королівства Світанку приділяли особливу увагу оригінальному смаку інгредієнтів, з яких приготовані страви. Вони були готові витрачати багато сил і грошей, аби купити деякі рідкісні й дорогі інгредієнти, а потім приготувати їх таким способом, щоб максимально зберегти оригінальний смак. В її очах така їжа, як у Сірому Замку – посипана різноманітними спеціями і полита соусами – це дуже вульгарний спосіб приготування страв, призначений для приховування недоліків самої їжі.
Але… кожна страва на цьому столі була страшенно смачною.
Наприклад, смажені гриби. Де тільки Його Високість знайшов такі м’які і соковиті гриби? Сік, який витікав з маленького шматочка, заповнював весь рот.
Далі йшов овочевий суп. На вигляд звичайнісінький легенький суп, але як тільки його скуштуєш, то рот заповнює неймовірний смак, ніби страву варили з цілої курки, ребер і ламінарії.
Але найбільш особлива страва це десерт – пиріг з морозивом. Він складався з морозива, яке мало молочний смак, затиснутого між двома шматками хліба. Після того, як вона відкусила шматочок, холодна і м’яка текстура зробила її залежною від цього десерту. І хоча зараз була «зима», це не завадило Андреа їсти шматочок за шматочком.
Прокляття, навіть в цьому моменті вона абсолютно програла!
Поглянувши на Попіл, яка зухвало їй усміхнулася, Андреа вперше не знайшла, що відповісти.
Розділ 335. Раптові зміни
На третій день, коли велика повітряна куля була готова, настав час відправитися для дослідження руїн вежі.
Нова повітряна куля отримала назву «Небесний погляд». Її великий підвісний кошик міг вмістити набагато більше відьом. Також він був огорнутий полотном, щоб захистити тих, хто всередині, від холодного вітру і сильного снігу.
Оскільки що раніше буде проведена місія з порятунку, то безпечніше це пройде, тому, коротко попрощавшись з Роландом, відьми одна за одно забралися в повітряну кулю, злетіли з заднього саду замку і попрямували до кам’яної вежі.
Щоб мати можливість швидко приземлитися у разі небезпеки і зустріти ворога на землі, «Небесний погляд» летів дуже низько, майже над дахами будиночків містечка. Багато людей на території були свідками цього «дивовижного видовища». Дехто приголомшено завмер на місці, а дехто вигукував «Многая літа Його Високості Роланду!» – мабуть, в їхніх очах лише володар Прикордонного Міста міг створити подібне диво. Коли вони летіли над західною міською стіною, солдати першої армії відсалютували їм. Чи була це Блискавка, чи Мейсі, які летіли з ними, вони обидві були знайомими відьмами. Особливо Блискавка, яка часто допомагала артилерійському загону, отримувала багато радісних вітань від солдатів.
Невдовзі, у супроводі сніжинок, які кружляли в повітрі, «Небесний погляд» залишив місто позаду і полетів над Туманним лісом.
Тіллі стояла біля стінки підвісного кошика і дивилася на безмежний ліс.
Сніг, що почався разом з приходом Місяців Демонів, перетворив світ на білосніжне море. Верхівки гігантських дерев були вкриті снігом, від чого, на перший погляд, здавалося, що це висока, рівна і широка платформа, яка стирчить із землі. Далі, на горизонті, виднілася синьо-сіра смуга гір, яка тонула в тумані. Підніжжя гір не було видно, тому здавалося, що хвилясті вершини пливли в повітрі.
– Який гарний краєвид, – зітхнула Шаві. – Уперше бачу західний регіон покритий таким товстим шаром снігу.
– Ти відьма з західного регіону? – з цікавістю запитала Венді.
– Спочатку я жила у Хребті Упалого Дракона, який ближче до півдня, там узимку рідко випадає сніг. Пізніше, коли я почула новини, що пані Тіллі розбудовує Сонний острів, то таємно сіла на корабель у порту Чиста Вода, щоб приєднатися до інших відьом.
– Он воно що, – усміхнулася Венді і похитала головою. – Наш принц ніяк не розумів, чому жодна відьма не прийшла сюди з того моменту, як поширилися чутки про Союз Співпраці у Прикордонному Місті… Виявилося, що він був на крок позаду.
– О, ви також поширювали звістку про місце, де можуть збиратися відьми?
– Так, вони намагалися. На жаль, людина, яким цим займалася була не надто досвідченою. Я помітила його одразу, як тільки ми прибули до Хребта Упалого Дракона, – гордо сказала Попіл. – Я спіймала його у місті Срібного Сяйва. Здається, його звали Таса?
– Ти теж відьма, тому, звичайно, помітила таку дивну чутку, – скривила губи Андреа. – Якби ти не зустріла пані Тіллі, то, мабуть, давно приїхала б до Прикордонного Міста.
– Я б не стала служити Його Високості Роланду…
– О, – Андреа передражнила Попіл, – Його Високість… у тебе добре виходить.
– Пфф! – не стримала сміх Тіллі. Андреа деякий час виглядала похмурою, але тепер, здавалося, повернулася до нормального стану. Єдина людина на Сонному острові, яка наважувалася чіплятися до Попіл, це Андреа, що мала видатне минуле. – Незалежно від того, чи ми на Сонному острові, чи у Прикордонному Місті – ми всі товаришки, тому не потрібно зводити між нами стіни.
Вона повернулася й обвела відьом поглядом.
Перед тим, як вирушити в дорогу, вони вже дізналися про здібності одна одної для того, щоб у разі зустрічі з ворогами діяти розумно і злагоджено. Можна сказати, що у Прикордонному Місті набагато менше бойових відьом, ніж на Сонному острові. Більшість з них не підходили для бою. Але саме їхні невпинні зусилля зробили місто таким, яким воно було сьогодні.
Очі Тіллі зупинилися на Анні. Якби їй довелося вибирати серед них одну, яка справила на неї найбільше враження, то, ймовірно, це була б ця дівчина, яка пробудила свою силу на прикордонні і мала глибокий вплив на Роланда.
Коли вона стояла поряд з нею, то відчувала невимовну вагу і спокій. Тіллі вперше відчувала щось подібне. Якби їй потрібно було його описати, то це ніби лежати на величезній рівнині, а м’якість і твердість, які відчуваються спиною, дарували людині надзвичайний спокій.
За винятком Роланда, Анна мало розмовляла з іншими, а вираз її обличчя рідко змінювався. Проте коли вона стояла серед відьом, цю дівчину було важко проігнорувати.
Крім того, Сільва сказала, що Анна перша відьма, яка найшвидше еволюціонувала у Прикордонному Місті. Вона володіла приголомшливою кількістю магічної сили, а чорне полум’я, форму якого дівчина могла змінювати за бажанням, дуже потужне. Ба більше, вона перша відьма, яка прочитала «Базові принципи природознавства», від чого Тіллі відчувала, що знайшла споріднену душу.
У цю зиму було б надзвичайно приємно сидіти разом з нею біля каміна й обговорювати дивовижні знання, записані у книжках. Тіллі з нетерпінням чекала на це.
Далі п’ята принцеса звернула увагу на Блискавку, що летіла за межами кошика. Як дочка Грома, вона була багато в чому схожа на першого дослідника фіордів. Жвава, допитлива, готова до дій – вона була народжена літати. Тіллі вважала, що тільки велике і безмежне небо може вмістити її серце, сповнене вільного духу. Хоча Гром сподівався, що його донька зможе жити спокійним життям, але після зустрічі з дівчинкою, Тіллі зрозуміла, що тій судилося стати дослідницею і, можливо, досягнення Блискавки навіть перевершать досягнення самого Грома.
Єдине, що можна було зробити зараз, це захищати її, наскільки це можливо.
– Ми майже на місці, – поки Тіллі думала, Блискавка підлетіла ближче до підвісного кошика і сповістила їх про це.
– Залітай сюди і відпочинь, – сказала Венді зі стурбованим виразом. – Твої губи побілілі від холоду.
– Все добре, тільки обличчя трохи заніміло, – вона поплескала свої рожеві щоки. – На щастя, я отримала шарф від Його Високості, тому мої вуха зовсім не замерзли.
По дорозі вони не натрапили на жодного демона. Хоча демонічні звірі піднімали голови і ревли, але вони, очевидно, не мали можливості атакувати повітряну кулю, що летіла над ними, тож перша половина подорожі пройшла гладко. Але коли «Небесний погляд» завис над пунктом призначення, всі були приголомшені видовищем, яке відкрилося перед ними.
Здавалося, що ліс змело щось величезне. Скрізь лежали потрощені стовбури дерев і зламані гілки. Сніг був перемішаний з ґрунтом. Сцена виглядала хаотичною.
– Де кам’яна вежа? – запитала Попіл.
– Вона була там, – Блискавка вказала на простір під ногами. Її тон був сповнений недовіри: – Вона… щезла.
Тіллі поглянула у напрямку, куди вказувала Блискавка і побачила величезну діру в коричнево-білій землі. Діра була такою темною, що дна не видно, ніби хтось вирізав прохід до безодні. Але, судячи з розміру ями, хто б не зробив її, він мав бути величезним.
– Сільво, поглянь, що в дірі.
Сільва нахмурила брови, на її обличчі з’явився приголомшений вираз:
– Там… там монстр, схожий на хробака. Зараз він рухається на північний захід. Стривайте, руїни в його череві!
– Що, у череві? – здивовано запитала Попіл.
– Так, я бачила каміння… і крижану труну, про яку згадували, – сказала Сільва, уважно вивчаючи хробака. – О боже, воно повністю поглинуло руїни!
Що робити далі? Всі поглянули на Тіллі.
– Крім хробака, є там ще хтось? – низьким голосом запитала п’ята принцеса. – Демони, наприклад.
– Гм… є ще кілька демонічних звірів, але вони всі у його череві і, схоже, всі мертві, – Сільва якийсь час вивчала ситуацію, а потім похитала головою.
Тіллі задумалася на мить і рішуче сказала:
– Приземляємося. Одна група залишиться зверху і відповідатиме за охорону, а інші спустяться зі мною в печеру. Ми уб’ємо гігантського демонічного звіра і дістанемо крижану труну.
Розділ 336. У череві хробака
– Тіллі, ти не можеш…! – Попіл спробувала зупинити, але її зупинили.
– Якщо ми хочемо спуститися у печеру, то потрібна допомога відьом, які здатні літати, – Тіллі помахала рукою, на якій був перстень. – Хоча зі зростанням ваги зросте і споживання магії, я принаймні можу взяти з нами ще одну відьму, що може зіграти вирішальне значення у нашій місії. З більшою кількістю відьом ми зможемо впоратися з більшою кількістю проблем. – Вона зробила паузу і поглянула на відьом Прикордонного Міста. – Анно, Блискавко і Мейсі, мені потрібна ваша допомога.
Ця трійця не заперечувала, а Блискавка навіть демонструвала готовність діяти прямо зараз.
Тіллі полегшено зітхнула:
– Тоді вниз разом з нами спустяться: Попіл, Шаві і Сільва. Інших сестер я попрошу подбати про охорону тут.
– Пані Тіллі, дозвольте мені піти разом з вами, – сказала Андреа.
– Якщо вони зіткнуться тут з групою демонічних звірів, є ймовірність, що Соловейко не зможе впоратися з ними сама, – Тіллі похитала головою. – Ви обоє можете вести бій на близькій і далекій дистанціях, тому зможете співпрацювати.
– Не хвилюйтеся, я охоронятиму для вас вихід, – Соловейко виглядала впевненою. – Жоден демон чи демонічний звір не зможе наблизитися до цього місця.
Тіллі ретельно обдумала, скільки відьом може спуститися, відповідно до ваги, яку можуть підняти літаючі відьми. Для початку найважливіша річ – «крижана труна», якщо людину в пастці не вийде розбудити на місці, тоді від труни потрібно відсікти зайве і забрати з собою, а в такому випадку вага буде дорівнювати вазі двох-трьох відьом. Лише невидимий бар’єр Шаві може витримати такий важкий об’єкт.
Також їм необхідне магічне око Сільви. Без неї вони не зможуть знайти точне розташування руїн у череві почвари. Також їм потрібна здібність Анни до різання і нагрівання. Але жодна з цих двох не може літати. На щастя, вони легкі, тож Мейсі може нести їх обох після того, як перетвориться на крилатого демонічного звіра. А ще була Попіл, надзвичайна відьма, яка може битися за будь-яких обставин. Її нестиме Тіллі.
Хоча Блискавка могла літати, але згідно з її власними словами, щойно вона візьме людину, то висота польоту різко знизиться, тому існувала велика ймовірність, що дівчина не зможе вилетіти з ями, якщо нестиме когось. Переваги Блискавка у чудовій спритності і швидкості, тож вона ідеально підходить для розвідки, попередження і раптової атаки.
Ці відьми дуже важливі, тож їх майже неможливо замінити. Відсутність бодай одної може неймовірно ускладнити ситуацію. Тому рішення спуститися, хоч і було швидким, але не імпульсивним, вона зробила його на основі всіх факторів.
Що стосується Андреа… хоча на близькій відстані її руйнівна сила абсолютно приголомшлива, але як тільки вона потрапить у вузьке темне місце, ефективність її здібності буде значно меншою. Тому їй краще залишатися на поверхні разом з Соловейком і захищати вхід від демонічних звірів, що блукали поблизу.
Тіллі також думала над можливістю відмовитися від порятунку і повернутися додому. Але в її серці виникло неприємне відчуття. Чому хробак обрав саме руїни кам’яної вежі, залишивши територію навколо неушкодженою? Особливо її тривожив напрямок, в якому рухався монстр, – вона поглянула в бік гір на північному заході, за якими розташувався табір демонів.
Чи був між ними якийсь зв’язок?
Під контролем Венді й Анни повітряна куля швидко приземлилася. Тіллі відкинула відволікаючі думки, ще раз переглянула план, глибоко вдихнула й упевнено сказала:
– Спускаємося.
…..
Яма була глибшою, ніж вона очікувала. Діра мала ширину у два поверхи, спочатку тунель йшов вертикально вниз, потім через деякий час пішов під кутом, поки нарешті не став горизонтальним. Ґрунт навколо виділяв неприємний запах. Якщо наблизитися, то можна було побачити, як з поверхні зривалася липка рідина, схожа на вологі сліди, які залишали після себе слимаки.
Відьми рухалися далі, і світло, що лилося з вертикального тунелю, швидко зникло. За винятком ділянки, яку вони освітлювали факелами, печера поринула в темряву. Крім того, невдовзі зникло завивання вітру, а відчуття холоду поступово змінилося на тепло, що йшло від землі. Тіллі знову відчула, як зігрілося її тіло.
Дивлячись на мерехтливий вогонь факелів, вона не могла не подумати про світлячків.
– Велетенський звір прямо попереду, – в цей момент прошепотіла Сільва.
Однак їй навіть не потрібно було про це говорити, всі відьми зрозуміли, що вони наближалися до мети – з глибини печери долинали дивні звуки. Шелест листя під осіннім вітром у поєднанні з тим, що нагадувало звуки жування.
– Спускаємося, – сказавши це, вона примусила Попіл за своєю спиною двічі змахнути факелом, після чого зосередилася на керуванні магічним каменем і почала знижувати висоту, поки їхні ноги не торкнулися м’якого і липкого ґрунту.
Далі Анна запалила холодний вогник.
Вона повернула чорне полум’я до стану вогняного серця – і холодне м’яке світло раптом освітило все навколо. У світлі зеленого вогню відьми чітко побачили хвіст велетенського звіра. Він повільно повз уперед, а його сіра шкіра, що звивалася, постійно виділяла слиз, від чого посилювався запах гнилі.
– Огидний велетенський хробак, – Попіл дістала меч. – Що мені робити далі? Розрізати йому черево?
– Зажди, нехай Анна його вб’є, – Тіллі похитала головою. – Я не знаю, наскільки небезпечним для нас є те, що у його череві. Для тебе надто ризиковано буде підійти до нього, щоб змахнути мечем.
– Так, дозвольте мені спробувати, – Анна, підтримуючи зелений вогонь, викликала ще кулю чорного вогню.
В мить ока чорний вогонь перетворився на тонку лінію, завтовшки з палець, і полетів до величезного звіра.
Цей тонкий дріт без будь-якого опору прорізав шкіру монстра і розітнув його тіло аж до черева. Можливо, через високу температуру, шкіра в місцях, де торкнулася чорна лінія, відразу ж обгоріла, а рідини в тілі випарувалися, заповнивши повітря білим туманом. Шаві, яка була напоготові, негайно підняла невидимий бар’єр, блокуючи бризки, що полетіли в них.
«Це сила еволюції», – подумала Тіллі. Хоча Анна розповіла про свою здібність перед тим, як вони вирушили, п’ята принцеса все одно була вражена, побачивши це на власні очі. Вона могла керувати магічною силою поза своїм тілом, роблячи чорний вогонь гострішим за будь-який меч. Ба більше, траєкторію було надзвичайно важко відстежити, тому ворогу неможливо ухилитися.
Монстр випустив пронизливий звук і почав шалено звиватися. Однак чорний вогонь продовжував різати, швидко роздираючи частину величезного тіла на дрібні клаптики. Щодо рідини, яка текла з його тіла, то куля зеленого полум’я випарувала її до того, як вона наблизилася до відьом.
Поступово гігантський звір перестав боротися, а його шкіра розслабилася.
– Він мертвий, – сказала Сільва. – Серце припинила битися.
– У цього створіння теж було серце? – запитала Попіл, затиснувши носа.
– Біля голови, воно майже таке велике, як кошик «Небесного погляду». А ще… – Сільва на мить зупинилася, – у ньому тече магія.
– Тоді це ще один демонічний гібрид?
– Ніхто не знає відповіді, – сказала Тіллі, – у підручника історії дуже мало записів про демонічних звірів і пустку. Тут надто багато невідомо, тому спочатку нам потрібно дістати крижану труну.
Після того, як Анна ще раз підпалила труп, запах гнилі був не таким сильним, як раніше. Під керівництвом Сільви вони швидко знайшли поглинені руїни – звичайно, підвал тепер перетворився на купу безладного каміння і первісний вигляд більше не можна було побачити. Магічні камені світіння, про які згадувала Блискавка, перетворилися на грудки каші. На щастя, прозорий кришталевий стовп залишився неушкодженим. Після того, як його викопали зі слизького черева, на ньому не було помітно жодних ознак корозії. А жінка, запечатана всередині, виглядала як жива.
– Далі все залежить від тебе, – сказала Тіллі Анні.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.