Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Звільнити цю відьму. Розділ 333-336
Розділ 337. Порятунок
Анна кивнула, розтягнувши чорний вогонь у шовкову нитку, вона м’яко притисла його до кришталевого стовпа.
Відьми затамували подих, коли побачили струмки зеленого диму, що піднімався від місця контакту – насправді це був не колір самого диму, це був танець світла і темряви, що з’явився у світлі зеленого вогню.
Чорний вогонь глибше занурювався у кристал.
– Як воно? – запитала Тіллі.
– Вимагає певних зусиль, але я зможу розрізати стовп, – відповіла Анна.
Раптом «крижана труна» змінилася, від місця, де занурився чорний вогонь, пішло кілька тріщин, які, ніби павутина, в мить поширилися по всьому стовпу. Майже водночас з цим Шаві підняла бар’єр і закрила ним відьом.
Але очікуваного вибуху не сталося, подрібнений кристал почав опадати шматок за шматком, оголюючи ядро, що випромінювалося холодне повітря – прозора кришталева колона насправді складалася з двох шарів, усередині був справжній лід. За мить усі відчули подих холоду, що доторкнувся до їхніх облич, і температура навколо різко знизилася.
На щастя, Анна швидко запобігла подальшому зниженню температури і нормалізувала її.
Під жаром чорного вогню шар льоду почав швидко танути, втративши прозорість. Його чітка структура і гострі кути втрачали форму і танули так само, як і звичайні крижинки. Однак Тіллі помітила, що на землі не з’явилося великої калюжі води, а розтоплені частинки перетворювалися на дим і розсіювалися, ніби «крижаної труни» ніколи не існувало.
Коли шар льоду повністю розтанув, жінка, запечатана всередині, стала видимою.
Здавалося, вона продовжувала глибоко спати. Ні на її довгому волоссі, ні на одязі не було жодного сліду вологи. Втративши опору кришталевого стовпа, жінка почала падати і її тіло підхопила Попіл.
– Вона ще жива?
– Хоча воно дуже слабке, але її серце не припинило битися, – Попіл притиснула одну руку до грудей жінки. – Це… просто неймовірно.
Це справді було неймовірно. Відколи Тіллі прибула до Прикордонного Міста не пройшло і тижня, а вона бачила більше дивовижних речей, ніж за минулий рік. Однак вона відчувала невелике полегшення, раз ця жінка змогла вижити за дуже низької температури крижаного кристала, то її особистість була підтверджена – це відьма.
Цей авантюрний крок приніс плоди.
Стосовно її імені, походження і того, як вона опинилася в руїнах, – ці питання можна буде поставити після повернення.
*******************
Андреа знуджено стояла біля нори, час від часу кидаючи погляд вниз, на дно, сподіваючись якнайшвидше побачити повернення Тіллі.
Навколо не було жодних слідів демонів і навіть демонічні звірі лише зрідка вискакували з лісу. Здебільшого це були вовки або дикі кабани, проте вона навіть не встигала підняти лук, як Соловейко всаджувала кинджал у голову звіра.
Здавалося, плин часу сповільнився. Крім неї, всі інші відьми, що стояли неподалік входу до печери, належали до Союзу Відьом, тому, навіть якби Андреа захотіла, вона не могла знайти когось для розмови, щоб згаяти час. Хоча жінка на ім’я Венді здавалася дуже привітною, Андреа не наважувалася заговорити з нею.
Як дворянка вищого класу з королівства Світанок, вона знала, що для незаміжньої жінки основними якостями були елегантність і стриманість.
«Забудь це. Просто поговори з Соловейком». Андреа чула, що ця відьма раніше билася з Попіл – і трималася з нею на рівних. Це не буде вважатися ініціативою почати розмову, якщо вона збиратиме інформацію про свою суперницю.
Так, це звичайна робота, яку потрібно виконати.
Вона потягнулася рукою, змахнула з волосся сніг і підняла голову. Її серце пропустило удар – Соловейко зникла.
Жінка з золотистими косами й елегантністю справжньої аристократки раніше стояла, прихилившись до підвісного кошика, але тепер її ніде не було. О, точно, здібність робить її невидимою.
Подумавши про це, Андреа заспокоїлася і прислухалася до звуків навколо. Коли зір не допомагав, слух і нюх ставали хорошими помічниками, щоб визначити, де знаходиться супротивник.
Незабаром вона почула тихі кроки.
Соловейко?
Ні. Андреа відчула, як її продерло морозом. Було очевидно, що одна людина не може стати джерелом такої кількості звуків – тут, посеред лісу, до них наближалася група людей! І вони були всього за сотню кроків від неї! Але коли Андреа оглянулася, то не побачила нікого. Навколо було спокійно, не виднілося навіть тіні людей.
Кроки наближалися. Прокляття, ворог невидимий!
Тільки-но вона збиралася бити на сполох, як до її вух донісся рев.
Вогонь раптово з’явився у повітрі, а потім по ньому пішли брижі – і з’явилося дивне чудовисько. Воно мало довго і вузьку голову, а також дві гострі коси. Створіння нагадувало мутованого богомола, і єдине, що відрізняло його від інших комах, це те, що він ходив прямо.
Куля, випущена з пістолета, розтрощила бічну частину його морди, а з голови бризнула чорна кров, яка мало не заляпала Андреа.
Чудовисько з гучним звуком упало на землю, а потім вона побачила Соловейка у білому плащі з капюшоном.
Далі пролунав другий постріл!
Прокляття, вона була необмежною! Андреа закусила губу. Соловейко помітила супротивників раніше.
Андреа викликала довгий магічний лук, але не знала, куди стріляти, тому їй довелося повільно відступити до підвісного кошика і стати біля інших відьом.
Пролунало чотири постріли – і чотири монстри впали замертво. На всіх них витратили по одній кулі.
Коли Соловейко нарешті показалася біля монстра, Андреа розвіяла довгий лук і швидко підійшла до неї.
– Що це?
– Демонічний звір або демон, – Соловейко присіла навпочіпки і деякий час вивчала кігті і «коси» монстра. – Але, судячи з кольору крові, вони ближче до демонічних звірів.
– Коли ти їх помітила?
– З моменту, як вони з’явилися. – усміхнулася Соловейко. – У тумані блиск їхньої магії так само помітний, як зірки на нічному небі.
– Невже демонічні звірі також мають здібності? – нахмурилася Андреа.
Усмішка зникла з губ Соловейка.
– Е… Можливо, гібриди більш особливий вид.
У цей момент відьми, які опустилися під землю, повернулися на поверхню. Окрім семи учасниць на плечі Попіл була ще жінка і з синім волоссям.
– Це вона просила про допомогу в руїнах? – виступила вперед і запитала Андреа.
– Саме так, – кивнула Тіллі. – Я розповів деталі на «Небесному погляді». Що довше я залишаюся в цьому лісі, то неспокійніше почуваюся. До речі, ви тут не стикалися з небезпечними ситуаціями?
– Прийшло кілька дивних гібридів, але вони всі мертві, – Соловейко знизала плечима.
Повітряну подушку швидко надули і повітряна куля піднялася в повітря. Коли підвісний кошик почав летіти над верхівками дерев, несучи їх до міста, Сільва раптом вигукнула:
– Боже мій, що там внизу? Це демонічні звірі?
– Демонічні звірі? – Андреа поглянула в бік, де раніше стояли руїни, але нічого не побачила.
Ні, на землі дійсно щось рухалося. Трупи монстрів, яких застрелила Соловейко, раптом зменшилися на половину, а плями чорної крові були затоптані; на межі, де стикався ґрунт і сніг, виднілися якісь дивні звивання, ніби вони дивилися крізь скло. Якби вони не придивлялися уважно, то не помітили цього.
– Це знову ті дивні гібриди, – недбало сказала Соловейко. – Їх, мабуть, близько сотні, і всі вони намагаються якнайшвидше потрапити до печери… Можливо, їх приваблює хробак і вони хочуть смачно поїсти? – вона позіхнула. – Але це нас не стосується.
Розділ 338. Поліція
Вейд піднявся з ліжка і виконав кілька рухів. Він не відчував болю у спині. Схоже, лицар говорив правду: якщо дати рані спокій, вона швидко загоїться.
– Чому б тобі не відпочити ще день-два? – запитав Кукасім.
– Він дав мені лише два дні, – Вейд одягнув старе пальто і взув на ноги холодні черевики, – і що раніше я повернуся до роботи, то швидше отримаю порцію пшеничної каші. Не можу ж я завжди їсти твою частину. Однієї миски мало для двох людей.
– Маю сказати, що вона тут досить добра. Порівняно з кашею, яку давали нужденним в інших місцях, ця пшенична каша густіша і навіть має краплю м’ясного смаку. – Старий хитнув головою. – Хлопче, ти раніше був патрульним, тому мало знаєш про реальне життя в нетрях. Каша, яку давали там, більше нагадувала суп, щоправда, у супі набагато більше зерен пшениці. Щоб вона виглядала ситнішою, туди додавали листя і коріння рослин, а потім усе разом варили. Якщо поділити порцію каші, яку дає володар цього міста, на двох, то її, можливо, трохи малувато, але ми не будемо голодувати.
– Я хочу, щоб ми обоє були ситі, – засміявся Вейн, зав’язуючи черевики.
– Гаразд, – зітхнув Кукасім. – Тоді бережи себе і не геройствуй.
«Дивне відчуття. І дурню ясно, що щури обрали його на місце цапа-відбувайла, але тепер він поводиться як старший член родини, – подумав Вейд. – Але ще дивніше те, що, як на мене, це відчуття непогане».
– Постараюсь, – він весело похитав головою і надів капюшон. – Ти також.
Як тільки Вейд відчинив двері, то побачив двох чоловіків. Біла уніформа з вишитими світло-блакитними смугами на плечах, а на також нарукавні пов’язки говорили про особистість цих людей – це були молодші чиновники з ратуші.
Вейд злегка насупився:
– Кого ви шукаєте?
Один із чиновників дістав аркуш паперу і швидко глянув на нього.
– Ви Вейд?
– Так.
– У чому справа? – Кукасім також помітив, що відбувається зовні.
– Вітаю, – інший чиновник усміхнувся. – Ви пройшли письмове тестування на вступ до команди громадської безпеки. Далі на вас чекає тиждень комплексного навчання, – він протягнув Вейду маленьку картку. – Візьміть, це ваше тимчасове посвідчення особи. Ідіть з ним до табору другої армії, там вас зустрінуть.
Вейд широко розплющив очі:
– Я… пройшов перевірку володаря?
– Ще ні, – відповів чиновник, – письмове тестування – було лише першим етапом перевірки. Ви повинні пройти навчання і отримати схвалення головного лицаря, перш ніж зможете перейти до останнього етапу перевірки і стати офіційним членом команди громадської безпеки.
Закінчивши з розмовою, чиновники негайно пішли. Вони не вимагали грошей, і не намагалися завоювати його емоційно. Мета їхнього візиту була простою – повідомити інформацію.
– Тобі вдалося! – старий схвильовано поплескав Вейда по плечу і додав: – Що ти там раніше говорив? Нема жодного шансу, що тебе виберуть?
Вейд досить довго був у приголомшеному стані, перш ніж пробурмотіти:
– Тому що ті питання були дуже дивними.
Кукасім дещо збентежено сказав:
– А що з ними?
Вейд негайно згадав про події, які сталися тиждень тому. Як тільки він дізнався, що Його Королівська Високість набирає людей для команди громадської безпеки, тобто для патрульного загону, просто під іншою назвою, то виконав усі вимоги, вказані в оголошені і подав заявку до ратуші. Відповідь була доволі швидкою – уже через п’ять днів він отримав повідомлення про тестування.
Вейд був упевнений у собі. Він не тільки відповідав вимогам, перерахованим в оголошені, але також мав більш ніж п’ятирічний досвід роботи у міському патрулі. Ба більше, місту справді не вистачало патрульних, тому в нього були великі шанси пройти відбір. Якби він став патрульним, то міг би допомогти Кукасіму в будь-який час, навіть якби почав жити у внутрішньому місті.
Але Вейнд навіть уявити не міг, що тестування з самого початку перевершить всі очікування.
У залі посадили понад сотню кандидатів. Лицар кожному з них дав по аркушу паперу і сказав, що вони повинні прочитати запитання, вказані згори, і внизу акуратно записати відповіді на кожне з них. Він також повідомив, що переглядатиме їхні тести сам принц. Такий метод тестування негайно викликав потужну реакцію у присутніх. Хоча в оголошенні говорилося, що кандидати повинні читати і писати, ніхто не очікував, що їм справді доведеться проходити подібний тест.
Тоді більше половини людей були приголомшені. Хоча Вейд, уважно прочитавши, міг зрозуміти записані питання, але все одно перебував у збентежені – що це за дивні запитання?
Наприклад, «Ви візник, який керує чотириколісним екіпажем на вузькій гірській дорозі. Ви везете двох мирних простолюдинів. Раптом на дорозі з’являється група біженців. Ви не можете їх уникнути, у вас лише два вибори: зустрітися з групою біженців лоб в лоб або дозволити екіпажу впасти з гірської дороги. Перший варіант призведе до смерті багатьох біженців, а другий спричинить загибель ваших пасажирів. У будь-якому з варіантів ви зможете вижити завдяки спритності. Отже, яким буде ваш вибір? Будь ласка, поясніть свій вибір принаймні трьома сотнями слів».
Це питання збивало з пантелику. Хоча говорилося, що з одного боку були простолюдини, а з іншого – біженці, конкретна кількість останніх була незрозумілою. Тому складно було якось про це судити. Крім того, він завжди вважав, що вбити групу біженців це невелика проблема, але це не обов’язково та відповідь, яку хотів отримати Його Високість.
Тоді, чи мав він дозволити загинути двом мирним простолюдинам? Чи була це правильна відповідь?
На аркуші були записані подібні дивні питання. Тоді він подумав, що Його Високість навмисно бентежив кандидатів. Вважав, що насправді команда громадської безпеки вже давно обрана.
– Нічого. Можливо, мені просто здалося, – Вейд перевів погляд. – Тоді я негайно піду до табору.
– Так. – Кукасім засміявся і сказав: – Думаю, ти точно зможеш стати членом команди громадської безпеки.
……
Табір другої армії розташувався на півночі містечка, за кам’яною стіною внутрішнього міста. Коли Вейд прийшов, то виявив, що там уже чекав головний лицар.
– Відсьогодні ви – кандидати в офіцери поліції, – сказав Картер після того, як всі з’явилися. – Протягом наступного тижня ви повинні будете жити в цьому таборі і проходити спеціальну підготовку. Ті, хто відповідатимуть вимогам, залишаться, а ті, хто ні, підуть туди, звідки прийшли! Я навчу вас, що таке дисципліна, і що означає служити Його Високості!
У розумінні Вейда саме так мало проходити тестування, але… виглядало так, що з понад сотні кандидатів залишилося лише п’ятнадцять людей? Він швидко глянув наліво і направо. Якщо судити з їхнього зовнішнього вигляду і кольору обличчя, то, крім нього, всі інші мали бути корінними жителями.
Як і очікувалося, вимога вміти читати і писати була не просто так.
– Дозвольте говорити! – хтось підняв руку.
Картер усміхнувся:
– О? Схоже, ти добре знайомий з військовими, га? Говори.
– Хе-хе, мій брат у першій армії, – сказав чоловік, потираючи потилицю. – Даруйте, пане, але що таке поліція? Хіба ми не повинні стати членами команди громадської безпеки?
– Поліція – частина системи громадської безпеки. Можете вважати поліцію за тих, хто служить принцу. В обов’язки поліціянтів входить арешт злочинців, підтримка порядку на території і здійснення політики Його Високості та ратуші, а також допомагати жителям території, які зіткнулися з труднощами.
– Допомагати жителям? Але ви щойно сказали, що ми будемо служити Його Королівській Високості…
– Між цим немає жодної суперечності. Служити підданим принца означає також служити Його Високості. А що? Хочеш увійти в замок, щоб прямо йому служити? – Картер знизав плечима. – Для початку стань чудовим лицарем.
«Але всі лицарі – дворяни…» Вейд вважав, що їхній статус простолюдинів дуже відрізнявся від статусу дворян. Це не та різниця, яку можна подолати, просто думаючи про це.
– Запам’ятайте, ви охоронці як закону, так і жителів на цих землях. А тепер ідіть до наметів і переодягніться у форму. – Головний лицар плеснув у долоні. – Далі буде завдання, яке ви маєте виконати.
Розділ 339. Убивці
Коли Вейд зняв латане пальто й одягнув новеньку уніформу, то відчув тепло у всьому тілі.
Верхній шар одягу зробили зі щільної шкіри, а всередині була бавовняна підкладка. Форма захищала від втрати тепла завдяки шару шкіри і водночас не втрачала тканинної м’якості. Уже тільки ці матеріали коштували кілька срібних вовків.
Хоча цей одяг нагадував уніформу чиновників ратуші, але колір був зовсім інший. Основним кольором одягу обрали чорний, а на манжетах плечах і комірці були білі смуги, які виглядали дуже ефектно. Після того, як п’ятнадцятеро людей одягли нову уніформу і знову стали в ряд, вони не могли втриматися, щоб не випнути трохи груди.
– Непогано, – задоволено усміхнувся Картер. – А тепер ідіть за мною.
З неба досі летів дрібний сніг, і це був перший раз, коли Вейд побачив, що сніг без упину падав восени. У місті Золотого Врожаю час від часу випадав сніг, але він ішов максимум день або два. У такий час діти часто збиралися на вулиці, ліпили сніговиків або робили сніжки і кидали їх одне в одного. Для дітей дні, коли йшов сніг, були святом. Однак це було ще тою незручністю для дорослих. Через велику кількість снігу їхнє взуття робилося мокрим і запліснявілим, що ускладнювало їм пересування вулицями. Магазини можуть не працювали в такі дні, а від великої кількості снігу міг навіть обвалитися дах якогось будинку.
В такий час патруль навіть не виходив, а якщо і виходив, то шукав найближчу таверну, де всі сідали навколо каміну, пили теплий ель і загравали з подавальницею.
Але подібного неможливо побачити у Прикордонному Місті.
Кожного дня хтось прибирав сніг і змітав його по обидві сторони вулиці – це довгостроковий найм, який здійснювала ратуша, оплата могла відбуватися щодня або щомісяця. Це була робота з низькою платою, але яка швидко приносила гроші.
Туди-сюди по вулицях ходило багато містян, хтось носив солом’яні капелюхи, а хтось плащі – всі вони були зайняті роботою. Якби весь сніг, що випав, прибрали, то без проблем можна було б сказати, що зараз літо.
Якби він не бачив цього на власні очі, Вейд ніколи б не повірив, що це маленьке містечко, розташоване на кордоні королівства, насправді виглядає більш жвавим, ніж місто Золотого Врожаю. Якби не відсутність високої церкви і дзвіниці, він би подумав, що опинився у великому місті.
Незабаром вони прибули до пристані. На річці Червона Вода скупчилося понад десяток вітрильників, а на березі зібралися сотні людей. Ця сцена здалася знайомою… справді, коли Вейд подумав про це, то побачене на березі нагадало момент, коли він разом з іншими біженцями зі сходу прибув до цього містечка.
– Дозвольте говорити! Ці люди…
– Біженці з півдня і півночі. Щоб дати їм можливість безпечно пережити зиму Його Високість спеціально послав людей, аби привести їх у Прикордонне Місто. Ваше завдання – допомогти ратуші підтримувати порядок. Потрібно вишикувати цих людей і по черзі спрямувати їх до пропускних пунктів, а далі вони повинні пройти карантин і реєстрацію. – Пояснив Картер. – Офіцерів поліції ще мало, тому зараз вам будуть допомагати солдати першої армії. Але в майбутньому поліція повинна буде виконувати цю роботу самостійно.
– Так!
Звучало не надто складно, це майже нічим не відрізнялося від того, як скеровувати біженців у черзі за кашею. Вейд підійшов до контрольно-пропускного пункту і почав голосно кричати, щоб люди навколо могли почути його інструкції і по одному підходили ближче.
– Ім’я? Звідки ви? Є щось, що ви добре знаєте? Чи вмієте ви читати?
Кожного біженця, який проходив через пропускний пункт, працівники ратуші опитували і швидко записували отриману інформацію. Вейд знав, що це лише перший етап. Після того, як всіх розселять, проходитиме додатковий збір інформації і перевірка. Люди, що володіють особливими здібностями чи знаннями, отримували пріоритет на переселення до внутрішнього міста – він знайомий з цим процесом особисто.
Раптом позаду почувся галас, Вейд озирнувся і побачив чоловіка у теплому плащі, який у супроводі охорони прибув до причалу. Сиве волосся, що розвивалося на вітрі, вказувала на його особу – це був володар містечка, Його Високість Роланд Вімблдон. Крім того, біля нього було кілька людей у вишуканій уніформі, схоже, це були вищі чиновники ратуші.
Неочікувано, принц, терплячи холодний вітер, що кидав колючий сніг, вийшов, щоб особисто подивитися на групу біженців. Це трохи здивувало Вейда. У холодну пору року мало хто з вельмож покидав теплі ліжка рано-вранці, особливо, коли мали під рукою слуг, які могли про все подбати.
– Мене звати Грива. Я з півночі. Ну… в мене добре виходить працювати на землі. Я не вмію читати.
– Сільське господарство? – чиновник ратуші поставив галочку у відповідній графі на аркуші паперу. – Добре, можеш проходити.
У цей момент Вейд помітив, що чоловік на ім’я Грива глянув у той бік, де стояв Його Високість після приходу на пристань. Він дивився на принца зовсім інакше, ніж інші просто людини, в його очах не було видно і краплі пошани.
– Стривай, – підсвідомо сказав Вейд.
– Щ-що таке?
– Ти фермер, так? Коли потрібно сіяти озиму пшеницю?
Чиновник ратуші поглянув на Вейда з виразом нетерпіння і роздратування на обличчі:
– Зараз проходить лише попередня реєстрація, в мене немає часу перевіряти говорять вони правду чи ні. Хіба пан Картер не пояснив вам суть завдання? Від вас вимагається лише допомагати мені підтримувати порядок.
Почувши слова чиновника, чоловік на ім’я Грива негайно закрив рота.
Ото вже дурень! Вейд насупився і, ігноруючи чиновника, продовжив:
– Ти говориш не як мешканець півночі, твоя говірка ближче до того, як говорять у центральному регіоні королівства. З якого північного міста ти приїхав? Я добре знайомий з тими місцями.
Грива вагався, але так і не дав жодної відповіді.
– А ще твоє вбрання. Якби ти носив подібний одяг на півночі, то, навіть якби тобі пощастило не замерзнути на смерть, давно обморозив собі пальці. У цей час там дуже холодно. – Вейд схопив чоловіка за праву руку. – Де твої рукавички? Тільки не говори мені, що ти викинув їх після того, як приплив до Прикордонного Міста і зрозумів, що тут набагато тепліше.
Тепер навіть чиновник на пропускному пункті зрозумів, що тут щось не так. Можна було зрозуміти, коли людина брехала, що вміла щось робити заради того, щоб отримати краще ставлення. Однак це було справді дивно, аби хтось намагався приховати своє походження.
– Звідки саме ви прибули?
Грива скрипнув зубами. Раптом він дістав з нагрудної кишені червону пігулку, кинув її до рота і закричав:
– Геть з дороги!
Вейд негайно відчув, що зап’ястя під пальцями стало гарячим. Він рефлекторно хотів штовхнути Гриву і притиснути до землі, але виявив, що навіть докладаючи всіх зусиль, не міг зрушити чоловіка ні на волосину. Далі Грива підняв руку – і Вейд відчув, як його підкинуло в повітря.
Він важко впав на землю, у спині спалахнув пекучий біль. Прокляття, рана відкрилася! Сплюнувши, Вейд, відчуваючи запаморочення, мотнув головою, перевернувся і спробував піднятися. Однак Гриви на місці вже не було.
Ще четверо чи п’ятеро біженців кинулися з натовпу. Вони рухалися так само спритно, як демонічні звірі за межами міської стіни. Зробивши кілька кроків, вони перелетіли через тимчасові огорожі, встановлені для пропускних пунктів ратуші і помчали прямо до Його Королівської Високості.
Їхня мета була очевидною. Вони націлилися як на високопоставлених чиновників, так і на володаря Прикордонного Міста.
Подумавши про дивну силу, яка раптом з’явилася у Гриви, Вейд майже наяву побачив картину, де особиста охорона Його Королівської Високості була розтерзана на місці, і навіть самому принцу не уникнути цієї жахливої долі.
Але цього не сталося.
Незабаром він почув низку звуків – бах-піф-паф-бах – схожі лунали, коли солдати на міській стіні боролися з демонічними звірами.
Перед принцом здійнялася хмара білого диму.
З цієї хмари полетіло те, що перетворило голову Гриви на криваве місиво.
Розділ 340. Причина вибору
Дивні люди, що вилетіли з натовпу, були застрелені. Раптова зміна ситуації посіяла паніку серед біженців. Коли десятки солдат у чудернацькому одязі і з дивною зброєю почали збиратися навколо, у натовпі залунати крики. Ситуація от-от мала перетворитися на безлад. Саме в цей момент над натовпом раптово пролунав гучний голос принца…
– Заспокойтеся, мої піддані. Я володар цього місця, Роланд Вімблдон. Уважно слухайте, що я вам скажу.
Хоча лунав гучний голос, це був не істеричний крик, а чітка і спокійна заява. Вейду здалося, що ці слова говорять йому прямо на вухо. У голосі принца містилася безсумнівна сила, що переважила крики і паніку.
Натовп раптом замовк.
– Як ви вже чули, коли зібралися їхати сюди, Прикордонне Місто забезпечить вам захист від вітру і снігу, їжу, щоб наповнити шлунок, і великий вибір оплачуваної роботи. Я прийшов сюди, щоб сказати: все це правда.
– Захистом для вас служитимуть глинобитні будинки з товстими стінами, в яких немає шпаринок для холодного вітру. Під ліжком розташована вугільна піч. Спати на ній так само зручно, як лежати на зігрітій літнім сонцем траві. Поки двері і вікна зачинені, навіть якщо ви носитимете в кімнаті лише один шар одягу, вам не буде холодно.
– Їжа – це пшенична каша з в’яленим м’ясом. Коли ви зачерпнете її ложкою, то бачитимете, як падатимуть зерна пшениці. А коли буде класти кашу до рота, то відчуватиме, як через густу консистенцію вона повільно опускатиметься до шлунка. Одної миски вистачить, щоб вас наситити.
Почувши ці слова, Вейд раптом відчув голод. Те, як висловлювався Його Королівська Високість, було надзвичайно новим. Він не наголошував на своїй владі й обов’язках підданих, як це робила більшість дворян, стверджуючи, що люди повинні у всьому коритися їхній волі, натомість він ішов з точки турботи про людей, говорячи про їхні базові потреби. Дивлячись на зачаровані вирази облич біженців навколо, ставало зрозуміло, що його слова глибоко зворушували серця натовпу.
– Я хочу, щоб усі люди на моїх землях жили добре, не турбуючись про їжу й одяг. Але вороги, що ховаються в темряві, не бажають цього. Ці звірі, які недавно кинулися з натовпу, безсумнівно, надіслані ними. Причина дуже проста. Вони не хочуть бачити мене живим, і не хочуть, щоб мої піддані жили у комфорті.
– Якщо мене більше не буде, чи знайдеться інший володар, який забезпечить вас теплим житлом і смачною їжею? Упевнений, ви вже знаєте відповідь на це питання. Вона очевидна, якщо пригадати все те, що ви пережили до цього часу. Я єдиний, хто готовий це зробити.
Вейд зрозумів, що паніка натовпу розвіялася. Коли монстрів, що поводилися не так, як звичайні люди, почали розглядати як звичайних ворогів, тривога біженців поступово переросла у гнів – убивці, що намагалися завдати шкоди Його Високості, також були і мерзотниками, які намагалися знищити шанс цих людей на прекрасне життя. Таких негідників не можна пробачати!
– Щоб запобігти наступному нападу, перевірку необхідно повторити. Цього разу мої особисті охоронці відповідатимуть за збір і перевірку інформації. Не дамо ворогу жодної можливості знищити те, що у нас є!
Всі підкорилися наказу Його Високості. Особисті охоронці повернули на пристань тих біженців, що вже пройшли контрольно-пропускні пункти. Ніхто не протестував, а порядок був на набагато вищому рівні, ніж раніше.
«Як і очікувалося від принца», – Вейд полегшено видихнув. Всього лише кілька слів усунули паніку, що от-от мала статися.
– Я чув, що ти був першим, хто виявив проблему? – до нього підійшов Картер Ланніс. Далі він сказав: – Іди за мною, Його Високість хоче тебе бачити.
Вейд пішов слідом за головним лицарем і наблизився до молодого принца. Ставши на коліно, він сказав:
– Вітаю вас.
– Скажи мені, як ти зрозумів, що з ним щось не так? – запитав принц.
Вейд чесно розповів про те, що помітив.
– У тебе чудові навички спостереження. Ти справді раніше був звичайним містянином?
– Ні, Ваша Високосте. Раніше я служив у патрульному загоні міста Золотого Врожаю, – чесно відповів Вейд. – Я працював там майже шість років, поки на місто Золотого Врожаю не напала велика кількість піратів.
– Але у твоєму резюме не вказано жодної спеціальності, – сказав принц. – Я запитав у Картера і він повідомив, що ти досі перебуваєш у районі тимчасового проживання. Іншими словами, ти приховав інформацію про себе, коли ратуша проводила попередню реєстрацію. Робити це було зайвим, але ти зробив. Чому?
Хоча Вейд не розумів значення слова «резюме», це не вплинуло на готовність відповісти на запитання. Після короткого вагання, він розповів принцу про Кукасіма.
– Без допомоги цього в’язня я б не зміг дістатися сюди живим. Тому я не міг залишити його одного в західному районі.
– Отже, ти захотів стати патрульним, щоб мати змогу приділяти йому увагу і давати певні переваги, коли будеш патрулювати там у майбутньому?
– Я… – у Вейда раптом стиснулося серце.
З попереднього покарання він усвідомив, що Його Високість уважно ставився до того, щоб у системі, яку він вибудовував, не відбувалося жодних порушень. Очевидно, що поведінка Вейда у майбутньому могла перейти межу дозволеного.
– Не хвилюйся, ти ще нічого не зробив. Тебе не будуть карати тільки за думку про щось подібне, – принц усміхнувся, здавалося, що він бачив його наскрізь.
Однак ці слова примусили Вейда відчути відтінок розчарування. Жодного сумніву, Його Високість не схвалював подібний підхід. Навіть якщо Вейд успішно стане поліціянтом, якщо він підходитиме до розв’язання проблем з упередженням, то закінчить, як той чиновник з ратуші.
– У тебе є сім’я? – раптом запитав принц.
– …Вони всі загинули, коли на місто Золотого Врожаю напали.
– А у Кукасіма?
– Швидше за все, нема, – хоча він не розумів, чому Його Високість питав про це, але відповідав чесно. – Якби в нього була сім’я, щури б не вибрали його на місце цапа-відбувайла.
– Ті, хто мають якісь особливі навички, отримують пріоритет в отриманні права оренди будинку. Також вони можуть отримати в ратуші посвідчення особи і користуватися всіма правами жителів цієї території. Це, звісно, стосується і членів їхніх родин. – Принц ще раз усміхнувся і сказав: – Ти розумієш, до чого я веду, правда?
Вейд був приголомшений, не втримавшись, він здивовано сказав:
– Ви дозволяєте мені забрати Кукасіма…
– Відведи старого до ратуші на реєстрацію. Там допоможуть з оформленням документів.
Вейд, придушивши хвилювання, знову став на коліно і сказав:
– Ваша Високосте, дякую за ваше милосердя!
– Не втрачай пильність і будь таким же спостережливим, як і сьогодні, – кивнув принц. – Навіть якщо ви двоє станете членами однієї родини у разі провалу наступного випробування, вам доведеться на деякий час залишитися у районі тимчасового проживання.
– Зрозумів!
Питання, що гнітило його, нарешті було вирішено і Вейд поступово почав відчувати розслаблення. Він був уже готовий піти, як раптом згадав про тестування. Трохи вагаючись, Вейд все-таки не стримався і запитав:
– Ваша Високосте, я не знав відповіді на більшість питань на першому етапі тестування, тому відповідав так, як приходило в голову. Чому ви все-таки вибрали мене?
– Бо правильних відповідей не існувало, – принц підняв кутики губ. – Відповіді залежали від людини. Ключем до цього етапу тестування була не відповідь, а перевірка рівня грамотності кандидата і його вміння писати. Якщо людина здатна зрозуміти запитання і чітко записати свої думки, то вона пройшла тестування.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.