Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 424-428
Розділ 429. Поділ елементів
У супроводі завивання північного вітру і шаленого снігу, Люсія дісталася до лабораторії на горі Північний Схил. Вона зачинила за собою двері, залишаючи холод позаду.
Після настання зими на задньому подвір’ї біля видобутку поставили дерев’яну будівлю, і хоча вона впливала на освітлення, але не дозволяла замести тут все снігом.
На подвір’ї розвели багаття, і вона, стоячи біля дверей, могла відчути хвилі тепла, які породжувало полум’я. Знявши рукавички, Люсія протягнула холодні руки до вогню, щоб увібрати його тепло.
– Тобі холодно? – Анна, яка стояла перед верстаком, нахилила голову і сказала: – Іди сюди, я тебе зігрію.
– О… Дякую, – Люсія потупала в її бік.
Через кілька секунд тіло дівчини огорнуло тепле зелене полум’я. Люсія відчула комфортне і м’яке тепло, що огорнуло її з ніг до голови, ніби вона купалася у ванні замку.
«Така зручна здібність… – із заздрістю подумала Люсія. – Вона ніколи не боятиметься холоду».
– Тепло?
– Так! – енергійно кивнула Люсія. – Що ти робиш?
– А, деякі деталі для нової зброї, – Анна підняла тонку сталеву трубку з поршнем посередині, потягнула й опустила, і повторила свої дії. – Його Високість сказав, що не впевнений у досягненні успіху з першої спроби, доведеться іти шляхом спроб і помилок.
Ці деталі мали блискучу і гладку поверхню, тому, очевидно, були виготовлені з найкращої сталі і ретельно вирізані чорним полум’ям. До того, як Люсія приїхала до цього місця, вона і подумати не могла, що поверхню металу можна зробити пласкою, як скло, і це виглядатиме так красиво, ніби витвір мистецтва.
І вона доклала руку до їх створення. Люсія не могла не підняти кутики губ від цієї думки. Його Високість Роланд і Анна сказали, що навіть при точних методах обробки без високоякісних матеріалів готовий продукт вийшов би поганим.
– Його Високість не прийшов з тобою? – Анна розвіяла зелений вогонь.
– Він сказав, що йому ще потрібно подбати про дещо, тому з’явиться пізніше. А також сказав, щоб я спочатку ознайомилася з новою здібністю, – Люсія надула губи.
– Якою… стала твоя здібність після еволюції? – з живим інтересом запитала Анна. – У Союзі Відьом, мабуть, ще жодна з сестер не викликала такого переполоху при досягненні повноліття, як ти.
Люсія ніяково почухала голову:
– Якби не ваша з пані Спел допомога у той момент, я, можливо, не змогла б вижити.
– Ти вже подякувала, не переймайся через це, – махнула рукою Анна. – Отже, покажи свою нову здібність.
Люсія кивнула і викликала дивне відчуття, що наповнило її серце і тіло в ніч, коли вона досягнула повноліття. Звичні цілісні лінії обрисів всього навколо змінилися безліччю крихітних квадратиків, які групували за кольорами, утворюючи барвисті плями. Просто цього разу вона не відчувала болю магічного поглинання, тому була спокійною й уважно вивчала кожен квадрат.
Вона взяла одну з деталей, яку раніше обробила Анна. Її поверхня, раніше гладка і сіро-біла, стала нерівною. Магічний зір показував, що на поверхні чітко виднілося близько семи чи восьми кольорових плям, і найбільшою була блакитна. У їхньому розташуванні не було жодної закономірності, ніби художник випадково змішав купу фарб і перевернув на землю. Різниця була лише в тому, що кольорові плями мали чіткі межі і не змішувалися одна з одною.
Це були не ті крихітні частинки, про які говорив Його Високість. Люсія зрозуміла, що «квадратики» і «кольорові плями» були занадто великими, щоб бути тими крихітними частинками, з яких складалося все на світі.
Була ширша класифікація, тобто – елементи.
Крихітні частинки об’єднувалися відповідно до різних правил. І тоді крихітні кульки демонстрували абсолютно різні властивості завдяки різноманітній структурі.
Коли вона була у місті Золото Врожаю, то була абсолютно збентежена і не розуміла конкретних функцій власної здібності, тепер же Люсія могла чітко зрозуміти концепцію елементів. Згідно з описом і класифікацією Його Високості, те, що вона зараз спостерігала, мало бути елементами.
Коли Люсія розповіла Анні про те, що бачила і думала, та деякий час думала, перш ніж сказати:
– Це може бути відгалужена здібність.
– Відгалужена… здібність?
– Це рідкісний талант, – з усмішкою сказала Анна. – Лише кілька дорослих сестер у Союзі Відьом мають його. Зі слів пані Агати витікає, що подібний талант можна отримати лише в день повноліття. Якщо в той день нічого не станеться, то можливість розвинути відгалужену здібність ніколи більше не з’явиться. Гадаю, вона близько пов’язана з основною здібність відьми, точніше, вона доповнює основну здібність. Наприклад, перо Солої – без нього їм би доводилося змішувати фарбу перед тим, як щось малювати. Те саме стосується і «ілюзорної книги» вчительки Сувій. Якось вона сказала мені, що до того, як досягнула повноліття, вона могла швидко запам’ятати більшість прочитаних книг, але не могла поділитися їхнім змістом з іншими, бо не мала грошей, щоб купити перо і папір.
Анна на мить замовкла, а потім сказала:
– Твоя основна здібність – це розкладання і повернення до оригінальної форми, тож я припускаю, що ці кольорові блоки можуть скерувати тебе до точного розділення певних типів елементів. Можливо, ти хочеш спробувати і перевірити це: зможеш ти відділити певний кольоровий блок чи ні?
Люсія кивнула і використала свою здібність на металевому злитку біля робочого столу. На відміну від попереднього розкладання, цього разу вона дозволила магічній силі перетворитися на тонкі нитки й обережно витягнути «блакитні квадратики».
Цей процес був набагато складнішим, ніж вона уявляла. Люсія ніколи не керувала магічною силою з такою обережністю, але водночас з цим дівчина була дуже щасливою у душі. Порівняно з тим, що було до повноліття, тепер вона могла чіткіше відчувала існування магічної сили, ніби магія перетворила на її пальця – чи навіть стала продовженням свідомості Люсії.
Оскільки все більше і більше ниток прилипало до кольорової плями, квадратики нарешті почали розділятися і покидати металевий злиток, залишені плями раптом змінилися – спочатку чіткі межі затремтіли, а потім весь металевий злиток перетворився на жовто-зелені кристалики завбільшки з половину нігтя, а поряд лежав металевий квадрат.
Люсія розвіяла силу і витерла дрібні крапельки поту з чола. Вона помітила, що під її магічним зором кольори колишнього металевого злитка і металевого квадратика відрізнялися – наприклад, металевий квадрат раніше виглядав як блакитна пляма, але тепер він мав сріблясто-білий колір, що відповідала блиску чистого заліза. Колишній металевий злиток все ще залишався барвистим, але якщо дивитися на нього звичайним зором, то кристали виглядали як чисте коштовне каміння.
– Що це таке? – вона обережно торкнулася до крихітного кристала, його розмір навіть не міг порівняти з металевим злитком, але виглядав він набагато красивіше.
– Це може бути сполука, яка утворилася з інших компонентів чавуна, – сказала Анна з блискучими очима. – Я не впевнена, але ми можемо провести невеликий експеримент, щоб перевірити це. Але чи розумієш ти, що означатиме, якщо моя здогадка правильна? Ти зможеш витягнути певний тип елемента з цілого об’єкта, а решта елементів не перетвориться на калюжу сипучого піску, а змінить свою структуру відповідно до того, який елемент був втрачений… Будь-який нікчемний або неякісний матеріал завдяки твоїй здібності можна буде переродити на щось корисне.
Розділ 430. «Сталева Зірка»
Після повноліття Люсії Прикордонне Місто увійшло в останній місяць зими.
Щодо Місяців Демонів, то закінчення зими не означало закінчення снігу. Сильний сніг продовжував падати також і весною наступного року, і те, коли він припиниться, залежало лише від бога.
Згідно з минулим досвідом, Місяці Демонів закінчувалися у першій половині першого місяця весни, а це був дуже важкий час; ще гіршою ситуація могла бути, якби вони закінчувалися у другій половині першого місяця весни. Якби Місяці Демонів затягнулися аж до другого місяця весни, то людям було б складно вижити.
Але це ситуація, з якою раніше стикалися лише жителі Прикордонного Міста.
Ситуація знано покращилася цього року. Навіть якби Місяці Демонів тривали аж до кінця другого місяця весни, пшениці у зерносховищах вистачило б, щоб усі були нагодовані.
Природно, Роланда не задовольнила позначка, коли всі успішно пройшли зиму: ніхто не помер з голоду і не замерз. Два дні він у піднесеному настрої працював за столом, створюючи креслення за кресленням і роздумуючи над планом подальшого великомасштабного виробництва. План ділився на два аспекти: військовий і цивільний. До першого входило зведення нового заводу зброї, велосипедної фабрики, корабельні і будівництво важких мілководних кораблів. До другого – розширення системи водопостачання й опалення, а також побудова системи електропостачання у житлових районах. Плюс поширення металевих знарядь для сільського господарства.
Мотивацію йому дала Люсія Вайт. Після ретельного тестування її нової здібності, Роланд чітко зрозумів, що останнє обмеження масового виробництва нарешті було вирішене – і продуктивність міста зростатиме разом з населенням.
Обмеженням було постачання матеріалів.
Сучасний спосіб виплавки був складною темою, а виробництво сталі було одним із найважливіших праматерів для вимірювання індустріалізації країни. Однак Роланд мало що про це знав і саме це було головною причиною того, чому методи виробництва металу у містечку були дуже застарілими. Можна було і не говорити, що технологія не була передовою для цієї епохи, а масштаби не могли порівнятися з приватними плавильними заводами деяких гірничих бізнесменів. Коли залізну руду переплавляли на метал у цегляній доменній печі, матеріал хорошої якості відправлялися для виготовлення парових двигунів, а матеріал поганої якості передавався Анні, щоб вона переплавила його на сталь. Однак цей процес плавлення був абсолютно неконтрольованим, а вміст вуглецю – неоднаковим. Іноді якісним матеріалом можна було заповнити один-два вози після цілого робочого дня, що значно обмежувало виробничу потужність заводу парових двигунів.
Попри те, що спеціальна піч Анни могла перетворити чавун низької якості на високоякісну сталь, але цих матеріалів вистачало лише на потреби військового заводу. Восени цього загалом вистачало, щоб задовольнити потреби міста, але після настання зими армія збільшилася вдвічі, плюс була ще розробка нової зброї, тож попередньої кількості тепер було дещо недостатньо.
Еволюцію Люсії можна описати, як те, що їм зараз було вкрай необхідно, – можливість цілеспрямовано проводити розділення дозволить легко усунути небажані компоненти в матеріалі, а також дасть можливість регулювати частку кожного елементу на стадії плавки. Це дозволить кожній доменній печі підтримувати однакову якість металу.
Можна сказати, що з допомогою Анни і Люсії рівень плавлення Прикордонного Міста в одну мить здійснив якісний і кількісний стрибок.
З цієї причини Роланд попросив Анну відкласти інші завдання і зосередитися на створенні нового покоління надвеликої плавильної печі.
Порівняно з попередньою спеціальною піччю, спроєктованою для неї, нова піч була більш ніж у десять разів більша за об’ємом, вона досягала 50 метрів у довжину, десяти метрів у ширину і майже чотири метри у висоту. На перший погляд, піч виглядала як витягнутий басейн. По суті, це була та сама спеціальна піч попереднього покоління – все та ж металева коробка без нагрівального обладнання, для плавки вона повністю покладалася на чорне полум’я Анни. Однак піч була закопана в землю і використовувала ґрунт для того, щоб стіни витримували тиск розплавленого металу. У центрі була доріжка, що дозволяла Анні нагрівати металеві злитки одночасно з обох боків.
Єдиною перевагою цієї печі був великий об’єм. Якби вони покладалися на попередній метод плавлення, то кількість вапняку, яку використовували для видалення домішок, могла бути занадто великою. Крім того, знадобилося чимало зусиль на те, щоб очистити утворені домішки. Ба більше додавання і перемішування інгредієнтів також завдавало чимало клопотів, тому не потрібно було масштабувати щось настільки клопітке. Але тепер, все, що потрібно було зробити, це помістити метал, розплавити його, а потім Люсія видалила б шкідливі компоненти, такі як фосфор і сірка.
Роланд планував побудувати нову партію печей поряд зі старими доменними і шахтними печами. Вони відповідатимуть лише за початкову плавку, якість готового продукту не входитиме на цьому етапі до пріоритету. Достатньо буде того, що вони зможуть розтопити руду і перетворити її на металеві прямокутні злитки. Після цього всі металеві злитки будуть поміщені у нову піч для вторинного рафінування. Розплавлена сталь тектиме через отвори у нижній частині і прямо потраплятиме до форм, які вже будуть готові до обробки. Після цього фабрика парових двигунів також буде переведена на виробництво сталі, що, безумовно, дасть місту потужний поштовх для розвитку.
Роланд назвав нову піч «Сталева Зірка».
Після того, як Анна завершить будівництво Сталевої Зірки і вона буде офіційно запущено у виробництво, кількість готової сталі у Прикордонному Місті зросте більше ніж у десять разів.
Можна сказати, що новий великомасштабний план виробництво збирався стояти на цьому фундаменті.
Крім того, завершилася розробка нового легкого озброєння.
Роланд виявив, що початкова ідея була невідповідною. Він розробив кілька прототипів, використовуючи принципи роботи пневматичних гвинтівок пізніших поколінь. Якщо сказати інакше, автоматична зброя використовувала частину газу під високим тиском, який виникав під час пострілу, щоб викинути гільзу і зарядити новий патрон.
Робота тривала близько півмісяця. Не можна сказати, що вона була дуже складною, однак потрібно було проводити випробування чи справно працював кожен елемент. Роланд не завдав собі клопоту запам’ятати конкретну структуру певної гвинтівки. Він був упевнений, що поки йому відомо, як ця зброя працювала, після кількох спроб у нього вийде зібрати робочий прототип.
Саме тут і лежала проблема.
Завершений прототип був не тільки великим, він також складався майже з сотні деталей, кожну з яких виготовила особисто Анна. Особливо це стосувалося дрібних компонентів, таких як пружини, бойки та газові поршні. З верстатами, які вони зараз мали, було важко пустити такі деталі в масове виробництво. Якщо він хотів замінити револьверні гвинтівки солдат на автоматичну зброю, то це не тільки б збільшило навантаження на Анну, але і стало б марнування обладнання для обробки вогнепальної зброї, яку запустили у виробництво.
Крім того, якщо всі солдати будуть споряджені автоматичною зброєю, то витрата боєприпасів зросте до астрономічних цифр. Спочатку Роланд не звернув на це особливої уваги, подумавши, що проблему вдасться вирішити простим збільшенням кількості людей, які будуть займатися виробництвом, але швидко з’ясував, що як тільки нова зброя перейде на масове виробництво, то вона з легкістю поглине всю продукцію кислотного заводу.
Стосовно дрібних проблем, таких як заклинювання і не можливість стріляти, які часто виникали під час тестових стрільб, то вони були не такими важливими.
Після ретельного обдумування він остаточно відмовився від масштабної заміни зброї на автоматичну. Проте підвищення вогневої потужності армії – це нагальна проблема, тому він націлився на іншу зброю для безперервної стрільби.
Великокаліберний кулемет.
Від 20 до 50 людей призначається на великокаліберний кулемет, що значно скорочувало кількість необхідної зброї і водночас вирішувало дві найскладніші проблеми. Для кулемета також можна використати метод автоматичної зарядки. Конструкція була схожою до завершеного прототипу. Потрібно було внести лише деякі модифікації. Ба більше, його можна зробити більшим, відповідно і деталі можна збільшити. Крім того, у цьому випадку не потрібно, щоб вони щільно прилягали одне до одного. Так буде набагато менше складнощів для Анни і Люсії.
Розділ 431. З королівства Світанок
На додаток до великокаліберного кулемета з підвищеною вогневою потужністю, Роланд також планував розробити затворну гвинтівку, яка покривала б середню дистанцію стрільби і мала велику точність. Їх не потрібно багато, вистачить сотні чи біля того. Калібр у гвинтівки буде таким самим, що у кулемета, а з прицілом вона перетворюватиметься на снайперську гвинтівку.
Таким чином можна буде продовжувати підтримувати виробничі лінії револьверної вогнепальної зброї і куль з чорним порохом, не створюючи зайвих відходів.
Під час бою польова артилерія відповідала за придушення ворога на відстані від 1000 до 800 метрів. Вісімсот-п’ятсот метрів – найкраща дистанція для стрільби великокаліберним кулеметом. Вороги, що перетнули позначку у 500 метрів будуть цілями для снайперів, тоді як зона у двісті метрів буде очищатися від ворогів револьверними гвинтівками. Теоретично, така схема покривала все поле бою, а тому між атаками не мало виникати перерв.
Звичайно, щоб повністю втілити цю ідею знадобиться три-чотири місяці, тож він може не встигнути до початку весняного наступу, тому йому потрібно дещо інше, щоб компенсувати брак наступальної вогневої потужності – важкі мілководні кораблі, оснащені 152 міліметровою довгоствольною гарматою. Вистачить навіть одного для того, щоб створити великий психологічний тиск на ворога, коли такий корабель почне атакувати.
Коли Роланд подумав про церемонію заснування міста, що мала відбутися після Місяців Демонів і стати ключовою точкою для об’єднання всього західного регіону, а також про необхідність скинути Тіфіко з престолу, а ще про те, що потрібно прийняти нову хвилю людей, він відчув, що кількість завдань, які лягали на його плечі, зростала. Принц навіть хотів, щоб час уповільнився, а Місяці Демонів не закінчувалися так швидко.
*******************
Коли вони перетнули кордон західного регіону краєвиди навколо стали іншими.
Отто Лозі підняв дерев’яну кришку і глянув крізь вікно. Він побачив, що небо і земля стали білими-білими. Величезне небо щільно закривали сніжинки, що танцювали і кружляли на пронизливому холодному вітрі, аж поки не зливалися з навколишньою білизною.
Здавалося, що снігопад ніколи не припинявся. За два дні плавання він не бачив, щоб щось змінювалося, – все навколо було вкрито снігом; і земля, і скелі, і ліс. Якби не постійне погойдування корабля, то він би міг подумати, що корабель зовсім не рухався.
– Закрий вікно, – сердито сказав капітан. – Якщо хочеш на це подивитися, то можеш вийти на палубу і дивитися звідти. Ніхто тебе не зупинятиме.
– Тут завжди так? – запитав Отто, безтурботно опустивши дерев’яну кришку.
– Звичайно. Чи ти думав, що я намагався тебе надурити? – капітан відпив вина з пляшки, яку тримав. – Щороку, коли починаються Місяці Демонів, західний регіон повністю замітає снігом. Крім річки Червона Вода, немає іншого шляху потрапити сюди. У всьому королівстві навряд чи знайдеться десяток людей з кораблями, які готові пливти цим маршрутом в таку кляту погоду, – він ригнув. – Тож п’ять золотих драконів – це дуже вигідна угода. Зрозумів?
– Хоча це трохи дорогувато, але я не торгувався, коли платив, – усміхнувся Отто.
– Це цілком слушна відповідь, – капітан перекинув йому пляшку з вином. – Воно тепле, зроби кілька ковтків, це тебе зігріє. – Витерши рота, він продовжив: – Був один торговець, що хотів купувати товари у західному регіоні раніше за інших, але не хотів платити додаткові гроші за плавання, тому він знайшов групу щурів з підпілля, щоб вони допомогли йому допливти. Знаєш, яким був результат? Його прикінчили на півдорозі, а від тих кількох найманців, що він привів із собою, не було жодної користі. У підсумку всі вони відправилися годувати риб.
– Це… справді прикро, – після того, як Отто зловив пляшку з вином, то не став витягати корок і пити, замість цього зняв рукавиці і грів руки. Він справді не звик пити з однієї посудини з іншими.
– Ти отримуєш те, за що платиш. Це правило усюди однакове. Завжди є люди, які думають, що їм усе зійде з рук. Він навіть не подумав про те, що якщо щури справді за такою низькою ціною надають подібні послуги, то чому ми досі займаємося перевезеннями? – Капітан скривив губи: – До речі, чим ти хочеш торгувати у західному регіоні? Не звинувачуй мене у тому, що я тобі про це не нагадав. У тому богом забутому місці раніше торгували коштовними каменями і хутром, але тепер нічого з цього там не купиш.
– О? – вдав цікавість Отто. – Наскільки мені відомо, вони саме цим заробляли на життя, чи не так? Невже всі люди у західному регіоні тепер стали бандитами?
– Це вже старі новини, – капітан дістав із жаровні вуглину, розпалив люльку і глибоко затягнувся. – Відколи четвертий принц став володарем Прикордонного Міста, західний регіон став дивним. Ти вже знаєш, що містечко славилося хутром і коштовностями, проте тепер, все, чим займається там принц, майже недоступно. У фортеці Довга Пісня все ще продаються коштовності, але у вельмож є власні канали, які не досяжні іншим.
– Лише купують, але не продають? – здивовано запитав Отто.
– Так, хоча місцеві товари не можна купити, але купці, які привозять туди товар на продаж, отримують непогані гроші. Неважливо, продукти це, тканина, одяг чи товари загального призначення – загалом їх досить легко продати. Ніхто не знає, звідки у четвертого принца взялося стільки золотих драконів. – Капітан видихнув кільце диму: – Тож цього разу ти, швидше за все, повернешся з порожніми руками.
Отто вдав, що хвилювався через можливу втрату вигоди, але нічого не сказав. Насправді йому було байдуже повернеться він з порожніми руками чи ні. Справжня мета цієї поїздки була в тому, щоб зустрітися з володарем Прикордонного Міста. Через те, що Роланда Вімблдона назвали зрадником, Отто не міг з великою помпою прибути до четвертого принца як посланець, тому йому довелося переодягнутися у купця і таємно вирушити до кордону.
Перед тим, як відправитися в дорогу, він ретельно розпитав про пункт призначення.
Як випливало з назви, це було невелике прикордонне містечко, яке розташувалося на кордоні королівства. Спочатку воно було побудоване для спостереження за пересуваннями демонічних звір, а пізніше поселення перетворилося на містечко для постійного проживання. З цього ставало зрозумілим, що принц, якому довірили таке місце, був украй нелюбим королю, а тому його покинули напризволяще. І якщо судити з репутації четвертого принца, то це цілком було правдою.
Однак сіль ситуації полягала в тому, що він не тільки закріпився у західному регіоні, але також і став великою загрозою для нового короля. І це найбільше бентежило Отто. Якщо четвертий принц справді мав такі здібності, тоді чому про нього ходила така недобра слава, а король відправив його у таке віддалене місце?
Згідно з отриманою інформацією, зліт Роланда Вімблдона був просто неймовірним.
Рік тому його відправили у Прикордонне Місто. Насправді це було більше схоже на заслання. Його не супроводжували міністри чи власна гвардія, а лицарів, які супроводжували принца, послав король. Такій слабкій команді було важко навіть переконати у чомусь місцеву знать, що вже говорити про реалізацію політики четвертого принца. Більшість людей навіть жартували, що це було свого роду покаранням.
Однак лише через шість місяців четвертий принц відбив напад герцога Раяна, послав війська для захоплення фортеці Довга Пісня і став справжнім правителем західного регіону. Серед людей ходили різні чутки про битву. Дехто говорив, що герцог загинув під час бунту, інші говорили, що його скинув кінь, а лицарі програли групі шахтарів.
Після цього Роланд міцно тримав владу у західному регіоні. Війна, спричинена наказом короля, ставала все інтенсивнішою. Спочатку загинув перший принц Ґорон, далі третя принцеса Ґарсія, п’ята принцеса Тіллі зникла безвісти. Міста у південному і східному регіонах були зруйновані безперервною війною, лише західний регіон залишався спокійним і безпечним.
Ясна річ, що це сталося не через доброту нового короля. Тіфіко не один раз посилав у західний регіон загони лицарів, але жоден з них так і не повернувся. Отто було дуже цікаво, як Роланду вдалося виховати таких лютих воїнів?
– Капітане, Прикордонне Місто попереду, – закричав матрос, відкривши люк. – Ми майже на місці.
– О, нарешті припливли! – капітан витрусив попіл з люльки. – Опустити вітрила, підняти прапор і скажіть робітникам пристані, що ми тут! Щойно пришвартуємося, я знайду таверну, щоб перехилити кілька келихів. – Він поглянув на Отто: – Хей, не забудь взяти свій багаж. Побачимося через два дні. Якщо ти не з’явишся, я не буду тебе чекати.
Отто знизав плечима, не заперечуючи.
Серед різноманітних чуток про четвертого принца була одна, яка викликала його інтерес найбільше. Та, де говорилося, що Роланд піддався спокусі Диявола і брав під своє крило відьом. Говорили, що це була справжня причина того, чому йому вдалося так швидко перемогти герцога й окупувати весь західний регіон. Церкву у фортеці спалили, священників вбили, а вірян вигнали з території – такими були докази.
Власне, ця чутка і була причиною, чому Отто приїхав сюди.
Йому було байдуже чи уклав четвертий принц угоду з Дияволом, чи брав під своє крило відьом, все згодиться, поки він був проти церкви.
Бо так Роланд був більш вигідним королівству Світанок, ніж Тіфіко.
Каюта сильно здригнулася, коли вітрильник нарешті причалив.
Розділ 432. Випадкова зустріч
Оскільки він прибув інкогніто, його, природно, ніхто не мав зустрічати.
Тому Отто не планував негайно йти до замку. Жодні слова не будуть такими правдивими, як те, що він побачить на власні очі. Отто збирався провести день-два за вивченням території принца, а потім знайти місцевих щурів.
Коли він вийшов на палубу, а потім ступив на трап, то був приголомшений тим видовищем, що відкрилося перед ним.
Це… справді пристань містечка на прикордонні?
Він побачив, що вздовж берега річки довжиною у кілька сотень кроків тягнулася пристань, побудована з червонувато-коричневої цегли і каміння. Через рівні проміжки стояли стаціонарні трапи, а на сполучені між трапами і пірсами були встановлені таблиці з цифрами. Отто привів приблизний підрахунок і загалом їх було 26 – пірси були акуратно розташовані і, немов мацаки, тягнулися від берега. Деякі були вкриті снігом, а на деяких можна було побачити очищені жовто-коричневі дошки. Це показувало, що навіть під час Місяців Демонів за міською пристанню продовжували наглядати.
З іншого боку, пристань столиці Сірого Замку на каналі була в половину меншою і мала меншу кількість пірсів!
Однак найбільше його здивували кораблі, пришвартовані біля пристані.
Він ніколи не бачив таких широких сірих кораблів, які рядком стояли неподалік. Їх сім чи вісім, їхня ватерлінія була дуже мілкою. Жоден з них не мав вітрил чи щогл, а розмір корпусів не підходив для веслування. Найбільш унікальною особливістю цих дивних кораблів було те, що вони мали величезні дерев’яні колеса по обидва борти від корпусу, а по центру знаходилася товста залізна труба. Вони повністю відрізнялися від будь-якого річкового вітрильника.
Отто довго стояв і дивився на них, аж поки холодок не пішов від його голови. Він так і не зрозумів, як могли рухатися ці дивні «кораблі».
Змахнувши сніг з голови і відкинувши сумніви, він вирішив, що для початку потрібно разом з екіпажем корабля прямувати до міста.
Очевидно, що корабель «Попутний Вітер» не збирався везти зі столиці лише одного пасажира. Отто спостерігав, як команда розвантажувала корабель і складала вантаж на пристані. Кілька охоронців у чорній формі щось записували. Час від часу вони брали то одне, то інше, ніби перевіряючи вантаж.
– Хто вони? Найманці, яких найняв покупець? – Отто підійшов з запитаннями до капітана.
– Ха, найманці? – той широко усміхнувся. – Ці люди – патрульні Прикордонного Міста.
Отто був приголомшений. Патрульні? Вони ж мало чим відрізнялися від грабіжників, чи не так? Коли він уперше покинув внутрішнє місто столиці, то патрульні вимагали від нього двох срібних вовків, і таке було всюди. Вони мали бути протилежністю щурів, але в основному займалися однією і тою самою роботою, різниця була лише в тому, що вони брали більше грошей і зазвичай нічого не робили. Отто здивувало те, що капітан неквапливо курив люльку і не мав жодного наміру зупиняти перевірку, також він не дістав кількох срібних вовків для того, що патрульні швидше пішли.
– Я думав так само, як і ти, коли вперше приїхав сюди, – сказав капітан, ніби прочитавши його думки. – Але патрульні тут зовсім інші. Поки ти дотримуєшся їхніх правил, тобі не потрібно нічого платити, аж поки ти не вийдеш на ринок.
«Патрульні мають… правила?» – Отто нахмурився. Схоже, навіть грабіжники тут мали певний розум, ба більше, користувалися пером і папером. Хоча, можливо, вони просто записували якісь символи, але вже це приголомшувало.
– Що вони записують? – запитав Отто.
– Тип і кількість товару… особливо пшениці, – відповів капітан, розвівши руками. – Вантаж також перевірять на ринку, щоб запевнитися, що пшениця не була продана нікому іншому. Її тут може продавати лише володар. Звичайно, серед мого товару нема пшениці, тож перевірка пройде швидше.
Трохи пізніше весь вантаж поклали на вози і група покинула пристань, попрямувавши до ринку по просторій вулиці. Отто раптом зрозумів, що в нього очі почали розбігатися.
Це справді богом забута територія королівства Сірий Замок?
Якщо подивитися на рівну і тверду дорогу під ногами, на ряди чепурних і красивих будинків по обидва боки вулиці, на людей, які ходили туди-сюди, то це місце мало чим поступалося місту Слави, столиці королівства Світанок.
Як дворянин, він не раз бачив красиві і вишукані будинки. Ці двоповерхові і триповерхові будиночки навіть близько не на рівні Шпиля Світанку чи Зали Віддзеркаленого Сонця.
Однак був лише один Шпиль Світанку, а поряд з ним стояли напівзруйновані споруди, крім того, дороги навколо були вкриті багнюкою і нечистотами.
А тут Отто не міг знайти жодного старого будинку, здавалося, що всі вони виникли одночасно.
– Виглядаєш здивованим, – засміявся капітан. – Нема чого соромитися, кожен, хто опинявся тут уперше, мав такий самий вираз обличчя, як у тебе. Мушу сказати, що Прикордонне Місто – дивовижне місце. Бачиш оту триповерхову будівлю? Коли я був тут минулого разу, вона там не стояла.
– Я чув… що раніше це місце було опорним пунктом, який побудували лише заради видобутку корисних копалин.
– Я теж це чув, але хто знає правду, – сказав капітан, поколупавшись у носі. – Знаєш, коли ходить надто багато чуток, правду складно знайти. Можливо, у шахті на горі Північний Схил були сховані гори золота і саме тому Його Величність відправив сюди сина… Зрештою у них спільна кров.
– Стривайте, що це?! – коли Отто йшов рівною площею, то раптом побачив, що в повітрі на іншому боці висіла величезна барвиста куля, з прикріпленими банерами. На одному було написано «Ласкаво просимо до Прикордонного Міста», на іншому «Приєднуйтеся зараз, щоб отримати переваги для громадян».
– Ти питаєш про те, що зверху, чи про те, що знизу? – Капітан промимрив: – Я нічого не знаю про ту кулю, що плаває в повітрі, а стосовно того, що внизу… ти можеш піти на східну частину площі, щоб дізнатися більше інформації. Там часто вивішують оголошення від імені володаря. Банер має на меті привабити мандрівників, торговців і біженців з усього світу.
– Вони готові взяти біженців? – здивувався Отто. – Що таке переваги для громадян?
– Можна влаштуватися на роботу, отримувати підтримку протягом перших двох місяців, також нададуть житло, яке захищатиме від вітру і дощу. Звучить добре, еге? – Капітан похмуро вів далі: – Однак отримання схвалення не так просто. Кілька членів моєї команди пробували, але жоден з них не пройшов. Володар вимагає, щоб претенденти були лояльними, не вірили у церкву і не мали кримінального минулого. А крадіжка – це злочин. Боже милостивий, що це за моряк, який ніколи не крав? До того ж, як на мене, хоча це місце виглядає досить заможним, але насправді тут є купа недоліків.
– Наприклад?
– Тут надто мало місць для розваг. Нема казино, борделів, навіть на вулиці підчепити нікого не можна, – сплюнув капітан. – Якщо довгий час жити у такому місці, то хіба не здаватиметься, що воно душить тебе?
Ринок знаходився на північ від площі. Поки капітан з командою були зайняті доставкою товарів, Отто вирішив для початку прогулятися сам. Згідно зі словами капітана, на звичайному ринкові можна було знайти купу різноманітних товарів, а на великому ринку, який знаходився трохи далі, товари вищого класу. Це була правда, тут можна було знайти яйця і сушену рибу, тканину і знаряддя для сільського господарства – ряди торгових яток були заповнені приголомшливою кількістю товарів. Як тільки він затримувався перед якимось прилавком, до нього обов’язково хтось підходив, щоб поговорити про товар. Незалежно від того, чим закінчаться переговори з четвертим принцом, Отто уже був приємно вражений цим містом.
Раптом у натовпі зчинився галас.
Отто обернувся і побачив двох жінок, які йшли у його напрямку.
Одна з них мала довге чорне волосся, зібране у хвіст, і була вбрана у чорний одяг. У жінки було красиве лице, однак холодний вираз тримав усіх на відстані. Інша була зовсім іншою. Вираз обличчя був м’яким, а кожен її рух був сповнений елегантності і спокою, що спонукало людей думати про теплий весняний вітерець. Яскраве світле волосся злегка погойдувалося і нагадувало мерехтіння золотих ранкових променів сонця.
Коли Отто побачив білявку, то відчув, як у тілі закипіла кров.
Його руки затремтіли, він кілька разів потер очі, щоб переконатися, що все правильно побачив…
– Андреа Квін! – не стримавши хвилювання, вигукнув Отто.
Розділ 433. Приховані думки
……
– Смачного, – подавальниця поставила вино на квадратний стіл, кинувши на них трьох дивний погляд. – Якщо вам знадобиться ще випивка, просто потягніть за мотузку біля дверей.
– Зрозумів, можеш іти, – Отто махнув рукою, подавальниця поклонилася і розвернулася, щоб піти.
Коли двері за нею зачинилися, шум, який долинав із зали зник, і в кімнаті раптом стало тихо.
Отто досі відчував, як калатало серце. Він дивився на Андреа, не кліпаючи, боячись, що вона раптово зникне.
– Я думав, що це сон. Белінда й Оро вважають, що ти мертва. Я ніколи не очікував побачити тебе знову…
Коли Отто не стримався і вигукнув на ринку, це привернуло увагу Андреа. Оскільки вона зреагувала на ім’я, це означало, що білявка не просто виглядала схожою.
Ні, потрібно визнати, що голос і зовнішність Андреа були неперевершеними, а кожен її рух був наповнений особливою грацією. Іншим жінкам було важко зрівнятися з нею.
Однак Андреа відреагувала не так схвильовано, як він очікував. Вона нахмурилася, підійшла до нього, наказним тоном сказала іти за нею і квапливо покинула ринок.
«Мабуть, вона не хотіла, щоб багато людей стали свідками цієї сцени. Так, дворяни не мають кричати у місцях, де збираються простолюдини. Я повівся грубо».
Він пішов за двома жінками до приватної кімнати таверни і нарешті отримав змогу уважно подивитися на Андреа. Навіть через п’ять років вона виглядала точно такою, якою була у його спогадах. Якщо це був сон, то Отто бажав, щоб він тривав довше.
– Твій колишній коханець? – присвиснула чорноволоса.
– Оскільки ти наполягла на тому, щоб піти за мною, то маєш знати, коли слід тримати язик за зубами, – Андреа зирнула на неї. – Якщо ти мовчатимеш, ніхто не подумає, що ти німа.
– Я тут, щоб захистити тебе, – усміхнулася брюнетка. – Крім того, це надто непристойно для аристократки спочатку потягнути мене за собою, щоб купити подарунок на день народження Тіллі, а тепер проганяти.
– Поводження аристократа залежить від людини, – пирхнула Андреа. – До тебе це взагалі стосунку не має.
– Це… – Отто не міг не відчути невелике збентеження, коли не отримав відповіді на свої слова, тому поглянув на чорноволосу жінку з не менш видатною зовнішністю. – Твоя подруга?
– Попіл, – швидко вставила брюнетка, перш ніж Андреа встигла щось сказати. – Хто ти і звідки ти її знаєш?
– Я Отто Лозі з королівства Світанок, – почувши запитання брюнетки, він був трохи здивованим – ця жінка, яка назвалася Попіл, говорила надто прямо і гостро, вона зовсім не нагадувала добре освічену дворянку. Чому Андреа була в компанії такої людини? – Я знаю Андреа з дитинства. А також моя сестра Белінда, Оро з родини Токат і Його Високість Ампейн, син короля Світанку. Ми всі були близькими друзями.
– Звучить як групка багатих діточок, – знизала плечима Попіл. – Ти щойно сказав, ви думали, що вона мертва, так?
– Це тому що…
– Досить, – перебила Андреа, – Белінда й Оро мали рацію, старша донька сім’ї Квін, яку ви знали, мертва.
– Але ти прямо переді мною, – Отто похитав головою. – Що тоді сталося?
Крім королівської сім’ї, найвидатнішими дворянами міста Слави, столиці королівства Світанок, були сім’ї Токат, Квін і Лозі – їхні представники були надійними партнерами короля і працювали міністрами. Ця традиція тривала з часів заснування столиці королівства Світанок і залишилися незмінною для їхнього покоління.
Серед них Андреа, старша донька родини Квін, виділялася як зовнішністю, так і сімейним походженням. У неї була незліченна кількість залицяльників, включно з Оро і самим Отто.
Ніхто навіть подумати не міг, що під час весняної прогулянки карета Андреа раптом втратить керування і розіб’ється в горах. Цей нещасний випадок викликав тривогу навіть у короля. Три сім’ї об’єднали зусилля і довго шукали Андреа, поки не знайшли понівечене тіло біля підніжжя гір.
Почувши про це, Отто довго був у пригніченому стані. Порівняно з Оро, який уже почав діяти, він навіть не встиг розповісти Андреа про свої почуття. Він думав, що більше ніколи не матиме такої можливості, а тому навіть не сподівався знову зустріти її на чужині.
Через деякий час Андреа тихо зітхнула:
– Це не був нещасний випадок.
– Щ-що?
– П’ять років тому, коли карета втратила керування і розбилася в горах, – це був план моєї сім’ї, – тихо сказала вона. – Батько дізнався, що я відьма.
Отто на мить був приголомшений:
– Відьма?
– Здається, тобі добре вдавалося приховувати власну здібність, – сказала Попіл, прикривши рота. – Тобі навіть вдалося приховати це від друзів дитинства.
Андреа проігнорувала її.
– Так, коли мій батько дізнався про це, то негайно організував нещасний випадок – у кареті була інша людина, а не я, кучер і покоївка також мали загинути. Після цього він вислав мене з королівства Світанок і я була змушена усамітнено жити у місті Стрімка Скеля Сірого Замку, – вона зробила паузу. – Він навіть не запитав моєї думки з цього приводу. Від початку і до кінця його не хвилювало те, що я думаю. Він був зосереджений на тому, як найшвидше позбутися від мене.
То ось що сталося… Отто мовчав. Улюблена «Яскрава Квітка» насправді була відьмою. Якби про це пішли розмови, то, ймовірно, сім’я Квін отримала б серйозний удар. Однак план з імітацією нещасного випадку також мав на меті захистити Андреа – дворяни вищого класу були добре проінформовані про те, яких жахливих страждань зазнавали відьми, що потрапляли до рук церкви.
Після деяких вагань, Отто висловив свої думки, але Андреа глумливо перебила його.
– Захист? Поки мій батько не погодився б віддати мене, що могла зробити церква? Послати армію суду в центр міста, щоб заарештувати мене? – її голос трохи підвищився. – Він – прем’єр-міністр королівства Світанку, крім того, під його командування знаходиться патруль зовнішнього міста, однак він нічого не зробив. Батько пані Нани був усього лише бароном, але він негайно кинувся до замку і почав сперечатися з Його Високістю Роландом, а мій батько просто вигнав мене з дому. Це ти називаєш захистом?
Отто онімів. Після довгого мовчання він нерішуче запитав:
– Ти… повернешся?
– Такий день ніколи не настане, – підвелася Андреа. – Я вже сказала: старша донька сім’ї Квін померла п’ять років тому. Це те, чого хотів мій батько.
– Оро щороку ходить на твою могилу, щоб покласти квіти. Він досі не може тебе забути.
Андреа підійшла до дверей і прошепотіла:
– Це всього лише його власне бажання. Одного разу він про все забуде.
Простеживши, як двоє жінок ідуть геть, Отто знесилено обм’як на стільці.
Він ненавидів власне боягузтво.
Навіть у такий момент Отто згадав про Оро, замість того, щоб висловити власні почуття.
«Я також не можу тебе забути».
Він заплющив очі.
Рафінування металів — очищення первинних (чорнових) металів від домішок. Чорнові метали, що отримуються з сировини, містять 96—99% основного металу, решта припадає на домішки. Такі метали не можуть використовуватися промисловістю через низькі фізико-хімічні і механічні властивості. (Вікіпедія)
Пневмати́чна збро́я — ручна зброя, в якій для викиду кулі через ствол задіяно тиск стисненого повітря або іншого газу. Пневматична рушниця з’явилася в 1431. Використовувалася як мисливська, а в кін. 18 ст. і як бойова зброя (Австрія, Франція і ін.).
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.