Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, Kirito Kun.
Звільнити цю відьму. Розділ 361-364
Розділ 365. На захід
Педро позіхнув, сів на ліжку і негайно відчув холод, що огорнув верхню частину тіла. Якби це було можливо, він хотів би весь час залишатися у ліжку, де було не тільки тепло, але і лежала Шеріл.
– Чи не хочеш поспати ще трохи? – жінка поряд з ним перевернулася і сонно пробурмотіла: – Ще рано, чи не так?
Він нахилився і поцілував її у чоло. Вона мала м’яке кучеряве каштанове волосся, гладку, як у немовляти, шкіру, а ще жінка була власницею пари великих чарівних очей. Уперше Педро побачив її у театрі фортеці Довгої Пісні. Саме ці оці привернули його увагу відразу ж після знайомства.
– Гадаю, вже майже полудень. Мені потрібно спуститися, щоб перевірити, чи нема якихось справ, – прошепотів Педро. – Якщо ти не хочеш вставати, то спи. Я попрошу слугу пізніше принести тобі обід у спальню.
– Але я хочу, щоб ти залишився зі мною, – Шеріл протягнула руку й обхопила його за талію. – Все одно надворі сніг, які можуть бути справи?
Вона говорила правду. З початком Місяців Демонів місто негайно затихло. Вистави у театрі проходили раз на тиждень. Торговці негайно поїхали, а таверни зачинили двері. Якщо вдень пройтися вулицями, то могла навіть здатися, що місто було безлюдним.
Тоді… можливо, ще трохи поспати? Він добивався Шеріл майже рік і тепер, коли нарешті досягнув бажаного, Педро дуже не хотів іти. Вчорашня, сповнена веселощів, ніч виснажила його сили, але зараз він був сповнений енергії і, може, після обіду вони зможуть ще трохи розважитися разом.
В цю мить у двері спальні хтось постукав.
– Пане Педро, вам надійшов синій лист.
Приголомшений, він негайно встав з ліжка, підняв кинутий на підлогу халат і накинув на себе.
– Скоро повернуся.
– Мій пане? – прошепотіла Шеріл.
– Зачекай хвилинку, – швидко зав’язавши пояс, Педро вийшов зі спальні. Через деякий час він повернувся до кімнати і знову сів на ліжко, тримаючи в руці лист у синьому конверті.
– Що це? Хто його написав? – тепер Шеріл майже повністю прокинулася. Вона позіхнула, сіла і притулилася до Педро.
– Це з Прикордонного Міста, – відповів він. – Цей лист має бути особисто від Його Високості.
Відкривши конверт і діставши аркуш паперу, Педро прочитав повідомлення і нахмурився.
– Його Високість наказав приїхати до Прикордонного Міста.
– Зараз? – здивовано запитала Шеріл. – Ти збираєшся їхати в таку погоду?
– Так, це має бути щось важливе, – зітхнув Педро. – Пізніше я підготую багаж і вдень вирушу в дорогу. Поки що іди додому, я навідаюся до тебе, коли повернуся.
Він не міг не подумати, що рік тому крізь хуртовину плив з фортеці Довга Пісня до Прикордонного Міста, щоб передати попередження від герцога Раяна. Але тепер він мав прямувати до того богом забутого місця через лист принца, Педро не міг не нарікати на іронію долі.
– Хіба ти не можеш вдати, що не отримав листа? – дещо незадоволено сказала Шеріл. – Навіть якщо він захопив фортецю Довга Пісня, фактично тут керуєш ти. Навіть якби це був наказ короля, ти не мав би виконувати його негайно, правильно?
Якби це був герцог, він би справді зробив так, але Педро добре знав нетерплячу вдачу принца Роланда. Тому він ніжно погладив Шеріл по голові:
– Це інше. Король, можливо, і не має влади над західним регіоном, але Його Високість Роланд має… Він не лише володар Прикордонного Міста, він правитель усього західного регіону.
……
Після початку Місяців Демонів у фортеці Довга Пісня було не так багато справ. Педро передав частину завдань підлеглим і, доручивши керівництво містом своєму батьку, графу Гелмонду, покинув замок. На відміну від минулого разу, коли його супроводжував лише один помічник, цього разу він обрав спеціально зроблений для герцога корабель «Левове серце» і у супроводі понад десятка слуг, помічників, а також двох лицарів сім’ї вирушив у дорогу. Це можна було назвати видовищною сценою.
Саме тоді, коли він прямував околицями фортеці до порту, галас, який долинув з-за рогу, привернув увагу Педро.
Він побачив близько десятка людей, які стояли колом і явно за чимось спостерігали. Якщо судити з одягу, це були простолюдини з найближчих будинків. Мабуть, їх витягнув на вулицю шум. З натовпу доносилися крики «Демон!» і «Повісити її!».
Педро зацікавився цим і наказав лицарю, що стояв поряд з ним:
– Іди подивися. Якщо це звичайна суперечка, то нехай розходяться по домівках.
– Слухаюсь, пане.
Лицар протиснувся крізь натовп і, зайшовши у центр, вихопив меч, натовп швидко розсіявся. Він повернувся у супроводі жінки і двох дітей, на шиї одної дитини була конопляна мотузка.
– Що сталося?
– Пане! – жінка кинулася в ноги Педро. – Убийте її негайно! Вона піддалася спокусі та стала відьмою!
Це слово злегка приголомшило Педро.
– Відьма?
Він поглянув на двох дітей. Вищий хлопчик негайно закрив собою дівчинку, глянувши так люто, ніби був готовий кинутися у бій будь-якої миті. Але все його обличчя було вкрите синцями і подряпинами, а це вказувало на те, що його недавно сильно відлупцювали.
– Вона не прислужниця демонів! У п’єсах показували, що відьми бувають як хорошими, так і поганими. Чому її хочуть покарати?
– Ти впевнена, що вона відьма? – Педро проігнорував хлопця і продовжив питати жінку.
– Так, пане. Нехай вас не обманює те, що показують в театрі. Якби церква досі була тут, на сцені ніколи б не показували такої нісенітниці. Цей звір також маленький демон. Я карала її від імені церкви. Пане, її негайно потрібно повісити, щоб подих пекла не поширився на фортецю Довга Пісня!
– Переходь до суті! – поквапив Педро.
Після того, як жінка розповіла йому про ситуацію, він нарешті зрозумів, що сталося. Виявилося, що після того, як люди Тіфіко спалили церкву, вона та деякі інші віряни організувалися і продовжили проповіді та молитви на околицях міста в очікування, коли Святе Місто Гермес пришле нових священників для відбудови церкви у західному регіоні. Що стосується того, що сталося цього разу, то дівчинка використовувала свою силу, щоб прибирати сніг з дахів місцевих будинків, а ця жінка випадково натрапила на неї. Що і призвело до сцени, яку він побачив раніше.
У розповіді жінки неодноразово лунали скарги на абсурдність того, чого навчали у початковій школі, і на театральні виступи, що збивали людей з пантелику, через що свідки наважували лише стримувати хлопчика, але не допомагали їй убити цього маленького мерзенного демона. Якби це було раніше, тіло маленького звіра уже б повісили на балку під дахом… Від цих слів, переповнених ненависті, Педро нахмурився.
– Заберіть її і допитайте як слід, – наказав він лицареві. – Цього разу ти залишишся у фортеці. Коли я повернуся, то сподіваюся побачити всіх вірян, пов’язаних з нею, у в’язниці.
– Що… ні! Пане, як ви можете… – жінка не встигла закінчити, як її протест був придушений кількома ляпасами від лицаря.
– Ти справді відьма? – далі Педро поглянув на перелякану дівчинку. – Покажи мені.
Дівчинка лише слабко опустилася на коліна і ніяк не відреагувала.
Педро похитав головою і, підвищивши голос, повторив:
– Якщо доведеш мені, що ти справжня відьма, я відпущу тебе.
Через трохи дівчина несміливо встромила тремтячі руки у сніг. Незабаром шар снігу товщиною майже в долоню потроху перетворився на крижану воду.
– Ось воно як, – Педро кивнув. – Ти ідеш зі мною.
– Іду? – дівчинка підняла голову. – Куди?
– У місце, яке підходить для проживання відьом, – він махнув слугам, щоб вони підняли дівчинку, і продовжив рух до порту.
– Відпусти її, брехун! Ти обіцяв відпустити її! – хлопчик хотів кинутися до них, але його зупинили кілька інших слуг.
Поступово голос хлопчика потонув удалині.
Розділ 366. Білий Папір
Після снігопаду, що прийшов з початком Місяців Демонів, річка Червона Вода стала єдиним доступним шляхом для пересування у всьому західному регіоні.
У порівняні з маленьким вітрильником, яким він подорожував раніше, «Левове серце» було набагато просторішим, тут навіть помістилася проста кухня, завдяки чому вони могли їсти гарячі страви навіть під час плавання.
Його спальня, ясна річ, була окремою одномісною каютою, де раніше жив герцог, коли плив кудись. Каюта розміщувалася у задній частині корабля, корма нагадувала задню частину морських кораблів. Крізь вікна він міг бачити річку навколо і крижини, що час від часу пропливали повз борти.
– Пане, яєчний суп, який ви хотіли, – сказав лицар, занісши глиняний горщик і порцелянову миску до каюти.
– Дякую за старання, – кивнув Педро. – Тобі теж слід відпочити і взяти собі миску супу, щоб зігрітися.
Після того, як Його Високість забрав усіх лицарів інших чотирьох родин до Прикордонного Міста і заявив, що викупити їх не можна, перше, що зробили дворяни, відправили туди сім’ї забраних лицарів. Вільну землю використали для того, щоб набрати нових лицарів, або вони були поглинуті територіями дворян.
Лише родина Жимолості не зазнала великих втрат у тому протистоянні, навіть навпаки, вони швидко збільшили свою владу завдяки тому, що він став управителем фортеці Довга Пісня. Тепер вони переважали інші чотири великі родини, і мали відносно великий лицарський загін. Сет, лицар поряд з ним, також належав до загону. Хоча він був не таким відомим як Вранішнє Світло, але він також вважався одним із найвидатніших молодих лицарів.
– Слухаюся, – Сет усміхнувся, знявши кришку глиняного горщика, і налив Педро супу. – Але… Пане, чи це справді добре?
– Ти про відьму?
– Так. Хоч церкву спалили, але нову збудувати неважко. Церковники колись повернуться у західний регіон. Якщо перекласти всю відповідальність на четвертого принца, вони нічого не зможуть вам зробити. Але ви привселюдно врятували відьму й арештували вірян церкви… – Лицар на мить завагався, але продовжив: – Це рівнозначно відкритому виступу проти церкви.
– Раз неважко збудувати іншу, то чому те місце досі перебуває в руїнах? – Педро подув на запашний яєчний суп. – Церква ніколи не зможе повернутися у західний регіон.
Сет кліпнув очима. Здавалося, ці слова його не переконали.
Коли яєчний суп трохи охолов, Педро зробив маленький ковток і задоволено видихнув:
– Як управителю, для мене важливо зрозуміти наміри володаря. Його Високість впровадив початкову освіту у фортеці, прислав солдатів, які проходили підготовку у Прикордонному Місті, і ставить п’єси з очевидним змістом. Ясна річ, що він планує звести вплив церкви до мінімуму. Оскільки я став управителем фортеці завдяки Його Високості, то, природно, повинен діяти відповідно до його бажань. Якщо я навіть цього не зможу зробити, то, боюся, він одразу ж замінить мене кимось іншим. – Педро знизав плечима. – Це досить просто – не дозволити відбудувати церкву. Потрібно попередити каменярів і теслярів. Навіть якщо деякі віряни захочуть відбудувати її самостійно, щури завадять це зробити.
– Але церква…
– Оскільки Його Королівська Високість зробив так, це означає, що він не боїться помсти церкви. Ба більше, він упевнений, що зможе перемогти її. Якщо церква знову зможе з’явитися у західному регіоні, це означатиме лише те, що принц зазнав поразки. Якщо він програє, то я більше не зможу очолювати фортецю. Гадаю, ти це розумієш.
– Ви думаєте, що четвертий принц зможе перемогти армію церкви? – здивовано запитав Сет.
– Хто знає, – з усмішкою похитав головою Педро, – рік тому ніхто і подумати не міг, що принц зможе протистояти лицарям герцога Раяна. – Він піднявся і взяв глиняний горщик. – Піду перевірю, як дівчинка. Думаю, вона теж зголодніла.
……
Дівчинку звали Білий Папір.
Жодних сумнівів, лише сирота, що живе на вулиці, матиме таке випадкове ім’я.
Відколи вони піднялися на борт, вона сиділа в каюті під палубою. Дівчинка не сказала жодного слова, хоча її пальці були червоними від холоду, а тіло тремтіло. За весь цей час вона не видала жодного звуку. З міркувань безпеки, Педро все ж надів на неї медальйон з божим каменем відплати. Попри те, що Його Високість постійно говорив, буцімто відьми нічим не відрізнялися від звичайних людей, Педро не міг повірити, що особа з надзвичайними здібностями насправді така сама, як і звичайна людина. З відьмою навіть найменший рух міг призвести до травм.
– Чому б тобі не лягти під ковдру? – Педро вказав на гамак, що висів у каюті.
Через обмеження простору моряки зазвичай спали, закутавшись у полотняні ковдри, у підвісних гамаках. Не дуже зручно, але так принаймні можна було зігрітися.
– Я забрудню його, – прошепотіла вона.
– Моряки не можуть бути чистішими за тебе, – Педро знайшов сухе місце і сів. – Ця подорож займе три дні. Ти плануєш сидіти так весь час? У такому разі ти помреш ще до того, як ми досягнемо Прикордонного Міста.
– Прикордонне Місто? – Білий Папір була здивована.
– Хіба я не сказав? Ми прямуємо у місце, яке підходить для проживання відьом, – Педро відкрив глиняний горщик. – Ось, випий гарячого супу, а потім лягай у гамак.
Цього разу вона не відмовлялася. Було очевидним, що дівчинка дуже зголодніла. Вона взяла горщик і негайно почала пити, не боячись обпекти язик.
Педро похитав головою. Вона була худою, як мавпочка, бруд в її волоссі затвердів, одяг з кількома дірками дівчинка, мабуть, десь підібрала. Якщо подивитися, то ззовні вона нічим не відрізнялася від багатьох інших сиріт у фортеці.
– Хто був той хлопчик, що тебе захищав? – запитав Педро. – Твій бездомний друг?
– Зміїний Зуб, він… часто приносив нам… їжу. – Білий Папір ковтнула суп і висолопила язика, невиразно сказавши: – Раз я пішла з вами, ви… не будете хапати його, так? Він… не відьма.
– Звісно, – безвиразно сказав Педро, – він не має значення.
Слова «Він часто приносив нам їжу» його дещо здивували. У нетрях дуже мало подібних людей. Зазвичай брак їжі примушував місцевих красти одне в одного – як у людини, що жила в таких умовах, могло вистачити сили, щоб піклуватися про інших? А ім’я Зміїний Зуб… звучало трохи на манір щурів.
Подумавши про це, Педро не міг не поставити одне питання:
– Ти сказала «нам» – чи були там ще відьми, крім тебе?
– Ні, – Білий Папір похитала головою, – всі інші звичайні сироти.
Від цього Педро відчув невелике полегшення.
– То про що говорила та стара карга, ти використовувала свою здібність, щоб прибирати сніг? Це вперше, коли я почув про відьму, що наважилася використовувати свою силу публічно.
– Це запропонував Зміїний Зуб. Він сказав, що я можу допомогти мешканцям швидко розчистити сніг на дахах в обмін на їжу, тоді ніхто не буде голодним. У театрі цілими днями були вистави про відьом, тому зараз ніхто не боїться їх, якщо я готова цим зайнятися, то він піде домовлятися з дорослими.
«Он воно як. – Кутики рота Педро піднялися. – Який цікавий хлопчина. Він добре знає, як використовувати ресурси під рукою, але недооцінив вплив церкви».
Він запитав:
– То в обмін тобі давали їжу?
– Ну… – Білий Папір схилила голову. – Я очистила три дахи. Одна сім’я прогнала мене, а дві інші дали пів шматка хліба і млинець. А коли я пішла до четвертого будинку…
То зустріла ту стару жінку, яку переповнювала ненависть. Педро погладив дівчинку по голові і сказав:
– Після того, як закінчиш їсти, добре відпочинь. Я пошлю когось, щоб повідомили тобі, коли буде вечеря.
Через три дні «Левове серце» прибуло до причалу Прикордонного Міста.
Розділ 367. Перший крок у розбудові міста
Коли Педро вийшов з каюти, то не відчув очікуваного смороду гнилої деревини. Трап, який ліг на борт корабля, очевидно, був зроблений зовсім недавно. Нова пристань була удвічі більшою за початкову і більше не видавала скрипу, коли по ній ступали. Під ногами звучав заспокійливий стукіт – очевидно, дерев’яні дошки ретельно підігнані, а матеріали були якісними.
Одразу ж після того, як вони вийшли з пристані, до них підійшло кілька охоронців. Головний кинув погляд на родинний герб, який висів на щоглі «Левового серця» і сказав:
– Ви… пан Гелмонд з родини Жимолості?
– Так, – кивнув Педро, таке ставлення було дуже приємним. – Я Педро Гелмонд, і я приїхав сюди на запрошення Його Високості.
– Пан Залізна Сокира вже попередив нас. Будь ласка, ідіть за мною, – охоронець повів рукою.
– Ми будемо іти? – Педро був приголомшений.
– Так. Усі стайні знесли, – вибачливо усміхнувся охоронець. – Не хвилюйтеся, дороги в чудовому стані.
Незабаром Педро зрозумів, що охоронець мав на увазі під «чудовим станом».
Вулиці були широкими і просторими, а сніг – розчищений, не виднілося жодної калюжі. Сама дорога, здавалося, була зроблена з безлічі маленьких чорних камінців, а крихітний простір між ними після доторку води надавав поверхні гладкості і блиску. Однак його здивувало те, що така дорога була не одна. Через кожні кілька сотень кроків можна було побачити перехрестя, всі дороги спліталися у сітку, таку рівну, ніби намальовану на папері. За півгодинну прогулянку він не побачив жодного шматка багнистої землі.
Педро з подивом виявив, що місто більше не відповідало тому образу, що був у спогадах.
– Пане, це справді… Прикордонне Місто? – очі Сета широко розплющилися, поки він озирався навколо. – Хіба ви не говорили, що це місце – лише територія, де тимчасово проживають робітники шахти?
– Так і було раніше, – з усмішкою сказав охоронець. – Але відколи сюди приїхав Його Високість, все почало змінюватися. Наприклад, ці дороги в місті побудували півроку тому. Тоді тисячі людей щодня працювали разом, тому на кожну ділянку йшло близько одного місяця.
Педро помітив, що в голосі охоронця звучала неприхована гордість, наче він пишався тим, що був жителем цього міста.
Але… це було неймовірно! Вулиці з обох боків були рівномірно обсаджені високими деревами, Педро міг уявити, як улітку їхнє пишне листя захищало людей від палючого сонця. Далі стояли будинки – низькі глинобитні хатинки й обшарпані дерев’яні таверни зникли, замість них навколо вишикувалися прямокутні цегляні будинки, кожен у два чи три поверхи. Їхній стиль був майже однаковим, схоже, цю партію будинків зводила одна і та сама група каменярів.
Як він зміг перетворити це богом забуте місце у щось подібне всього за один рік?!
Здивований і збентежений Педро пішов за охороною на територію замку. Провідника замінив лицар в обладунках, а його слуги залишилися за стіною.
Лише після того, як Педро зайшов до замку володаря, він відчув те саме, що і рік тому.
Тут, здавалося, мало що змінилося. Порівняно з фортецею, замок принца, очевидно, був набагато меншим.
Лицар штовхнув двері приймальні і зробив жест, запрошуючи його зайти. Через мить Педро побачив принца, що сидів на троні.
Його Високість – Роланд Вімблдон.
– Ласкаво прошу до Прикордонного Міста, пане посол, – з усмішкою сказав Роланд.
Здавалося, принц не дуже змінився, і Педро відчув незрозуміле полегшення. Він притиснув руку і шанобливо вклонився:
– Родина Жимолості вітає вас, Ваша Високосте.
– Сідай, – кивнув Роланд. – Я викликав тебе сюди через дуже важливу справу. Вона стосується майбутнього всього західного регіону, включно з фортецею Довга Пісня.
– Будь ласка, розкажіть мені детальніше.
– Я планую побудувати тут велике місто. Воно торкатиметься Туманного лісу на заході і фортеці Довга Пісня на сході, охоплюючи половину західного регіону. Тоді фортеця стане опорним пунктом на сході нового міста і першою лінією оборони проти армії церкви, а не окремим містом, як зараз. – Роланд методично пояснював: – На всій цій величезній території будуть впроваджені однакові закони і буде прийнято керівництво від нової ратуші. Жоден вельможа не зможе втручатися у справи міста, п’ять великих родин західного регіону теж не будуть винятком.
Педро відчув, як сильно забилося серце! Рік тому він мав подібну ідею для герцога Раяна: перенести лінію захисту від демонічних звірів на захід у Прикордонне Місто і водночас з цим використати землю між двома містами. Однак Педро не очікував, що через рік принц візьме цю ідею і скористається нею більш ґрунтовно. Перетворити фортецю Довга Пісня на частину міста? Лише думка про це дозволяла йому зрозуміти, наскільки приголомшливо великим буде масштаб нового міста!
Йому підсвідомо хотілося поставити подібну можливість під сумнів, але він проковтнув слова, що спали на думку, – раз Його Високість сказав подібне, це означало, що рішення вже прийнято і ніхто не завадить принцу Роланду реалізувати цей план.
Педро навіть не думав чинити опір принцу… Трагічна поразка герцога Раяна справила на нього таке сильне враження, що він вірив – цього сивоволосого чоловіка не перемогти… принаймні Педро цього не міг зробити. Тому єдине, що було в його силах, це шукати власну вигоду в цих величезних змінах.
– Ви сказали, що п’ять великих родин не зможуть втручатися у справи міста, то як Жимолость зможе служити вам далі?
Принц довгий час мовчав, у момент, коли Педро почав нервувати, він усміхнувся:
– Ти справді здивував мене, пане посол. Як твоєю попередньою пропозицією викупити фортецю, так і твоїм позитивним ставленням зараз. Це мудрі рішення, які рідко можна побачити у дворян.
Зітхнувши, принц припинив усміхатися і серйозно сказав:
– Поки родина Жимолості готова прийняти моє правління, ти можеш продовжувати допомагати мені в управлінні територією Довгої Пісні.
– І я, і мій батько завжди будемо коритися вашій волі…
– Я говорю не про окремих осіб, а про території, – перебив Роланд. – Відтепер вельможі, які приймуть моє правління, матимуть лише право власності на територію, але не матимуть права керувати нею: будуть це закони, правоохоронна чи якась інша політика – всі будуть підкорятися указав ратуші.
– Це… – Педро завагався.
– Землі можна буде передавати у спадок з покоління в покоління. Так само і з титулом. Ваша родина також зможе керувати сільськогосподарськими угіддями, майстернями чи якимись іншими промислами. Це право разом з землями належатимуть родині Жимолості і не будуть нічим порушені – це я обіцяю. За винятком права на управління територіями, земля продовжить належати вам і залишиться незмінною, під впливом нової політики вона навіть зможе стати більш квітучою, ніж раніше. – Принц додав: – Звичайно, твоя родина також може вибрати повернутися на власні території і залишитися феодальними дворянами у традиційному розумінні. Але коли я завершу розширення нового міста, території, які воно займе, більше не належатимуть попереднім власникам.
Розділ 368. Перевірка і заповнення прогалин
……
– Як думаєш, він погодиться? – прошепотіла запитання на вухо Роланда Соловейко після того, як Педро пішов.
– Я не знаю. І це не принесе користі, якщо погодиться лише він. Йому потрібно буде ще переконати графа Гелмонда, – Роланд зробив ковток гарячого чаю. – Якщо його батько наполягатиме на позиції феодального дворянина, тоді ми нічого не зможемо зробити.
– Але тобі буде важко, якщо він піде, так? – дражнила Соловейко.
– Звичайно, це буде важко, – стиснув губи Роланд. – Він не є педантично-зарозумілим, як більшість дворян, і вміє користуватися можливістю. Крім того, Педро дуже добре керує торговими справами. Якщо він навчатиметься у фортеці Довга Пісня рік чи два, то зможе стати видатним чиновником для управління містом.
– Якщо йому вдасться переконати графа Гелмонда, ти справді плануєш довірити йому управління столицею?
– Якщо я об’єднаю Сірий Замок, то столицю, природно, доведеться перенести в інше місце… А містами надто далекими від нас найкраще керувати людям, які будуть прислані з західного регіону. Тож запропоновані умови були не порожніми словами.
Наприкінці розмови Роланд відкрив Педро, що в майбутньому королівство не буде покладатися на форму управління, в основі якої стоять дворяни. Після того, як Сірий Замок об’єднають, все королівство наслідуватиме модель управління нового міста і всі регіони спільно впроваджуватимуть єдині закони і єдину політику, а вся влада належатиме центру. Якщо Педро готовий до цього, то фортеця Довга Пісня буде далеко не кінцем його політичного життя. Він цілком зможе взяти на себе керівництво великим містом або стати чиновником центрального адміністративного офісу.
Стосовно того, наскільки далеко він зможе зайти, це залежало від його власних здібностей.
Роланд сподівався, що Педро зрозуміє можливості, які були закладені в їхній розмові.
– Що ж, гаразд, я все одно не розуміюся на таких речах, – Соловейко поплескала його по плечі. – Скоро сюди прийде нова відьма, тому тобі краще ненадовго піти.
– Сама розпитуватимеш її?
– Я покличу Венді, – збоку від Роланда почувся сміх. – Це вона вміє краще за мене.
З міркувань безпеки (на цьому головним чином наполягала Сувій), Союз Відьом встановив за правило, щоб спочатку особу нової відьми підтвердила Соловейко, а вже потім вони приймуть її. Оскільки божий камінь відплати потрібно було зняти, щоб Соловейко у тумані могла розпізнати говорять правду чи брехню, Роланд не міг бути присутнім. Так вони намагалися запобігти раптовому нападу новоприбулої відьми, а також, щоб не сталося якось нещасного випадку.
Сувій навіть склала список з десяти питань для визначення особи. Наприклад: звідки ви, справжнє ім’я, чи знаєте ви принца, чи ставитеся ви вороже до принца тощо. Оскільки Соловейко могла судити лиш про правдивість того, що сама людина, якій ставили запитання, вважала правдою, ця низка запитань мала на меті встановити справжні наміри, майже не залишаючи жодних лазівок. Навіть якби комусь вдалося обманути Соловейка на одному або двох, не можливо було зробити це на всіх питаннях.
Роланд був приголомшеним цим, але, враховуючи, що відьми мали добрі наміри, йому не залишалося нічого іншого, як погодитися з їхнім планом.
……
Покинувши приймальню, він повернувся до кабінету і негайно покликав голову ратуші, Барова.
Розповідь Педро про виявлення нової відьми у фортеці Довга Пісня вказала Роланду на один прорахунок. Хоча він відправив Нану на сцену церемонії вручення медалі й офіційно оголосив про існування відьом у місті, проте не було жодного указу, який би прямо говорив про поводження з відьмами та їхній статус. Тому, цілком можливо, ситуація схожа на ту, що сталася у фортеці, може виникнути у Прикордонному Місті. Після пробудження відьма все одно могла вирішити переховуватися, замість того, щоб взяти на себе ініціативу.
Як тільки Баров зайшов до кабінету, Роланд сказав:
– Я хочу розмістити оголошення про довгостроковий найм, зміст буде таким, як на чернетці.
Баров узяв аркуш паперу і швидко прочитав.
– Ви… Хочете наймати відьом із зарплатою в один золотий дракон на місяць?
– Саме так, – кивнув Роланд, – це також стандартна зарплата Союзу Відьом.
У цю епоху зарплата в один золотий дракон була лише за найбільш престижні посади. Середній рівень зарплати, як правило, був вищим, ніж в інших містах. Найвища початкова зарплата для робітника кислотного заводу піднялася до 20 срібних вовків, тоді як оплата праці відьом була в п’ять разів більшою. Цей найм не тільки показував ставлення до відьом, а також утверджував їхній статус.
– Оскільки вам потрібно більше відьом, чому б не послати людей на пошуки? – запитав Баров. – Так само, як ви запропонували людям повідомляти про шпигунів. Адже їхні очі бачать більше.
Тепер навіть голова ратуші навчився використовувати трюк «Війни з усім народом». Роланд стримав сміх, помахав рукою і сказав:
– Тоді мені варто запропонувати якісь бонуси, еге? Чим це відрізнятиметься від підходу церкви?
– Але… ви зробите це, щоб найняти відьом, а не повісити.
– Хоча це так, відьми, які будуть насильно викриті жителями, можуть подумати, що ми їх переслідуємо і хочемо до чогось примусити. Хоча цього року нові місцеві відьми не зазнавали переслідувань, подібного не можна сказати про тих, що прибули з-за меж моєї території, – стримано сказав Роланд. – Я сподіваюся, що вони добровільно виступлять і захочуть зробити власний внесок у розвиток Прикордонного Міста.
Крім особистих бажань відьом, він також хвилювався про те, що якщо прийняти запропонований Баровом варіант та оголосити про винагороду за знаходження або пробудження відьми, це могло призвести до нового «полювання на відьом», а пробудження відьом перетворилося б на «товар». Поява відьом стала б вигіднішою справою, ніж важка праця. І хоча в короткій перспективі це б підвищило позиції відьом, у довгостроковій перспективі це негативно вплинуло б на ідею «Збагачення через важку працю», яку пропагувало Прикордонне Місто. Тому вибір зі звичайним наймом відьом міг ефективно запобігти цій ситуації.
Щойно Баров вклонився і пішов, до кабінету зайшла Венді і поклала результати перевірки на стіл.
– Ваша Високосте, ми підтвердили її особу. Все відповідає тому, що розповів старший син родини Жимолості. Проблем нема.
– Бачите, – усміхнувся Роланд, – ви поводитеся занадто обережно.
– Але це необхідно, – полягла Венді. – Перше, про що ми повинні подбати, це ваша безпека.
– Гаразд, – він раптом відчув себе зворушеним. Роланд глибоко вдихнув і сказав: – Тоді приведіть її сюди.
Дівчині було років п’ятнадцять чи шістнадцять. Вона мала брудне темно-каштанове волосся, а в її очах виднілася боязкість і паніка. Мабуть, дівчина вперше зайшла до кімнати, засланої килимами, а тому вона не знала, куди подіти ноги і руки.
Відповідно до записаної інформації, вона називала себе Білий Папір. Дівчина народилася на околицях фортеці Довга Пісня й осиротіла після сильного снігопаду три роки тому. Схоже, таким був досвід більшості сиріт західного регіону. Доля цих нещасних була похмурою. Вони або гинули, борючись за їжу, або приєднувалися до щурів підпілля, і ставали кишеньковими злодіями, головорізами або цапами-відбувайлами.
– Ти… – Роланд якийсь час не знав, що сказати.
Дівчина не була такою адаптивною, як Агата, чи рішучою, як Анна. А Таємничий Місяць і Лілі, з якими Білий Папір мала найбільше спільного, отримували підтримку сестер із Союзу. Це була юна дівчина, що опинилася в незнайомому місці. Ймовірно, вона досі перебувала в стані паніки і їй знадобиться тривалий час, аби призвичаїтися до нового життя. Крім того, зі слів Педро виходило, що здібність Білого Паперу могла швидко розтопити сніг, тому, швидше за все, вона пов’язана з керуванням температурою.
Загалом, не потрібно було поспішати з перевіркою її здібності, вони зможуть зрозуміти це, коли налагодять з нею стосунки. Вирішивши так, Роланд поглянув на Венді і сказав:
– Вона, мабуть, виснажена тривалою подорожжю. Відведи її спочатку до ванни, а потім їй слід добре відпочити. Житиме вона у будинку відьом. Стосовно запобіжних заходів, пов’язаних з магією, я залишу це на тебе, добре?
– Звісно, – усміхнулася Венді, – як скажете.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.