Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Drakula, Kirito Kun.
Звільнити цю відьму. Розділ 369-372
Розділ 373. Ринок і підказка
Фейрін стояв позаду дружини і з усмішкою спостерігав, як вона ретельно вибирала товар в ятці.
У такі моменти погляд Ірен ставав особливо серйозним.
– Насправді… кожен шматок м’яса має певну вагу, тому неважливо, який ти вибереш.
– Ні! – категорично заперечила вона. – Я знаю, що ти любиш їсти нежирне м’ясо, але без жиру воно не матиме потрібного смаку при приготуванні. Найкращі реберця – це поєднання шару жирного м’яса з нежирним. Тоді вони чудово підходять для нарізання і смаження. Приготувати ідеальну страву, якщо не підходити ретельно до вибору, не вийде.
Фейрін не втримався і голосно розсміявся.
– Добре, не поспішай. Я піду куплю мішок пшениці. Черга там досить велика, тож доведеться постояти. Коли закінчиш скуплятися, знайдеш мене там.
– Гаразд, – не озираючись, відповіла Ірен.
Він безсило похитав головою і попрямував до іншої продуктової ятки на ринку.
Відколи пішов сніг, володар поставив навколо ринку вітрозахисні дерев’яні навіси, а також розвісив оголошення, що навіть узимку торгівля тут не припинятиметься.
Це означало, що протягом довгих Місяців Демонів у Прикордонному Місті буде стабільне постачання продуктів.
Цей крок, безсумнівно, неабияк заспокоїв містян.
Порівняно з м’ясною яткою, яка була менш відвідуваною, перед пшеничною яткою стояла набагато більше людей. До прилавка тягнулася довжелезна черга, поряд було двоє патрульних у чорній формі, які стежили за порядком. Однак у Прикордонному Місті вони мали зовсім іншу назву: поліціянти.
Вранішнє Світло вже звик до всяких дивовижних нововведень володаря, тому зміна назви патрульних не була чимось незвичайним. І також він знав, що назва «патрульні» у звичайних жителів зазвичай асоціювалася з бандитами. Тому зміна назви справді справляла на людей зовсім інше враження.
– Доброго дня, пане Сіерте, – хтось із черги впізнав його. – Ви також прийшли купити пшениці?
– Ходіть, станете біля мене.
– Я поступлюся вам місце.
– Ні, не потрібно, – помахав рукою Фейрін, стаючи в кінці черги, – дякую.
– Ви такий популярний, – усміхнувся чоловік середніх літ, який стояв перед ним. – Ви справді гідні бути колишнім першим лицарем західного регіону.
Фейрін трохи здивувався:
– Ви знаєте, ким я був раніше…
– Ха-ха, звісно. Це не таємниця у Прикордонному Місті, – чоловік потер підборіддя й усміхнуся. – Ви дуже подобаєтеся моєму сину і моїй доньці. Відколи вони дізналися про ваше походження, то мій старший син Нат не припиняє розмови про те, щоб теж стати лицарем.
– Це все у минулому, – Фейрін похитав головою. – А Його Високості більше не потрібні лицарі.
– Бо у нас є перша армія, – безтурботно сказав чоловік. – Раніше я б навіть не наважився з вами так заговорити.
Справді, коли він ще був лицарем герцога, більшість простолюдинів навіть не наважувалася дивитися на нього прямо. За його спиною вони обмінювалися словами, сповненими заздрості і захоплення, але найбільше у них було страху. Ірен була єдиною, хто наважувалася дивитися йому прямо в очі і говорити відверто, попри статус. Саме коли вони вперше зустрілися у театрі, він відчув, що його серце знайшло свій дім.
Після поразки і взяття в полон Фейрін прибув до Прикордонного Міста. Спочатку він думав, що просто буде служити іншому володарю, у нього навіть думок не виникало, що зрештою він стане вчителем, який буде навчати людей і здобуде загальну повагу.
Ця повага абсолютно відрізнялася від того, що він переживав за часів свого буття лицарем. Люди більше не уникали його, навпаки, вони намагалися наблизитися до нього. У порівняні з повагою, яку проявляють, дотримуючись певної відстані, те, що було зараз, подобалося Фейріну більше. Ця повага була приємнішою і теплішою.
Можливо, бути лицарем це не його.
……
Фейріну Сіерте довелося зачекати понад чверть години, перш ніж настала його черга.
– Посвідчення особи, – сказала людина за прилавком. А потім збентежено пискнула: – Учителю Фейріне?
– Бетті, – він також був трохи здивований, коли побачив, що дівчина за стійкою була випускницею з його першої групи учнів. Фейрін швидко зрозумів ситуацію і радісно сказав: – Ти працюєш у ратуші?
– Так, – зі щасливим виразом обличчя сказала Бетті, поклонившись, як робила це за час навчання. – Тепер я учениця в ратуші і зараз проходжу практику у міністерстві сільського господарства.
Фейрін не хотів примушувати людей, що стояли за ним, чекати ще довше, тому він протягнув посвідчення особи і шість срібних вовків.
– Я хочу купити середній мішок пшениці.
– Звісно! – вона записала його ім’я у книгу і через плече крикнула замовлення.
Після цього зі складу вийшов робітник і поставив на прилавок мішок з пшеницею. Тут не було потреби у перевірці і ретельному виборі товару. На кожну ціну був заповнений відповідний мішок: маленький, середній, великий. Маленького мішка вистачало двом людям приблизно на місяць. Ціна на зерно була фіксованою і майже не коливалася. При покупці необхідно показувати посвідчення особи, крім того, кожен клієнт міг купити обмежену кількість. Фейрін розумів, у чому була мета цього методу – очевидно, так намагалися запобігти скуповуванню зерна у великих кількостях, що могло призвести до браку продуктів у інших, менш забезпечених осіб.
– Учителю, коли матимете вільний час, приходьте до мене в гості, – Бетті повернула йому посвідчення особи.
– Звісно, – з усмішкою погодився Фейрін, він взяв мішок і відійшов убік, звільняючи місце для інших.
Ірен досі ніде не було видно, мабуть, вона вибирала якісь інші продукти. Тому він просто знайшов помітне і сухе місце, де можна поставити мішок, і сів, щоб трохи відпочити.
Саме в цей момент перед його очима промайнула блакитна постать.
Вранішнє Світло був здивований і негайно повернув голову, щоб подивитися. І після цього все його тіло затремтіло. Це була красива жінка з рідкісним блакитним кольором волосся. Вона належала до того типу людей, котрих не забудеш, навіть якщо бачив один раз. Фейрін відчув, як замерзла кров у його тілі. Справа була не у винятковій привабливості цієї жінки, а в тому… що він вже раніше бачив її у сімейному залі слави.
Коли він був дитиною, то не раз запитував про портрет людини, який висів на головному місці зали, але батько мовчав. На портреті, безумовно, була жінка, але вона висіла вище за портрети інших його предків. Лише один раз, коли батько був п’яним, він почув кілька слів про неї.
Якщо пам’ять його не підводила, то на тому портреті була засновниця сім’ї Сіерте.
Як таке могло бути?
– Вибач за довге очікування, – голос Ірен вирвав його з хаотичних думок. – Потім я пішла вибирати яйця і взяла трохи масла. Ти купив пшеницю?
– Так… – дещо відсторонено відповів Фейрін.
Коли вони повернулися додому, він досі бачив перед очима постать жінки на ринку і портрет із сімейно зали… Чому він зустрів засновницю сім’ї Сіерте у Прикордонному Місті?
Після довгих роздумів він вирішив навідатися до фортеці Довга Пісня.
Коли Фейрін розповів про свої плани Ірен, вона відняла брови і сказала:
– Хіба ти не розірвав стосунки з сім’єю? Чому ти хочеш до них поїхати?
– Е… це тому, – почав він нерішуче, – це через деякі справи.
– Спадок? – Ірен схилила голову набік і сказала: – Ні, не те. Це через… жінку?
– Кха-кха, – Фейрін похитав головою, – це неможливо!
– Але твої очі говорять мені, що ти брешеш. – Ірен притисла Вранішнє Світло до крісла й подивилася на нього. – Ти обіцяв бути моїм лицарем і я вірю, що ти не порушиш цю обіцянку, але мені дуже цікаво… Невже є щось, чого ти не можеш мені розповісти? Перед фермерським будиночком на околиці фортеці Довга Пісня ми домовилися, що не будемо нічого приховувати одне від одного.
Він поглянув у її ясні та красиві очі. У будь-який момент вона була готова поділитися з ним усім добрим і поганим. Попри всі пережиті труднощі, Ірен не змінилася.
Фейрін глибоко вдихнув, обійняв її і прошепотів свої сумніви.
– Он воно що, – почувши його розповідь, Ірен кивнула. – Тоді їдь.
– Ти… віриш мені?
Якщо підходити до цього розсудливо, то навіть він сам не міг повірити у таку дивовижну історію про те, що засновник його сім’ї досі живий.
– Звичайно, – вона кліпнула очима. – Цього разу ти не відводив погляду.
Розділ 374. Повернення до рідних місць
Зрозуміло, що раз він обірвав зв’язки з сім’єю, то не мав повертатися на територію Сіерте. Але Фейрін приїхав сюди не для того розвіяти власні сумніви… а заради батька.
Після одного бенкету голова роду Сіерте розповів про людину, чий портрет висів на важливому місці, його розповідь була дуже емоційною, він розповів, що їхня сім’я змогла існувати лише завдяки доброті тої жінки, але їхній предок не відповів добром на добро. Фейрін тоді не зміг зрозуміти значення цих слів, але поведінка батька була свіжою в його пам’яті – це були докори сумління за те, що вчинив їхній предок.
Оскільки були такі глибокі докори сумління, то чи був шанс загладити провину? Можливо, жінка, яку бачив Фейрін, була нащадком засновниці роду.
Зрештою він покинув сім’ю, бо не хотів розлучатися з Ірен. Він старший син, сім’я не могла прийняти його офіційний шлюб з простолюдинкою. Це була лише різниця у тому, що вони вибрали, у нього не було інших проблем з рідними.
Після того, як він одружився з Ірен, голова сім’ї Сіерте жодного разу не відвідав Фейріна, але мати домовилася, щоб йому надсилали деякі необхідні речі, а також прислала листа, що батько пробачив йому.
Саме з цих причин Фейрін вирішив повідомити їм про побачену жінку.
Через вплив Місяців Демонів кількість кораблів, що плавали між двома містами, значно скоротилася. Він три дні чекав на прибуття торгового судна з фортеці і, враховуючи час на розвантаження та перевірку, його подорож до Довгої Пісні зайняла майже тиждень.
Коли Фейрін покинув порт, то негайно відчув, наскільки безлюдним було місто. Ноги по щиколотки занурювалися у сніг на дорозі, за винятком слідів різної глибини, що тягнулися крізь провулки, сніг на вулиці був гладким і рівним, а це говорило, що тут давно ніхто не ходив. У порівняно з Прикордонним Містом, з його велелюдними вулицями, важко було повірити, що зараз перед Фейріном було найбільше місто західного регіону.
Землі сім’ї Сіерте лежали трохи на північ від фортеці, це було село майже на 2 тисячі акрів землі. У фортеці було безлюдно, але в селі ситуація була ще гіршою. Поки він ішов каретною колією до садиби, то побачив по дорозі померлих від голоду людей – сильний снігопад, що почався восени, раніше, ніж зазвичай, заскочив багатьох бідолах зненацька, вони не мали ні достатньої кількості їжі, ні дров. Можливо, половина не дотягне до наступної весни. Попри те, що це було звичним явищем для Місяців Демонів, Фейрін не міг до цього звикнути.
Проминувши рідкі дерев’яні хатини, Фейрін уперше за багато років повернувся до батьківського дому.
Залізна передня брама була зачинена, а двір за нею замело снігом. Проте кілька кам’яних доріжок було розчищено, схоже, хтось із сім’ї все ще доглядав за маєтком.
Він сильно постукав по залізній брамі, і через деякий час з маєтку вийшли двоє охоронців. Один із них негайно впізнав Фейріна і зі здивованим обличчям сказав:
– Ви… старший панич.
– Я хочу зустрітися з сером Сіерте, – спокійно сказав Фейрін.
Хоча всі в маєтку знали, що Вранішнє Світло розірвав стосунки з родиною, але це все-таки була справа між вельможами, тому охоронці не наважилися прийняти власні рішення. Вони негайно відчинили залізну браму. Один з охоронців повів його до вітальні, тоді як другий попрямував до дворецького, щоб повідомити про візит.
Фейрін не очікував, що першим з’явиться його молодший брат, Місо Сіерте.
– Ти більше не належиш до цього дому, чому ти повернувся? – він нахмурився, вивчаючи старшого брата. – Ти прийшов сюди пішки? Де супровід?
– Я більше не лицар, – усміхнувся Фейрін, – природно, що в мене більше нема супроводу.
– А, я мало не забув. Володар Прикордонного Міста завдав тобі тяжкої поразки і ти став його полоненим. Він звільнив тебе чи що? – Місо пирхнув: – Нема грошей, щоб пережити зиму? Я можу дати тобі трохи, але ти підеш звідси.
Ставлення молодшого брата примусило Фейріна зітхнути. Причини його реакції зрозуміти не важко – Місо Сіерте наразі був спадкоємцем, а тому, природно, не хотів повернення старшого брата, що привело б до ускладнень.
– Я тут не для того, щоб отримати гроші, також я не маю наміру змагатися з тобою за місце наступника, – чітко сказав Вранішнє Світло. – Його Королівська Високість найняв мене вчителем і я дуже задоволений своїм теперішнім життям.
– Учителем? – Місо був приголомшений. – Чому це я не можу пригадати, щоб ти володів такими широкими знаннями, які дозволяли б тобі навчати дворян?
– Я навчаю не дворян, я навчаю простолюдинів читати і писати.
– Навчаєш простолюдинів… – глумливо посміхнувся Місо. – Вигадана тобою брехня стає все цікавішою. Невже твоя дружина-простолюдинка звела тебе з розуму?
– Досить! – ззаду пролунав низький голос. Місо затремтів. Фейрін поглянув у той бік і побачив, що до них підійшов батько, голова сім’ї Сіерте. – Пані Ірен нічим не поступається дворянам. Єдине, чого їй не вистачає, це статусу. Припини поводитися так грубо.
– Батьку! – голосно крикнув Місо.
Лицар проігнорував другого сина:
– Я чув від охоронця, що ти хочеш мені щось повідомити.
– Так, – Фейрін вклонився.
– Тоді ходімо в мій кабінет.
……
Фейрін пішов за батьком до кабінету на другому поверсі маєтку. Коли вони проходили залу, він скористався нагодою і поглянув на портрет, що висів на стіні. Перед ним знову з’явилася жінка з блакитним волоссям – майже така сама, як та, що він бачив на ринку. На відміну від інших портретів, кольори на цьому були особливо яскравими, а деталі набагато чіткішими, Фейрін навіть зміг добре роздивитися родимку в куточку ока.
Коли вони зайшли в кабінет, першим заговорив голова сім’ї Сіерте:
– Я бачив твою дружину, коли були осінні театральні вистави. Вона виглядала чудово, а її акторські навички нічим не поступалися пані Мей. Схоже, у вас двох все добре.
Фейрін раптом відчув, як запекло в очах. Він не очікував, що батько заговорить про це першим. Після хвилинного мовчання Фейрін кивнув і сказав:
– Так, у нас є дім у Прикордонному Місті і ми плануємо народити дитину після закінчення цих Місяців демонів.
– Це дуже добре, – голова сім’ї Сіерте повільно відпив чаю. – У таку пору добратися сюди з Прикордонного Міста важко. Що ти хотів розказати?
Вранішнє Світло вгамував власні емоції і сказав:
– У Прикордонному Місті я зустрів жінку, яка виглядає точно так само, як жінка на портреті у залі.
Руки старого лицаря затремтіли, він мало не перекинув чашку. Його очі були широкого розплющеними, коли голова сім’ї Сіерте поглянув на Фейріна:
– Що ти сказав?
– Вона мала рідкісне блакитне волосся і красиву зовнішність. Я впевнений, що не помилився, – сказав Фейрін. – Чи може вона бути нащадком тої людини з портрета?
– Неможливо! Та людина… – Він зробив паузу і, похитавши головою, сказав: – Вона не могла мати нащадків.
– О… справді? – Фейрін опустив голову. – Тоді, можливо, я помилився.
– Ти приїхав сюди лише заради цієї справи?
– Так, бо я пам’ятаю, як колись ти висловив… жаль.
Сер Сіерте опустив голову, деякий час думав, а потім:
– Вони справді настільки схожі?
– За винятком невеликої різниці у довжині волосся… – пригадав Фейрін, – в усьому іншому вона точно така ж. Знаєш, з малечку і до цього часу я бачив подібний колір волосся лише на тому портреті, тому звертаю на нього особливу увагу.
– Вона не може бути нащадком тієї людини, – з деяким ваганням почав говорити сер Сіерте. – Але вона може бути тою людиною з портрета.
Фейрін заледве міг повірити в те, що сказав батько. Це здавалося ще більш неймовірним, ніж те, що він сам думав.
– Тою людиною з портрета? Тобто… вона прожила понад чотириста років?
– Я не хотів тобі цього розповідати, – сер Сіерте піднявся. І додав: – Вона відьма. А раз вона відьма, то все можливо. Іди за мною.
– Куди?
– У підвал. Я хочу тобі дещо показати. – Голова сім’ї Сіерте сказав, наголошуючи на кожному слові: – Серед спадщини наших предків є реліквія, яку вона залишила.
Розділ 375. Останнє бажання
Підвал маєтку сім’ї Сіерте не був незвіданою територією для Фейріна.
Коли він був дитиною, це місце було його ігровим майданчиком. Фейрін отримував величезне задоволення і радість, коли викопував різноманітні дивні предмети з запорошених скринь. Звичайно, він не раз за це отримував на горіхи від батька, зрештою йому заборонили заходити до підвалу одному, але Фейрін завжди знаходив спосіб прослизнути сюди.
Голова сім’ї Сіерте привів його до найдальшої кам’яної кімнати. Фейрін побачив, що у всіх стінах були світло-блакитні кристали розміром з кулак – і йому перехопило подих, це були божі камені відплати високої якості. Коли він був дитиною, то не знав їхньої цінності, але тепер йому це відомо. Щоб купити один божий камінь відплати такого розміру та якості знадобиться щонайменше п’ять-шість сотень золотих драконів.
Невже сім’я Сіерте така багата?
Фейрін раптом згадав, що саме у цій кімнаті він знайшов мапу скарбів.
Тут колом стояли скрині, і це мало відрізняло від сцени в його спогадах. Сер Сіерте дістав зв’язку ключів і відкрив найбільшу дерев’яну скриню. Кришка відкрилася зі скрипом, піднявши хмарку пилу.
Фейрін затамував подих і зазирнув у скриню – вона була розділена на кілька рівнів, подібно до скриньок знатних дам, на кожному шарі лежали дорогоцінні камені різних кольорів.
Це спадок родоначальниці?
– Я давно тут не був, – зітхнув голова сім’ї. – Щоразу, коли я бачу ці магічні камені, то згадую тяжке минуле, про яке розповідали предки.
– Магічні камені? – здивовано сказав Фейрін.
– Так, це дорогоцінні предмети, якими можуть користуватися лише відьми, – кивнув старий лицар. – Це дуже довга історія. Наша родина була заснована з благословення відьми.
Батько почав розповідати історію про походження сім’ї. На відміну від тої, що Фейрін чув у дитинстві, виходило, що предок Сіерте насправді був не з західного регіону, а з Пустки, що лежала за Непрохідними горами.
Очі Фейріна поволі розширювалися. Він не очікував, що за тим портретом стояла така дивовижна таємниця.
Засновниця роду, пані Агата, разом з багатьма іншими відьмами колись давно створили величезне королівство. Відьми там належали до панівного класу, як нинішні дворяни, однак королівство загинуло через атаки пекельних демонів. Коли був останній бій, вцілілі кинулися бігти у різних напрямках. Пані Агата повела одну групу людей до кам’яної вежі у Туманному лісі, щоб забрати дослідницькі матеріали, а інша група пішла за великою армією до Сірого Замку. У ті часи землі по цей бік гір були безплідними і відсталими.
– Наш предок пішов з іншою групою? – хрипко запитав Ферін.
– Так, він був дворецьким відьми. Відповідно до своїх обов’язків, він мав піти за пані Агатою в ліс, але він відмовився і натомість запропонував залишилися з іншими і подбати про припаси. Пані Агата погодилася на це. – Голова сім’ї додав глибоким голосом: – Ти повинен знати, що це означає.
Фейрін кивнув. Крім родичів, дворецького можна вважати найдовіренішою особою сім’ї. У більшості випадків дворецький жив і помирав разом з господарем, якщо той не давав іншого наказу. Пропозиція піти з іншою групою в певному сенсі нічим не відрізняла від зради, навіть якщо відьма погодилася на це.
– Коли наш предок прибув у західний регіон, то впав у глибокий жаль і самозвинувачення. Всі свої почуття він записав тут, – голова сім’ї дістав чорну книжку з іншої скрині. – Його господиня відьма так і не з’явилася. Після цього він розірвав контакт з Федерацією і залишив табір біженців, взявши з собою кількох слуг. Він поселився тут, на ще необроблених землях.
Фейрін взяв чорну книжку, але не відкрив її. Він подумав про дещо страшне.
– Тоді… ти з самого початку знав, що всі діяння церкви були неправильними?
Якщо колись відьми боролися з демонами, то як їх можна називати слугами Диявола? Очевидно, що за цим прихована величезна таємниця.
– Знав, але нічого не міг вдіяти, – спокійно сказав сер Сіерте. – Якщо на моїй території з’являлася відьма, то я обов’язково ховав її, проте я не міг врятувати відьом у фортеці через герцога Раяна – він ненавидів відьом навіть більше, ніж церква. Крім того, з записів інших наших предків можна дізнатися, що вони також робили те, що і я… але вони ніколи не розповідали врятованим про королівство відьом.
– Вцілілі досі тут?
– Хіба ж це можливо? Звичайно, вони всі пішли в могилу, – сказав голова сім’ї, розвівши руками. – Рідко хто може дожити до 60-70 років, а вони все-таки люди, хоча і старіють повільніше.
– Але ти думаєш, що родоначальниця досі жива.
– Це лише припущення, відьми мають різноманітні здібності, але не можуть мати дітей. Тому я зробив таке припущення.
Фейрін на мить задумався, а потім змінив тему:
– Невже наш предок ніколи не хотів піти до Туманного лісу, щоб знайти пані Агату?
– Легше сказати, ніж зробити, – похитав головою батько. – Навіть відьма не змогла безпечно вибратися звідти, для звичайної людини піти в той ліс – це залицятися до смерті. Крім того, чотириста років тому західний регіон був малолюдною територією, де усюди був ліс і дикі звірі. Вже просто пустити тут коріння було надзвичайно важко, наш предок не мав можливості думати про щось інше. Однак він записав у своєму заповіті бажання, щоб хтось із його нащадків зміг навідатися до кам’яної вежі в Туманному лісі просто для того, щоб поглянути.
Вранішнє Світло глибоко вдихнув і розгорнув запорошену книгу. З першої сторінки він відчув жаль, прихований між рядками. Багато записів з часом вицвіли, але через це відчуття важкості на серці було ще більш очевидним. Він не знав скільки минуло часу до того моменту, коли він перегорнув останню сторінку, де був написаний заповіт. Хоча, можливо, це був не заповіт, а нездійснене бажання.
Мабуть, саме в цьому була причина, чому батько тоді був таким засмученим.
Як колишній лицар, він відчував те саме.
– Хочеш, щоб я її знайшов? – запитав Фейрін після хвилинного мовчання. – Якщо та жінка справді пані Агата, то вона має жити у замку принца. Наскільки мені відомо, там зібралося багато відьом.
– Відьми зібралися у замку? – замислено запитав голова сім’ї. – Не дивно, що кілька днів тому фортеця Довга Пісня оголосила про найм відьом. Схоже, Його Високість вирішив стати ворогом церкви. – Далі він похитав головою. – Ні, тобі не потрібно її шукати.
Фейрін був трохи здивований:
– Ти не хочеш з нею зустрітися?
– Як можна, щоб предок зустрічався з нащадками? – сер Сіерте усміхнувся. – Звичайно, це ми повинні бути тими, хто відвідає її.
– М-ми?
– Так, я поїду з тобою до Прикордонного Міста, – з усмішкою сказав голова сім’ї, погладжуючи підборіддя. – Візьмемо з собою всі речі. Якщо це справді пані Агата, то, можливо, останнє бажання нашого предка буде виконано.
Розділ 376. Оновлення замку
– Що це? – запитала Андреа, жуючи сушену рибу.
Його Королівська Високість, принц Сірого Замку знову змайстрував щось нове. Він з’єднував частини мідних труб, потім просив Анну розтопити з’єднання, після чого Солоя загортала їх у м’який шар магічного покриття. На перший погляд, вони виглядали як водопровідні труби, встановленні у ванній, але ці були набагато більшими – кожна товщиною приблизно в людське стегно. Одна людина не змогла б підняти ці труби, але тут на допомогу прийшла Колібрі.
Ба більше, мідні труби були не лише в одній чи двох кімнатах, вони горизонтально проходили крізь весь замок і будинок відьом. Заходили з одного кутка кімнати, з’єднувалися з дивною решітчастою металевою штукою в нижній частині стіни, а потім тягнулися до наступної кімнати. І так, поки не досягали з’єднання з повздовжньою трубою.
Цей величезний проєкт привернув увагу відьом. Як із Сонного острова, так і з Союзу, всі вони виявили до нього неабиякий інтерес.
– Є припущення? – Роланд загадково посміхнувся: – Той, хто вгадає правильно, отримає на вечерю додаткову порцію пирога з морозивом.
Це негайно привернуло увагу Андреа. Пиріг з морозивом! Два шматочки хліба, підсмажені ззовні і ніжні всередині, між якими знаходиться шар солодкого морозива. Вона ніколи не чула про таку страву у королівстві Світанку. Скуштувавши пиріг з морозивом уперше, Андреа негайно закохалася. Хоча Попіл неодноразово кепкувала з неї, Андреа їла цю смакоту навіть з червоним, як мак, обличчям. Для неї було б справжньою мукою мати змогу лише дивитися, як десерт лежить на тарілці.
– Вони подають воду в кімнати? – Попіл нахмурилася.
Це були недалекоглядні слова. Андреа подумки надула губи. Мідь – недешевий метал. Воду до ванної кімнати пускали крізь маленькі труби, навіщо їх робити такими великими?
Однак якщо Андреа зараз розтулить рот, щоб спростувати ці слова, Попіл негайно нагадає їй про «оригінальний смак продуктів, без приправ, найсмачніший». Крім того, це було сказано перед пані Тіллі, тому вона не могла заперечити власні слова. Андреа не залишалося нічого, як вдати, що вона не чула поверхневих слів Попіл.
– Як недалекоглядно. Для того, щоб підвести воду, не потрібна така велика труба, – сказав хтось позаду. – Його Високість ніколи не став би робити щось таке безглузде.
Як проникливо! Були озвучені думки самої Андреа. Вона негайно збадьорилася. За винятком самої Андреа, єдина, хто наважувалася так говорити з надзвичайною, була пані Соловейко з Союзу Відьом. Вона обернулася і побачила відьму, що, піднявши підборіддя на потрібний рівень, зневажливо дивилася на Попіл.
Ось вираз, який повинна використовувати кожна шляхетна людина!
Андреа подумки була дуже вдячна, що після прибуття до Прикордонного Міста, вона була найкраще знайома з такою невловимою відьмою. Уміння, які продемонструвала Соловейко, коли допомагала врятувати відьму з руїн, справді були надзвичайними. Вони обоє знатного походження, навіть колір їхнього волосся був дуже схожим! Після кількох битв на міській стіні проти демонічних гібридів Соловейко визнала навички Андреа і навіть поділилася з нею сушеною рибою. Вона поводилася як істинна дворянка.
А найголовніше, вона також дуже не любила Попіл.
Андреа не знала, чим надзвичайна при своєму першому візиті Прикордонного Міста образила Соловейка, але… ворог мого ворога – мій друг, чи не так? Крім того, їхні особистості мали велику сумісність.
– Говориш так, ніби знаєш відповідь, – знизала плечима Попіл.
– Звичайно, знаю, – Соловейко підняла кутики губ. – Я була в кабінеті, коли Його Високість робив креслення. Я бачила їх усі.
– Це нечесно! – пробурмотіла Таємничий Місяць.
– Вона не бере участі змаганні, – від слів принца гордий вираз на обличчі Соловейка в мить застигнув. – Я дам вам підказку. Ці труби – лише частина системи. Ви можете пошукати підказки деінде, щоб швидше знайти відповідь.
– Куу! – Мейсі і Блискавка негайно вилетіли з кімнати.
Інші відьми також не відставали і розійшлися у різних напрямках, шукаючи, куди ведуть труби. Андреа навмисне відставала. Коли всі розійшлися, вона підморгнула Соловейку і покликала її вийти.
– Що це? – тихо запитала Андреа. – Якщо я відповім правильно, то поділюся з тобою половиною порції.
– Я теж не знаю, – відповідь Соловейка злегка приголомшила її.
– Але хіба ти не сказала, що бачила всі креслення?
– Так. Але це як з «Базовими принципами природознавства». Ти розумієш кожне окреме слово, так? Але коли вони разом, чи можеш ти зрозуміти суть написаного?
– Е-е, – Андреа відкрила рот, але зрозуміла, що Соловейко говорить правду. Вона також читала цю книгу, але для неї це нічим не відрізнялося від Священної Книги.
– Гадаю, що єдина людина у Союзі Відьом, яка розуміє наміри Його Високості просто поглянувши на креслення, це Анна. – Соловейко порадила: – Якщо ти запитаєш її, то вона точно скаже відповідь.
Коли Соловейко відійшла, Андреа деякий час вагалася, але зрештою так і не наважилася попросити Анну вийти з нею з кімнати. Справа була не тільки у стриманості чи збентеженні, а у… благоговінні. Андреа не боялася мерзенних злочинців чи безжальної армії суду, проте вона відчувала щире благоговіння перед цією дівчиною, якій було менше двадцяти років.
Вона пригадала, як випадково проходила повз кабінет принц і почула, як Анна розмовляла з ним. Від їхньої розмови у неї мурашки побігли по шкірі. Розрахунок великого кута кидка, корекція параметрів точки приземлення, перетворення кінетичної енергії в ідеальний стан – ці слова примусили Андреа завмерти на місці. І вона, й Анна – були відьмами, але чому ця дівчина могла вільно говорити на теми, які Андреа взагалі не розуміла? Відтоді вона відчувала велику повагу до Анни. Андреа думала, що дівчина зовсім інша і була на тому ж рівні, що і пані Тіллі.
Оскільки вона не могла запитати й отримати відповідь, то могла покладатися лише на себе. Андреа, дотримуючись підказки принца, дослідила всі кімнати. Вона побачила, що у кімнаті, де сходилися всі труби, вони, тобто труби, були відділені залізною огорожею, ніби для того, щоб люди не торкалися до них. Якби не присутність такої дикунки, як Попіл, навіть якби хтось доторкнувся до мідних труб, то проблем би не виникло, так? Згадавши слова Соловейка про те, що Його Високість ніколи не робить щось безглузде, Андреа подумала, що металеві огорожі певно мали якесь призначення.
Коли вона з’явилася на першому поверсі будинку відьом, то зробила нове відкриття. Між замком і будинком відьом виникла нова споруда, до якої тягнулися мідні труби з обох будівель.
Ця споруда нагадувала величезну металеву коробку, нижня частина якого була порожнистою, а зверху був димар… Вона нагадувала піч для приготування їжі. Коли Андреа побачила на подвір’ї трубу прямо з’єднану з колодязем, сама ж конструкція дуже нагадувала пристрій для постачання води у водонапірну вежу.
Хвилинку… ці труби використовувалися для постачання гарячої води?
Але навіть якщо це так, вони не мали бути такими великими, чи не так?
Андреа була збентежена і так не змогла зрозуміти для чого ці труби.
Перед вечерею Його Високість зібрав усіх відьом у залі й з усмішкою сказав:
– Відсьогодні у замку офіційно запущена система опалення.
– Система опалення? – збентежено повторила Попіл.
– Саме так. Після того, як вода закипить у котлі, гаряча пара буде іти по трубах і потраплятиме до приміщення, де, завдяки радіаторам, підвищуватиме температуру навколо. Поки двері і вікна зачинені, кімната досить швидко прогріється, – пояснив принц. – У порівняні з бочками для вогню, які незручно пересувати, а також потрібно відчиняти вікна, бо є ризик отруєння чадним газом, нова система опалювання немає таких проблем і дозволяє насолоджуватися весняним теплом навіть під час сну. Поволі така система опалення буде введена в експлуатацію у житлових районах.
– Отже, крім Анни, Солої і Колібрі, що брали участь у встановленні системи опалювання, є лише одна переможниця, яка вгадала правильно – і це Тіллі!
Під час вечері Андреа з тугою дивилася на пані Тіллі, що, повністю забувши про дворянську стриманість, насолоджувалася стравою з усмішкою на обличчі.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.