Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 439-443
Розділ 444. Отримання інформації
Однак ще до того, як дворецький покинув територію сім’ї Сіерте, Роланд уже отримав повідомлення від другої армії, яка перебувала у фортеці.
Через півгодини до замку Прикордонного Міста прибув лист Педро з проханням про допомогу.
Оскільки інформація, яку принесли птахи, була обмеженою, Роланд об’єднав зміст двох послань й отримав підтвердження приголомшливої новини.
Чотири великі родини західного регіону справді повстали!
Хто дав їм таку впевненість, щоб бунтувати прямо під його носом?
Роланд негайно викликав Картера і Залізну Сокиру та передав їм листи.
– Ваша Високосте, це…
– Повідомлення з фортеці, – роздратовано сказав він.
Зима добігала до кінця, а через три дні мав настати новий рік. Не кажучи вже про численні справи, пов’язанні з розбудовою міста, для завершення системи трьох постачань було потрібним його керівництво. Якщо вельможі вирішили потурбувати його в такий час, то вони явно прагнули смерті!
Згідно з таємним листом, дворяни у місті очолили групу бійців для нападу на міську варту. Коли міська варта зрозуміла, що щось не так, було вже пізно, підйомний механізм мосту північних воріт потрапив під контроль дворян. У них не було іншого вибору, як запалити сигнальні вогні і покластися на міську стіну, щоб утриматися на місці.
Інші члени другої армії, які помітили сигнал, дотрималися правил реагування на надзвичайні ситуації і розділилися на десять груп, 50 осіб, що залишалися у таборі, поділилися на дві команди. Перша кинулася до північної міської брами, друга – до замку фортеці. Таємний лист Педро надіслав після того, як друга команда обмінялася пострілами з ворогами біля замку. Лише тоді стало зрозуміли, що їхні вороги були місцевими дворянами.
– Педро Гелмонд написав, що нападники, які взяли в облогу замок, несли прапори чотирьох великих родин. Схоже, вони заздалегідь спланували це повстання, – нахмурився Картер, прочитавши лист. – Оскільки чотири великі родини діють разом, це означає, що у дворян з’явився лідер.
Справді, чотири великі родини… точніше п’ять сімей, які були під керівництвом герцога Раяна, були великим дворянами і мали однакову владу. Найімовірніше був хтось, хто скаламутив це болото, мала з’явитися більша сила, яка примусила їх відкинути упередження і співпрацювати разом. В іншому випадку кілька графів постійно б сперечалися між собою, їм би знадобилося понад десять років, щоб визначити лідера.
Наразі серед тих, хто хотів вплинути на ситуацію у західному регіоні, таку можливість мали лише одна-дві сили.
– Ти маєш на увазі… Тіфіко зі столиці? – Залізна Сокира поглянув на головного лицаря.
Він, як представник народу Моджін, був набагато менш чутливим до політичної ситуації у Сірому Замку, ніж Картер.
– Я не здивуюся, якщо це буде церква, – скривив губи Роланд. – Якщо судити з їхніх дій у Хребті Упалого Дракона, це лише питання часу, коли б вони атакували західний регіон.
– Проблема в тому… у другому листі згадувалося, що у ворогів є вогнепальна зброя, – спохмурнів Картер. – Вони вже дізналися формулу пороху?
– Сніговий порошок не є секретом ні для церкви, ні для Тіфіко, але у них ще попереду довгий шлях, перш ніж вони зможуть відповідно його використовувати, – принц легенько постукав по столу. – Навіть якщо за їхніми спинами хтось стоїть, мене більше дивує те, що вони наважилися на таке. Далека вода не загасить пожежі під рукою. А найближчим до фортеці є Прикордонне Місто. Звідки у них взялася впевненість воювати проти солдатів першої армії?
– Це, мабуть, через Місяці Демонів, – трохи подумавши, відповів Залізна Сокира. – Хоча минулого разу ви використали грім, щоб перемогти лицарів герцога, однак ваша армія не показала видатних можливостей для облоги. Отже, зараз, коли дороги заблоковані снігом, а демонічні звірі намагаються прорвати кордон, у них є найбільший шанс на успішне повстання. Мине принаймні два місця, перш ніж ви з армією зможете атакувати фортецю Довга Пісня.
– А перепоною для мене будуть високі стіни фортеці і потужні крем’яні рушниці?
– Саме так, – Залізна Сокира не втримався і посміхнувся. – Вони будуть мати таку саму зброю, як у вас. Плюс висока міська стіна і підкріплення від тих, хто дав їм впевненість для повстання. Вони цілком зможуть знищити вашу армію ще на підході до стіни – припускаю, що саме так вони думають.
– Але вони нічого не знають про реальну силу Прикордонного Міста. – Роланд підвівся: – Залізна Сокиро!
– Чекаю наказу, Ваша Високосте! – він негайно виструнчився.
– Перша армія негайно розпочинає підготовку до експедиції і вирушить у дорогу завтра рано вранці, – голосно сказав принц. – Відбери 500 солдатів. Нехай експедиційний загін візьме з собою шість польових гармат. На тебе лягає обов’язок організувати все інше.
– Слухаюся! – Залізна Сокира виконав стандартний військовий салют.
Наразі кількість першої армії зросла у понад чотири рази від початкових 500 осіб ополчення. Тепер кількість особового складу перевищувала 2200 осіб. А завдяки заміні крем’яних рушниць на нову зброю вогнева потужність значно зросла. Крім того, завдяки підвищенню культурного рівня і навчанню, ефективність виконання інструкцій солдатами першої армії також значно покращилася. Як тільки буде отриманий наказ про підготовку, в армії буде виділена група людей, яка відповідатиме за розподіл боєприпасів і пайків відповідно до чисельності загону й орієнтованої тривалості операції. Підготовчу роботу для загону в 500 осіб можна виконати майже за один день. Якщо порівнювати з групою лицарів і найманців, на підготовку яких знадобиться як мінімум два тижні, це просто неймовірна швидкість.
І вони відправляться до фортеці на одинадцяти гребних пароплавах – після початку серійного виробництва кожні п’ять днів на воду спускали залізобетонну основу пароплава. Навіть з навмисним уповільненням ходу робіт, що пов’язано з обмеженою кількістю парових двигунів і відсутністю навченого екіпажу, це все одно було досить швидше будівництво.
– Картере!
– Чекаю наказу, Ваша Високосте, – з поклоном сказав лицар і високого підняв голову.
– Ти залишишся у Прикордонному Місті.
Кутики губ лицаря негайно опустилися:
– Ч… чому? Ні, Ваша Високосте, ви не можете знову залишити мене позаду!
– Місяці Демонів досі тривають, і загроза від демонічних звірів набагато більша, ніж від дворян, – незворушно сказав Роланд. – Добре подбай про моє місто.
Коли ці двоє пішли, він зітхнув:
– Цього разу відьми також мусять піти зі мною.
– Я слідуватиму за тобою, куди б ти не пішов, – усміхнулася Соловейко.
Враховуючи, що супротивником могла виявитися церква, а у них не було такої кількості божих каменів відплати, щоб надати кожному солдату першої армії, лише відьми могли ефективно протистояти підступним атакам безгрішних. Після обговорення Роланд зупинився на шістьох: Венді, Блискавка, Мейсі, Сільва, Нана і Соловейко. А якщо додати до списку трьох бойових відьом Сонного острова, то безгрішним буде дуже складно перемогти.
Роланд підійшов до вікна і поглянув на гори з білими шапками і снігові поля.
Якщо думати про Непрохідний гірський хребет як про стіну фортеці, то Пустка на північ від гір була такою ж самою як землі чотирьох великих родин – місце, яке не знаходилося під його владою. Родини Мілу, Дика Троянда, Кленовий Лист, Прудкий Вовк… вони керували своїми територіями кілька сотень років, сформувавши унікальні закони і звичаї, тож навіть родина герцога Раяна, володаря західного регіону, рідко могла втрутитися у їхні справи. Спочатку Роланд планував повільно розділити і поглинути території цих дворянських родин після того, як офіційно створить нове місто, але їхнє повстання дало принцу можливість одним махом анексувати величезні території з немалою кількістю населення за межами фортеці Довга Пісня.
Цього разу він не збирався відпускати цих вельмож.
Розділ 445. Наступ
Як тільки розвиднілося, Кукасім прибув на причал.
На відміну від звичайного тихого для цього часу краєвиду, причали уже були заповнені мовчазними солдатами з мішками і довгоствольною зброєю, вони нагадували густий ліс, що стояв проти вітру і снігу. Попри велику кількість людей, у порту був порядок, солдати один за одним сідали на пароплави. Одна лише ця сцена давала відчуття мовчазної сили.
Кукасім не втримався і ковтнув.
Це були воїни Його Королівської Високості.
«Як неймовірно», – подумав старий. Коли він був молодим, то обплавав більшу частину Сірого Замку. Від округу Морський Бриз і до порту Чиста Вода, він навіть водив морський торговельний флот до островів фіордів. Кукасім бачив могутніх лицарів у залізних обладунках, які хизувалися своєю силою, а також лютих дикунів, які могли голіруч битися з дикими звірами. Для нього ті люди, безсумнівно, були надзвичайно могутніми воїнами, однак він не очікував, що тепер, побачивши перед собою групу звичайних людей, відчуття сили буде навіть більшим за те, що випромінювали лицарі і дикуни.
Так, перед ним були звичайні люди… Кукасім жив у Прикордонному Місті майже чотири місяці, і його розуміння місцевої ситуації ставало все глибшим і глибшим. Він знав, що члени першої армії в основному були відібрані з місцевих жителів. Більшість з них уже були дорослими, коли почали приєднуватися до армії, тому раніше вони займалися різноманітними роботами: серед них були шахтарі, мисливці, пічники і каменярі. Але не було лицарів. Тобто вони не мали досвіду проходження бойової підготовки з дитинства.
Проте буквально за кілька місяців ці люди здобули таку ауру, що не поступалася аурі лицарів. Яку магію використав Його Високість?
– Ти… справді хочеш піти? – ззаду почувся навмисно стишений голос Вейда. Було зрозуміло, що на нього теж вплинула аура першої армії.
– Чому б іще мені претендувати на місце капітана? – глибоко вдихнув Кукасім.
– Але вони ідуть воювати.
– Усі вони працюють на Його Високість, – сказав старий, не озираючись, – і я теж.
Вейд трохи помовчав, а потім сказав:
– Не помри там.
Кукасім на це не відповів, а лише махнув рукою.
……
Пройшовши під падаючим снігом, Кукасім піднявся на борт гребного пароплава номер шість. Згідно з традицією, капітан міг назвати свій власний корабель, і хоча ці дивні кораблі належали Його Королівській Високості, Кукасіму сказали, що він мав на це право.
Старий просто ще не визначився.
Це був другий раз, коли він став капітаном після більш ніж 10 років перерви, тому Кукасім сподівався, що зможе придумати ім’я, яке буде пам’ятним.
– Капітане, ви тут! – коли Кукасім зайшов до кабіни на носі корабля, його заступник негайно привітався з ним. – Зараз ми розігріваємо котел, і я гарантую, що він скоро буде готовий до роботи.
Цього юнака звали Баракуда, родом він з південного регіону, де кілька років рибалив у морі. Якби це був якийсь інший флот, то хлопець навряд чи міг стати моряком, але тут з цим проблем не виникало, бо всі на цьому кораблі були новачками.
– Вся команда на борту?
– Ми вже давно тут, ви прийшли останнім, – підморгнув Баракуда.
– Якщо ти не знаєш як поважати капітана, то я з радістю навчу тебе, дозволивши тобі цілий день мити палуби.
– Не потрібно, шановний капітане, – юнак негайно виструнчився. – Звичайно, я знаю!
– Це вже краще, – сказав Кукасім, погладжуючи бороду. – Скажи котельній, щоб вони розпалили вогонь сильніше, але не закривали клятий паровий клапан. Я не хочу знову заїхати носом у хвіст корабля попереду!
– Еге, зрозумів, – Не встиг Баракуда договорити, як знову показав своє справжнє обличчя. він підморгнув старому і вилетів з кабіни.
– Цей поганець, – усміхнувся Кукасім і похитав головою.
Серйозна атмосфера, яку принесла з собою перша армія, значно ослабла, і він ніби повернувся до тих днів, коли подорожував морем. Підійшовши до керма, старий обережно потер дерев’яні ручки стерна і почав повільно повторювати у голові порядок роботи гребного пароплава.
Кам’яний корабель, винайдений Його Високістю, повністю відрізнявся від вітрильника. Він не мав ні щогл, ні кают під палубою. Було лише дві кабіни, одна розташована у носовій частині, а інша – в середній частині корабля. Перша називалася рубкою, з неї екіпаж міг бачити шлях перед собою через два великих вікна. Друга – котельня, вона і давала кораблю силу для руху.
Між рубкою і котельнею, а також на задній частині корабля були голі палуби. Під час навчання вони часто брали з собою шахтарів і прямували на захід вздовж річки Червона Вода, щоб видобувати вугілля на краю Туманного лісу. Вугілля служило довше, ніж дрова, і воно також було відносно поширеним паливом для опалення в окрузі Морський Бриз. Але тепер на голих палубах натягнули тканину, спорудивши імпровізовані намети, які, очевидно, підготували для солдатів, що піднялися на борт.
Хоча Кукасім раніше ніколи не стикався з подібним кораблем, але незабаром після початку навчання він зрозумів, що керувати ним не так вже і важко, це було навіть легше, ніж з вітрильником. Вже те, що не потрібно було постійно поратися з вітрилами, щоб ловити вітер, економило багато сил і часу – будь-хто тямущий міг легко навчитися розпалювати котел. І не потрібно витрачати не менше ніж півроку на те, щоб освоїти лазіння по щоглах і виставлення вітрил. Поки працював паровий двигун, достатньо було закрити клапан – і корабель попливе сам.
Раптом спереду долинув глухий свист, який порушив ранковий спокій Прикордонного Міста.
Це був сигнал до відправлення.
– Капітане, вода в котлі закипіла! – Баракуда влетів назад до рубки.
– Подзвони у дзвінок, щоб сповістити Велику Ногу і Сірого Ведмедя, що час закривати клапан і почати рух, повний вперед! – урочисто виголосив наказ Кукасім.
– Слухаюся, повний вперед! – Баракуда потягнув тонкий дріт на стіні для того, щоб відповідний дзвіночок у котельні передав наказ капітана.
Корпус корабля сильно затрясся, дерев’яні колеса з обох боків почали повільно обертатися.
Кукасім тримав стерно і дивився прямо перед собою – коли Вейд поставив йому запитання, він не висловив своїх справжніх думок. Іншими словами, служіння володарю – це невелика частина відповіді.
Насправді йому просто подобалося бути капітаном.
Вітрильник це чи гребний пароплав – Кукасім відчував щиру радість, коли тримався за стерно, відчував вітер і прорізав носом корабля хвилі.
Це було життя, яке він хотів.
– Підняти вітри… Ні, продовжуйте подавати вугілля! – старий повернув стерно праворуч і крикнув: – Тримайтеся, хлопці! Ми вирушаємо!
*******************
– Якщо ви довезете мене до Прикордонного Міста, сім’я Сіерте дасть вам велику винагороду… Як щодо п’яти, ні, десяти золотих драконів? – блокуючи двері маленького дерев’яного будиночка біля річки, дворецький звернувся з питанням до збентеженого човняра.
Дворецький просунув ліву ногу у щілину, не дозволяючи човняру закрити перед ним двері.
– П-пане… Не те щоб я не хотів вас туди довезти, я справді не можу цього зробити, – затинаючись сказав човняр. – С-самі подивіться, на моєму човні немає навіть навісу, щоб ховатися від снігу, а дно майже голе. Переправити вас через річку це не проблема, але ви сказали що вам потрібно до Прикордонного Міста, а це кілька днів плавання! Якщо не говорити про те, чи зможу я взагалі доплисти туди на своєму човнику, вночі мороз дужчає і йде сильніший сніг, д-де ми будемо спати? Якщо ми спатимемо на човні, то перетворимося на два шматочки льоду!
– Чи є тут човнярі, які можуть попливти до Прикордонного Міста? – похмуро запитав дворецький.
– Нема, жодного нема, – замахав руками човняр. – У нас тут лише маленькі човни. В-вітрильники, на яких можна ночувати, є лише у фортеці. Вам краще піти туди.
«Якби я міг потрапити у фортецю Довга Пісня, навіщо мені було йти на околиці порту і шукати човнярів, які заробляють на життя рибалкою і переправою?» – подумав дворецький, дозволивши човняру зачинити двері.
Дворецький топнув ногою по снігові на землі, через те, що чотири великі родини почали атакувати фортецю, усі міські брами були зачинені. Йому довелося обійти навколо міста, щоб потрапити сюди. Він витратив на це майже півдня, але на жаль, всі зусилля виявилися марними.
Вже темніло. Як йому виконати завдання, доручене хазяїном?
Дворецький з гірким виразом обличчя подивився на річку Червона Вода, але незабаром завмер на місці.
О Боже, що це?
Він потер очі, щоб переконатися у реальності побаченого – величезний флот плив у його напрямку. Дворецький ніколи раніше не бачив таких кораблів. Крізь снігову димку флот з гулом швидко рухався річкою. За винятком першого вітрильника дивної форми, всі інші кораблі, очевидно, не мали вітрил, але вони рухалися проти вітру, а їхні носи розрізали водяну поверхню, ніби розділяючи хвилі на дві частини.
На першому кораблі майорів на вітрі прапор, на ньому був вишитий герб у вигляді вежі і двох списів. Дворецькому перехопило подих – це був флот Його Королівської Високості Роланда Вімблдона!
Розділ 446. Величезний звір спускається з неба
Фортеця Довга Пісня була розташована на притоці річки Червона Вода. Більшість жителів міста жили на західному березі, а на східному розтягнулися сільськогосподарські угіддя.
На відміну від інших великих міст, сільськогосподарські угіддя яких лежали на околицях міста, високі стіни фортеці огороджували не тільки житлові райони, але і частину полів. Це було зроблено не стільки для захисту від нападу демонічних звірів, як для захисту від атаки собі подібних. Навіть якби місто оточили вороги, фортеця не буде повністю відрізана від постачання продовольства.
Через особливість розташування захисна стіна фортеці Довга Пісня мала розрив у місці, де річка входила в місто. Між двома ділянками міської стіни висіло кілька загороджувальних канатів товщиною з руку. Якби ворог вирішив атакувати фортецю, користуючись річкою Червона Вода, то було б достатньо перерізати товсті конопляні мотузки і тоді товсті ланцюги, які вони тримали над поверхнею річки, сповзли у воду.
Проте всередині західного регіону рідко використовували флоти для атаки, тому канати з залізними ланцюгами рідко використовувалися. Цей раз не став винятком. Флот Роланда плив з неймовірною швидкістю, у сутінках він уже міг побачити контури стіни фортеці. Дим сигнальних вогнів досі висів над містом, додаючи чорного кольору небу, яке поступово темніло.
– Вороги в основному зосередженні в районі навколо замку міста. Невелика кількість ополчення досі тримається на стіні північних воріт, вони б’ються з противником на вершині стіні, але навряд чи зможуть протриматися довго. – Блискавка, яка ретельно вивчила ситуацію в місті, давала принцу докладний звіт. – Людей, що обложили замок, близько двох сотень. Перший поверх втрачений. У ворогів справді є зброя, схожа на рушниці, але вона повністю відрізняється від тієї, якою користуємося ми.
– Педро в порядку? – зараз Роланд найбільше хвилювався про безпеку свого представника.
– З ним все гаразд, він всього лише трохи наляканий, але…
– Але що?
– Постраждала його родина. – Блискавка стиснула губи, перш ніж продовжити: – Схоже, пан Педро отримав звістку про напад заздалегідь і встиг покликати батька в замок, але решта його родичів, які залишилися на території… включно з графинею були взяті в заручники повсталими дворянами. Намагаючись примусити його здатися, чотири великі родини стратили їх по черзі, – вона на мить замовкла. – Я знайшла можливість прослизнути до замку, щоб зустрітися з ним і сказати, що ви скоро прибудете. Він попросив передати вам прохання.
Роланд кивнув:
– Говори.
– Кров за кров.
Серед дворян існувало неписане правило, тому вони рідко вбивали людей з титулами. Більшість родичів графа Жимолость як мінімум мали звання лицарів. Але тепер чотири великі родини наважилися відкинути власну честь, порушивши це неписане правило. Ймовірно, це було продиктовано не лише ненавистю до родини Жимолость за те, що вони отримали підтримку Роланда і мали чималенькі прибутки, а також тою силою, що стояла за всім цим.
Тепер четвертий принц зміг прояснити, хто ж стояв за повстанням чотирьох великих родин, це був новий король Тіфіко Вімблдон. Допомагати церкві вбивати дворян і допомагати королю страчувати повстанців – це дві абсолютно різні речі. Роланд подивився у бік фортеці і холодно сказав:
– Передайте мій наказ іншим. Військо прямує в місто і бере під свій контроль порт!
*******************
Айт знову почув кроки, що доносилися знизу.
Він заціпеніло підняв крем’яну рушницю і націлив її на темну дірку під ногами – це був єдиний шлях піднятися на вершину зсередини міської стіни. Відколи вороги захопили міську браму, було кілька хвиль атаки, але зрештою вони все ще не захопили північну ділянку міської стіни.
Бій тривав від вчорашнього полудня і дотепер, Айт ніколи не думав, що зможе так довго стояти під пронизливим холодним вітром. Проте, побачивши, як товариші по команді, що прийшли їм на допомогу, падали один за одним у калюжах крові, він не міг думати ні про що інше, крім бою.
– Вони знову тут? – біля Айта з’явилася ще одна рушниця. Він глянув у той бік і побачив, що до нього підійшов капітан їхнього загону – Мідна Гора.
– Я почув якийсь шум, – слабко відповів він, – але зараз так темно, що я не бачу скільки там людей.
– Вони також не знають, скільки нас, – утішливо сказав Мідна Гора.
– І… скільки нас?
Мідна Гора після короткого вагання сказав:
– П’ять, Ворон щойно зробив свій останній подих.
– Більшість з нас не переживе цю ніч, – з гіркотою сказав Айт. Початкові почуття страху і паніки змінилися нинішнім заціпенінням, і він нарешті зрозумів значення слів інструктора «Тільки відчувши справжній бій, можна швидко подорослішати». Проте це не принесло жодних змін у скрутне становище. З трьох груп залишилося лише п’ять солдатів, тож навіть якщо ворог не буде їх атакувати, вони помруть на вершині міської стіни через брак їжі або через холод. – Чи є сенс зараз здаватися?
– Здаватися? – пирхнув Мідна Гора. – Хіба ти не чув, що вони кричали? Знищити повстанців! Навіть якщо ми зараз здамося, на нас чекає лише смерть. Краще вбити ще кількох.
Айт знав, що капітан говорив правду. Коли солдати другої армії кинулися їм на підтримку, багатьох взяли як полонених і відрубали голови. Але… він не хотів помирати тут.
Інструктор розповідав їм про всю красу Прикордонного Міста і пообіцяв, що коли закінчаться Місяці Демонів, солдати, які показали видатні результати у другій армії, можуть бути переведені до першої і навіть безплатно отримають новий будинок. Там багато їжі, колодязна вода витікала з труби, коли відкрутити вентиль, а система опалення нагрівала кімнату без необхідності розпалювати вогонь…
Він хотів вижити і відправитися у Прикордонне Місто, щоб побачити дивовижні речі, про які розповідав інструктор.
– Вони тут! – раптом крикнув Мідна Гора – і натиснув курок.
Вогонь, що вирвався дула, освітив темряву й Айт побачив обриси ворогів – шість-сім людей повзли вгору зі щитами в руках. Він навіть зміг побачити відблиск жаху на їхніх обличчях.
Хоча постріл капітана не влучив у ціль, це вказало Айту напрямок.
Він прицілився у ледь помітну постать – і вистрілив.
Куля з приглушеним звуком влучила у дерев’яний щит, закричала людина, а потім пролунав звук падіння чогось важкого, воно покотилося сходами вниз. Зрозумівши, що їх виявили, решта людей відчайдушно кинулися до виходу.
Мідна Гора намагався перезарядити рушницю, але його змерзлі руки вплинули на швидкість. Айт відскочив і відчув холодок у серці, коли торкнувся до порохового мішечка на поясі – той був порожній, він витратив увесь порох.
Згідно з тренуваннями, які вони проходили щодня, в такий момент вони мали прикріпити багнети.
Зціпивши зуби, Айт витягнув багнет і з певними труднощами закріпив його на передній частині рушниці. Не встиг він підняти рушницю з багнетом, як ворог, що був першим, кинувся до них.
Мідна Гора негайно атакував і збив його на землю, але другий ворог, що ішов за першим, швидко встромив меч у груди капітана.
Розум Айта потьмянів, його підсвідомість штовхнула рушницю з багнетом вивченим під час тренувань рухом, але лезо застрягло у щиті супротивника. Ворог ударив солдата ногою і повалив на холодне каміння, рушницю упала неподалік.
Він помре тут?
У розпачі Айт поглянув в небо – і раптом помітив там тінь.
Зазвичай таку темну річ важко помітити темної, вітряної та ще сніжної ночі, але ця тінь була близько до них. Вона стрімко падала, ніби чорна завіса.
Контури ставали все чіткішими і чіткішими, тож Айт не міг не витріщитися – це був величезний монстр!
Він міг поклястися, що таке жахливе чудовисько можна було побачити лише у кошмарах. Голова створіння було більшою ніж теля, багряна паща широко розкрита, а великі крила, здавалося, могли закрити всю стіну.
Гігантський звір приземлився прямо перед Айтом і перетворив ворогів, що піднімалися сходами, на фарш!
– Ґрооуууу!
Монстр видав оглушливий рев!
Розділ 447. Жниця
Айт був настільки наляканий, що не міг поворухнутися. Створіння повернуло до нього голову і він побачив слиз, який крапав із сіро-коричневих іклів.
– Не хвилюйся, я тебе не з’їм, – раптом чудовисько заговорило хриплим людським голосом, від чого Айт мало не закричав. О Боже, воно навіть могло говорити!
Але що здивувало його ще більше, так це те, що зі спини монстра зістрибнула жінка. Вона підійшла до Мідної Гори, перевернула його і, перевіривши, сказала:
– Цей ще живий. Мейсі, віднеси його до Нани.
– Уо! – гігантський звір ніби зрозумів її слова, він протягнув передні лапи і схопив капітана, після чого замахав крилами і здійнявся в небо.
Сильний потік повітря примусив Айта заплющити очі. Коли сніжний вітер затихнув, він напівпримуженими очима озирнувся. На вершині міської стіни нікого більше не було, події, що тут відбулися, здавалися лише сном.
Ні, це був не сон… жінка досі залишалася тут!
На вершині міської стіни була глибока темрява, тож він міг бачити лише нечіткий силует. Поряд не було джерела світла, але її зіниці випромінювали дивне золоте світло, ніби зірки вночі.
– Х-хто ти така?
– Підкріплення, – відповідь жінки приголомшила його.
– Щ… що? – Айт відчував, що навіть сон був реальнішим за це. – Ти тут, щоб допомогти мені?
– Це те, що сказав Його Високість Роланд, – вона присіла, видобула з розчавленого трупа довгий меч і, не звертаючи уваги на те, що він покритий плоттю і кров’ю, змахнула ним.
Айт відчув, як у шлунку завирувало. Його вирвало, але нічого, крім жовчі, не вийшло. В цей момент знову з-під міської стіни долинули крики. Очевидно, що недавній шум і жахливий рев величезного звіра налякав ворога, але це почуття швидко пройшло. Вони не бачили того, що сталося на вершині стіни, тому, коли все затихло, знову почали рухатися.
– Під Його Високістю… ти маєш на увазі володаря Прикордонного Міста? – задихаючись і витираючи рота, запитав Айт.
– Є ще хтось з іменем Роланд? – чорноволоса жінка продовжила шукати зброю на іншому трупі. Айт негайно відвернувся від неї.
– Але звідси до Прикордонного Міста щонайменше три дні… Як Його Високість зміг дізнатися про повстання дворян так швидко? – Айт важко ковтнув: – А той монстр, який щойно…
– Це не монстр, а відьма, яка тебе врятувала, – її тон став холодним. – У мене нема часу відповідати на твої запитання, тому просто тихо тримайся осторонь.
Оскільки цього разу ворогів не зустріли постріли крем’яних рушниць, вони успішно піднялися на вершину міської стіни. Коли мерехтливий вогонь смолоскипів освітив місце навколо них, вони побачили, що перед ними стояла лише одна жінка. На мить вороги завмерли.
Але незабаром тишу перервав злобний сміх.
Айт негайно зрозумів значення цього сміху.
– Будьте уважними. Не дозвольте цим виродкам обманути себе.
– Не хвилюйтеся, капітане, ми про все подбаємо, але потім…
– Вона буде вашою, коли я закінчу з нею.
– Хе-хе… згоден.
– Ш-швидко до мене! – Айт насилу піднявся з землі, але те, що сталося потім, приголомшило його.
Промайнув промінь сріблястого світла – і сміх різко припинився.
Ворожий капітан був розсічений навпіл довгим мечем. Навіть щит і шкіряний обладунок не змогли зупинити лезо. Він навіть не зміг чітко побачити, як жінка ударила.
Коли тіло, розрізане на дві частини, упало, бризнувши кров’ю, посмішки застигли на обличчях ворогів.
Проте це був лише початок.
Чорноволоса жінка зробила крок уперед і змахнула мечем. Айт не зміг чітко роздивитися її рухи, але чув звук ламання кісток і те, як рвалася плоть.
Троє ворогів не встигли зреагувати, як їм розпороли животи.
Нутрощі вивалилися назовні, і, змішавшись з кров’ю, розповзлися по землі.
– Ти… – Айт розкрив рота, але не знав, що сказати.
Жінка озирнулася на нього і сказала:
– Збери своїх товаришів, які вижили, на вершині стіні. Хтось прийде за вами пізніше, – сказавши це, вона стрибнула з міської стіни.
Ця ділянка міської стіни мала висоту десять метрів! Терплячи біль у всьому тілі, Айт поспішно підійшов до краю і поглянув униз. Він побачив, що натовп там ніби закипів – жінка рухалася з неймовірною швидкістю, то піднімаючи, то опускаючи руку. Всіх, хто наважувався стати перед нею, вона косила, ніби жала пшеницю.
Не минуло і півгодини, як ворог був розчавлений.
Вони ніколи не бачили такого жахливого супротивника, швидшого за снігового вовка і сильнішого за ведмедя. Ніхто не міг вистояти проти її меча, ні уникнути його, ні заблокувати. Підлеглі дворян поспішно відступали – облога була знята однією людиною.
Вона кинулася у погоню за поріділим натовпом, залишаючи за собою кривавий слід. Айт сів на каміння міської стіни і відчув, як холодний піт покрив спину.
Це – відьма?
Але хай там що… він вижив!
*******************
Територія навколо замку фортеці була яскраво освітлена десятками багать. Люди чотирьох великих родин оточили це місце.
Після боїв, які тривали день і ніч, другий поверх замку також був захоплений. Бунтівники родини Жимолості тепер були загнані на верхній поверх, де вони, на думку дворян чотирьох великих родин, страждали як від голоду, так і від страху.
Жак Медер дивився на величний замок володаря перед собою і відчував, як гаряче робилося у грудях.
Після смерті батька він повернувся зі столиці на територію сім’ї, щоб успадкувати титул графа. Але тепер у нього з’явився шанс піти далі.
У таємному листі Його Величності Тіфіко згадувалося, що як тільки фортеця Довга Пісня перейде під контроль столиці, королівська армія прибуде сюди одразу, як розтане сніг, й атакує короля-повстанця Роланда Вімблдона. Щойно сили бунтівника будуть знищені, Жаку довірять західний регіон.
Якщо додати до цього частину земель, які дістануться йому після поділу території графа Жимолость, то він зможе стати справжнім герцогом!
Герцог Медер, як чудово звучить.
А цей замок у майбутньому стане його постійною резиденцією.
– Шановний графе, шоста команда з групи атаки відступила, – підійшов лицар для доповіді. – Вони повідомили, що вогонь супротивника став набагато рідшим. Чи потрібно надіслати броньований загін?
Жак Медер кивнув:
– Організуй це.
Так званий броньований загін – це команда стрільців, яка зазвичай складалася з трьох-чотирьох осіб. Під час бою двоє ішли попереду, тримаючи в руках великі дерев’яні щити з кількома шарами заліза, вони закривали людей з ніг до голови. У щитах були оглядові отвори й отвори для стрільби. Для того, щоб зробити кілька таких щитів, він неохоче використав десяток лицарських обладунків. Звичайно, щити з товстим шаром заліза також мали недолік – вони були важкими, тому ті, хто їх несли, повільно пересувалися і ставали легкими мішенями, коли піднімалися чи спускалися сходами.
«На щастя, Жимолость довго не протримається», – Жак подумки усміхнувся. Хоча реакція супротивника виявилася несподівано швидкою, ще до того, як об’єднані сили чотирьох великих родин увірвалися до фортеці, у замок встигли викликати кілька груп патрульних і лицарів. Проте їх було менше сотні, тож рано чи пізно вони втомляться, а далі на них чекала смерть.
Ймовірно, пройде кілька днів, перш ніж ця новина досягне вух четвертого принца.
Цікаво, якби голову Педро подарували Роланду Вімблдону, який би у нього був вигляд?
Розділ 448. Шквал куль
– Пане, здається, у західній частині міста, в районі порту, щось відбувається, – охоронець, відповідальний за блокування вулиці, раптом швидко підійшов до графа Медера. – Я почув звідти дивні звуки і послав дві групи, щоб з’ясувати ситуацію, але жодна людина не повернулася.
– Що? – Жак Медер нахмурився. – Можливо, ти неправильно почув?
– Ні, я почув дуже чітко. Цей звук був схожий на дихання людини, щось на зразок хуу-хуу… – охоронець спробував зімітувати звук.
– Можливо, це хропів безхатько?
– Мій пане, кожен, хто спатиме на дворі за такої погоди, замерзне на смерть. – Охоронець продовжив наполягати: – І щоб людина могла так голосно хропти, вона має бути висотою з міську стіну.
Граф довго дивився на нього, повернув голову і крикнув:
– Лицарю Докан!
– Пане, ви кликали мене? – до них підійшов дворянин із гербом родини Кленовий Лист на грудях.
– Візьми свій загін і піди за моєю людиною, щоб перевірити порт міста, – Жак поплескав лицаря по плечу. – Якщо отримаєте якісь новини, негайно повідомте мені.
– Е… Чи не можете ви послати когось іншого? – завагався молодий дворянин. – Батько наполягав, щоб я разом із вами зайшов до замку.
– Скільки потрібно часу, щоб дійти до порту й оглянути там все? Для того, щоб увійти в замок, знадобиться більше часу, – посміхаючись, сказав граф. – Навіть якщо повстанці Жимолості здадуться, я чекатиму на тебе тут.
– Тоді… гаразд.
Спостерігаючи за тим, як ці двоє ішли, вираз на обличчі Жака зробився крижаним. Невже той старий думав, що якщо його син увійде разом з графом в замок, то зможе отримати такі ж самі заслуги? Гарний розрахунок. «Але в таємному листі Його Величності згадуюся лише я!»
Невдовзі він почув невиразні звуки стрілянини з заходу.
Що відбувалося? Жак раптом насторожився. Старший син родини Кленовий Лист взагалі не отримував зброї на сніговому порошку.
Саме тоді, коли він збирався відправити кількох своїх лицарів, щоб перевірити ситуацію, охоронець, який повідомляв про щось дивне у порту, спотикаючись, повернувся до табору.
– П-пане… біда!
– Що сталося?
– Король… Король повстанців тут! – Із широко розплющеними очима охоронець сказав: – Там тисячі людей – і вони ідуть до замку!
– Ти говориш про армію Роланда Вімблдона? – Жак підняв руку і дав ляпаса охоронцеві: – Які ще тисячі? Якщо ти продовжиш верзти дурниці, я повішу тебе на міських воротах!
– Пане, вони справді несуть прапор королівської родини Сірого Замку, – охоронець не наважився ухилитися. Він опустився на коліна і сказав: – Я хотів, щоб загін лицаря Докана схопив двох людей, щоб дізнатися про ситуацію, але коли вони кинулися до них, то… то…
– То що? – спитав граф крізь зуби.
– Їх убили щільним вогнем, – на обличчі охоронця був такий вираз, ніби він побачив щось надзвичайно жахливе. – У той момент здалося, що незліченна кількість іскорок з’явилася у темряві – і тріск схожий на звук барабанів, здавалося, не припинявся ні на мить! Двадцять людей, які кинулися вперед, не змогли зробити і сотні кроків, як упали мертвими! Коні теж були вбиті! – охоронець ковтнув. – Пане, я ніколи не бачив такої потужної стрілянини. Якщо там не тисячі людей, як вони так швидко змогли вбити загін лицаря?
– Де старший син родини Кленового Листа?
– Він… утік.
Коліна графа ослабли і він опустився в крісло. Як таке можливо? Його думки безладно металися. Чотири родини почали діяти вчора опівдні, а четвертий принц зміг прибути до фортеці Довга Пісня уже сьогоднішнього вечора. Він зміг отримати звістку, зібрати армію і прибути сюди протягом одного дня? Навіть якщо вітер був попутний, такої швидкості не досягне жоден вітрильник! Тисячі людей звучало більше як вигадка, бо для того, щоб перевезти таку кількість людей, потрібен величезний флот. Але зібрана перед початком зими інформації говорила, що у Прикордонного Міста не було жодного корабля!
Як все дійшло до такого?
Ні, у такій хаотичній ситуації він мав зберігати холодний розум. Жак Медер витер піт з чола. Мабуть, охоронець злякався пострілів і наплутав з кількістю людей. Без смолоскипів він не міг побачити скільки супротивників було у порту. Крім того, дальність стрільби зброї зі сніговим порошком становила близько сорока кроків, але швидкість перезаряджання була повільною, а влучність надзвичайно низькою. Якщо припустити, що кожен з ворогів мав подібну зброю, то на вузьких вулицях, що ведуть до замку, пліч-о-пліч зможе стати максимум двадцять людей. Графу потрібно сповістити родину Дикої Троянди і родину Прудкий Вовк, далі вони зберуть разом усіх лицарів і найманців, дочекаються, коли супротивник вистрелить, і негайно розпочнуть атаку, можливо, їм вдасться здобути перемогу.
Зрештою битви в місті набагато складніші, ніж польові, а перезарядка зброї зі сніговим порошком може стати смертельною.
– Прокляття. – Жак ляснув по підлокітнику крісла і наказав капітану охорони: – Поклич сюди графа Дикої Троянди і віконта з родини Прудкого Вовка. Також накажи всім людям, які мають зброю зі сніговим порошком, заблокувати вхід до замку. Швидше!
У будь-якому випадку, навчити людей стріляти зі зброї на сніговому порошку можна набагато швидше, ніж з арбалета. Тож нехай ця група затримає просування ворога. Нічого страшного, якщо вони загинуть. При необхідності лицарі могли просто переступити через них.
Але новина, яку приніс капітан охорони, змусила графа завмерти на місці:
– Вони разом зі своїми людьми вже покинули табір!
Щоб Педро не було куди тікати, чотири великі родини зайняли територію замку. Жак не очікував, що вони зможуть отримати цю звістку раніше за нього.
За територією замку лунали постріли. Як і говорив раніше охоронець, це нагадувало безперервний бій барабанів, який було неймовірно добре чути навіть у вітряну і сніжну ніч.
– Ці виродки! – Жак відчув холод у серці.
Він востаннє кинув погляд на замок – і наказав відступати. Звичайно, це стосувалося тільки його й охоронців, Жак не мав часу, щоб піклуватися про людей, які досі залишалися в замку.
Вибігши за територію замку, граф був приголомшений побаченим.
Вороги були усюди. Будь-якого лицаря, що намагався прорвати блокаду, безжально розстрілювали на місці. Ворогам, здавалося, не потрібно було переряджати зброю і вони могли здійснювати кілька пострілів за один раунд. Ця зброя повністю відрізнялася від тої, що надіслав Тіфіко! Навколо панував хаос. За винятком Докана, який утік першим, люди з інших трьох родин потрапили в пастку.
– Пане, що нам робити?
– Покличте загін із залізними щитами, – крикнув він. – Ми підемо за ними, прорвавши блокаду в одному місці!
Коли три загони нарешті зібралися разом і почали повільно просуватися, прикриваючись щитами, інші лицарі помітили це і майже одночасно попрямували за ними – якщо зараз вони не зможуть прорватися крізь лінію оборони супротивника, у них більше не буде шансу вибратися з цього місці.
Однак план Жака Медера провалився… Коли вони були за сотню кроків до ворога, зброя супротивника виплюнула сліпучий вогонь. Залізні щити, які були зроблені для блокування свинцевих куль, перетворилися на решета. Перший ряд, щитоносці, були убиті. Залізні шматки проникали в кожне тіло – і за щитами піднявся густий кривавий туман. Перш ніж граф устиг викрикнути наказ атакувати, його збив наступний залп вогню.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.