Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 397-400
Розділ 401. Зима у фіордах
Море фіордів, Сонний острів.
Коли було завершено зведення останнього будинку, горизонт зробився темним. Хоча захід сонця не можна було побачити, світло, що пробивалося крізь хмари, фарбувало поверхню моря у золотий колір. Якби не холодний вітер, що обдував обличчя, ця картина мало б чим відрізнялася від осінньої.
– Добре, справа зроблена, – Лотос підняла шарф навколо шиї, прикриваючи вуха м’якою бавовною. – Залишилося лише додати меблі і ліжко – і можна заселятися.
– Неймовірно! – Дулат Золота Борода плеснув у долоні і сказав: – Стільки будинків було зведено всього лише за півмісяця. Спочатку я думав, що пані Тіллі просто перебільшувала.
– Пані Тіллі ніколи не бреше, – втрутилася Вітерець.
– Так-так, – сказав Дулат, погладжуючи густо заросле подвійне підборіддя. – У такому разі я зможу безпечно переселити сюди людей. Га? Що це?
Торговець із затоки півмісяця з цікавістю торкнувся до низького парапету, який мав форму канавки. Він навіть нахилився і просунув голову отвір, щоб зазирнути всередину.
– Це пристрій для опалювання, про який я дізналася у західному регіоні. Він називається ліжко-піч кан, – пояснила Лотос. – Воно поєднане з приготуванням їжі. Поки в пічці горить вогонь, всередині ями стає дуже тепло. Зверху можна покласти шар дерев’яних дощок, а їх застелити лляною або пшеничною соломою. Хай як там його використовуватимуть, як лавку чи як ліжко, це набагато зручніше, ніж звичайні меблі, особливо взимку.
– Цікавий дизайн, – сказав Дулат і поглянув на Лотос. – Якби я хотів найняти тебе на довгий час, то скільки потрібно заплатити золотих драконів?
– Е-е… Що ви маєте на увазі? – трохи здивувалась Лотос.
– Ти можеш поїхати зі мною, щоб працювати у затоці Півмісяця. На своїх землях я маю ще кілька безлюдних пляжів, які потрібно освоїти, а твоя здібність там дуже знадобиться. – Він потер руки і сказав: – Скільки золотих драконів потрібно заплатити Сонним Чарам, щоб пані Тіллі дозволила тобі слідувати за мною?
– Ні, я ніколи не думала про те, щоб піти…
– Там ти зможеш жити набагато краще ніж тут, – перебив Дулат. – Ти будеш жити там, де і я. Щодня насолоджуватимешся вишуканим вином і делікатесами з чотирьох королівств. Тебе супроводжуватимуть слуги, куди б ти не пішла. Це життя, якого багато хто прагне, поки ти будеш служити мені, то зможеш жити так кожен день. Крім того, хіба пані Тіллі не говорила, що Сонні Чари відгукнуться на кожне прохання, а я можу дозволити собі будь-яку суму за найм, якою б великою вона не була.
Лотос нахмурилася. Вона була знайома з таким ставленням. Хоча торговець продовжував говорити про це як про найм, але насправді подібне мало відрізнялося від покупки її як якогось товару. Саме тоді коли вона збиралася дати гучну і різку відповідь, Вітерець м’яко потягнула її за руку.
– Відгукнутися на кожне прохання не обов’язково означає що ми погодимося його прийняти. Є деякі речі, які навіть відьми не можуть зробити. Крім того, для укладення контракту потрібна згода обох сторін.
– Ти хочеш сказати, що самих грошей недостатньо? Ніколи не бачив, щоб хтось так вів справи, – невдоволеним тоном сказав Дулат. – Невже слова, які були сказані при створенні Сонних Чар, були лише пустим звуком? Якщо так, то рано чи пізно жодна жива душа не захоче звертатися до вас.
– Сумніваюся у цьому, – раптом сказав хтось позаду. – Чи це фіорди, чи чотири королівства, є лише одна гільдія, яка складається з відьом. Якщо ти не захочеш звертатися, знайдуться інші.
– Цей голос… – Торговець повернув голову і приголомшено сказав: – Ка-капітан Грім!
– Мені прийшла в голову ця ідея, коли Сонні Чари формували статут. Для підписання контракту потрібна згода відьми через можливі ризики виконання завдання. Ми не можемо примушувати їх наражати себе на смертельну небезпеку. – Сказав Грім, а потім голосно засміявся: – Що думаєш? Є якісь проблеми?
– Ні… це дуже розумно, – вираз на обличчі Дулата швидко повернувся до нормального стану. – Тоді… в майбутньому я ще звернусь до вас, пані Лотос.
– Хуу, – з полегшенням видихнула Лотос, спостерігаючи за тим, як купець зі свитою швидко зник з горизонту. – Дякую.
– Жодних проблем, я випадково опинився неподалік, – усміхнувся Грім. – Ти ж наче відправилася з пані Тіллі у західний регіон?
– Так, але ми з Мед і Вітерцем повернулися першими, бо Сонному острову потрібно було підготувати припаси і будинки до зими, – коротко пояснила ситуацію Лотос. – Ви вже завершили експедицію?
– Ха-ха-ха, так… це була справді неймовірна подорож, – коли Грім почав розповідати про експедицію, його очі сяяли. – Я вперше побачив, щоб морська поверхня одночасно була на різній висоті. Здавалося, наш корабель вертикально летів прямо до скелі, яку утворили хвилі, але ми так і не впали у море! Якби я не бачив цього на власні очі, то ніколи б не повірив, що на світі може існувати подібне чудернацьке видовище.
– Морська поверхня… на різній висоті? – пробурмотіла Лотос. Як таке можливо? Морська вода не камінь, хіба вона не повинна текти вниз?
– Що ж, я назвав це Морською Лінією, вона знаходиться на північний схід від Тіньових островів. Коли ми піднялися на вершину «скелі», то воно виглядало як довга лінія без початку і кінця, що розділяє море на дві різні частини. – Він схвильованого поплескав себе по грудях: – Не можу дочекатися наступного разу, щоб вирушити далі!
Він був гідний звання найвидатнішого дослідника фіордів. Перше, що він зробив, коли повернувся з експедиції, це почав розповідати про свої пригоди, а не запитав про власну доньку, яка знаходилася у далекому західному регіоні… Лотос безпорадно похитала головою, слухаючи розповідь Грома.
Коли опустилася ніч, а температура на вулиці різко знизилася, Лотос раніше лягла на розігріте ліжко-піч – для неї це був час найбільшого розслаблення. Понад місяць, крім зведення нових будинків, вона також ремонтувала старі домівки інших відьом. Тепер вони зібралися на теплому ліжку-печі та запитували її про те що вона чула і бачила у Прикордонному місці. Відповідаючи на допитливі, а іноді навіть заздрісні запитання подруг, вона не могла заснути половину ночі.
Цього разу мова зайшла про гриби «Пташиний поцілунок».
Коли розповідь дійшла до того, що потрібно додати трохи вершкового масла, кілька разів перевернути туди-сюди, щоб з обох боків засмажити до золотої скоринки, і нарешті посипати сіллю для того, щоб завершити надзвичайно смачну страву, навколо почувся звук ковтання.
– А… Я вже хочу їх скуштувати, – вигукнула Тінь. – Я цілий місяць на кораблі жувала лише сушену рибу, тепер мій рот наскрізь просякнутий смаком солоної риби.
– Як чудово, – Моллі не втрималася і легенько щипнула Лотос. – Було б добре, якби мене запросив брат пані Тіллі.
– Гей, там є ще дивовижніші речі, про які ти навіть не чула, – засміявся хтось. – Коли хочеш скупатися, то вода тече прямо зі стіни, ба більше, там є також мило, що залишає приємний аромат на тілі після миття.
– Невже таке справді існує? – з цікавістю запитала Тінь.
– Звісно, я навіть привезла з собою одне, але його вже використали, – насупилася Лотос.
– Не говоріть про це. Вони принаймні насолодилися цим. Я відправилася з пані Тіллі у західний регіон і, забравши їх, негайно повернулася назад. Мені не вдалося насолодитися жодною з цих речей! – поскаржилася Вітерець.
Слухаючи жваву розмову відьом, Лотос раптом подумала.
Якби замість Дулата Золотої Бороди її хотів би «найняти» Його Високість Роланд, чи погодилася б вона?
Трохи подумавши над цим, Лотос зрозуміла, що якби це був принц Роланд, вона б не змогла сказати йому «ні».
Як соромно!
Лотос закуталася у ковдру і крадькома озирнулася навколо. На щастя, лампа вже догоріла, тому ніхто не міг помітити про що вона думала.
Але коли пані Тіллі прийме Його Високість Роланда?
Було б чудово, якби вони завжди жили разом… Лотос міцніше стиснула шарф у руках. Тоді і вона, й інші відьми жили б щасливо у Прикордонному Місті.
Розділ 402. Організаційна структура
На початку другого місяця зими Баров зайшов до кабінету Роланда зі стосом записів під пахвою.
Щойно він підійшов до столу, його погляд привернула величезна кольорова картина на столі:
– Це… мапа західного регіону?
– Не лише західного регіону, – з усмішкою сказав Роланд. – Тут також частина Пустки і Туманного лісу, а також цей простір. – Він вказав на територію на північ від Непрохідних гір – це була Родюча Рівнина, про яку згадувала Агата. – Територія, яку ми зараз досліджуємо, утричі більша за західний регіон. Якщо нам вдасться відновити її і використати, то ми зможемо прогодувати сотні тисяч людей.
Щоб повністю усунути загрозу, яку могли представляти табори демонів, принц дав Блискавці і Мейсі завдання розвідати територію навколо і скласти мапу. Оскільки Мейсі тепер могла на собі нести Солою, отримана мапа була більш точною. Хоча таємниця зникнення табору демонів залишилася нерозгаданою, хорошою новиною було те, що у радіусі двохсот метрів від Прикордонного Міста не було жодних ознак іншого ворожого табору.
– Але на Пустці є не лише демонічні звірі, але й… жахливі вороги, про яких ви задували, – у голосі Барова чулося вагання. – Чи не буде це надто небезпечно користуватися землями на північний захід?
– На той час перша армія вже матиме силу, щоб боротися з демонами, – пальці Роланда повільно обводили Родючу Рівнину. – Ніде не буде безпечного місця, якщо ми не переможемо цих ворогів.
Відколи демонів-розвідників виявили у Туманному лісі, він зрозумів, що таку інформацію більше не можна приховувати. Щоб уникнути паніки, яка могла б виникнути при раптовому розкриттю, принц розповів про існування демонів кільком високопосадовцям. Якщо судити з поточної ситуації, то їхня реакція була в межах норми. Звичайно, він трохи применшив силу демонів, сказавши, що вони загалом схожі до демонічних гібридних звірів, також принц ні слова не сказав про історію Першої і Другої Битви Божої Волі.
Роланд знав, що не міг вічно залишатися на краю материка, у порівняні з чотирма королівствами, Пустка… точніше, Родюча Рівнина була місцем гідним його правління. Територія, яку вони досліджують – це лише невелика частинка, якщо порівняти з усією Рівниною. Можна лише уявити, наскільки великими були землі, які займали люди під час Другої Битви Божої Волі.
Він прибрав пальці, згорнув мапу і відклав убік:
– Тобі є що доповісти?
– Так, Ваша Високосте, – кивнув Баров, він розклав перед принцом записи, які до цього тримав під пахвою. – Я склав план розширення ратуші згідно з вашими вимогами.
– О? Дай-но гляну.
Щоб впоратися зі швидким зростанням території після офіційного заснування нового міста, Роланд сформував нову структуру майбутньої організації управління на основі класифікації функціональних відділів урядів пізніших часів. Загалом, весь сектор верхнього рівня був поділений на чотири основні частини, а саме: ратушу, армію, управління охорони і Союз Відьом.
Згідно з планом розширення, нова ратуша візьме на себе роль кабінету міністрів або державної ради – і буде головною установою на всій території. До того часу кількість чиновників збільшиться приблизно до 500, а ратуша матиме шість основних відділів: фінансів, освіти, сільського господарства, промисловості та юстиції. Нові департаменти можна буде додати в будь-який час, як тільки в цьому виникне потреба. Ба більше, після об’єднання Сірого Замку інші міста також зможуть наслідувати цей приклад і заснувати відповідні установи нижчого рівня, якими також керуватиме ратуша.
Крім бойового складу, військові мали самостійні виробничі відділення і медичні частини – для матеріально-технічного забезпечення. Кожна армія мала головнокомандувача, який відповідав за конкретні бойові питання і Роланду належала вся повнота влади над армією.
Управління охорони – таємне відомство, що ховалося в темряві. Кошти на утримання цієї установи виділялися не через ратушу, а її члени не були зареєстровані в жодному досьє. Головна функція управління охорони: стежити за внутрішньою безпекою території і корупцією чиновників.
І нарешті Союз Відьом… Роланд довго думав над тим, як їх організувати, але зрештою вирішив, що Союз потрібно вважати незалежним відділом, замість того, щоб розсіювати відьом по інших.
Причина була в тому, що здібності деяких відьом після еволюції сильно відрізнялися від того, що у них було спочатку, і це дозволяло їм працювати у кількох відділах одночасно. Наприклад, Анна і Солоя відігравали важливу роль у всьому, починаючи від промисловості і сільського господарства та закінчуючи обороною й освітою.
Інший момент полягав у тому, що наразі деякі відьми не мали конкретної домовленості про роботу, але це не означало, що в майбутньому їх можна було згрупувати до однієї категорії. Про це йому згадували Сувій і Венді.
Роланд сподівався, що у майбутньому Союз Відьом зможе діяти сам по собі, включаючи прийом нових відьом, перевірку здібностей і розподіл роботи.
– Чи можна набрати таку кількість грамотних людей? – підняв очі і запитав Роланд, гортаючи план голови ратуші.
У цю епоху організація з 500 людей, безумовно, вважалася величезною. Крім того, від усіх працівників вимагалося уміння читати документи. Зробити щось подібне на інших територіях було майже неможливо. Звичайно, у столицях королівств можна знайти таку кількість грамотних людей, але основна кількість з них були дворянами, які надто горді і зарозумілі для того, щоб стати учнем у ратуші.
– Якщо додати нову групу випускників, то проблем не повинно бути, – відповів Баров. – Судячи з відгуків на оголошення про набір, найбільшу популярність мають вакансії в ратуші.
Схоже, бути державним службовцем популярно усюди… Роланд не втримався, піднімаючи куточки губ:
– У такому випадку потрібно набирати людей відповідно до плану. Останнє завдання – розробити закони.
– Передайте мені основні статті, про які ви згадували минулого разу, а я підганятиму учнів якнайшвидше завершити це, – з великим ентузіазмом сказав Баров.
– Це називається – основні закони, – усміхнувся Роланд.
Схоже, зразкові робітники, віддані роботи, були не тільки серед відьом. Це був добрий знак для нової політики.
– До речі, Ваша Високосте, – сказав Баров, – якщо персонал ратуші буде розширений згідно з планом, то нинішня будівля не зможе вмістити таку кількість людей. Чи можна…
– Побудувати нову ратушу? – Роланд кивнув: – Звісно, я скажу Карла подбати про це.
В очах людей ратуша буде еквівалентною обличчю володаря. Вони рідко мають можливість зайти в замок, але вони часто навідуються до ратуші, щоб вирішити ту чи іншу справу. Тож тут потрібна певний ступінь розкоші і стилю, бо якщо будівля буде надто простою і стриманою, це може зменшити довіру людей.
Після того, як Баров пішов, Роланд наказав охоронцю викликати Пріуса Дісу, лицаря родини Мілу.
Він не бачив його більше ніж півроку. Було добре помітно, що Пріус Діса набрав вагу, його щоки округлилися і сяяли червоним кольором. Схоже, він жив дуже добре.
– Останнім часом на великому ринку стало більше яєць і м’яса птиці. І все завдяки тобі, – з усмішкою сказав Роланд. – Схоже, у тебе хист розводити курей і качок.
– Хе-хе… – ніяково розсміявся Пріус. – Без вашої початкової підтримки я б не зміг цього зробити.
Шлях до розведення птиці не був гладким. На початку навіть була куряча чума, що призвела до загибелі великої кількості курей. Роланд вирішив вважати це частиною навчання, а тому не кинув його до шахти, щоб компенсувати збитки. Він продовжив купувати птицю у фортеці та віддавав її Пріусу на розведення. Тепер Пріус Діа вважався одним із незамінних талантів міста.
– Я планую взяти тебе до ратуші у відділ, підпорядкований міністерству сільського господарства. Згоден?
– Ваша Високосте, ви… більше не хочете, щоб я займався розведенням птиці? – трохи злякався Пріус.
– Звичайно, ні, ти добре попрацював. Тому я сподіваюся, що ти зможеш приєднатися до ратуші і навчити цього інших, – підбадьорив Роланд. – У майбутньому я планую значно збільшити масштаби розведення птиці. Ви з родиною не змоежет впоратися з цим самі. А коли ти приєднаєшся до ратуші, ти зможеш передати свій досвід більшій кількості людей і спрямовувати їх у тому, як керувати птахофермою.
Завдяки здібності Лілі до стерилізації й усунення хвороб, найскладніші проблеми у тваринництві більше не були загрозами. Роланд планував збільшити не тільки розведення курей і качок, а також і розведення великої рогатої худоби й овець.
– Це, безсумнівно, чудово робота, і це не менш гідно, ніж бути лицарем. – Принц зробив паузу, після якої сказав: – Одного дня яйця і м’ясо птиці буде подаватися на обідній стіл кожної родини західного регіону. Коли жителі бачитимуть ці смачні страви, вони запам’ятають твоє ім’я. Що думаєш?
– Я… готовий служити вам, – Пріус Діса схвильовано стиснув кулаки і шанобливо вклонився.
Розділ 403. Учень і вчитель
……
Нана прокинулася і голосно позіхнула.
Коли вона глянула у вікно, то побачила за ним звичний засніжений пейзаж.
Дівчинка неохоче піднялася з теплого ліжка, одяглася у товстий зимний одяг і повільно вийшла зі спальні. Нана побачила тітку Аду, яка прибирала вітальню.
– Доброго ранку, – пробурмотіла вона.
– О, юна панночко, ви прокинулися, – усміхнулася їй Ада. – Хочете поснідати? Їжа вже розігріта.
– Так, – Нана сіла за обідній стіл й пробіглася поглядом по кімнаті, але батька не побачила. – Де тато?
– Пан Пайн пішов рано вранці, – долинула відповідь Ади з кухні, – він взяв із собою сріблясто-білу рушницю.
Ну, звісно. Нана надула губи. Ймовірно, батько попрямував до міської стіни, щоб знову потренуватися у стрільбі. Оскільки рушниці використовували для боротьби з демонічними звірами – він став одержимою цією ревучою зброєю. Батько дбав про хороший стан рушниці та щодня протирав її. Ба більше, він використав свої медичні знання як розміну монету, щоб отримати від Його Високості Роланда особливу рушницю.
Усе тому, що принц сказав «довгоствольна рушниця – це стандартне спорядження для мисливців». Нана подумала, що якби мама досі була з ними, тато б не бігав десь цілими днями.
– А ось і сніданок, – Ада поставила перед нею дві тарілки, від страв на яких ішла пара. – Яєчня і білий хліб, їжте, поки гаряче.
– Дякую.
Сніданок зазвичай готували до того, як батько йшов з дому. Щоб їжа не охолонула, її особливим чином поміщали у гарячу воду. Це робила дбайлива тітка Ада. Якби цим займався батько, то вони б їли холодні і тверді яйця.
Нана не втрималася і зітхнула.
Було б чудово, якби тітка Ада могла вийти за батька.
Але дівчинка також знала, що навряд чи це бажання справдиться. Ада – служниця їхньої сім’ї, а тато Нани тепер дворянин Прикордонного Міста. Наскільки вона розуміла, дворянам і простолюдинам було важко одружитися.
Вона швидко з’їла хліб і яйця. Витерши рот, Нана крикнула:
– Я іду до лікарні.
– Гаразд, – Ада поклала мітлу і провела її до дверей. Там вона нахилилася і зав’язала на дівчинці шарф. – Будьте обережні по дорозі, панночко Пайн.
– Так!
Коли Нана вийшла, її привітав білосніжний сніг.
Таким був розпорядок дня: зранку вона йшла з дому до лікарні. Якщо там були поранені, Нана зцілювала їх. Якщо не було, то вона брала тварин, щоб відточувати свою здібність. В обід Нана відправлялася у замок, щоб пообідати з Його Високістю Роландом. Після цього вона поверталася до лікарні, а вже ввечері йшла додому. Нана була єдиною відьмою, яка не жила в замку.
Хоча сидіти в лікарні було трохи нудно, вона дотримувалася розпорядку, щоб надавати допомогу пораненим якнайшвидше. Також її дуже підтримували усмішки і радість жителів.
– Пані Нано, доброго ранку!
– Пані Янголе, знову йдете до лікарні?
– Сьогодні не дуже хороша погода. Будь ласка, бережіть себе.
– Ви снідали? Пані Нано, я щойно зварила пшеничну кашу, заходьте і скуштуйте!
Коли вона йшла дорогою, то такі вітання лунали одне за одним. Якщо порівнювати з тим, що було минулого року – то це ніби два різних світи. Сестри навіть сказали, що вона тепер найпопулярніша відьма у Прикордонному Місті. Навіть популярніша за Анну. Нані було байдуже до того, хто більш популярний, їй просто подобалася теперішня атмосфера. Кожен житель міста, якого вона лікувала, сердечно вітав її, що сповнювало Нану почуттям виконаного обов’язку.
«Сестричка Анна мала рацію, – подумала вона, – лише рішуче протистояння може змінити упередження».
Коли вона прийшла до лікарні, то солдат першої армії, що охороняв двері, шанобливо відсалютував їй:
– Вітаю, пані Нано.
– Доброго ранку. Сьогодні є пацієнти?
– Поки що ні, – відповів солдат. – Але ваша подруга тут.
Подруга? Вона була трішки здивована. Можливо, до неї прийшла Анна? Подумавши так, Нана помчала на другий поверх і відчинила двері, але побачила Таємничий Місяць, Колібрі і Лілію, яка бездіяльно лежала на столі. Коли з’явилася Нана, всі троє негайно наблизилися до неї.
– Ви…
– Ха, здивована? Ми прийшли зустрітися з тобою! – підняла руку і вигукнула Таємничий Місяць.
– Бо Таємничий Місяць сказала, що нам і так нема чого робити в замку, тому ми можемо вийти на прогулянку, – додала Колібрі.
– Ви двоє може і маєте багато вільного часу, але в мене багато справ. Є ще стільки зразків «комах», за якими потрібно спостерігати, – нарікала Лілі, яка йшла останньою. – А пані Нана також може бути дуже зайнята. Чи ти думаєш, що вона так, як ти?
– Та невже? Вчора я бачила, як ти задрімала перед мікроскопом. Очевидно, що тобі вже набридло, – знизала плечима Таємничий Місяць.
– Н-нічого подібного!
Виявилося, що це була не Анна. Нана була трохи розчарованою, але швидко оговталася. Сестричка Анна зараз була найбільш зайнятою серед людей Його Високості, тому, природно, вона не могла навідувати Нану так часто, як це було раніше. Тут нічим було зарадити.
– Ні, я теж вільна, – усміхнулася вона, – дякую.
– Кхм-кхм… Ну, раз ти так кажеш, то я залишуся тут, – Лілі трохи повернула голову. – Не станеться нічого страшного, якщо я вивчу зразки завтра.
– У що будемо грати? – запитала Колібрі.
– Ти ще питаєш! – Таємничий Місяць дістала колоду карт. – Звичайно, у це!
– Ой, «Битва з лордом» досить цікава, але в неї можуть грати лише троє.
– Ні, це не «Битва з лордом», – загадково похитала головою Таємничий Місяць. – Це нова гра, в яку можуть грати четверо. Суть в тому, хто швидше покаже свої карти. Я лише вчора навчилася в Андреа!
– Трійка картярок з Сонного острова? – Лілі притисла руку до лоба і сказала: – Ти погано вчишся, але ти вирішила навчатися в них… Якби ти замість цього витрачала свою енергію на те, щоб опанувати нові знання Його Високості, то мала б більший прогрес, ніж зараз.
– Це також пішло від принца Роланда, – запротестувала Таємничий Місяць. – Чому це не вважається частиною його знань?
– Крім тебе, ніхто у Союзі Відьом так не думає, – зиркнула на неї Лілі.
– Я теж хочу навчитися… – тихо буркнула Колібрі.
Подивившись на це, Нана не стрималася і засміялася. Вона ніби повернулася до безтурботних днів, коли навчалася у школі вчителя Карла.
– І я теж… оскільки нас троє проти одної, рішення прийнято – вчимося грати у нову карткову гру!
……
У компанії трьох інших відьом, ранок, який зазвичай нудно тягнувся, пройшов за одну мить. Вони разом пішли до замку на обід, після чого Нана мала повернутися до лікарні.
Коли вона вийшла в коридор, то несподівано побачила декого.
Карла ван Бате.
– Учителю Карле! – Нана здивовано запитала: – Чому ви тут?
– Прийшов побачити тебе, – з усмішкою сказав Карл, уважно вивчаючи її з ніг до голови. Він радісно сказав: – Ти… виросла.
– Справді? – Нана трохи ніяково опустила голову. – Але мені ще далеко до сестрички Анни.
– Всі різні, у тебе є власні сильні сторони, – широко усміхнувся Карл. – Спостерігаючи, як ви з Анною зростаєте, а також за змінами у містечку, я більше не бачу тріщин.
– Тріщин? – розгубилася Нана.
– Нічого… я просто сказав дурницю, – похитав головою Карл. – Раніше я думав, що бог залишив цей світ, але тепер я відчуваю, що він досі спостерігає за нами.
– Це не бог, – виправила Нана. – Його Високість каже, що результат людських зусиль. Хіба це не ви будували всі ті будинки?
– Але без джерела нічого б не сталося. У той час, коли я думав, що Анна померла, а ти пробудилася як відьма, я був у такій паніці, що не знав, що робити. Можливо, бог почув мою молитву і відгукнувся на моє благання. – Карл тихо сказав: – І привів до нас принца Роланда.
Розділ 404. Шлях від магнетизму до електрики
– А… Я так заздрю Нані, – Таємничий Місяць витерла мокре волосся і наблизила обличчя до Лілі, яка сиділа за столом.
– О, – відповіла та, не озираючись.
– Не спитаєш, чому я їй заздрю?
– Ти все одно скоро це скажеш, – надулася Лілі.
– Прокляття! – пробурмотіла Таємничий Місяць, але все-таки не втрималася: – Хіба ти не бачила, як до неї ставляться солдати, що охороняють лікарню, і жителі міста?
– Бачила.
– Вітаю, пані Нано! Пані Янголе, ви вже йдете? Пані Нано, я приготувала пшеничний пиріг… Я теж хочу, щоб до мене ставилися так! – Таємничий Місяць притулилася обличчям до щоки Лілі, але та її безжально відштовхнула.
– Це те, що вона отримала в обмін на використання здібності, – спокійно сказала Лілі. – Хіба ти не помітила, що після початку Місяців Демонів, вона майже щодня залишалася в лікарні, чекаючи на пацієнтів, щоб якнайшвидше надати допомогу пораненим. Вона зцілила половину місцевих жителів, а решта – це родичі людей, яким вона допомогла.
– Ти перебільшуєш.
– Ні, – зітхнула Лілі і відклала книгу. – Хоча не всі стоятимуть на міських стінах, щоб битися з демонічними звірами, але рани це звична справа для жителів міста: шахтарі можуть поранити ноги рудою, робітники печей – отримати опіки, те саме стосується і людей, які працюють з паровими двигунами, й учнів хімічних лабораторій. – Вона на мить замовкла. – Одного разу Його Високість сказав мені, що ми з Наною – наріжний камінь медичної допомоги у Прикордонному Місті. Одна з нас відповідає за внутрішню частину, а інша – за зовнішню. Це дозволяє кожному підтримувати роботу високої інтенсивності у здоровому режимі, навіть коли система охорони здоров’я ще не повністю сформована. Але насправді, крім профілактики епідемій серед біженців, я нічого не зробила.
– То ти теж їй заздриш, так само як і я! – непохитно сказала Таємничий Місяць і наблизилася до неї.
– Ні! – голосно крикнула Лілі. – І тримайся подалі від мене, ти заважаєш мені читати.
– Ух… – Таємничий Місяць похитала головою. – Але я справді так сильно заздрю їй.
– Тоді навчайся у Нани, прояви ініціативу і допомагай жителям, поки вони не познайомляться з тобою і не будуть пізнавати тебе. Тоді, природно, вони теж вітатимуться з тобою, куди б ти не пішла, – сказала Лілі, знизавши плечима.
– Але я не маю такої здібності, як вона, – розчаровано сказала Таємничий Місяць.
– Якщо не маєш такої здібності, то використовуй фізичну силу, – глузливо сказала Лілі. – Саме так ти жила у Союзі Співпраці.
– Ти… огидна!
Коли Таємничий Місяць лягла спати, то все ще відчувала неспокій. Хоча вона знала, що Лілі говорила правду, але те, що дівчина відчувала себе нижчою за інших сестер Союзу, гнітило її. Вона не хотіла, щоб це продовжувалося. Таємничий Місяць нарешті знайшла ідеальне місце для спокійного життя, а через те, що вона нічого не робила цілими днями, її поїдала тривога.
Після майже безсонної ночі наступного дня Таємничий Місяць з темними колами під очима постукала у двері кабінету Роланда.
– Що сталося?– здивовано запитав принц. – З тебе знущалися?
– Це була Лілі… Ні, не важливо. – Таємничий Місяць підійшла до столу Роланда, присіла й опустила підборіддя на дерев’яну поверхню. – Ваша Високосте, хіба ви не казали, що я маю великий потенціал? Чому моя здібність так і не зазнала значних змін… Невже це правда, що я не можу розвиватися, поки не зрозумію «Базові принципи природознавства»?
– То ось що сталося, – Роланд не втримався і засміявся. – Насправді… я також думав над цією проблемою.
– Якою проблемою?
– Хіба Агата не говорила, що понад чотириста років тому відьми Федерації, навіть якщо їм бракувало системного розуміння світу, все одно досягали пробудження високого рівня? Крім безперервної практики, ключовим моментом є осяяння, що може виникнути завдяки спостереженню за реальними явищами або випадковим спалахом усвідомлення. – Роланд вів далі: – Однак пробудження в такому випадку не таке хороше, як еволюція з розумінням світу, отриманим після навчання. Рівень магічної сили Агати доказ цього. Вона не тільки має меншу кількість сили серед пробуджених високого рівня, але навіть поступається деяким звичайним відьмам, таким як Сільва й Андреа.
– Це не має значення, поки я можу еволюціонувати! – очі Таємничого Місяця сяяли. – У вас є ідея?
– Можливо, це не спрацює, – розвів руками Його Королівська Високість, – але варто спробувати. Що ти знаєш про магнетизм?
– Е… Магнітне поле впливає на магнітні тіла й електричний струм, що знаходяться всередині поля. Спрямований рух електронів створює магнітну силу.
– Це те, що написано у книзі, – з усмішкою сказав Роланд. – Ти добре їх запам’ятала, але, мабуть, зовсім не розумієш змісту.
Трохи провагавшись, Таємничий Місяць кивнула.
– Ти бачила використання залізного порошку для імітації силових ліній магнітного поля. Знаєш напрямок магнітних сил, а також бачила дію генератора постійного струму. Тому я думаю… можливо, ти не зможеш примусити замкнене коло швидко розрізати лінії магнітного поля, але ти можеш змусити магнітне поле, яке сама створюєш, змінитися і таким чином відчути зміну від магнетизму до електрики.
– Я… не зовсім розумію.
– Суть генерації магнітної електрики полягає у зміні магнітного потоку в замкнутому контурі. Якщо ти хочеш змінити магнітний потік у постійному магнітному полі, то це можна зробити лише змінивши зону навколо – іншими словами, перерізати лінії магнітного поля, – принц намалював діаграму на папері. – А що, якщо зона навколо буде незмінною? Отже, буде зміна магнітного поля… А якщо магнітне поле змінюється, це рівнозначне зміні магнітного потоку.
– … – Таємничий Місяць відкрила рота, але усвідомила, що не зрозуміла жодного слова.
Його Королівська Високість голосно засміявся:
– Не страшно, якщо ти не розумієш. Усе, що тобі потрібно зробити, це дотримуватися методу: швидко вивільняти і зупиняти магнетизм, замість того, щоб постійно використовувати здібність.
– А далі? – запитала Таємничий Місяць після деякого очікування, що Роланд продовжить.
– Нічого, – похитав головою принц. – Це все.
– Га? Просто швидко вивільняти і зупиняти магнезит?
– Саме так. Якщо можливо, то найкраще буде змінювати напрямок силових ліній магнітного поля… наприклад, з лівої руки на праву. – Принц усміхнувся: – Спочатку потренуйся таким чином, а я поки що приготую для тебе маленьку іграшку. Коли опануєш цей метод, ти, природно, зрозумієш у чому суть.
……
Через два дні Таємничий Місяць отримала те, що Його Високість назвав «маленькою іграшкою». Це була квадратна рамка з мідного дроту з прозорим скляною кулькою, розміром менше половини кулака. Коли вона придивилася уважніше, то побачила, що мідний дріт, який доходив до сфери, усередині з’єднувався набагато тоншим металевим дротом.
Крім того, дівчина отримала інструкцію: тримати обидва кінці рамки руками і відточувати власну здібність. Також була примітка: обов’язково закрити штори і сховати камені світла.
Ну і що це взагалі таке?
Вона почухала голову і зрештою слухняно виконала вказівки. Це все одно лише тренування, їй просто потрібно ігнорувати все зайве.
Швидко вивільняти і зупиняти силу – неважко, але зміна напрямку магнітної сили викликала у Таємничого Місяця страшенний головний біль. Зрештою магнітна сила була вродженою частиною її життя, тому це нагадувало, ніби вона намагалася по черзі дихати, то однією, то іншою ніздрею. Попри те, що на останні два дні Таємничий Місяць попрощалася з покером і сумлінно працювала над цим методом, ефект міг тривати недовго.
Вона глибоко вдихнула й активувала магію у тілі.
Спочатку нічого не відбувалося, але незабаром Таємничий Місяць побачила спалах червоного світла.
Металевий дріт у скляній кулі перетворився на тонку помаранчево-червону нитку, потім світло ставало сильнішим і сильнішим, поки не стало таким сліпучим, що на нього не можна було прямо дивитися – Таємничий Місяць ледве вірила власним очам. Темрява у кімнаті була розігнана м’яким світлом, вона ніколи раніше подібного не бачила, воно було чистішим за вогонь свічок.
Таємничий Місяць була в заціпенінні, поки не пролунало «Трісь», червонувате світло зникло і кімната знову занурилася в темряву.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка. Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.